IV. Тепер розглянемо ціннісні установки щодо рівнів небуття й Буття.

За філософією Брахмана, світ Небуття має абсолютну цінність. І, навпаки, світ Буття в ній наділений такою самою абсолютною негативною цінністю.

За філософією Логосу, цінності для світу Буття і Небуття протилежні до філософії Брахмана. Тобто світ Небуття має негативну цінність, а світ Буття - позитивну.

За філософією Дао, на відміну від філософії Брахмана, сфера Буття також має позитивну цінність, але нижчу, ніж сфера Небуття.

Отже, в плані ціннісного ставлення до світу Буття і до світу Небуття філософія Брахмана і філософія Логосу обіймають протилежні позиції, а філософія Дао - своєрідну середню позицію.

V. Зображуючи по-своєму Світ і згідно з цим також і Людину в Світі, кожна з трьох парадигм надає Людині три різні світоглядні картини.

Філософія Логосу орієнтує Людину на діяльне буття в "поцейбічному" Світі як єдиному зі світів у згоді з об'єктивним Логосом. Вона прив'язує Людину до рівня Буття і виховує негативне ставлення до Небуття. Вона орієнтує на діяння на творчість.

Філософія Дао орієнтує Людину не зважати на універсальний хід подій Буття, на недіяння і наслідування власного Шляху -Дао. Вона орієнтує Людину саме на перехід зі світу Буття в світ Небуття.

Філософія Брахмана спрямовує Людину якнайскоріше покинути світ Буття, тобто на фізичну смерть.

Отже, ці три парадигми орієнтують Людину в Світі не лише по-різному, але й несумісно. Але Світ один і той самий. Людина однакова як на Заході, так і на Сході. Різні лише способи її буття в Світі - на Заході і Сході. Кожна з цих парадигм неповна, однобічна, часткова.

Виходячи з цього, філософія має бути поза релігією, поза наукою, поза мистецтвом. Абсолют - це не щось лише потойбічне, це те універсальне ВСЕ, яке існує в двох основних іпостасях:

1) як безумовне, безпричинне, безначальне і вічне Начало, яке породжує й відроджує;

2) як зумовлене, таке, яке має причину й основу; воно є породженим і тим, що зникне. У своєму виявленому існуванні Абсолют як мінімум є триєдність Дао, Логосу і Брахмана.

Тепер спробуємо поглянути на проблему Схід - Захід під кутом зору ХХ століття. Цікавість до Сходу в наш час викликана не так природною потребою пізнати щось нове, як необхідністю зустрічі різних половин. Знайомство зі східними вченнями зробить наше мислення гнучкішим, рухомішим, більш сприйнятливим до інших цінностей. Схід і Захід самоусвідомлюються один в одному.

Світ з самого початку поділяється на дві частини - Схід і Захід. Це не лише географічний поділ, а також і порядок речей, який зумовлений самою природою розумної істоти: це - два принципи, які збігаються з двома динамічними силами природи, дві ідеї, які обіймають весь життєвий устрій людського роду. Зосереджуючись, поглиблюючись, замикаючись в самому собі, усвідомлювався людський розум на Сході; розкидаючись зовні, сяючи в усі боки, борючись з усіма перешкодами, розвивається він на Заході... На Сході думка, поглиблюючись в саму себе, в тишу, дала змогу владі суспільства розпоряджатися всіма благами землі; на Заході ідея, заступаючись за всі потреби людини, заснувала владу на принципі права; але і в тій і в іншій сферах життя було сильне й плідне; там і тут людський розум не мав недоліків у високих натхненнях, у глибоких думках і величних створеннях. Першим виступив Схід і пролив на землю потоки світла з глибини свого відокремленого усвідомлення; потім прийшов Захід зі своєї всепоглинаючою діяльністю, своїм живим словом і могутнім аналізом, оволодів його працями, закінчив почате Сходом і нарешті захопив його в своєму широкому обхваті". Так писав про співвідношення Заходу і Сходу П.Я. Чаадаєв.

Можливо, колись Захід буде більше схожим на Схід, а Схід - на Захід, але відмінність між ними не зникне ніколи. Захід досягнув більших висот в основі пізнання зовнішнього світу, світу об'єктів, математичної методики, але менше досягнув в усвідомленні людської природи, законів свідомості.

Традиційне вчення Сходу зосереджене на Людині: даосизм - на відношенні людина-природа; конфуціанство - на відношенні людина-людина і людина-суспільство; буддизм - на психіці, свідомості; і досягли висот східні мудреці в пізнанні людини не менше, ніж західні в пізнанні матерії.

Східна методика співвідноситься з західною за принципом доповнюваності. Тому не можна ставити питання, яка з методик краща: обидві конче потрібні для створення Цілого. Обидві зумовлені традиційною моделлю світу, в одному випадку - дуальною, в іншому - недуальною, задля довгоочікуваної зустрічі Цілісного знання. В ХХ столітті виявляється фазове єднання двох форм Знань, шляхів їх саморозвитку, що засвідчує завершеність певного глобального циклу.

Можна сказати, Схід виконав свою метафункцію, а саме: зберіг і доніс до ХХ століття майже в первинному вигляді вчення мудреців, а Захід, який навчився діяти і перетворювати в життя ідеї, виконає свою метафункцію і здійснить великий Синтез. Мірою усвідомлення людини як цілого або як мети, акцент буде зміщатися на моральний аспект східних учень, головне призначення яких - відкрити людині очі на саму себе, на моральність природного закону. А поки що ні Схід, з його цілісним світовідчуттям, ідеєю однаковою до всього ставлення, ні Захід, з його бажанням нескінченності, з його аналітикою, не створили гідного життя для людини. Можливо, саме в ХХ столітті прийде час Цілої людини, пошуками якого займалися і давні греки, і давні китайці, але так і не знайшли. Цілісна людина гарантує цілісність світу. Отже, сама історія, сама необхідність робить неминучою Зустріч культур у просторі (Схід-Захід) і в часі (минуле-теперішнє, заради майбутнього).