[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне]

Тема 4. Облік імпортних операцій

При вивченні цієї теми студенти повинні:

• засвоїти нормативно-правове регулювання та види здійс­нення імпортних операцій;

• знати документальне відображення операцій з імпорту;

• набути практичні навички з відображення на рахунках бухгалтерського обліку закупівлі імпортних товарів за умови прямого виходу підприємства на зовнішній ринок та ринок імпорту робіт, послуг, прав;

• набути практичні навички з відображення на рахунках бухгалтерського обліку закупівлі імпортних товарів у рахунок сплачених авансів.

Ключові терміни: імпорт, імпортна операція, світова ціна, індикативна ціна, контрактна вартість, фактурна вартість, митна вартість, облікова вартість, митний режим, митні процедури.

Методичні поради до вивчення теми

Перелік питань

1. Сутність і завдання обліку імпортних операцій.

2. Визначення митних зборів та вартості запасів.

3. Бухгалтерський облік закупівель імпортних товарів.

4. Облік імпорту робіт, послуг.

5. Облік імпорту товарів на умовах комерційного кредиту.

1. Сутність і завдання обліку імпортних операцій

Імпорт (імпорт товарів) – це купівля (у тому числі з опла­тою у не грошовій формі) українськими суб’єктами зовнішньо­економічної діяльності у іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням їх на територію України, вклю­чаючи купівлю товарів, призначених для власного спо­живання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Імпорт є одним з митних режимів, найбільш часто застосову­ваних суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності. Під даний митний режим містяться ввезені в Україну товари як безпосе­редньо після їхнього ввезення, так і після застосування інших митних режимів, таких як митний склад, тимчасове ввезення, переробка на митній території України тощо. Виходячи з кількості процедур, застосовуваних до товарів, що розташову­ються під митний режим імпорту митним органом, можна стверджувати, що цей режим є одним із найскладніших митних режимів.

Поняття митного режиму імпорту, а також умови його засто­сування при переміщенні товарів через митний кордон України визначені в розділі 29 Митного кодексу України. Виходячи з визначення, під митний режим імпорту містяться товари, ввезені в Україну (напрямок переміщення товарів «імпорт»), але не завжди розташування під цей митний режим супроводжується фактичним ввезенням товарів в Україну. Зокрема, під митний режим імпорту можуть розміщуватися і товари, що не ввозилися в Україну, а отримані внаслідок проведених з ними будь-яких операцій.

З визначення митного режиму імпорту виходить, що товари ввозяться в Україну для вільного обігу. Митний режим імпорту не передбачає яких-небудь митних обмежень щодо часу перебу­вання товарів під даним режимом. Застосування митного режи­му імпорту виключає які-небудь митні обмеження щодо вико­ристання товарів.

Суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють зовнішньоекономічні операції з товарами, необхідно пам’ятати, що статтею 69 Митного кодексу України передбачена можли­вість проведення митного контролю після пропуску товарів через кордон. Зокрема, незалежно від завершення операцій з митного контролю, оформлення і пропуску товарів митний кон­троль над ними може здійснюватися, якщо є достатньо підстав вважати, що є порушення норм законодавства України, конт­роль над дотриманням яких покладено законом на митні органи. Такий контроль здійснюється на підставі письмового розпо­рядження керівника митного органу або особи, яка його заміщає.

Розміщення товарів під митний режим імпорту, відповідно до статті 189 Митного кодексу України, передбачає обов’язкове дотримання заходів нетарифного регулювання та інших обме­жень, передбачених законодавством. Товари, які розміщуються під режим імпорту, можуть підлягати ліцензуванню, підставою для їх митного оформлення може бути сертифікат відповідності або свідоцтво про визнання іноземного сертифікату; товари можуть підлягати різного роду кількісним обмеженням тощо.

Імпортна операція – комерційна діяльність, пов’язана із закупівлею і ввезенням до України іноземних товарно-мате­ріальних цінностей для їх подальшої реалізації на внутрішньому ринку або використання у виробничо-господарській діяльності.

Для того, щоб ввезти товари на митну територію України, підприємство повинне зареєструватися в митних органах і відкрити в банку валютний рахунок.

Залежно від виду операцій в Україні застосовуються різні способи обмеження імпорту: короткострокове обмеження імпорту, митний бар’єр, антидемпінгове мито.

Короткострокове обмеження імпорту – обмеження імпор­ту на термін не більше 180 днів.

Митний бар’єр – обмеження імпорту, метою якого є перешкода ввезенню імпортних товарів за допомогою завищен­ня ввізного митного збору.

Демпінг – ввезення на митну територію України товарів за ціною, нижче цін на подібний товар в країні-експортері, що спричиняє за собою негативний вплив на вітчизняних вироб­ників. Для усунення демпінгу держава може проводити анти­демпінгову політику шляхом встановлення антидемпінгового мита.

Антидемпінгове мито – додаткове мито на імпортні товари, які ввозяться в країну за цінами, нижче цін світового ринку або внутрішніх цін.

Крім того, Кабінет Міністрів України щорічно встановлює перелік товарів, імпорт яких підлягає квотуванню і ліцензуван­ню. Питаннями регулювання імпорту займається Міжвідомча комісія з питань регулювання імпорту.

Основним документом при переміщенні матеріальних цін­ностей через митний кордон є вантажна митна декларація.

Вантажна митна декларація – заява, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби і мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо даних товарів, а також інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформ­лення, митної статистики, нарахування митних платежів.

Декларуванню підлягають тільки ті товарно-матеріальні цін­ності, фактурна вартість яких перевищує 100 дол.

Законодавством України передбачено два варіанти декла­рування товарів:

• декларування власником товарів;

• декларування іншою особою, яка діє на підставі договору з власником товарів (митним брокером або декларантом).

Митний брокер (декларант) – це юридична або фізична особа, яка відповідно до законодавчих актів України здійснює декларування товару на основі договору з власником вантажу і уповноваженим Державним митним комітетом України на таку діяльність.

Безпосередньо дії по декларуванню на митниці здійснює фізична особа, що є представником декларанта, на основі ква­ліфікаційного свідоцтва.

Митна декларація заповнюється на кожну товарну партію. За товарну партію береться певна кількість однорідного товару, відправлена по одному контракту в одному напрямі, оформлена одним транспортним документом і одним рахунком-фактурою. За наявності в партії декількох найменувань використовуються додаткові листи.

Вантажна митна декларація складається з уніфікованого адміністративного документа форми МД-2 на 5 зброшурованих основних листах і відповідної кількості додаткових листів форми МД-3. Вантажна митна декларація вважається оформ­леною відповідним чином, якщо на всіх її сторінках є номерна печатка інспектора митниці, який здійснив митне оформлення.

Виправлення у Вантажній митній декларації в обов’язковому порядку завіряються митним брокером.

Обов’язковими документами при імпорті також є:

• облікова картка суб’єкта ЗЕД, міст-узгодження;

• контракт;

• документи імпортної фірми-постачальника;

• транспортно-експедиційні документи по навантажуваль­но-розвантажувальних роботах і транспортних послугах;

• документи на послуги із зберігання товару;

• розрахункові документи на сплату мита, зборів та інших податків;

• дозволи та сертифікати уповноважених органів.

При імпортуванні товарів одержують також сертифікати походження – документ, необхідний для підтвердження країни-виробника товару. Сертифікат описує товар. Він може бути випущений і підписаний Торговельною палатою або завірений консульством країни-імпортера.

Основними завданнями бухгалтерського обліку імпортних операцій є:

• перевірка правильності документального оформлення товарних і розрахункових операцій;

• дотримання вимог валютного і митного законодавства;

• формування достовірної інформації про рух імпортних товарів;

• формування достовірної інформації про курсові різниці.

При здійсненні розрахунків із зовнішньоекономічних опера­цій слід враховувати вимоги, встановлені законодавством, щодо термінів проведення таких розрахунків.

Порядок здійснення розрахунків у сфері зовнішньоеко­номічної діяльності регулюється Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».

Порядок проведення розрахунків по імпортних операціях регулюється ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення роз­рахунків в іноземній валюті». При цьому термін розрахунків не повинен перевищувати 90 днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції, що імпортується (робіт, послуг).

Початком відліку законодавчо встановленого терміну розра­хунків в іноземній валюті при здійсненні резидентами України імпортних операцій вважається:

• при імпорті товарів (робіт, послуг) – наступний кален­дарний день після дати здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг);

• при вексельній формі розрахунку – наступний календар­ний день після дати виставлення векселя на користь поста­чальника продукції (робіт, послуг);

• при розрахунку у формі документарного акредитиву – наступний день після моменту здійснення банком платежу на користь нерезидента.

Тому імпортери-резиденти протягом 90 днів повинні не тіль­ки встигнути одержати товар, але й здійснити його митне оформлення.

Порушення вказаних термінів спричиняє стягнення пені за кожен день прострочення у розмірі 0,3 % від митної вартості товарів та продукції, яку недопостачають.

Перевищення зазначених термінів здійснення розрахунків при імпортних операціях допускається при віднесенні здійсню­ваних операцій до операцій кооперації, консигнації, ком­плексного будівництва, оперативного і фінансового лізингу, постачання складних технічних виробів і товарів спеціального призначення при отриманні наявності індивідуальної ліцензії НБУ.

Для отримання ліцензії по таких операціях необхідно подати наступні документи:

• заява в довільній формі з обґрунтуванням потреби в пере­вищенні законодавчо встановлених термінів розрахунків з вказівкою повної назви, місцезнаходження (повної адреси), коду по ЄДРПОУ резидента; реквізитів уповноваженого банку; назви, місцезнаходження (повної адреси) нерезидента; номера і дати договору, номера і дати вантажної митної декларації або пла­тіжних документів (при їх наявності на момент представлення заяви), суми заборгованості й терміну перевищення законодавчо встановленого терміну розрахунків;

• копію зовнішньоекономічного договору, а також нота­ріально засвідчений переклад українською мовою (у випадку, якщо договір складений іноземною мовою);

• копію довідки Мінекономіки України про відсутність у резидента і нерезидента обмежень на здійснення зовнішньоеко­номічної діяльності і про відповідність договору вимогам чинного законодавства України.