2.2. Інтерпретація людини та світу у трагікомедії “буря”.

Найповніше особливості жанру трагікомедії, що була написана у третій період творчості Шекспира, проявилися в “Бурі” (1612). У травні 1613 р. “Бурю” було поставлено в придворному театрі з нагоди святкування шлюбу дочки Якова І принцеси Єлизавети і пфальцграфа Фрідріха.

“Буря” не має єдиного сюжетного першоджерела, хоч у п’єсі й використано окремі мотиви, що зустрічаються в сучасній драматургові літературі. Найближча до сюжетної ситуації “Бурі” п’єса німецького автора Якуба Айрера “Прекрасна Сідея” (написана в кінці XVI - на поч. XVII ст.) та іспанський текст Антоніо де Еслави “Зимові вечори” (опубл. в 1609-1610 pp.). В обох творах - герой маг і чародій, шлюб молодих закоханих сприяє примиренню батьків і т. ін. Крім того, у німецькій п’єсі є образи, що нагадують Арієля і Калібана, а в А. де Еслави вирішальну роль у сюжеті відіграє буря. Дослідниками доведено, те, що жоден із цих текстів не міг бути безпосередньо використаний Шекспіром. Мабуть, існувало якесь спільне для всіх цих творів джерело, згодом втрачене.

Певне відображення в сюжеті “Бурі” дістали й реальні події. У 1609 р. англійська ескадра під командуванням адмірала Джорджа Сомерса, що пливла у Віргінію, зазнала катастрофи біля Бермудських островів. Команда флагмана провела на Бермудах більше як 9 місяців. Звіти про це плавання були написані Р. Річем та С. Джорданом (“Новини з Віргінії” та “Відкриття Бермудів”) і опубліковані в жовтні 1610 р.

In folio 1623 p. “Буря” відкриває розділ комедій. До цього спричинила назва п’єси. Шекспірівські трагедії озаглавлені іменем протагоніста. У комедіях перевага віддається загальножанровим, гумористично-умовним назвам. Тому, певно, “Цимбелін” після довгих вагань був віднесений Хемінгом та Конделом до трагедій, а “Буря” опинилась у розділі комедій.

Жанрова структура п’єси надзвичайно складна. У ній чимало комедійних елементів, що тяжіють до буфонади та фарсу. Драматург знову звертається в “Бурі” до створення “низового тла” подій (пародійно-фарсове повторення теми “боротьби за владу” на рівні блазенських персонажів). Передісторія Просперо нагадує сюжети шекспірівських трагедій (наприклад, лінію Едгара та Едмунда в “Королі Лірі”).

Драма починається картиною морської бурі, під час якої неаполітанський король Алонзо і міланський герцог Антоніо з усім своїм оточенням рятуються з потопаючого корабля і опиняються на невідомому острові, де живе Просперо:

Міранда Скажіть-но, тату,

Бо це мене турбує, а навіщо

Зняли ви бурю?

Heavens thank you for’t! And now, I pray you, sir, For still‘tis beating in my mind, your reason For raising this sea-storm?

Просперо Слухай: сталось диво.

Зласкавилась Фортуна наді мною,

Сюди, до цього берега, прибивши

Know thus far forth. By accident most strange, bountiful Fortune, Now my dear lady, hath mine enemies

Моїх підступних ворогів. Я бачу

У цім веління віщих зір; я мушу

їх впливові піддати власну долю,

Як я ті зорі знехтую, зневажу,

То добрий вплив їх зникне. Я кінчаю,-

Ти хочеш спати, тож засни мерщій,

Засни, я знаю, як ти натомилась [54, 44].

Brought to this shore; and by my prescience I find my zenith doth depend upon A most auspicious star, whose influence If now I court not but omit, my fortunes Will ever after droop. Here cease more questions: Thou art inclined to sleep; ‘tis a good dulness, And give it way: I know thou canst not choose[55].

Мудрий Просперо бореться проти зла, прагне удосконалити, виправити дійсність. Він підкорив злу відьму Сікораксу і звільнив з її полону духа Аріеля, який тепер вірно служить йому:

Арієль Вітаю, пане! Я з’явивсь, владарю,

Щоб всі бажання ваші вдовольняти,

Пливти, летіти, в полум’я пірнати,

На хмарку сісти, Арієль ладен

Всіх сил докласти, щоб наказ ваш владний

All hail, great master! grave sir, hail! I come To answer thy best pleasure; be’t to fly, To swim, to dive into the fire, to ride On the curl’d clouds, to thy strong bidding task Ariel and all his quality.

Найкраще виконать.

Просперо Признайся, духу,-

Чи ти зробив усе, як я бажав?

Hast thou, spirit, Perform’d to point the tempest that I bade thee?

Арієль Достоту все. Нагрянув я раптово

На королівський корабель. В каютах,

На палубі, на носі, на кормі

Я сіяв жах. Розпавшись на частини,

То тут, то там я пломенів огнем,

Горів на реях, щоглах і бушприті.

Куди й Юпітеровим блискавкам,

Цим вісницям страшних ударів грому,

Рівнятися до мене! Рев і тріск

Так оточив хороброго Нептуна,

Аж він здригнувся у своїх безоднях

To every article. I boarded the king’s ship; now on the beak, Now in the waist, the deck, in every cabin, I flamed amazement: sometime I'ld divide, And burn in many places; on the topmast, The yards and bowsprit, would I flame distinctly, Then meet and join. Jove’s lightnings, the precursors

O’ the dreadful thunder-claps, more momentary And sight-outrunning were not; the fire and cracks Of sulphurous roaring the most mighty Neptune Seem to besiege and make his bold waves tremble, Yea, his dread trident shake [55].

І затремтів в його руці тризуб [54, 72].

Просперо прагне облагородити, приручити сина Сікоракси - напівзвіра Калібана.

Просперо Брехливий рабе,

На тебе діє лиш батіг, не ласка.

А я до тебе ставився по-людськи,

В своїй печері притулив, докіль ти

Не зазіхнув на честь дочки моєї.

Thou most lying slave, Whom stripes may move, not kindness! I have used thee, Filth as thou art, with human care, and lodged thee In mine own cell, till thou didst seek to violate The honour of my child [55].

Калібан Ха-ха! Ха-ха! Шкода, не пощастило -

Завадили, а то б я заселив

Цей острів Калібанами.

O ho, O ho! Woul’t had been done! Thou didst prevent me; I had peopled else This isle with Calibans [55].

Просперо Тварюко,

Тебе ніяка ласка не бере,

Лише на зло ти здатен. Я спочатку

Тебе жалів, навчав тебе невпинно,

Як називати речі. Ти ж, дикун,

Не знав нічого і лише ревів,

Мов дикий звір. Тебе навчив я мови,

Щоб міг ти висловить свої бажання.

Тепер ти розумніший став, проте

Є щось таке в твоїй натурі підлій,

Чого не можуть знести чесні люди.

Я через це замкнув тебе в печері,

Та й по заслузі: ти-бо заробив

Ще тяжчої покари, ніж тюрма [54, 88].

Abhorred slave, Which any print of goodness wilt not take, Being capable of all ill! I pitied thee, Took pains to make thee speak, taught thee each hour One thing or other: when thou didst not, savage, Know thine own meaning, but wouldst gabble like A thing most brutish, I endow’d thy purposes With words that made them known. But thy vile race, Though thou didst learn, had that in’t which good natures Could not abide to be with; therefore wast thou Deservedly confined into this rock, Who hadst deserved more than a prison [55].

Магія дозволяє вченому Просперо бути не просто пасивним спостерігачем, вона надає можливість діяти, активно пізнавати Природу, співпрацювати з нею, не порушувати її законів, а додержуватися їх, проникаючи в їх суть, в цю рушійну силу, що підтримує вічне життя Всесвіту. Це було предметом особливого інтересу гуманістів та вчених Відродження, оскільки, відкривши в собі нові можливості для дії, вони прагнули досягти таких саме результатів, яких досягли стародавні маги, які своїми загадковими формулами та описом давали зрозуміти, що зуміли розробити певні способи, певні системи роботи з Природою.

Якби було можливо дати визначення магії Відродження, ми назвали б її герметичною магією або герметизмом. Завдяки цій назві ми можемо звернутися до історії, щоб зрозуміти її. Та любов, яку відчували люди Відродження до стародавніх культур, і головним чином до Греції, Єгипту, Риму призвела до того, що особлива увага приділялася єгипетському божеству Тоту — богу літер, ієрогліфів, мови сакрального та мирського, звуку голосу, слова, богу Мудрості. Коли греки вперше познайомилися з єгипетським Тотом, вони виявили багато спільного з Гермесом. Те саме сталося і з римлянами. Познайомившись з єгипетським Тотом і грецьким Гермесом, вони виявили, що їх Меркурій має багато спільних з цими божествами характеристик, але з однією-єдиною відмінністю: грецький Гермес — це грецький Гермес, римський Меркурій — це римський Меркурій, і єгипетського Тота, щоб відрізняти його від цих божеств, почали називати Гермес Трісмегіст — Тричі Великий, Тричі народжений або Тричі Присвячений, той, хто перебуває у трьох іпостасях, оскільки вважалося, що він був філософом, жерцем та правителем-законодавцем.

У Флоренції в XV столітті з ініціативи Козимо Медичі була заснована Платонівська академія, котра об’єднала багато мислителів, художників, містиків, які на шляху спільного пошуку створили декілька груп. Золотий вік — саме цей особливий момент історії вони хотіли відродити. І Козимо Медичі направляє мандрівників та монахів на Схід з дорученням привезти всі манускрипти, які їх зацікавлять. Таким чином, у Флоренцію потрапляє зведення праць, що приписували Гермесу Трисмегісту. Це викликає справжнє потрясіння серед вчених.

Одна з ключових постатей Академії, Марсіліо Фічіно — філософ, астроном, художник, — за дорученням Козімо Медічи береться за переклад цих творів. Його праця під назвою “Асклепій” є особливо цікавою, оскільки розповідає про стародавню релігію та магію Єгипту, про те, яким чином маги створювали канали сил Всесвіту та втілювали їх у священних образах своїх богів. Ці форми були не лише статуями чи зображеннями; за допомогою магічних дій вони наповнювалися енергією, яка надходила з космосу. Все це викладалося мовою філософії та інтуїції, водночас людською і магічною. Інший твір, що відносять до Гермеса, — “Corpus Hermeticum” — являє собою зведення фрагментів (15 розділів) у формі діалогу між вчителем та учнем. У першій частині пояснюється створення Космосу, а в наступних — учитель спонукає учня звільнити душу від усіх матеріальних кайданів, щоб вона змогла поступово підійматися в інші плани та сфери, доки, нарешті, не досягне найвищого Світла та зустрічі з Божественним.

Найдивовижнішим є те, що учень відчував у собі пробудження інтуїції, а потім розуміння Істини та Закону, подібно до могутнього променя світла, який пронизує розум. Зібрання цих творів і, особливо, закладений в них моральний аспект, відіграли важливу роль: якщо раніше магія містила залишки середньовічного чаклунства, то відтепер вони повністю зникають. З цього моменту магія стає одним з основних елементів у роботі найвидатніших мислителів — способом уловлювати внутрішній стан людини та Всесвіту. Все це приводить до розуміння сутності того, що колись існувало в Єгипті — єгипетської магії, магії фараонів, мови ієрогліфів та всього того, що, згідно з Платоном, єгипетські жерці передали йому під час перебування в цій країні.

У B. Шекспіра потворність Калібана компенсується незвичайною поетичністю і любов’ю до живої природи, таємним куточкам острова:

Пойдем, я покажу тебе весь остров. I’ll show thee every fertile inch o’ th’ Island

Я покажу тебе все родники,

Рыб наловлю, насобираю ягод,

Дров принесу [57, 71].

I’ll show thee the best springs:

I’ll pluck thee berries: I’ll fish for thee; and get thee wood enough [55].

Позволь, тебе нарву я диких яблок...

Нарою сладких земляных орехов...

Я гнезда соек покажу тебе...

Я научу тебя ловить силками

Мартышек юрких... Я тебе достану

Птенцов с отвесных скал... Пойдем за мной! [57, 77]

I prithee let me bring thee where crabs grow;

And I with my long nails will dig thee pig-nuts;

Show thee a jay’s nest, and instruct thee how

To snare the nimble marmoset: I’ll bring thee

To clustering filberts, and something I’ll get thee

Young scamels from the rock: wilt thou go with me? [55]

Ты не пугайся: остров полон звуков –

И шелеста, и шепота, и пенья;

Они приятны, нет от них вреда.

Бывает, словно сотни инструментов

Звенят в моих ушах; а то бывает,

Что голоса я слышу, пробуждаясь,

И засыпаю вновь под это пенье.

И золотые облака мне снятся.

И льется дождь сокровищ на меня..

Be not afeard, the Isle is full of noises,

Sounds, and sweet airs, that give delight and hurt not:

Sometimes a thousand twangling instruments

Will hum about mine ears; and sometimes voices,

That if I then had wak’d after long sleep,

The clouds methought would open, and show riches

Ready to drop upon me, that when I wak’d

I cried to dream again.

Will make me sleep again, and then in dreaming [55].

И плачу я о том, что я проснулся [57, 101].

Важливою проблемою для Шекспіра є проблема людського характеру. У центрі сюжету більшості драм Шекспіра стоїть особистість, яка розкривається в боротьбі, що відбувається у сьогоденні. Шекспір не дає передісторії своїх героїв.

У “Бурі” - Просперо, як володар острова і свого світу, керує іншими героями як маріонетками. Нічого не відбувається з їхньої волі. Він знає наперед і контролює їх дії, задля їхнього блага. В цілому веде себе як Бог. На цьому співставленні можна побачити, як змінилася філософія Шекспіра - від ренесансного усвідомлення величі людини до детермінізму і стоїцизму, які були властиві бароко.

Бог є великий Розум. Це не означає, що існує розум, який ширяє десь над світом, а значить, що Бог є Розум, Найвищий Розум, ідеї якого дали життя усьому сущому. Це один з основних постулатів герметичної магії. Але одночасно Бог — це велика Єдність, яка пов’язує між собою все існуюче. Все, що нам здається роз’єднаним, віддаленим, таким, що відрізняється та не пов’язане одне з одним, — все досконало поєднано в цьому божественному Розумі. Маг Просперо шукає ці шляхи об’єднання. У божественному Розумі об’єдналися всі протилежності, або, принаймні, все що нам здається протилежним. Розум людини подібний до Розуму Бога. Це означає, що коли ми звільняємо людський розум від тілесних кайданів та матеріальних потреб, то в ньому з’явиться достатньо місця, щоб заповнитися божественним розумом і спробувати проникнути в нього, пізнаючи його ідеї, думки, закони, що керують Всесвітом.

Якщо людський розум подібний до Розуму Бога і якщо все походить з божественного Розуму, ми можемо зрозуміти, наскільки з цієї точки зору наше життя, все, що ми робимо, думаємо, відчуваємо, все наше сприйняття речей і наші оцінки, — все це є дуже далеким від нашого розуму. Звичайно, всі ми маємо здатність об’єктивно бачити світ, людей і судити про події, але також напевно можна сказати, що ми пропускаємо все — події, людей — крізь дрібне сито нашого розуму. Саме крізь нього ми бачимо свій власний всесвіт, і коли ми висловлюємо свою думку, свої ідеї та відчуття, все це спочатку трансформується у цій великій алхімічній печі — нашому власному розумі. З більшою чи меншою мудрістю, але ми в невеликому масштабі повторюємо те, що великий божественний Розум творив на початку Всесвіту. Наш розум також поєднує все, оскільки коли ми бажаємо проаналізувати свій досвід та знання, існує один центральний елемент — “я”: я живу, я знаю, зі мною це трапилося, я страждаю, мені це сподобалось. Існує елемент причетності до єдності — наш розум, наша свідомість, і ми самі стаємо частиною цієї єдності.

Природа і Космос пронизані різного виду енергіями, однак природа цих енергій, безсумнівно, є однаковою. Енергії, які приходять від далеких планет, найвіддаленіших зірок, по суті не відрізняються від тих, якими пронизана людина. У цьому сенсі людина сама є маленьким небесним тілом, як зірка чи планета — залежно від того, чи сяємо ми власним світлом, чи лише відбиваємо світло, для того щоб жити. Але найважливішим є те, що світ перетворюється на єдину мережу, якою циркулює нескінченна кількість енергії і ця енергія завжди однакова. На цьому ґрунтується магія подібностей: мале з’єднується з великим, а велике — з малим, оскільки що існує зв’язок, існує та сама умова, яка робить можливим цей зв’язок.

Маг, котрий розуміє, усвідомлює, проникає в сутність космічних законів, може налагодити контакт із силами космосу та силами, які існують на Землі.Без своїх книг шекспірівський Просперо навряд чи зміг стати всемогутнім

повелителем прекрасного острова, а також повернув собі честь і славу:

…как я дорожу

Своими книгами, он мне позволил

С собою захватить те фолианты,

Что я превыше герцогства ценю [57, 71].

Knowing I lov’d my books, he furnish’d me

From mine own Library, with volumes, that

I prize above my Dukedom [55].

Міланці намагаються запровадити на острові свої, звичні їм порядки: почалися змови і замахи на життя, розгулялися порочні пристрасті. Але на острові Просперо, в його світі, діють закони добра. Просперо судить і карає нелюдяне суспільство, руйнує злочинні задуми, попереджає і знищує зло. Він навчає Фердінанда добру й безкорисливому служінню людям. Просперо змушує своїх ворогів розкаятися, повертає собі владу і прощає всіх:

Просперо Я теж стаю добріший,

Коли вже ти, утворений з повітря,

Жалієш їх,- невже мене, такого ж,

Як і вони, не проймуть їхні муки

Жалем ще глибшим? Хоч і завдали

Мені страждань їх злочини, проте

Шляхетний розум дужчий за злостивість,

А милосердність краща, аніж помста,

Якщо вони покаялись - мети

And mine shall. Hast thou, which art but air, a touch, a feeling Of their afflictions, and shall not myself, One of their kind, that relish all as sharply, Passion as they, be kindlier moved than thou art? Though with their high wrongs I am struck to the quick, Yet with my nobler reason ‘gaitist my fury Do I take part: the rarer action is In virtue than in vengeance: they being penitent,

Я досягнув і більш на них не буду

Лютитися. Звільни їх, Арієлю!

Я чари з них зніму, верну їм.-розум,-

The sole drift of my purpose doth extend Not a frown further. Go release them, Ariel:

Хай стануть знов вони самі собою [54, 377].

My charms I’ll break, their senses I’ll restore, And they shall be themselves [55].

Просперо примирився зі своїми колишніми ворогами не тоді, коли вони діяли і відчували свою силу, а тоді, як він переміг їх, розвінчав і обеззброїв:

Антоніо, мій брате,- заглушила

Гордлива честолюбність в тебе в серці

І клич природи, й голоси сумління.

Тепер ти Себастьяна підмовляв

For you, most wicked sir, whom to call brother Would even infect my mouth, I do forgive Thy rankest fault; all of them; and require My dukedom of thee, which perforce, I know, Thou must restore [55].

Забити короля,- тож мучся дужче

Сумлінням власним! Я тобі прощаю,

Хоч людського нема в тобі нічого [54, 389].

Своїм милосердям він довів моральну перевагу над ними. Відмова від чаклунства супроводжується таким коментарем героя у епілозі:

Я, зрікши чарувань своїх,

Покластись лиш на себе міг,

Та власна сила замала,

Щоб вирішать значні діла,

Тож мусить вирішити люд,

Чи кинути мене отут,

Чи, рушивши в зворотну путь,

Мене в Неаполь відвезуть?

Я сподіваюсь, що мені

Не жити більш на чужині.

Я знову герцогство посів,

Зласкавився до шахраїв,

Нехай би оплески хвали

Моїм вітрилам сил дали,

Напнувши їх, як буревій,

Інакше добрий задум мій

Now my charms are all o’erthrown, And what strength I have’s mine own, Which is most faint: now, ‘tis true, I must be here confined by you, Or sent to Naples. Let me not, Since I have my dukedom got And pardon’d the deceiver, dwell In this bare island by your spell; But release me from my bands With the help of your good hands: Gentle breath of yours my sails Must fill, or else my project fails, Which was to please. Now I want Spirits to enforce, art to enchant, And my ending is despair,

Поникне марно, згине враз,

Хоч мав потішити він вас.

Я втратив свій чаклунський чар,

Над духами вже не владар,

Єдина сила в мене є:

Благання запальне моє,-

Якщо воно безсиле теж,

Проймусь я розпачем без меж.

Ні, я благатиму - ачей

Зласкавляться серця людей!

Unless I be relieved by prayer, Which pierces so that it assaults Mercy itself and frees all faults. As you from crimes would pardon’d be, Let your indulgence set me free [55].

Простяться всім гріхи земні,

Простіть же гріх мій і мені [54, 401].

Такий двоякий фінал твору вказує на те, що герой спроможний відмовитись від того, що давало йому надлюдські сили. Просперо прагне стати тим, ким може стати людина. Він відмовляється від права розпоряджатися іншими людьми. Однак це зовсім не свідчить про те, що герой обирає для себе недостойну долю. Навпаки, Просперо показує силу духу, яка мало в кого є з героїв Шекспіра.

У “Бурі” роль сакрального простору перебирає на себе весь острів Просперо. Досліднику Н.Фраю це спостереження надає можливості запровадити ідею біполярності художнього світу Шекспіра, складові якого – “зелений світ” (the green world), природних стосунків та “червоно-білий світ” (the red and the white world) історії. “Зелений світ” комедії Шекспіра до того ж продовжує традицію середньовічних міраклів, що відтворювали ритуальну суперечку між літом і зимою. Так само конструктивною для H. Фрая є символіка смерті й відродження, яка часто є провідним елементом кульмінаційного випробування. Світ історії та “зелений світ” доповнюють один одного і кожен віддзеркалюється у своїй протилежності. Просперо залишає свій острів, відмовляється від влади над духами і повертається до людей; повертається не тому, що примирився зі злом, а через те, що вірить у необхідність перебудови життя на засадах добра і людяності.

Таким чином, для самого Шекспіра, котрий незадовго після написання “Бурі” покинув театральний Лондон і став просто заможним стретфордським землевласником, ці слова Просперо також мусили щось означати. Шекспір покидав столицю і збирався змінити свій спосіб життя на більш урівноважений, спокійний, уповільнений. Тільки три роки свого життя був він активним при дворі; його серце ж могло до кінця життя залишатися з “чарами” чи “духами” лондонських театрів. Шекспір, будучи майстерним оповідачем, добре знав, що його глядачі складалися з людей, котрі, як і він сам, любили і ненавиділи своє місто одночасно. У брудному, перенаселеному (як на ті часи) Лондоні важко було помітити захід сонця чи зміну пір року так, як це було колись в англійському селі. Шекспір пропонував своїм співгромадянам бодай тимчасово відчути смак карнавалу, що був відгомоном землеробного річного циклу свят. Його постійні звернення до традицій англійського села стали своєрідним способом надавати емоційну глибину загальновідомим історіям. Пробуджуючи в пам’яті своїх глядачів оповіді, почуті біля коминка чи у мами на колінах, Шекспір прокладав місток між фольклорним та історичним, між особистим і політичним.