Модуль і. Загальні положення цивільного права Лекція 1. Цивільне право - галузь приватного права План

1. Поняття публічного та приватного права.

2. Цивільне право як галузь права.

3. Методи, принципи і функції цивільного права.

Література:

1. Харитонов Є.О., Старцев O.B. Цивільне право України : Підручник. — Вид. 2, перероб. і доп. — К. : Істина, 2007. — 816 с.

2. Ромовська З. Українське цивільне право: Загальна частина. Академіч­ний курс. Підручник,- К.: Атіка, 2005.- 560 с.

3. Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. — К. Істина, 2005. — 312 с.

4. Панченко М.І. Цивільне право України: Навч. посіб. — К.: Знання, 2005. — 583 с.

5. Цивільне право: навчальний посібник / За заг. ред. Р.О. Стефанчука. – К.: Наукова думка, 2004.

Ще починаючи з римських часів загальновизнаним є поділ права на публічне право (jus publicum) та приватне право (jus privatum). Вперше такий поділ був запропонований Ульпіаном в Дигестах Юстиніана. Відповідно до нього, приватне право призначалось для врегулювання та охорони сфери приватних інтересів особи, які ґрунтуються на началах юридичної рівності сторін, що обумовлено недоторканістю їх приватної власності, свободою договору, судовим захистом їх прав та інтересів тощо. Публічне право в свою чергу спрямовувалось на регулювання сфери державних та суспільних інтересів, за допомогою цілої низки імперативних (загальнообов'язкових) правил поведінки.

Однак з часом, у зв'язку із суттєвим ускладненням суспільних відносин, такої класифікуючої ознаки, як сфера охоронюваних інтересів виявилось недостатньо. Тому, поряд з цим критерієм, до уваги став братись також і спосіб та характер впливу права на відносини. Тобто, коли відносини спрямовані на забезпечення державних та суспільних інтересів і їм притаманні субординація (підпорядкування по вертикалі), владно-організаційні і примусові начала, то вони носять характер публічно-правових. Натомість, приватноправовий характер носять суспільні відносини, які не тільки спрямовані на забезпечення приватних інтересів та виникають між юридично рівними суб'єктами, але й ті, які формуються за їх ініціативою та на засадах диспозитивності у виборі поведінки, тобто шляхом координації.

З огляду на специфіку даного навчального посібника, особливу увагу ми приділимо саме розгляду питань приватноправового регулювання та охорони суспільних правовідносин. Приватне право має цілу низку притаманних йому особливостей, до яких слід відносити:

1. предметом приватноправового регулювання, переважно, є відносини з належності майна (статики) та його використання (динаміки);

2. дані відносини виникають на підставі автономії волі учасників та за їх ініціативи;

3. дані відносини виникають та існують між юридично рівними суб'єктами, які є самостійними в майновому розумінні.

Аналізуючи розвиток приватного права в Україні, ми повинні відзначити, що його основою є саме цивільне право, яке найбільш повно ввібрало в себе усі його ознаки та є фундаментом усього приватного права України. При цьому, слід зауважити, що з огляду на багатозначність поняття “цивільне право” задля його детального та всебічного аналізу ми в подальшому розглянемо його з точки зору чотирьох основних напрямків:

1) як галузь права;

2) як галузь законодавства;

3) як науку;

4) як навчальну дисципліну.

Однак попри важливість цивільного права, потрібно визнати, що в тій чи іншій мірі ознаки приватноправового регулювання притаманні також і іншим галузям права, які в своїй сукупності складають українське приватне право. До таких галузей права, насамперед, слід відносити сімейне право, міжнародне приватне право, а також частково земельне право, екологічне право та трудове право. Суттєві дискусії на сьогодні виникають стосовно місця і ролі господарського права в системі приватного права України. Однак, господарське право не лише є рудиментом правової системи України, яке спробувало синтетично поєднати в собі органічно несумісні та суперечливі приватноправові та публічно-правові начала, але й суттєвим гальмом на шляху до розвитку громадянського суспільства та ринкової економіки. Адже в Україні не було жодних передумов до запровадження дуалізму (двоєдиності) у системі приватного права, і таке штучне його розщеплення та внутрішня конкуренція при застосуванні правових норм може негативним чином відобразитись на єдності та одноманітності застосування приватноправових норм.

Цивільне право як галузь права – це системна сукупність правових норм, що складають основний зміст приватного права та регулюють особисті немайнові і майнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності, вільному волевиявленню, майновій самостійності їх учасників, з метою задоволення останніми власних матеріальних і духовних потреб та інтересів.

З огляду на це, слід відмітити, що основну роль при визначенні цивільного права як галузі права, відіграють його предмет, метод, функції та принципи.

Предметом цивільного права як галузі права є сукупність відносин, що регулюються його нормами, тобто особисті немайнові та майнові правовідносини.

Хрестоматійними для цивільного права є саме майнові правовідносини, які складають переважну більшість усієї сукупності суспільних відносин, що регулюються цивільним правом. За своєю природою майнові правовідносини характеризуються наступними ознаками:

1. вони є економічними, тобто носять грошово-товарний характер;

2. вони виникають та існують між учасниками, які наділені майновою самостійністю та юридичною рівністю;

3. вони забезпечують задоволення переважно матеріальних потреб та інтересів.

За найбільш загальним критерієм майнові відносини в цивільному праві можна поділити на:

1. майнові відносини щодо приналежності майна (відносини статики), наприклад, відносини власності, володіння, користування;

2. майнові відносини щодо закріплення процесу переходу майна (відносини динаміки), наприклад, відносини по договірних зобов'язаннях, зобов'язаннях із заподіяння шкоди тощо;

3. майнові відносини щодо управління корпорацією (корпоративні відносини), наприклад, відносини по управлінню учасниками корпорації (АТ, ТзОВ тощо) її приватним майном;

4. майнові відносини щодо створення та використання об'єктів інтелектуальної власності (виключні відносини), наприклад, відносини по використанню творів літератури, науки і мистецтва, винаходів, корисних моделей та промислових зразків тощо.

Вагому частину в предметі цивільно-правового регулювання займають також і особисті немайнові правовідносини. Дані правовідносини як предмет цивільного права є доволі “молодими”, оскільки вони вперше офіційно визнані в такому ранзі лише в ЦК України. До цього, цивільне право здійснювало лише захист зазначених правовідносин, що і дозволяло окремим авторам відстоювати позицію, що дані правовідносини не включаються до предмету цивільно-правового регулювання. До ознак особистих немайнових правовідносин слід віднести:

1. вони є особистісними, тобто вони мають тісний зв'язок з їх учасниками;

2. вони є немайновими, тобто їх зміст не може бути визначений в грошовому чи іншому майновому еквіваленті;

3. вони виникають та існують між юридично рівними учасниками;

4. вони забезпечують задоволення переважно внутрішніх (духовних) потреб та інтересів.

Однак, наявність предмету правового регулювання є необхідною проте недостатньою умовою віднесення певної сукупності правових норм до категорії правової галузі. Поряд з предметом, правова галузь повинна мати свій специфічний метод правового регулювання, тобто сукупність правових засобів та способів впливу відповідної галузі права на суспільні відносини, що складають її предмет. Цивільно-правовий метод регулювання цивільних правовідносин є комплексною категорією, що характеризується наступними ознаками:

1. юридична рівність учасників, їх самостійність та незалежність, це означає, що учасники відповідних правовідносин наділені юридично рівними можливостями щодо набуття та здійснення цивільних прав та створення і виконання цивільних обов'язків, а також вони не знаходяться між собою будь-якій юридичній залежності (владно-субординаційному підпорядкуванні);

2. диспозитивність у виборі поведінки учасників цивільно-правових відносин, це означає, що сторони можуть діяти ініціативно, вільно, на свій розсуд, керуючись при цьому власними інтересами та метою;

3. судове вирішення спорів, це означає, що будь-які неузгодженості між учасниками цивільних правовідносин вони в змозі вирішити в судовому порядку;

4. майново-компенсаційний характер засобів примусового впливу на правопорушника, це означає, що на учасника правовідносин, який не виконує своїх обов'язків, порушує права інших учасників цивільних правовідносин чи створює перешкоди щодо їх нормальної реалізації, гарантується застосування обтяжливих, не вигідних у майновому плані для порушника заходів захисту, які носять переважно майновий характер, що спрямований на відновлення порушеного права, охоронюваного законом інтересу чи блага потерпілого учасника

При цьому, метод є визначальною категорією, тобто навіть якщо відносини за своїм змістом є майновими, проте засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, наприклад, фінансові, податкові, бюджетні тощо, то вони не відносяться до предмету цивільно-правового регулювання (ч.2 ст.1 ЦК України).

Цивільне право як галузь права виконує цілу низку функцій. Під поняттям функція цивільного права слід розуміти певний напрямок впливу цивільно-правових норм, що визначається специфікою предмету, методу та завдань, що стоять перед ним. Цивільному праву притаманні такі основні функції:

1. регулятивна функція, яка полягає в тому, що цивільне право здійснює регулювання правовими нормами відносин, що входять до її предмету;

2. охоронна функція, суть якої в захисті порушених суб'єктивних цивільних прав, шляхом їх відновлення чи еквівалентного відшкодування завданої шкоди;

3. попереджувально-виховна функція, яка віднаходить своє втілення у застосуванні до правопорушника засобів цивільно-правового захисту, чим здійснює виховний вплив на його подальшу поведінку та попереджує подальші правопорушення з його боку;

4. попереджувально-стимулююча функція, тобто стимулювання до правомірної поведінки інших осіб, а також попередження здійснення ними неправомірних діянь, внаслідок невідворотного застосування до правопорушників цивільно-правових санкцій.

Важливу роль для цивільного права як правової галузі відіграють його принципи. Принципи цивільного права – основні начала, найбільш загальні керівні положення (засади) цивільного права, що мають в силу їхнього законодавчого закріплення загальнообов'язковий характер. Значення цивільно-правових принципів полягає в тому, що вони:

1. відображають сутність соціальної спрямованості та основні галузеві особливості цивільно-правового регулювання, тобто кожна подальша норма у своєму змісті повинна бути пронизана принципом цивільного права;

2. враховується при укладенні непоіменованих договорів (ч.1 ст.6 ЦК України);

3. враховуються при застосуванні аналогії права (ч.2 ст.8 ЦК України);

4. враховується при захисті охоронюваного законом інтересу (ч.2 ст.15 ЦК України).

У ст.3 ЦК України закріплені наступні цивільно-правові принципи:

1. неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини, тобто ніхто немає права втручатись у особисте та сімейне життя фізичної особи без її згоди, окрім випадків, що прямо передбачені Конституцією України. Даний принцип закріплює передумови для захисту приватності особи від неправомірного втручання ззовні, задля забезпечення її внутрішніх (духовних) інтересів;

2. неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом, це означає, що право власності в Україні є непорушним. Цей принцип забезпечує особі гарантію її економічної незалежності та майнової відокремленості від інших учасників цивільних правовідносин. Однак в окремих випадках, що прямо передбачені законом, даний принцип може зазнавати певних обмежень, коли це прямо витікає із Конституції та закону України, наприклад, позбавлення особи майна внаслідок конфіскації, чи примусового відчуження об'єктів приватної власності з мотивів суспільної необхідності (ст.41 Конституції України);

3. свобода договору, цей принцип означає, що учасники цивільних правовідносин вільні у можливості вступу у договірні відносини, а також у виборі виду договорів (при чому, як поіменованих, так і непоіменованих), контрагентів та умов договору тощо. В окремих, передбачених законом випадках, даний принцип підлягає відповідному обмеженню, наприклад, укладення попередніх чи публічних договорів тощо. Даний принцип забезпечує особі можливість на власний розсуд ініціативно вступати в договірні відносини, керуючись при цьому власним інтересом;

4. свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, означає, що особи вільні у виборі підприємницької діяльності. Проте, в окремих випадках, що прямо передбачені законом, особа може бути обмежена у свободі підприємницької діяльності, наприклад, за суб'єктним складом (депутати, посадові і службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування), або ж характером підприємницької діяльності (встановлення монополії) тощо;

5. судовий захист цивільного права та інтересу, тобто у випадку порушення цивільного права чи інтересу, а також у випадку створення перешкод щодо їх здійснення особа має гарантовану можливість захистити їх у судовому порядку. При цьому особа має право захищати цивільні права та інтереси як в судах загальної юрисдикції, так і до спеціалізованих та третейських судах.

6. справедливість, добросовісність та розумність, даний принцип означає, що регулювання та охорона цивільних правовідносин повинні відбуватись справедливо, добросовісно та розумно. Він спрямований на ствердження в українській правовій системі принципу верховенства права, однак, на нашу думку, при неправильному тлумаченні зробить можливим незастосування цивільно-правової норми внаслідок її “несправедливості”, “недобросовісності” чи “нерозумності”. А це, з огляду на певну оціночність вказаних категорій, може призвести до прояву суб'єктивізму при правозастосовчій діяльності.

Як вже зазначалось вище, цивільне право як галузь є не просто хаотичною сукупністю правових норм, а чітко структурованою системою, яка має зовнішню єдність та внутрішню диференціацію. До системи цивільного права як галузі слід відносити:

1. цивільно-правові норми, які є конкретним правилом поведінки. Особливість даного правила поведінки полягає в тому, що переважна більшість з цивільно-правових норм носить диспозитивний характер, тобто дає особам можливість вибору варіантів поведінки. А це суттєво впливає і на структуру цивільно-правової норми, адже такий її елемент як санкція або відсутній, або носить більш універсальний характер, ніж в інших галузях права;

2. цивільно-правові інститути, тобто групу цивільно-правових норм, що регулюють однорідні суспільні правовідносини. Правова конструкція інституту є доволі відносною та хиткою і залежить від критерію однорідності, який береться за основу. Так, цивільно-правовим інститутом слід вважати інститут права власності, інститут деліктної відповідальності тощо;

3. цивільно-правова підгалузь, яка є сукупністю інститутів, які регулюють однорідні суспільні відносини, наприклад, підгалузь речового права, договірного права і т. ін.