3. Облік браку у виробництві

Брак у виробництві – це продукція, напівфабрикати, деталі, вузли й роботи, які не відповідають за своєю якістю встановленим стандартам або технічним умовам і не можуть бути використані за своїм прямим призначенням, або можуть бути використані тільки після додаткових витрат на виправлення.

Залежно від місця виявлення брак продукції поділяється на внутрішній та зовнішній. Внутрішній брак продукції – це брак, виявлений у процесі виробництва. Зовнішній брак продукції – брак, виявлений споживачем і пред’явлений для відшкодування збитків.

Залежно від характеру відхилень від нормативів брак продукції поділяють на виправний (підлягає виправленню) та остаточний (не підлягає виправленню).

Для обліку та узагальнення інформації про втрати від браку у виробництві призначено рахунок 24 «Брак у виробництві».

За дебетом рахунку 24 відображаються:    

витрати через виявлений зовнішній та внутрішній брак (вартість остаточного браку та витрати на виправлення браку);

витрати на гарантійний ремонт в обсязі, що перевищує норму;

витрати на утримання гарантійних майстерень.

За кредитом рахунку 24 відображаються:

сума, що списується на витрати на виробництво як втрати від браку;

суми зменшення втрат від браку продукції (вартість відходів від бракованої продукції або реалізації її за зменшеною ціною, вартість утримання з винуватців браку);

суми відшкодувань, що підлягають одержанню від постачальників недоброякісних матеріалів та напівфабрикатів, які спричинили брак продукції.

Надійшов брак з виробництва:

Дт Кт

Повернуто у виробництво брак на доробку:

Дт Кт

Аналітичний облік за рахунком 24 ведеться за видами виробництва.

4. Облік незавершеного виробництва

До незавершеного виробництва відноситься продукція (роботи, послуги), що не пройшла всіх стадій (фаз, переділів) виробництва, передбачених технологічним процесом, а також вироби, які не укомплектовані та не пройшли випробувань і технічного приймання. У виробничих (навчальних) майстернях до незавершеного виробництва належать заготовки (деталі, вузли, агрегати) та вироби, обробка та складання яких ще не закінчена; готові вироби, не повністю укомплектовані і не передані на склад.

Для незавершеного виробництва передбачені різні варіанти оцінки: за нормативною (плановою) виробничою собівартістю, за прямими статтями витрат або за вартістю сировини, матеріалів і напівфабрикатів.

У бухгалтерському обліку існує кілька методик визначення обсягу незавершеного виробництва й собівартості завершеної виробництвом продукції. Розглянемо способи оцінки незавершеного виробництва в бухгалтерському обліку.

Перший спосіб передбачає оцінку незавершеного виробництва, яка передує оцінці готової продукції. При даному способі спочатку визначається обсяг незавершеного виробництва на кінець періоду, а собівартість завершеної виробництвом продукції визначається як різниця накопичених за період витрат з урахуванням їх залишку на початок періоду й обсягу незавершеного виробництва. Для цього за даними інвентаризації визначається натуральний обсяг незавершеного виробництва і далі обчислюється фактична собівартість незавершеного виробництва.

ФСГП = НЗВп + В – НЗВк,

де ФСГП – фактична собівартість готової продукції

НЗВп – незавершене виробництво на початок періоду

В – витрати виробництва за місяць

НЗВк – незавершене виробництво на кінець періоду.

Другій спосіб передбачає оцінку незавершеного виробництва, яка здійснюється після оцінки готової продукції. В даному випадку визначається розмір витрат, що відносяться до вартості виготовленої у звітному періоді продукції (виконаних робіт, наданих послуг). Тоді вартість незавершеного виробництва визначається як різниця накопичених за період витрат з урахуванням їх залишку на початок періоду й вартості продукції, виготовленої за цей період.

НЗВк = НЗВк + В – ФСГП

Вище розглянуто облік для варіанта оцінки собівартості готової продукції або обсягу незавершеного виробництва за фактичними витратами. Однак ці показники можуть прийматися по нормативній оцінці. Для цього при визначенні собівартості завершеної виробництвом продукції або обсягу незавершеного виробництва використовуються дані про величину відхилень фактичної собівартості виготовленої продукції від її нормативних значень.

Тут важливо підкреслити, що обсяг незавершеного виробництва оцінюється саме за нормативною собівартістю, без обліку виявлених відхилень.

Також існують методи оцінки незавершеного виробництва за вартістю матеріалів, по прямих матеріальних витратах, по повній виробничій собівартості.

При першому способі оцінці (коли оцінка починається з незавершеного виробництва) визначається обсяг незавершеного виробництва на кінець періоду, а собівартість завершеної виробництвом продукції визначається як різниця накопичених за період витрат з урахуванням їх залишку на початок періоду й обсягу незавершеного виробництва. Для цього після визначення натурального обсягу незавершеного виробництва обчислюється його фактична собівартість.

Таке обчислення може здійснюватися шляхом оцінки незавершеного виробництва за вартістю матеріалів, по прямих матеріальних витратах, за повною виробничою собівартістю й іншими методами.

Чим більший перелік витрат включається в оцінку незавершеного виробництва, тим більше значення цієї оцінки й, відповідно, тим воно точніше. Іншими словами, оцінка незавершеного виробництва за вартістю матеріалів є найменшою за значенням, тому вартість готової продукції збільшується максимально (у неї включаються практично всі витрати на виробництво, крім вартості витрачених на недобудову матеріалів). Оцінка по прямих матеріальних витратах у кількісному значенні вже дорожче, а вартість готової продукції падає, відповідно, на величину не тільки матеріалів, а всіх матеріальних витрат. Нарешті, найточніша оцінка - по повній виробничій собівартості.

Якщо ж будемо користуватися другим способом (оцінка готової продукції, а вже на її основі обчислення вартості незавершеного виробництва), то в цьому випадку можна застосовувати тільки метод оцінки по повній виробничій собівартості (фактичної або нормативної), оскільки в противному випадку всі не включені в оцінку види витрат будуть накопичуватися у вартості незавершеного виробництва.

Вартість незавершеного виробництва відображається за дебетом рахунку 23 «Виробництва».