1) Вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

2) Пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові. При цьому сплив строку позовної давності за основною вимогою автоматично вважається спливом строку позовної давності за додатковими вимогами. Проте особа, яка виконала зобов'язання після закінчення позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, хоча б у момент виконання вона не знала про її закінчення.

Позовна давність не поширюється на вимоги:

1. що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2. вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3. про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

4. власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

5. страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Цей перелік не є виключним, і законом можуть бути передбачені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Позовна давність — це встановлений законом строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої пору­шено, може вимагати захисту чи примусового здійснен­ня свого права через суд.

У цивільному праві застосовують два види строків по­зовної давності:

а)загальні;

б) спеціальні.

Загальні строки позовної давності поширюються на всі цивільні правовідносини. Загальна позовна давність вста­новлюється тривалістю у три роки.

Спеціальні строки позовної давності встановлено для окремих вимог, визначених Цивільним кодексом України, і ці строки, порівняно із загальними, можуть бути або ско­рочені, або подовжені.

Зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування вміщених у засобах масової інфор­мації відомостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репу­тацію (обчислюється від дня вміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довіда­лася чи повинна була довідатися про ці відомості);

3) про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі част­ки у праві спільної часткової власності;

4) у зв'язку з недоліками проданого товару;

5) про скасування договору дарування;

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти;

7) про оскарження дій виконавця заповіту.

Позовна давність у п'ять років застосовується до ви­мог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впли­вом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Взаємною згодою сторони можуть збільшувати позов­ну давність, встановлену законом, але скорочення позов­ної давності за угодою сторін не дозволяється.

Вимогу про захист порушеного права суд приймає до розгляду незалежно від закінчення позовної давності. По­зовна давність застосовується судом тільки за заявою сто­рони у спорі, зробленої нею до винесення судом рішення. Закінчення позовної давності, про застосування якої заяв­лено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Зміна осіб у зобов'язанні не має наслідком зміну позовної давності та порядку її обчислення.

Які є підстави для зупинення і переривання перебігу позовної давності?

За загальним правилом перебіг позовної давності почи­нається від дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений мо­ментом зажадання, перебіг позовної давності починається від моменту, коли у кредитора виникає право виставити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові на­дається пільговий строк для виконання (такої вимоги, об­числення позовної давності починається із закінченням за­значеного строку.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання не­дійсними та застосування наслідків про це до правочину, вчиненого під впливом насильства, погрози, обману почи­нається від дня припинення насильства, погрози, обману або від дня, коли позивач довідався чи повинен був довідатися про ці обставини. Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемного правочину починається від дня, коли почалося його виконання. У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності почи­нається від моменту виконання основного зобов'язання.

У житті обставини можуть скластися так, що позивач у зв'язку з умовами, які від нього не залежали, не зміг вчас­но звернутися до суду. Законодавець враховує такі об'єк­тивні обставини і допускає зупинення перебігу позовної давності. Таке зупинення означає, що до строку позовної давності не зараховується проміжок часу, протягом якого особа не мала можливості звернутися з позовом.

Відповідно до Цивільного кодексу України настання таких обставин є підставою для зупинення перебігу позовної давності:

1) якщо поданню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за цих умов подія (непереборна сила);

2) за встановленим Кабінетом Міністрів України відстро­ченням виконання зобов'язання (мораторій);

3) за зупиненням дії закону або іншого нормативно-пра­вового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан.

При виникненні зазначених вище обставин перебіг по­зовної давності зупиняється на весь час існування цих об­ставин, а при припиненні цих обставин перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Перебіг позовної давності може бути не тільки зупине­но, а й перервано.

Переривання перебігу позовної давності відрізняється від її зупинення як за підставами, так і за юридичними наслідками. Загальною підставою для переривання перебігу позовної давності є звернення з позовом у встановленому порядку, тобто вчинення позову належним позивачем до належного відповідача і в належний суд, а також вчинен­ням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого зобов'язання (часткове виконання зобов'я­зання, письмове прохання про відстрочку боргу тощо).

Залишення позову без розгляду не перериває перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, вчинений у кримінальній справі, то перебіг позовної дав­ності, що почався до вчинення позову, зупиняється до на­бирання чинності вироком, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. Коли части­на строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до шести місяців.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново, — час, що сплинув до переривання, до нового стро­ку не зараховується.

Таким чином, при зупиненні перебіг позовної давності зупиняється, а в разі переривання — перебіг позовної дав­ності починається спочатку.

Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винят­ками тих, які передбачено безпосередньо в Цивільному ко­дексі України або в інших нормативних актах.

Зокрема, позовна давність не поширюється:

а) на вимоги, що випливають з порушення немайнових прав, — крім випадків, передбачених законом;

б) на вимоги вкладників до кредитних установ про вида­чу вкладів;

в) на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю чи здоров'ю фізичної особи (крім випадків, передбачених законом);

г) на вимогу власника або інших осіб про визнання не­дійсними актів органів державної влади або органів влади Автономної Республіки Крим, місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володін­ня, користування та розпорядження належним їм майном;

д) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування).

Законом може бути передбачено й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.