Модуль іі. Цивільні правовідносини Лекція 6. Поняття, зміст та види цивільних правовідносин План

1. Цивільно-правові відносини

2. Суб'єктивне цивільне право

3. Об'єктивне цивільне право

Література:

1. Харитонов Є.О., Старцев O.B. Цивільне право України : Підручник. — Вид. 2, перероб. і доп. — К. : Істина, 2007. — 816 с.

2. Ромовська З. Українське цивільне право: Загальна частина. Академіч­ний курс. Підручник,- К.: Атіка, 2005.- 560 с.

3. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. — К. Істина, 2005. — 312 с.

4. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 583 с.

5. Цивільне право: навчальний посібник / За заг. ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Наукова думка, 2004.

Цивільно-правові відносини – це особисті немайнові та майнові відносини, врегульовані нормами цивільного права, які складаються між майново та організаційно відокремленими, юридично рівними учасниками, що є носіями суб'єктивних цивільних прав та обов'язків, які виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування засобів державного примусу.

Однак для більш повної характеристики цивільного правовідношення необхідно:

1) встановити підстави виникнення, зміни та припинення даних правовідносин;

2) визначити їх суб'єктивний склад;

3) виявити їх зміст та структуру;

4) показати, що є об'єктом даних правовідносин.

Підставами виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин є юридичний факт, до якого переважно належать: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової та моральної шкоди іншій особі; 4) акти цивільного законодавства; 5) акти органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування; 6) рішення суду; 7) настання або ненастання певної події; 8) інші юридичні факти (ст.11 ЦК України). Більш детально питання юридичного факту, як підстави виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин буде викладено нижче, у Главі 10 цього посібника.

Суб'єктний склад цивільних правовідносин складають особи, які беруть участь у відповідних правовідносинах. Учасниками цивільних правовідносин є фізичні особи та юридичні особи, а також держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ст.2 ЦК України). Проте, кожен з вказаних суб'єктів може брати участь у цивільних правовідносинах лише за умови їх правосуб'єктності. Під поняттям правосуб'єктність слід розуміти соціально-правову можливість суб'єкта бути учасником цивільних правовідносин. Складовими частинами правосуб'єктності є правоздатність (здатність суб'єкта бути носієм цивільних прав та обов'язків) та дієздатність (здатність суб'єкта своїми діями набувати цивільних прав та здійснювати їх, а також створювати для себе цивільні обов'язки та виконувати їх). Інколи в літературі з категорії дієздатності учасників цивільних правовідносин додатково виокремлюють деліктоздатність (здатність суб'єкта нести цивільно-правову відповідальність за невиконання цивільного обов’язку).

Учасники в цивільному правовідношенні поділяються на уповноваженого та зобов'язаного учасника. Проте суб'єктний склад цивільних правовідносин може змінюватись внаслідок правонаступництва, тобто коли одна сторона (правонаступник) передає іншій стороні (правоприємнику) свої права та обов'язки за даним правовідношенням (універсальне), або тільки права чи тільки обов’язки (сингулярне).

Зміст цивільного правовідношення складають суб'єктивні цивільні права та суб'єктивні цивільні обов'язки його учасників.

Суб'єктивне цивільне право – це міра дозволеної поведінки учасника цивільних правовідносин. Змістом суб'єктивного права є юридичні можливості, що надані суб'єктові, які у своїй сукупності складають повноваження. Кожне суб'єктивне цивільне право наділено, як правило, такими основними повноваженнями:

1. повноваження на власні дії – можливість самостійного вчинення суб'єктом фактичних та юридично значимих діянь. Так, наприклад, власник, здійснюючи своє право власності може здійснювати діяння по володінню, користуванню та розпорядженню певним майном;

2. повноваження вимоги – можливість вимагати від зобов'язаного суб'єкта виконання покладених на нього обов'язків. Так, наприклад, покупець за договором купівлі-продажу має право вимагати у продавця передачі йому у власність майна, за яке він сплатив відповідну суму;

3. повноваження на захист – можливість самостійно чи опосередковано через юрисдикційні органи застосувати стосовно до зобов’язаної особи заходи державно-примусового характеру з метою усунення перепон у здійсненні регулятивного суб’єктивного права чи відновлення його до попереднього стану. Інколи дане повноваження в літературі розглядається як окреме суб'єктивне цивільне право.

Суб'єктивний цивільний обов'язок – це міра необхідної поведінки учасника цивільних правовідносин.

Виділяють два види суб'єктивних цивільних обов'язків:

1. активний (позитивний) обов'язок – спонукання суб'єкта до вчинення суспільно корисних дій (наприклад, вчинити дію по передачі майна, виконанню робіт чи наданню послуг) в інтересах уповноваженого суб'єкта, оскільки невиконання цього обов'язку забезпечується санкцією.

2. пасивний (негативний) обов'язок – спонукання суб'єкта до утримання від вчинення певних дій, якими порушуються публічні інтереси та інтереси уповноважених осіб (наприклад, заборона заподіювати шкоду іншим особам породжує обов'язок не вчиняти дій, якими може бути завдана шкода).

За своєю структурою зміст цивільного правовідношення може бути простим або складним. Простим вважається зміст правовідносин, в яких одна сторона наділена виключно суб'єктивним цивільним правом, а інша – виключно суб'єктивним цивільним обов'язком, наприклад, дарування, позичка тощо. Складним вважається зміст правовідносин, в яких на боці кожної із сторін присутні як суб'єктивні цивільні права, так і суб'єктивні цивільні обов'язки, наприклад, купівля-продаж, міна, поставка тощо. Таких правовідносин в цивільному праві переважна більшість.

Об'єктом цивільних правовідносин є те, на що дане правовідношення спрямоване та вчиняє певний вплив. До об'єктів цивільних правовідносин відносять речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага (ст.177 ЦК України).

Цивільні правовідносини у своїй сукупності складають певну систему і можуть поділятись на відповідні види, залежно від тих чи інших обставин.

1) За підставою виникнення правовідносин вирізняють регулятивні та охоронні правовідносини. Регулятивні правовідносини – це правовідносини, які призначені для опосередкування (регулювання) зв'язків нормального торгового обороту, і виникають переважно на підставі правомірного юридичного акту, як правило правочин. Охоронні правовідносини – це правовідносини, які виникають у випадках необхідності захисту інтересів учасників цивільного обороту, і виникають, переважно на підставі цивільного правопорушення.

2) За характером взаємозв'язку між зобов'язаним та уповноваженим суб'єктом виділяють абсолютні, загально регулятивні та відносні правовідносини. Абсолютні правовідносини – це правовідносини, коли уповноваженій особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних суб'єктів. Структура даного виду правовідносин: на боці уповноваженої особи – один, на боці зобов'язаної – всі, наприклад, правовідносини, що пов'язані із правом власності. Загальнорегулятивні відносини – це правовідносини, коли кожному суб'єкту правовідносин протистоїть кожен інший суб'єкт цих правовідносин. Структура даного виду правовідносин: на боці уповноваженої особи – кожен, на боці зобов'язаної – всі, наприклад, правовідносини, що пов'язанні з особистими немайновими благами. Відносні правовідносини – це правовідносини, в яких уповноваженій особі протистоїть чітко визначена зобов'язана особа. Структура даного виду правовідносин: на боці уповноваженої особи – один, на боці зобов'язаної – один, наприклад, зобов'язальні правовідносини.

3) За об'єктом слід виділяти правовідносини майнового та немайнового характеру. Майнові правовідносини – правовідносини, які мають своїм об'єктом майнові блага та відображають їх належність або перехід, наприклад, правовідносини власності. Немайнові правовідносини – це правовідносини, які мають своїм об'єктом немайнові блага та спрямовані на їх регулювання або захист, наприклад, правовідносини щодо регулювання та захисту честі, гідності та репутації.

4) За способом задоволення інтересів зобов'язаної особи виділяють речові, зобов'язальні, корпоративні та виключні правовідносини. Речові правовідносини – це правовідносини, які фіксують статику майнового становища суб'єктів. Зобов'язальні правовідносини – це правовідносини, які опосередковують динаміку майнових відносин по передачі майна, виконанню робіт, наданню послуг. Корпоративні правовідносини – це правовідносини, які опосередковують процес управління приватним майном корпорації з боку її членів. Виключні правовідносини – це правовідносини, які фіксують закріплення об'єктів інтелектуальної власності за відповідними особами, а також опосередковують динаміку використання вказаних об'єктів.

5) За характером поведінки зобов'язаної сторони виділяють активні та пасивні правовідносини. Активні правовідносини – це правовідносини, у яких змістом суб'єктивного обов'язку зобов'язаного є вчинення виключно певних дій (передача майна, виконання робіт, надання послуг). Пасивні правовідносини – це правовідносини, у яких змістом суб'єктивного обов'язку зобов'язаного є утримання від порушення права уповноваженої сторони.