Лекція 9. Участь держави Україна, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах План

1. Держава - суб'єкт цивільних правовідносин.

2. Територіальна громада - суб'єкт цивільних правовідносин.

3. Автономна Республіка Крим - суб'єкт цивільних правовідносин.

Література:

1. Харитонов Є.О., Старцев O.B. Цивільне право України : Підручник. — Вид. 2, перероб. і доп. — К. : Істина, 2007. — 816 с.

2. Ромовська З. Українське цивільне право: Загальна частина. Академіч­ний курс. Підручник,- К.: Атіка, 2005.- 560 с.

3. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. — К. Істина, 2005. — 312 с.

4. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 583 с.

5. Цивільне право: навчальний посібник / За заг. ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Наукова думка, 2004.

В цивільних правовідносинах окрім фізичних та юридичних осіб можуть брати участь також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч.2 ст.2 ЦК України).

Держава, порівняно з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, наділена цілою низкою особливостей. Держава є передусім владним суб'єктом публічних відносин (відносин субординації), а це накладає певний відбиток на її специфіку участі в цивільно-правових відносинах.

Здійснення державою публічно-владних повноважень полягає в тому, що держава є не просто носієм влади, а таким носієм, що наділений суверенітетом на певній території (ст.2 Конституції України). Наявність суверенітету держави означає, що вона в межах своєї території здійснює найвищу владу в порівнянні з іншими владними суб'єктами (внутрішній суверенітет), а в зовнішніх відносинах є єдиним суб'єктом, діяльність якого незалежна від волі інших суб'єктів міжнародного права (інші держави, міжнародні організації тощо), що проявляється у забороні останнім втручатись у внутрішні справи держави (зовнішній суверенітет).

Однак таке привілейоване становище держави у публічних та зовнішньополітичних відносинах не повинно відображатись на її участі у цивільно-правових відносинах. Так, і у ч.1 ст.167 ЦК України законодавець чітко закріпив норму, згідно з якою держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Проте, враховуючи те, що держава сама створює загальнообов'язкові правила поведінки у вигляді законів, якими повинні керуватись усі інші суб'єкти правовідносин, говорити про певну юридичну рівність у цивільно-правових відносинах з державою було б передчасно.

Ще однією специфікою держави як суб'єкта цивільних відносин є те, що правова природа її особи є недостатньо визначеною. З одного боку, держава ніби наділена усіма ознаками юридичної особи, однак такою не визнається. І це призводить до того, що держава виведена за межі загальної класифікації осіб у цивільному праві (ч.2 ст.2 ЦК України).

Територіальна громада є новим суб'єктом правових відносин, під яким слід розуміти жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст.1 ЗУ “Про місцеве самоврядування”).

Тому, як видно з вищенаведеного, держава та територіальні громади є близькими, проте далеко не тотожними суб'єктами, які в цивільно-правових відносинах повинні діяти на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Ще одним доволі специфічним суб'єктом цивільно-правових відносин є Автономна Республіка Крим, правовий статус якої визначається Розділом Х Конституції та іншими законами України, а також Конституцією АРК. Так, зокрема визначається, що АРК є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Як і держава та територіальні громади АРК також діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Держава, АРК та територіальні громади можуть брати участь у цивільно-правових відносинах безпосередньо, тобто через свої органи, а можуть і опосередковано - через створені ними юридичні особи.

Коли держава, АРК та територіальні громади беруть учать у цивільних правовідносинах через свої органи, то дані суб'єкти здійснюють участь у цивільних правовідносинах виключно в межах їх компетенції, яка визначається законом (ст.ст.170-172 ЦК України). Однак, у випадках і в порядку, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, від імені держави та територіальних громад за спеціальними дорученнями можуть виступати фізичні та юридичні особи, органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст.173 ЦК України).

Так, від імені держави можуть діяти органи виконавчої, законодавчої та судової влади, а також інші державні органи. Що ж стосується АРК та територіальних громад, то вони можуть безпосередньо реалізувати свою цивільну правосуб'єктність також через низку своїх органів до яких відносяться, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, Верховна Рада АРК, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, області та АРК. При цьому, певні повноваження можуть покладатись також і на окремих посадових осіб, які наділені відповідною компетенцією для вступу у цивільно-правові відносини, наприклад, міський голова. Інколи підставою участі безпосередньої держави, АРК та територіальних громад є не рішення, дії та бездіяльність посадових осіб, а волевиявлення народу України, членів АРК чи територіальної громади, яке виражене у належній формі, наприклад, референдум.

Що ж стосується опосередкованої форми держави, АРК та територіальних громад, то вона забезпечується можливістю зазначених суб'єктів створювати юридичні особи. Так, держава наділена можливістю створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках і в порядку, встановлених Конституцією України та законом (ч.2 ст.167 ЦК України), а також юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах (ч.3 ст.167 ЦК України). Аналогічний опосередкований порядок участі передбачений і для АРК та територіальних громад (ч.2, 3 ст.168 та ч.2, 3 ст.169 ЦК України).

Діючи в цивільних правовідносинах на рівних правах з іншими учасниками, держава, АРК та територіальні громади наділені певними особливостями у кожному із різновидів цивільних правовідносин.

Насамперед, держава, АРК та територіальні громади можуть брати участь у особистих немайнових правовідносинах. Однак, потрібно зауважити, що вони можуть бути наділені тільки тими особистими немайновими правами, які не суперечать їх правовій природі. Зокрема, держава та територіальні громади можуть мати право на найменування, ділову репутацію, інформацію тощо.

Держава та територіальна громада є активними учасниками речових правовідносин. Так, держава може бути власником майна, яке знаходиться на праві державної власності (ст.326 ЦК України). До об'єктів права державної власності належать об'єкти, що передбачені ст.34 ЗУ “Про власність”. Окрім цього, держава в сфері речових правовідносин наділена ще такими виключними повноваженнями щодо набуття у власність скарбу, що є пам'яткою історії та культури (ч.4 ст.343 ЦК України), викупленої пам'ятки історії та культури (ч.4 ст.352 ЦК України), реквізованого майна (ч.3 ст.353 ЦК України), конфіскованого майна (ч.1 ст.354 ЦК України) тощо. Що стосується територіальних громад, то їх участь у речових правовідносинах також полягає в тому, що вони, зокрема, наділені правом комунальної власності (ст.327 ЦК України), яке від їх імені реалізують відповідні органи місцевого самоврядування, набувають права власності на безхазяйну річ (ч.2 ст.335 ЦК України), знахідку (ч.2 ст. 338 ЦК України), бездоглядну домашню тварину (ч.2 ст.341 ЦК України) тощо.

Держава, АРК та територіальні громади можуть приймати активну участь також і в зобов'язальних правовідносинах. Найбільш поширеними видами участі держави у зобов'язальних правовідносинах є договори поставки для державних потреб, підряду, позики та банківського вкладу, договори купівлі-продажу державного майна шляхом приватизації. Однак держава, АРК та територіальні громади можуть бути учасниками далеко не всіх видів цивільно-правових зобов'язань. Так, наприклад, вони не можуть бути визнані споживачами і підпадати під відповідний захист споживачів тощо.

Особливе місце в зобов'язальних відносинах відводиться державі та територіальним громадам як суб'єктам цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність даних суб'єктів може наступати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, шкода, яка завдана державними органами (ст.ст.1173-1175 ЦК України), органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури та суду (ст.1176 ЦК України) тощо. Держава і територіальні громади несуть цивільно-правову відповідальність за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернене стягнення (ст.ст.174, 175 ЦК України), наприклад, майно, що вилучене з цивільного обороту (ч.2 ст.178 ЦК України). Безпосереднім відповідачем за цивільно-правовими зобов'язаннями будуть фінансові органи держави та територіальних громад.

При цьому потрібно зауважити, що згідно зі ст.176 ЦК України законодавець вводить принцип розмежованості відповідальності за цивільно-правовими зобов'язаннями. А це означає, що:

а) держава, АРК, територіальні громади не відповідають за зобов'язаннями створених ними юридичних осіб, крім випадків, встановлених законом, наприклад, відповідальність держави за зобов'язаннями створених нею казенних підприємств (ч.3 ст.39 ЗУ “Про підприємства в Україні”);

б) юридичні особи, створені державою, АРК, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, АРК, територіальних громад;

в) держава не відповідає за зобов'язаннями АРК і територіальних громад;

г) АРК не відповідає за зобов'язаннями держави і територіальних громад;

д) територіальна громада не відповідає за зобов'язаннями держави, АРК та інших територіальних громад.

Держава та територіальні громади можуть приймати участь і в інших цивільних правовідносинах, наприклад, набувати окремі права інтелектуальної власності, бути спадкоємцем за заповітом тощо.