[До змісту] [Попереднє] [Наступне] [До змісту] [Попереднє] [Наступне]

Тема 3. Облік валютно-фінансових операцій у зовнішньоекономічній діяльності

При вивченні цієї теми студенти повинні:

• розглянути види і класифікацію валют;

• зрозуміти поняття, порядок визначення та відображення в обліку курсових різниць;

• розглянути класифікацію валютних рахунків, порядок відкриття рахунків в іноземній валюті та ведення операцій з іноземною валютою в касі підприємства;

• зрозуміти порядок купівлі-продажу іноземної валюти та документальне оформлення таких операцій.

Ключові терміни: операції з валютними цінностями, опера­ції в іноземній валюті, іноземна валюта, вільноконвертована валюта, валюта з обмеженою конвертацією, монетарні стат­ті, немонетарні статті.

Методичні поради до вивчення теми

Перелік питань

1. Іноземна валюта та інші активи, виражені в іноземній валюті, – особливості обліку на рахунках бухгалтерського обліку.

2. Облік іноземної валюти в касі.

3. Облік іноземної валюти на інших рахунках в установі банку.

4. Облік придбання та реалізації валюти.

5. Облік курсової різниці.

1. Іноземна валюта та інші активи, виражені в іноземній валюті, – особливості обліку на рахунках бухгалтерського обліку

У ЗЕД розрізняють близькі за значенням поняття «операції з валютними цінностями» та «операції в іноземній валюті».

Операції з валютними цінностями – це такі операції, об’єк­том яких виступає іноземна валюта у вигляді американського долара, німецької марки, японської ієни тощо.

Операції в іноземній валюті – господарські операції, вар­тість яких виражена в іноземній валюті, або господарські операції, що потребують розрахунків в іноземній валюті.

Згідно з Декретом КМУ № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. (ст. 1) до валютних цінностей відносяться:

• валюта України – грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебу­вають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

• іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іно­земної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилу­чаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу;

• платіжні документи та інші цінні папери (акції, обліга­ції, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акре­дитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України, в іноземній валюті або банківських металах;

• банківські метали – золото, срібло, платина, метали пла­тинової групи, доведені (афіновані) до найвищих проб відповід­но до світових стандартів, у зливках і порошках, що мають сертифікат якості, а також монети, вироблені з дорогоцінних металів.

Кожна країна світу має національну грошову одиницю, якій присвоєно цифровий та літерний код. Національні банки відпо­відних країн розробляють і затверджують Класифікатори іноземних валют, що регулюють режим застосування кожної валюти і поділяють її на ступені конвертованості.

Відповідно до Класифікатора іноземних валют та банків­ських металів України іноземна валюта поділяється на 3 групи:

1. Вільно конвертовані валюти держав, які ратифікували статтю 8 Статуту МВФ, що без обмежень обмінюються на інші види валют і широко використовуються для здійснення платежів при міжнародних операціях та подаються на головних валютних ринках світу, курси яких розраховуються Національним банком України.

2. Валюти держав обмеженої конвертації, які ратифікували статтю 8 Статуту МВФ, але такі валюти не використовуються широко для здійснення платежів при міжнародних операціях та не продаються на головних валютних ринках світу. Курси ряду валют цієї групи розраховуються Національним банком України.

3. Неконвертовані валюти, курси встановлюються Націо­нальним банком України лише за окремими валютами.

Операції з іноземною валютою можна поділити на поточні і пов’язані з рухом капіталу. До першої групи належать операції з розрахунків за експортно-імпортними операціями, одержання короткострокових кредитів, переведення в Україну дивідендів, відсотків, переказів неторговельного характеру. До другої групи належать прямі інвестиції, портфельні інвестиції.

У світовій торгівлі роль основної валюти виконує долар США, за допомогою якого здійснюється велика частина міжнародних розрахунків, фіксуються світові ціни на багато товарів, сировину, паливо, значну частину готових виробів, а також тарифів на різні види послуг. Крім того, у міжнародних розрахунках використовуються особливі рахункові одиниці ЕКЮ, СПЗ, ЄВРО.

Грошову одиницю ЕКЮ запроваджено 1979 р. як централь­ний елемент Європейської монетарної системи з метою під­тримки механізму обмінних курсів. У її основу покладено зва­жений кошик валют. Від 1 січня 1999 року запроваджено євро за курсом 1 екю = 1 євро. Готівковий обіг євро – від 1 січня 2002 року. Назву «євро» було узгоджено 15–16 грудня 1995 року на Мадридському саміті.

Спеціальне право запозичення (СПЗ) (англ. special drawing right, SDR) – резервний та платіжний засіб, що емітується Міжнародним Валютним Фондом (МВФ). Існує лише у безго­тівковій формі у вигляді записів на банківських рахунках.

СПЗ було створено МВФ в 1969 році, для підтримки Бретон-Вудської системи обмінного курсу. Основна мета створення: подолання парадоксу Тріффіна в межах Бретон-Вудскої валют­ної системи – протиріччя між міжнародним характером вико­ристання і національною природою валют. Країні, що брала участь у цій системі потрібні були офіційні резерви – урядові або центральні банківські капіталовкладення у формі золота і загальноприйнятих іноземних валют, які могли б бути викорис­тані, щоб донести чисту валюту на міжнародний валютний ринок, з метою збереження його обмінного курсу. Світовий попит на два ключові резервні активи – золото і долар США – довели неадекватність світового торгового та фінансового розвитку, що мали місце в той час. Таким чином, світова спільнота вирішила створити резервні активи під протекцією МВФ. SDR має ISO 4217 код валюти XDR.

Проте, лише через декілька років Бретон-Вудська система зруйнувалась і головні валюти перейшли до режиму плаваючого обмінного курсу. На додаток, ріст на світових ринках капіталу полегшив процес надання позик кредитоспроможними урядами.

Сьогодні SDR має обмежену сферу використання таку, як резервний актив, також їх головна функція – служити як роз­рахункова грошова одиниця МВФ і деяких інших міжнародних організацій. SDR є ані валютою, ані вимогою на МВФ. Це, швидше, потенційна вимога на взаємокорисних валютах членів МВФ. Власники SDR можуть одержати ці валюти в обмін на їхні SDR двома шляхами:

• через угоду про добровільний обмін між членами;

• через переназначення членів МВФ з сильними зовнішньо­економічними позиціями, щоб розповсюдити SDR від членів із слабкими зовнішньоекономічними позиціями.

Ціна SDR була початково визначена на рівні 0,888671 грамів високоякісного золота, що, в свою чергу, мало доларовий екві­валент. Після падіння системи Bretton Woods в 1973 SDR було перевизначене як споживчий кошик валют, що сьогодні склада­ється з Євро, Японської ієни, Фунт стерлінгів і Долара США. Вартість долара США МВФ щодня публікується на вебсайті МВФ. Вона розраховується як сума певних кількостей чотирьох валют, оцінених у доларах США, на підставі валютних курсів, що котируються щодня опівдні на Лондонській біржі.

Склад кошика переглядається кожних п’ять років, щоб переконатись що він відображає відносні значення валют у світовій торговій та фінансовій системах. На нещодавньому перегляді, що відбувся в листопаді 2005, вага валют в кошику SDR була виправлена і базувалась на обсягах експорту товарів та наданих послуг і кількості резервів, визначених у відповідних валютах, яких дотримувались інші члени МВФ. Ці зміни всту­пили в дію 1 січня 2006 р. Наступний огляд Виконавчим Правлін­ням матиме місце в 2010 р. МВФ розподіляє SDR для членів пропорційно до їх квот МВФ. Таке розміщення забезпечує кож­ного члена дешевим активом, на який відсотки ані отриму­ються, ані сплачуються. Проте, якщо піднесення капіталовкла­день SDR члена вище його розміщення, то заробляються відсотки на надлишку; в іншому випадку, якщо спостерігається ситуація, що SDR утримується менше, ніж розміщено, то сплачуються відсотки на дефіциті. Предмети Угоди також дозволяють анулювання спеціальних Прав запозичення, але ця умова ніколи не була використана. МВФ не може розподілити SDR для себе.

У процесі досягнення основної мети бухгалтерського обліку необхідно реалізувати такі завдання обліку іноземної валюти:

1. Контроль за повнотою надходження коштів на валютний рахунок.

2. Забезпечення цільового використання коштів, виданих банком з валютних рахунків.

3. Раціональне використання тимчасово вільних коштів на валютних рахунках.

4. Своєчасна перевірка відповідності виписок банку прикла­деним до них первинним розрахунково-грошовим документам.

5. Реальна оцінка валютних коштів у поточному обліку.

6. Своєчасне оприбуткування валютних коштів у касі та її цільове використання.

7. Дотримання ліміту іноземної валюти в касі та її своєчасна інкасація в установи банку.

8. Якісне оформлення прибуткових і видаткових касових ордерів, що підтверджують рух іноземної валюти.

9. Відображення купівлі і використання іноземної валюти, необхідної для здійснення ЗЕД.

10. Контроль за ефективністю використання іноземних інвестицій.

Порядок відображення операцій в іноземній валюті в бух­галтерському обліку визначений нормами П(С) БО 21 «Вплив змін валютних курсів».

Згідно з П(С) БО 21 операція в іноземній валюті – це госпо­дарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка спричиняє проведення розрахунків в іноземній валюті.

Одним з основних принципів бухгалтерського обліку і фінан­сової звітності, який спричиняє особливий порядок обліку операцій в іноземній валюті, є принцип єдиного грошового вимірника.

Принцип єдиного грошового вимірника – це принцип, згідно з яким вимірювання і узагальнення всіх господарських операцій здійснюється в єдиній грошовій одиниці – гривні.

Принцип єдиного грошового вимірника обумовлює перераху­нок всіх операцій, відображених в іноземній валюті, в єдиний грошовий вимірник – гривню.

Для перерахунку використовується валютний курс, встанов­лений НБУ курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни. Коли підприємство здійснює яку-небудь операцію в іноземній валюті, виникає необхідність первинного визнання активів, зобов’язань, доходів та витрат.

Первинне визнання валютної операції здійснюється на дату:

• визнання одержаних активів, у тому числі іноземної валю­ти, дебіторської заборгованості;

• визнання зобов’язань (кредиторської заборгованості);

• визнання власного капіталу;

• визнання доходів і витрат.

У момент первинного визнання операції в іноземній валюті відображаються в бухгалтерському обліку у гривнях шляхом перерахунку суми в іноземній валюті із застосуванням валют­ного курсу, що діяв на дату здійснення операції. Згодом валют­ний курс змінюється, що вимагає відповідного відображення статей балансу в іноземній валюті.

Статті балансу згідно з нормами П(С)БО 21 «Вплив змін валютних курсів» підрозділяються наступним чином (рис. 3.1):

Рис. 3.1. Класифікація статей балансу

Монетарні статті – статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи і зобов’язання, які будуть одержані або сплачені у фіксованій (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

До монетарних статей відносяться:

1. Активи:

• іноземна валюта (грошові знаки) в касі підприємства;

• іноземна валюта на валютних рахунках підприємства;

• платіжні документи в іноземній валюті, що знаходяться у підприємства (чеки, векселі, акредитиви та ін.);

• цінні папери, виражені в іноземній валюті, якщо вони не враховані як інвестиції (облігації, казначейські зобов’язання);

• фінансові інвестиції в іноземній валюті, якщо їх повер­нення у валюті гарантоване законодавством країни перебування;

• дебіторська заборгованість, що підлягає погашенню в іноземній валюті.

2. Власний капітал:

• несплачений статутний капітал.

3. Позиковий капітал:

• довгострокові й поточні позики;

• векселі видані, виражені в іноземній валюті;

• довгострокові зобов’язання по міжнародному фінансо­вому лізингу;

• розрахунки з учасниками в частині заборгованості (зобов’язань) учасникам з виплати дивідендів;

• кредиторська заборгованість в іноземній валюті, що виникла на інших, ніж вказано вище, підставах.

Монетарні статті при зміні валютного курсу підлягають пере­рахунку, оскільки вартість грошових коштів в іноземній валюті при зміні валютного курсу теж змінюється.

Перерахунок монетарних статей проводять у таких випадках (рис. 3.2):

Немонетарні статті – всі інші статті, які відображають активи чи зобов’язання, які не будуть сплачені у фіксованій сумі грошей або їх еквівалентів.

Р ис. 3.2. Випадки перерахунку монетарних статей

До немонетарних статей слід віднести:

1. Активи:

• основні засоби;

• нематеріальні активи;

• капітальні інвестиції;

• запаси;

• дебіторська заборгованість, що підлягає погашенню шля­хом отримання товарів (робіт, послуг).

2. Власний капітал:

• статутний капітал;

• резервний капітал;

• додатковий капітал;

• нерозподілений прибуток.

3. Позиковий капітал:

• довгострокові й поточні позики, погашення яких буде відбуватися в негрошовій формі.

Немонетарні статті відображаються на дату складання фінан­сової звітності за історичною або справедливою собівартістю, по якій вони зараховані на баланс на дату визнання (здійснення операції) і при зміні валютного курсу перерахунку не підлягають.

Спеціальні правила діють відносно відображення авансів:

1. Сума авансу (попередньої оплати) в іноземній валюті, надана іншим особам в рахунок платежів для придбання немо­нетарних активів (запасів, основних засобів, нематеріальних активів і т. п.) і отримання робіт і послуг, при включенні у вартість цих активів (робіт, послуг) перераховується у валюту звітності із застосуванням валютного курсу на дату сплати авансу.

2. Сума авансу (попередньої оплати) в іноземній валюті, одержана від інших осіб в рахунок платежів для постачання готової продукції, інших активів, виконання робіт і послуг, при включенні до складу доходу звітного періоду, перераховується у валюту звітності із застосуванням валютного курсу на дату отримання авансу.

Правила бухгалтерського обліку полягають в тому, щоб не зависити активи й доходи, тому дебіторська заборгованість, що виникла внаслідок сплати авансу, не повинна збільшуватися при зростанні курсу національної валюти і знижуватися при змен­шенні. Підприємство одержить той же матеріальний або нема­теріальний об’єкт незалежно від курсу, і врахований він буде за вартістю валюти на дату її отримання, а не на дату оформлення вантажної митної декларації. Те ж правило застосовується також для визнання доходів по операціях в іноземній валюті. Тобто доходи визнаються в сумі одержаного авансу за курсом на дату його отримання, а не на дату оформлення експортної вантажної митної декларації або підписання акта про виконання робіт (надання послуг).