Списання витрат допоміжних виробництв методом одночасного розподілу

Показник	Допоміжні підрозділи			Основні підрозділи
	ДП 1	ДП 2	ДП 3	ОП 1	ОП 2
Сума витрат до розподілу, грн.	40000	48000	32000	–	–
Розподіл витрат допоміжних підрозділів:
ДП 1	(52788)	5279	10558	21115	15836
ДП 2	5569	(55685)	5568	22274	22274
ДП 3	7219	2406	(48126)	14438	24063
Разом	–	–	–	57827	62173

Розрахунки показують, що різні методи розподілу дають незначні відхилення суми витрат, віднесених на окремі підрозділи. Тому підприємству необхідно самому вибрати оптимальний метод розподілу, адекватний конкретним умовам.

В Україні ряд підприємств застосовують списання витрат допоміжних виробництв протягом звітного періоду за плановою собівартістю одиниці послуг, а в кінці звітного періоду розподіляють і списують лише калькуляційні різниці, використовуючи для цього метод прямого розподілу.

Сума розподілених витрат допоміжних виробництв, як правило, включається у загальновиробничі витрати основних виробничих підрозділів. Останні згідно з П(С)БО 16 “Витрати” в обліку поділяють на постійні і змінні. Підприємство саме повинно вирішити, які витрати доцільно віднести до постійних, а які до змінних. До останніх частіше всього відносять витрати на утримання і експлуатацію обладнання. Змінні загальновиробничі витрати розподіляють на основі фактичних показників діяльності, тобто фактичну суму витрат розподіляють і списують на об’єкти основного виробництва пропорційно фактичному обсягу бази розподілу (людино-годин, машино-годин і т. ін.).

Постійні загальновиробничі витрати розподіляють з урахуванням нормальної виробничої потужності. Для цього до початку звітного періоду визначають ставку накладних витрат на одиницю бази розподілу, розраховану виходячи з нормальної виробничої потужності. Цю ставку застосовують до фактичного обсягу бази розподілу для списання витрат протягом звітного періоду. Якщо сума фактичних постійних загальновиробничих витрат виявиться більшою розподілених і списаних за нормативною ставкою, різниця відноситься на собівартість реалізованої продукції звітного періоду.

Для обліку виробничих накладних витрат використовують рахунок 91 “Загальновиробничі витрати”, у складі якого доцільно передбачити окремі субрахунки для обліку постійних і змінних витрат, як цього вимагає П(С)БО 16. Крім того, як показує практика, облік загальновиробничих витрат бажано вести у розрізі виробничих підрозділів, що забезпечує можливість більш обґрунтованого їх розподілу.

У зарубіжних країнах застосовують два варіанти обліку виробничих накладних витрат:

1) на одному синтетичному рахунку “Виробничі накладні витрати”: на дебеті – накопичення фактичних витрат, а на кредиті – розподіл і списання;

2) на двох різних синтетичних рахунках – “Фактично понесені виробничі накладні витрати” та “Розподілені виробничі накладні витрати”, різниця яких щомісяця списується на рахунок “Недорозподілені (зайворозподілені) накладні витрати”. Якщо в кінці року сальдо цього рахунка буде незначним, його відносять на рахунок “Собівартість реалізації”. Якщо ж це сальдо буде суттєвим, то його розподіляють та відносять на рахунки “Незавершене виробництво”, “Готова продукція” та “Собівартість реалізації” пропорційно сумам сальдо на цих рахунках.

Таким чином, рахунки виробничих накладних витрат у кінці звітного періоду закриваються і у заключному балансі підприємства не відображаються.