1.3. Процес формування і розвитку управлінського обліку

У процесі формування і розвитку управлінського обліку можна виділити чотири етапи:

1) початок ХІХ – початок ХХ ст. Цей період характеризується збільшенням кількості великих підприємств, що зумовило зростання потреби в нових методах обліку і управління. Почали визначатися такі показники, як вартість часу обробки сировини, собівартість одиниці продукції, витрати на одного робітника. На підприємствах Ендрю Карнегі впроваджено контроль витрат на підставі щоденної звітності про витрати матеріалів, енергії та праці на одиницю продукції; на підприємствах компанії Du Pont впроваджено систему операційних і капітальних бюджетів та оперативної звітності про витрати і доходи, розроблено показник прибутковості інвестицій (ПІК). У 20-і роки під керівництвом менеджерів компанії General Motors Дональдсона Брауна та Альфреда Слоуна розроблена система управлінського обліку, яка передбачала операційне бюджетування, щотижневі звіти, гнучкі бюджети, річні звіти про діяльність підрозділів з показниками ПІК. Це етап зародження управлінського обліку;

2) перша половина ХХ ст. Для цього періоду характерним є загострення конкуренції, ускладнення технології й організації виробництва, що зумовило необхідність посилення контролю за витратами. Внаслідок цього на підставі розробки методів нормування праці (системи Тейлора, Ганта, Черча) впроваджено систему калькулювання стандартних витрат і оперативного аналізу відхилень. Вперше ідеї цієї системи висунув американський інженер Гарінгтон Емерсон. Співробітник аудиторської фірми “Прайс Уотерхауз” Чартер Гаррісон у 1912 р. опублікував концепцію обліку, що дістала назву стандарт-костінг.

З 1925 до 1950 р. були розроблені принципово нові методи калькулювання та обліку витрат: директ-костінг, метод однорідних секцій, облік за центрами відповідальності.

Так, у 1923 р. Джон Кларк обґрунтував необхідність поділу витрат на змінні і постійні. Ці ідеї були розвинуті у роботах Джонатана Харріса, який у 1936 р. обґрунтував концепцію калькулювання прямих витрат, що дістала назву директ-костінг.

Метод однорідних секцій розроблено у Франції під керівництвом Ф. Римайло у 1927 р. Його практичне застосування сприяло поширенню калькулювання на основі діяльності (АВС).

Концепцію обліку за центрами відповідальності сформулював Джон А. Хіггінс. Це був етап формування управлінського обліку як системи;

3) 50-і – початок 70-х років ХХ ст. характеризуються подальшим розвитком ідей управлінського обліку. До цього періоду відноситься розробка Спенсером А. Такером методу “тариф-година-машина”, що посилювало контроль за кожним технологічним процесом в межах виробничого центру відповідальності;

4) середина 70-х років – кінець ХХ ст. Для цього періоду характерними є автоматизація виробництва, комп’ютерні інформаційні технології, глобальна конкуренція. Продовжується удосконалення методів калькулювання на основі діяльності (Р. Рупер і Р. Каплан), поширюється система управління “якраз вчасно”, започаткована японською компанією “Тойота”, калькулювання шляхом зворотнього потоку, цільове калькулювання. Управлінський облік стає складовою частиною процесу стратегічного управління. Це етап інтеграції управлінського обліку в систему управління.

На сьогодні термін “управлінський облік” застосовують не всі країни. Так, у Франції його аналогом є “аналітична бухгалтерія”, у Німеччині – “контролінг”.

В СРСР термін “управлінський облік” не застосовували. В Україні згідно ЗУ “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” № 996 від 16.07.99 р. його розглядають як синонім внутрішньогосподарського обліку, що зумовлює різні погляди на його роль, зміст і значення в системі управління підприємствами.