Просторова газова зональність. Гази, розсіяні в породах

Форми знаходження:

• розчинені в пластових водах;

• вільні у відкритих порах;

• вільні в закритих порах (защімлені);

• сорбовані мінералами та ОР.

Форми знаходження визначають способами дегазації: термічної, вакуумної, термовакуумної, механічної, хімічної.

Згадування методів дегазації і дегазаторів.

В сумішах розсіяних газів встановлені насичені ВВ до гексана, ненасичені від етилена до бутилена, вуглекислий газ, азот, інертні гази, водень.

Зональний розподіл розсіяних газів у нафтогазоносних басейнах

Вуглекислі і азотно-вуглекислі гази частіше поширені у верхніх частинах розрізів і на периферії осадових басейнів. Вниз по розрізах і в напрямку занурення фундамента невуглеводневі гази стають вуглекисло-азотними та азотними.

Гази закритих пор і відкритих пор відображають різні за фізичною природою процеси міграції – фільтраційний перенос, дифузію, імпульсну міграцію під дією мікросейсмічності, сейсмічних поштовхів і тектонічних рухів. Крім того, діють напружено-деформований стан, відмінності у пластових тисках.

Наприклад, вмісти вільних газів відкритих пор і тріщин відображають ступінь тріщинуватості і внесок відкритої пористості в загальну пустотність. Гази закритих пор тісніше пов`язані з перетворенням органічної речовини, відображають відносну закритість флюїдних систем породних комплексів і формацій.

Газові прояви

Перші прогнози нафтогазоносності робилися за наявності природних проявів вуглеводнів. Тепер газові прояви є свідченням аномального флюїдного розвантаження надр і свідчать про

• наявність тріщинуватих зон в розрізі,

• неглибокі скупчення вуглеводнів з аномально високою пластовою енергією,

• вулканічну діяльність,

• скупчення газогідратів, які руйнуються в несприятливих термобаричних умовах,

• інши причини.

Класифікація І.В. Висоцького розрізняє прояви на газові джерела та газові струмені. За походженням і характером витоку газів на поверхню виділяється три групи:

- газогенних джерел,

- газоакумулятивних джерел або скупчень,

циркулюючих газів (таблиця 3.17 [1]).

До табличних даних додамо, що вулканічні гази за складом і температурою газів діляться на високотемпературні (галогенокислотні), середньотемпературні (сірчисті), низькотемпературні (вуглекислотні).

Фумаролами називають газуючі порожнини зі струменями гарячих газів магми, що застигає. Це кореневі фумароли. Такі ж виділення газів з лав і пірокластичного матеріала є безкореневими фумаролами. Температури понад 300С.

Сольфатари це струмені сірчистого газу і сірководню з дна кратера та стінок і схилів вулкана, у тому числі з лав. Температура 100-300С.

Мофети – струмені вуглекислого газу з домішкою водяної пари і інших газів. Місця прояву як у сольфатарів, але температура до 100С.