Звільнення потерпілого з електричного кола високої напруги (понад 1000в)
Для відділення потерпілого від землі чи від струмоведучих частин варто надягти боти, діелектричні рукавички і діяти штангою чи кліщами, розрахованими на відповідну напругу (рис.2.6).
Рисунок 2.6 - Звільнення потерпілого від дії струму в електроустановках більше 1000 В відкиданням проводу ізолюючою штангою
При цьому треба пам’ятати про небезпеку крокової напруги, якщо струмоведуча частина (провід) лежить на землі, і після звільнення потерпілого від дії струму необхідно винести його з небезпечної зони.
На лініях електропередачі, коли звільнення потерпілого від струму одним із зазначених вище способів не може бути здійснене досить швидко і безпечно, необхідно удатися до штучного короткого замикання усіх проводів лінії та до надійного їх заземлення.
Крім цього, потрібно мати на увазі наступне:
1) якщо потерпілий знаходиться на висоті, то треба попередити або убезпечити його падіння;
2) якщо потерпілий доторкнувся одного проводу, що зустрічається часто, то досить заземлити тільки цей провід;
3) здійснюючи заземлення і замикання, необхідно спочатку провід з'єднати з землею (надійно заземлити), а потім накинути його на лінійні проводи, що підлягають заземленню;
4) необхідно також пам'ятати, що і після вимкнення лінії на ній (у випадку достатньої ємності) може зберегтися небезпечний для життя заряд, нейтралізувати який може лише надійне заземлення лінії.
Визначення стану потерпілого
При ураженні людини електричним струмом насамперед потрібно швидко визначити його стан, для чого необхідно наступне:
1) звільнити потерпілого від дії електричного струму;
2) негайно покласти його на спину;
3) перевірити, чи дихає він, що видно по підйому грудної клітки, по відхиленню нитки чи смужки паперу, піднесеної до рота чи носа потерпілого;
4) перевірити наявність пульсу (на променевій артерії в зап’ясті чи на сонній артерії на шиї);
5) подивитися на стан зіниці (вузький чи широкий). Широка зіниця вказує на різке погіршення кровопостачання мозку.
Усі маніпуляції з визначення стану потерпілого повинні бути проведені на протязі 15—20 сек.
При наявності дихання і пульсу в потерпілого, його треба тепло укрити і чекати прибуття лікаря, який визначить подальші лікувальні заходи.
Виклик лікаря повинний бути зроблений негайно у всіх випадках ураження електричним струмом.
Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатися і тим більше продовжувати роботу, тому що відсутність важких симптомів після ураження не виключає можливості наступного погіршення його стану.
У випадку відсутності дихання і пульсу варто негайно зробити 2—3 глибокі вдмухування повітря в рот чи ніс потерпілого, після чого знову перевірити, чи не з’явився в нього пульс. При відсутності пульсу варто продовжувати штучне дихання й одночасно проводити зовнішній масаж серця.
Надання першої долікарської допомоги при ураженнях електричним струмом
При ураженні електричним струмом у потерпілого може припинитися дихання і серцева діяльність, що швидко (протягом декількох хвилин) приводить до настання незворотних явищ у нервових клітках головного мозку, які керують життєво важливими функціями організму. Тому дуже важливе негайне надання допомоги на місці події. Необхідно, щоб усі, хто професійно зв'язаний із використанням електроенергії, були знайомі з сучасними методами оживлення організму при ураженні електричним струмом і могли в разі потреби надати кваліфіковану долікарську допомогу потерпілому.
Сучасні методи оживлення організму містять у собі два основних прийоми, що не вимагають для цього ніякої апаратури і тому можуть бути здійснені негайно після установлення факту відсутності дихання і пульсу в результаті ураження електричним струмом:
1) проведення штучного дихання ритмічним вдмухуванням повітря зі свого роту в рот чи ніс потерпілого;
2) підтримка в нього штучного кровообігу ритмічними натисненнями на передню частину грудної клітки. Цим прийомом, названим зовнішнім (закритим, непрямим) масажем серця, виштовхують кров з його порожнин у кровоносні судини й у такий спосіб сприяють збереженню достатнього кровообігу в організмі при відсутності самостійної серцевої діяльності.
Штучне дихання проводиться в тих випадках, коли потерпілий не дихає, або дихає дуже погано (рідко), а також коли його дихання постійно погіршується.
Найбільш ефективним методом штучного дихання є метод „з роту в рот” або „з роту в ніс”, так як при цьому забезпечується поступлення достатньої кількості повітря в легені потерпілого. Вдмухування повітря можна проводити через марлю, хустку, спеціальний пристрій – повітровід.
Цей метод дозволяє легко контролювати поступлення повітря в легені потерпілого: за розширенням грудної клітки після вдмухування і наступним спаданням її в результаті пасивного видиху
Для проведення штучного дихання потерпілого необхідно покласти на спину, розстебнувши верхній одяг.
Особа, що надає допомогу до початку штучного дихання повинна забезпечити вільне проходження повітря в легені через дихальні шляхи, які можуть бути закриті запалим язиком. Крім того в порожнині рота можуть знаходитись сторонні предмети (зубні протези, пісок, трава, тощо) чи пінистий слиз, які необхідно видалити пальцем, обгорнутим хусткою (тканиною) або бинтом (рис.2.7).
Рисунок 2.7 – Очищення рота і гортані
Голову потерпілого закидають назад, підкладаючи одну руку під шию, а іншою рукою надавлюючи на лоб (рис. 2.8). При цьому корінь язика піднімається, звільняючи вхід в гортань, а рот потерпілого відкривається. Той, хто надає допомогу, нахиляється до обличчя потерпілого, робить глибокий вдих відкритим ротом, щільно охоплює губами відкритий рот потерпілого і робить енергійний видих, з деяким зусиллям вдмухує повітря в його рот; одночасно він закриває ніс потерпілого щокою або пальцями руки, розміщеної на лобі (рис.2.9). При цьому потрібно обов’язково спостерігати за грудною кліткою потерпілого. Як тільки вона піднялась, вдмухування повітря призупиняють, той хто надає допомогу повертає обличчя вбік, при цьому відбувається пасивний видих потерпілого.
Рисунок 2.8 – Положення голови потерпілого при проведенні штучного дихання
Рисунок 2.9 – Проведення штучного дихання способом „з рота в рот”
Вдмухування повітря роблять кожні 5-6с, що відповідає частоті дихання 10-12 разів у хвилину. Після кожного вдмухування звільняють рот і ніс потерпілого для вільного видиху. Якщо після вдмухування повітря грудна клітка не розширюється, необхідно висунути нижню щелепу потерпілого вперед. Для цього чотирма пальцями обох рук захоплюють нижню щелепу потерпілого ззаду за кути і, впираючись великими пальцями в її край нижче рота, відтягують і висувають щелепу вперед так, щоб нижні зуби стояли спереду верхніх (рис.2.10).Якщо щелепи потерпілого щільно стиснуті і відкрити рот не вдається, слід проводити штучне дихання способом ”з рота в ніс” (рис. 2.11).
Рисунок 2.10 - Висування нижньої щелепи руками
Рисунок 2.11 - Проведення штучного дихання способом „з рота в ніс”
При відсутності самостійного дихання, але за наявності пульсу штучне дихання можна виконувати і в положенні “сидячи” або “вертикальному”, якщо нещасний випадок стався в корзині телескопічної вишки, на опорі або на щоглі (рис.2.12 і 2.13). При цьому, якомога більше закидають голову потерпілого назад або висовують вперед нижню щелепу. Подальші прийоми аналогічні.
Рисунок 2.12 - Проведення штучного дихання на робочому місці в положенні потерпілого “сидячи”
Рисунок 2.13 - Проведення штучного дихання на робочому місці в вертикальному положенні потерпілого
Припиняють штучне дихання при відновленні у потерпілого достатньо глибокого і ритмічного самостійного дихання. У разі відсутності не тільки дихання але і пульсу на сонній артерії роблять підряд два штучних вдмухування і приступають до зовнішнього масажу серця.
Зовнішній масаж серця підтримує штучно кровообіг в судинах організму як при зупинці, так і при фібриляції серця.
Ознаками припинення серцевої діяльності є: поява блідості і синяви шкіри тіла, втрата свідомості, відсутність пульсу на сонних артеріях, зупинка дихання.
Якщо допомогу надає одна людина, то вона кладе потерпілого на спину на тверду поверхню (лаву, підлогу), оголює його грудну клітку, розташовується збоку від потерпілого. Нахилившись, вона робить два швидких енергійних вдування (по методу „з рота в рот” або „з рота в ніс”), потім піднімається, залишаючись на тій же стороні від потерпілого. Визначивши місце розташування нижньої частини грудини, вона кладе на неї долоні максимально розігнутої кисті, а долоню іншої руки накладає поверх першої і починає ритмічно (60-70 разів у хвилину) надавлювати на нижній край грудини (рис. 2.14-2.17). На кожні два вдування проводиться 15 надавлювань на грудину.
Рисунок 2.14 – Положення особи, що надає допомогу при проведенні зовнішнього масажу серця
Рисунок 2.15 – Місце розташування рук при проведенні зовнішнього масажу серця
За 1 хвилину необхідно зробити не менше 60 надавлювань і 12 вдувань. Досвід показує, що найбільше часу витрачається на використання штучного дихання. Тому не можна затримувати вдування - як тільки грудна клітка потерпілого розширилась, вдування зупиняють.
Рисунок 2.16 – Положення рук при проведенні зовнішнього масажу серця і визначення пульсу на сонній артерії
Рисунок 2.17 – Проведення штучного дихання і зовнішнього масажу серця однією особою
Коли участь у реанімації беруть дві особи (рис.2.18), то співвідношення „дихання-масаж” складає 1:5. Під час штучного вдмухування особа, яка проводить масаж серця надавлювання не проводить, так як зусилля, які розвиваються при натискуванні, значно більші, ніж при вдуванні.
Варто остерігатися натиснення на закінчення ребер, тому що це може привести до їх перелому. Ні в якому разі не можна надавлювати нижче краю грудини на м'які тканини, оскільки можна пошкодити розташовані в черевній порожнині органи, у першу чергу печінку.
Рисунок 2.18 – Проведення штучного дихання і зовнішнього масажу серця двома особами
Обов'язковою умовою для достатнього забезпечення організму киснем при відсутності роботи серця є одночасне (з масажем серця) проведення штучного дихання.
Правильне проведення штучного дихання перевіряють по розширенню грудної клітки, викликаної вдмухуванням повітря, її спаданню і характерному шуму при виході повітря з легень потерпілого через рот і ніс. При утрудненні вдмухування треба перевірити, чи вільні дихальні шляхи в потерпілого.
Ефект зовнішнього масажу серця виявляється в першу чергу в тому, що кожне натиснення на грудину викликає появу пульсу — на променевій артерії чи зап'ясті, на сонній артерії на шиї (перевіряється особою, що робить вдмухування повітря).
При правильному проведенні штучного дихання і масажу серця в потерпілого виявляються наступні ознаки оживлення:
- поліпшується колір обличчя, що набуває рожевого відтінку замість сіро-землистого кольору із синюватим відтінком, що був до початку надання допомоги;
- з'являються самостійні дихальні рухи, що стають усе більш і більш рівномірними в міру продовження заходів з оживлення;
- звужуються зіниці.
Ступінь звуження зіниць є одним з найбільш важливих показників ефективності наданої допомоги. Вузькі зіниці вказують на достатнє постачання мозку киснем. Додатковий корисний захід — підняти ноги потерпілого на 0,5м від підлоги і залишити їх у цьому положенні протягом усього часу масажу (для цього під ноги можна що-небудь підкласти). Це сприяє кращому припливу крові в серце з вен нижньої частини тіла.
Штучне дихання та зовнішній масаж серця варто проводити до появи самостійного дихання і роботи серця в потерпілого. Поява слабких подихів навіть при наявності пульсу в потерпілого не дає підстави для припинення штучного дихання. У цьому випадку варто лише проводити вдмухування повітря одночасно з початком власного вдиху потерпілого.
Про відновлення діяльності серця в потерпілого судять за появою в нього самостійного регулярного пульсу. Для цієї мети переривають масаж на 2—3 с. і якщо пульс зберігається, то це вказує на появу самостійної роботи серця. При відсутності пульсу під час перерви варто негайно відновити масаж.
Тривала відсутність пульсу з появою інших ознак оживлення організму (самостійне дихання, вузькі зіниці, спроби потерпілого рухати руками, ногами) може служити ознакою наявності фібриляції серця. У цьому випадку необхідно більш тривале проведення заходів щодо оживлення аж до прибуття лікаря.
Припинити міри долікарської допомоги можна тільки у випадку наявності ознак настання біологічної (необоротної) смерті. Такими ознаками є:
1) відсутність власних дихальних рухів у потерпілого понад одну годину;
2) наявність різко розширених зіниць, що залишаються без змін, незважаючи на тривале (понад годину) проведення реанімаційних заходів.