3.Загальна характеристика Земельного кодексу України

Земельне право — галузь права України, що регулює від­носини з володіння, користування і розпорядження землею. Основний нормативно-правовий акт у цій галузі права — Зе­мельний кодекс України, прийнятий 25 жовтня 2001 р. Він містить 10 розділів, 212 статей.

Структура Земельного кодексу України:

Розділ І «Загальні положення» містить завдання зе­мельного законодавства, визначає повноваження органів державної влади і місцевого самоврядування в галузі зе­мельних відносин.

Розділ 11 «Землі України» містить норми, що стосують­ся складу і призначення земель України.

Розділ III «Права на землю» визначає види прав на зем­лю: право власності, право користування землею, право земельного сервітуту, а також обмеження прав на землю.

Розділ IV « Набуття і реалізація права на землю » містить порядок набуття права власності та інших прав на землю.

Розділ V «Гарантії прав на землю» визначає засоби за­хисту прав на землю, порядок відшкодування шкоди, на­несеної землекористувачам і власникам землі, а також порядок вирішення земельних спорів.

Розділ VI «Охорона земель» визначає порядок охорони і раціонального використання земель.

Розділ VII «Землеустрій» визначає систему заходів, спрямованих на здійснення положень земельного законо­давства, зокрема: встановлення на місцевості меж адмі­ністративно-територіальних утворень, складання проектів відводу земельних ділянок і їх відмежування на місцевості, Проведення обстежень і досліджень земельного фонду.

Розділ VIII «Відповідальність за порушення земельного законодавства» містить перелік заходів, що застосовують­ся до порушників земельного законодавства.

Розділ ІХ «Заключні положення» і розділ Х «Перехідні Положення » визначають порядок введення в дію Земельного кодексу.

Крім цього земельні відносини врегульовані законами України «Про оренду землі», «Про плату за землю» та підзаконними актами.

4. Види земель в Україні

До земель України належать всі землі в межах її тери­торії, у тому числі острови і землі, зайняті водними об'єк­тами. За основним цільовим призначенням землі України поділяються на такі види (категорії):

1. землі сільськогосподарського призначення (рілля, косовиці, пасовища, полезахисні лісосмуги та інші об'єкти);

2. землі жилої і громадської забудови (земельні ділянки в межах населених пунктів, що використовуються для роз­міщення житлових будинків і громадських споруд);

3. землі природно-заповідного та іншого природоохо­ронного призначення (ділянки землі, що мають статус те­риторії або об'єкта природно-заповідного фонду);

4. землі оздоровчого призначення (землі, які мають природні лікувальні властивості, що використовуються для профілактики захворювань і лікування людей);

5. землі рекреаційного призначення (землі, що вико­ристовуються для організації відпочинку, туризму і про­ ведення спортивних заходів);

6. землі істпорико-культурного призначення (історико- культурні заповідники, меморіальні цвинтарі, городища, кургани, архітектурні ансамблі та комплекси та ін.);

7. землі лісового фонду (землі, покриті лісовою рослин­ністю, а також нелісові землі, що використовуються для потреб лісового господарства);

8. землі водного фонду (землі, зайняті водоймами, гідро­ технічними спорудженнями, а також прибережні смуги вздовж водоймищ і водних шляхів);

9. землі промисловості, транспорту, зв'язку, енерге­тики, оборони й іншого призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади і органів місце­вого самоврядування. Зміна цільового призначення земель здійснюється органами виконавчої влади чи органами міс­цевого самоврядування. Якщо земля перебуває у приватній власності, то зміна цільового призначення здійснюється з ініціативи власника.

5. Право власності на землю

Конституція України і Земельний кодекс України вста­новлюють, що земля в Україні може бути в приватній, ко­мунальній і державній власності.

Об'єктом права власності на землю є земельна ділян­ка — частина земної поверхні з установленими межами і певним місцем розташування.

Суб'єктами права власності на землю є:

1) громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності. Громадяни України можуть придбати ділянки землі сільськогосподарського і несільськогосподарського призначення. Іноземні громадяни і особи без громадянства можуть набути право власності на земельні ділянки тільки несільськогосподарського призначення. Земельний кодекс містить перелік земель комунальної і державної власності, що не можуть передаватися в приватну власність (землі загального користування населених пунктів, землі природно-заповідного фонду, транспорту, оборони та ін.);

2. територіальні громади, що реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядуван­ня, — на землі комунальної власності. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, а також земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти комунальної власності;

3. держава, що реалізує це право через відповідні орга­ни державної влади (Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації), — на землі державної власності. У державній власності перебувають всі землі України, крім земель комунальної і приватної власності.

Іноземні держави можуть придбати у власність земельні ділянки для розміщення будинків і споруд дипломатичних представництв.

Земельна ділянка може перебувати в загальній власно­сті з визначенням частки кожного з учасників (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників (спільна сумісна власність).

Права та обов'язки власника

Власники земельних ділянок мають право:

1. продавати чи іншим чином відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

2. самостійно господарювати на землі;

3. власності на посіви і насадження, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

4. використовувати наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, лісові насадження, водні об'єкти;

5. на відшкодування збитків, передбачених законом;

6. споруджувати житлові будинки, виробничі й інші будівлі та споруди.

Власники земельних ділянок зобов'язані:

1) забезпечувати використання їх за цільовим призна­ченням;

2)дотримуватись вимог законодавства про охорону нав­колишнього середовища;

3. вчасно сплачувати земельний податок;

4. не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів;

5. підвищувати родючість ґрунту і зберігати інші ко­рисні властивості землі;

6. дотримуватись правил добросусідства і обмежень, пов'язаних із встановленням земельних сервітутів і охо­ронних зон;

7. зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.