4.2. Порядок коригування витрат і визначення нормативної собівартості

Важливою умовою ефективного функціонування нормативного методу обліку витрат і калькулювання собівартості є наявність заздалегідь розроблених і затверджених норм витрачання матеріальних і трудових ресурсів на виробництво одиниці продукції. Залежно від вимог, які висувають до норм, їх поділяють на базисні, теоретичні (ідеальні) і поточні (досяжні). Для оперативного управління витратами важливе значення мають саме поточні норми, які розробляються з урахуванням нормативних умов діяльності підприємства за прийнятої технології і організації виробництва. Такі норми повинні бути реально досяжними, що має важливе стимулююче значення.

За даними Друрі К. та його співавторів (6, с.429) частота встановлення окремих типів нормативів у США розподіляється таким чином (у відсотках):

– нормативи по забезпеченню максимальної ефективності 5

– важко досяжні нормативи 44

– нормативи на базі середніх минулих результатів 46

– інші методи 5

Існують два підходи до методики розробки стандартів витрат.

Перший базується на аналізі фактичних витрат, що склалися за минулі періоди. Але нормативи не повинні бути простою екстраполяцією витрат минулого періоду, які могли бути малоефективними, а деякі просто зайвими. Крім того, при розробці норм витрат необхідно врахувати зміни у складі обладнання, технології виробництва, організації праці, складі та якості сировини, обсягів виробництва, загальної економічної ситуації в країні і т. ін.

Другий підхід базується на експериментальних та розрахункових методах встановлення норм, виходячи з технічних характеристик обладнання, хронометражних спостережень, технічного нормування тощо. Цей метод більш трудомісткий, але він позбавлений повторення недоліків минулих періодів і тому є більш ефективним.

За даними зарубіжних дослідників (6, с. 428), нормативний метод використовують від 65% (Японія) до 86% (США) великих компаній. Методи встановлення нормативів застосовують різні, але найбільш поширеними є такі (табл. 4.2).

Таблиця 4.2

Частота застосування різних методів розробки нормативів (за К. Друрі)

Метод установлення нормативів	Частота використання, %
	ніколи	рідко	інколи	часто	завжди
Нормативи на базі конструкторського або технічного аналізу	18	11	19	31	21
На підставі серії дослідів	18	16	36	25	5
Вивчення практики, що застосовується на робочих місцях	21	18	19	21	21
Середнє значення наведених методів	22	11	23	35	9

До розробки стандартів витрат залучають працівників тих підрозділів, які відповідають за ті чи інші статті витрат: технологічного відділу – для розробки норм витрачання матеріалів, відділу постачання – для визначення стандартної ціни на матеріали і т. ін.

Норми витрачання матеріалів встановлюють експериментально інженери – технологи з урахуванням якості вихідної сировини, характеристик обладнання та особливостей технології виробництва. До норми витрат матеріалів включають можливі втрати та відходи у процесі виробництва, неминучий технологічний брак тощо. Нормативну кількість матеріалів розраховують за кожною виробничою операцією, необхідною для виготовлення конкретного продукту.

Нормативну ціну на матеріали, паливо, покупні напівфабрикати тощо визначають працівники відділу постачання, виходячи із найнижчої ціни із можливих у наступному періоді. Нормативні ціни визначають на кожен вид матеріалів з урахуванням можливих транспортно-заготівельних витрат, обсягів закупок, умов розрахунків тощо.

Нормативи прямих витрат праці визначають, виходячи із характеру робіт та умов їх виконання, необхідної кваліфікації робітників, умов організації і оплати праці.

З цією метою можуть застосовуватися спеціальні дослідження трудових процесів: фотографія робочого часу, хронометраж окремих операцій і т. ін.

Рівень оплати праці встановлюють виходячи з діючих тарифних ставок та окладів, розрахованих на їх основі розцінок. При цьому враховують діючі нормативні акти та колективні угоди. Відрахування на соціальні заходи планують у відповідності з законодавчими нормами.

Нормативи виробничих накладних витрат залежать від обсягу виробництва і визначаються як нормативна ставка на одиницю бази розподілу цих витрат. Визначення нормативу виробничих накладних витрат пов’язане з такими проблемами:

1) правильне визначення обсягу виробництва на плановий період, від чого часто залежить загальна сума виробничих накладних витрат;

2) правильне визначення загальної суми постійних і змінних накладних витрат;

3) правильне визначення бази розподілу (фактора) накладних витрат.

Нормативи накладних виробничих витрат розраховують працівники бухгалтерії на підставі бюджетів (кошторисів) таких витрат, складених окремими виробничими підрозділами (центрами відповідальності).

У системі “стандарт-кост” для кожного виробу складають “Лист нормативних витрат”, у якому наводять перелік основних складових виробу (вихідних матеріалів), їх кількість (площу, обсяг) на одиницю продукції, нормативну ціну, загальну вартість матеріалів. У другому розділі цього листа наводять перелік основних операцій по виготовленню продукції, норми витрат праці на виконання цих операцій, тарифні ставки за годину робочого часу, вартість виконання окремих операцій та загальну суму витрат на оплату праці. Виробничі накладні витрати включаються до нормативної собівартості пропорційно обраній базі їх віднесення (табл.4.3).

Таблиця 4.3