2. Основні тенденції у відносинах власності на сучасному етапі

На сучасному етапі людство в своєму розвитку вступило в таку фазу, коли досягнутий рівень добробуту може підтри­муватися й зростати лише за умови зростання самостійності, підвищення відповідальності, активної участі в прийнятті рішень і зацікавленості в результатах праці безпосередніх робітників -головного фактору виробництва. Це об'єктивно вимагає передачі хоча б частини прерогатив власника особам найманої праці, перетворення їх на співвласників та співуправителів виробництва. Тобто, необхідно подолати те відокремлення робітника від засобів виробництва, яке породжує приватна капіталістична власність, знецінюючи матеріальні стимули до ефективної праці. Зробити це можна шляхом персоніфікації власності, тобто розосередженням її серед усіх працюючих.

Ідея перетворення найманого робітника на співвласника була порушена ще соціалістами-утопістами і в тій чи іншій формі прослідкується в усій історії становлення й розвитку капіталізму. В міру концентрації капіталу та ускладнення відносин власності акценти переносилися на різні аспекти цієї ідеї. У США, напри­клад, як реакція на небезпеку концентрації капіталу в руках вузької групи монополістів, виникла концепція розосередження власності шляхом передачі акцій найманим працівникам. Законо­давче вона була зафіксована у 1974_V p. під назвою "ESOP"'²⁷' (ЕСОП)- Формально система акціонерної робочої власності, перед­бачена ЕСОП, являє собою пайове товариство робітників, яке володіє й розпоряджається акціями підприємств від їхнього імені та в їхніх інтересах.

У Швеції в руслі соціал-демократичної ідеології з'явилася кон­цепція вилучення (інституціоналізація) надприбутків приватних корпорацій у так звані робочі фонди, які повинні відігравати роль інструменту колективної участі трудящих у прибутках і контролі над сукупним капіталом.

Поруч із концепціями, що спираються на ідеологічні засади й певну перебудову суспільних відносин, отримали розвиток і чисто прагматичні концепції. Вони виходять з інтересів розвитку фірми

^І27!. ESOP - Employee Stock Ownership Plqan.

та економіки в цілому. Серед цих концепцій у 80-ті роки 20 ст. отримали певне визначення такі:

- Циклічний підхід ячглійських економістів і соціологів Г.Рамсея, М.Пуля і Дж.Кр^иіна. В ньому підкреслюється взаємо­зв'язок інтенсивності розвитку різних форм участі трудящих у прибутках з економічним циклом і кон'юнктурою. На їхню думку, системи участі в прибутках підвищують життєдіяльність фірми, що дає можливість мобілізувати її внутрішні ресурси й успішно протистояти спаду (рецесії) в окремих галузях або в економіці в цілому.

- Дослідження економічної ефективності різних форм участі в прибутках у зв'язку з їх впливом на динаміку продуктивності праці, а також на соціальну ефективність (зниження рівня конфлі­ктів, підвищення трудової етики).

Названі концепції знаходять прак­тичне втілення в країнах Заходу у

величезній різноманітності форм участі

трудящих у прибутках і управлінні формою. Всі ці форми можна звести в три основні типи:

1. Всі наймані працівники фірми є її співвласниками й повніс­тю здійснюють контроль над управлінням фірмою.

2. Наймані працівники володіють більшою частиною капіталу й здійснюють контроль більшості.

3. Наймані працівники володіють меншою частиною капіталу фірми, рамки контролю й участі в управлінні мінімальні.

У сучасних умовах фірм, які повністю належать працюючим, відносно мало й вони, як правило, невеликі. Наприклад, у Швеції їхня кількість складає лише 26% загальної кількості фірм, а середнє число зайнятих на фірмі не перевищує 35 чоловік. Абсо­лютна ж більшість фірм, що використовують системи участі в прибутках, належать до третього типу, їхній персонал володіє акціями, які складають лише незначну частину капіталу фірми, а ступінь їх контролю й участі в управлінні мінімальний,. Проте це не знімає загальної тенденції до посилення процесу усуспільнення власності в капіталістичному світі. Свідченням того є те, що системи участі в прибутках в тій чи іншій формі практикувалися в розвинутих країнах ще в 30-ті роки. Однак лише з кінця 70-х років, завдяки спеціальному законодавству, починається їх широкомасштаб­не впровадження. Зокрема, у Великобританії в кінці 70-х і в 80-ті роки були прийняті закони, які надавали пільги при оподаткуван­ні фірмам, що розподіляли акції між найманими працівниками залежно від розмірів заробітної плати, стажу роботи або надавали їм право купувати акції фірми за фіксованими початковими

цінами. В результаті за першу половину 80-х років питома вага найманих працівників у всіх сферах економіки Великобританії, охоплених системами участі в прибутках, зросла з 13 до 23%.

У США найбільш розповсюджена форма участі найманого пер­соналу у власності підприємств - програми ЕСОП. Ці програми мають свої особливості в кожній фірмі, але їх об'єднують певні загальні принципи:

- фірма засновує траст-фонд, який викуповує акції фірми в її держателів і керує акціонерним капіталом від імені найманих працівників, між якими ці акції розподіляються;

- прибуток, який отримується, частково йде на погашення бор­гу (кредит, узятий для викупу акцій), частково на дивіденди;

- власники внутрішніх акцій мають часткове або повне право голосу на зборах акціонерів;

- власники внутрішніх акцій мають обмежені права володіння, вони не можуть продавати на біржі або реалізувати їх за повну вартість фірмі до виходу на пенсію. У випадку звільнення з роботи власник внутрішніх акцій отримує компенсацію залежно від стажу роботи у фірмі - від 20 до 70% їхньої вартості;

- учасниками програми можуть бути всі особи найманої праці, які досягли 21 року і працювали в даній фірмі не менше одного року.

Значним імпульсом для розвитку таких програм у розвинутих країнах світу стала серія законодавчих актів, скерованих на їх економічне стимулювання. Всього до 1990р. було прийнято 17 законів, перший з яких (1977р.) встановив 50% податкових пільг з відсотків від позики, що надається для реалізації програми. Згідно з законом 1986р. встановлені значні пільги, щодо оподаткування прибутків, які розподіляються між учасниками програм. У результаті цього в США число фірм, у яких здійснюються дані програми, зросло з 1600 у 1974р. до 10000 у 1990р., а чисельність найманих праців­ників, охоплених програмами, з 250 тис. до 10 млн. чоловік'²⁸¹.

Ще ширше розповсюдження отримала інша форма власності осіб найманої праці - власність, пов'язана з пенсійними та страховими фондами. Так, у США за 1970 - 1986 pp. активи пенсійних фондів збільшилися з 637 млрд. до 1967 млрд. дол., а чисельність пайовиків досягла 68 млн. чоловік, або 52% самодія-

^І28'. Иванов Н. Развитие форм собственности на современном производстве.- // Мировая зкономика й международньїе отношения.- 1992, № 3, с.14

/Ґ

льного населенняГ²⁹!. Широке розповсюдження пенсійних фондів і масова участь у них трудящих дає підстави деяким теоретикам Заходу робити далекосяжні соціально-політичні висновки. Так, відомий американський соціолог П.Дракер у концепції "Соціалізм пенсійних фондів" стверджує, що через пенсійні фонди особи найманої праці стають дійсними "капіталістами", тобто тими, хто реально володіє, контролює й розпоряджається капіталом країни.

Щодо соціалізму П.Дракер, може й перебільшив, бо дійсний контроль і управління капіталом, незважаючи на те, що на ринку капіталів СІЛА діє до 1,5 тис. великих пенсійних фондів, знахо­диться в руках вузького кола осіб - у декількох сот чоловіків. Але фактом залишається те, що в сучасних умовах відбувається дезінтеграція прав власності. Це означає, що право володіння, розпорядження й користування, яке раніше (при індивідуальній приватній власності) належало одній особі, тепер усе більше розподіляється за функціональною ознакою між широким колом осіб, кожна з яких тією чи іншою мірою стає причетною до вико­ристання сукупного капіталу. Відбувається це у вигляді широкого розповсюдження власності: акціонерної, пайової, партнерської, кооперативної тощо.

Цей процес в основі своїй має загальну тенденцію до усуспіль­нення виробництва, зумовлену розвитком продуктивних сил. У сучасних умовах у розвинутих країнах світу він прискорюється рядом факторів. По-перше, проблема власності набуває особливого значення як гарант соціальної захищеності, що в умовах високих темпів НТР розвиток економіки хоч і прогресує, але проходить нелінійно. Це дестабілізує робочі місця, знецінює деякі професії. За цих умов будь-яка форма співволодіння капіталом розглядаєть­ся більшою частиною найманих працівників як захист від соціаль­них негараздів. По-друге, розвиток інноваційних¹³⁰' процесів у сучасній економіці неможливий без розкріпачення творчої енергії людей найманої праці. А це вимагає їх участі у співволодінні та управлінні сукупним капіталом. Тому загальна тенденція розши­рення прав власності та їх розповсюдження на все більш широке коло найманих працівників буде розвиватися й посилюватися.

І³⁹1 Там же. С. 17.

^І301. Інновація - нововведення. В економіці - впровадження нових технологій, форм

організації праці, управління тощо.

висновки

1. Розповсюдження прав власника на широкі верстви осіб най­маної праці в сучасних умовах набуває характеру загальноцивілі-заційної тенденції. Це безпосередньо пов'язано з об'єктивною необхідністю подолання відчуження безпосереднього виробника від засобів виробництва.

2. Все більшу роль у суспільному виробництві починає відігра­вати не індивідуальна приватна, а колективна усуспільнена влас­ність на засоби виробництва, яка формується із заощаджень трудящих.

Іншою важливою зміною в сфері відносин власності на сучас­ному етапі розвитку ринкової економіки стало різке зростання значення державної власності. Зумовлено це тим, що ринковий механізм не тільки не знімає, а ще більше загострює соціальні та екологічні проблеми, а також проблеми користування колективни­ми товарами та послугами (про що мова піде в наступних темах).

Особливо зростає питома вага держави у виробничій і соціаль­ній інфраструктурах (на відміну від України, де держава в цих сферах здає одну позицію за другою приватному капіталу та сумнівним фондам), де державна власність відіграє, безумовно, провідну роль. Державний сектор економіки має місце як у нових індустріальних країнах (Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг), так і в старих (Швеція, Голландія, Португалія і т.д.). Традиційно висока питома вага цього сектора в національній економіці Франції (33%), Австрії (37%), Італії (більш як 40%). У світі немає країни з розвинутою економікою, де держава не була б власником. У сучасних умовах через державний бюджет у розви­нутих країнах розподіляється від третини до половини валового національного продукту¹³¹¹.

Що означають такі зміни у відносинах власності? Перехід до колективних форм власності, а також різке зростання обсягу й питомої ваги державної власності мають важливе значення для функціонування всього капіталістичного господарського механізму тому, що в рамках цих процесів капітал як власність і капітал як функція розділилися. Стосовно сучасного капіталістичного госпо­дарювання це означає, що процес прийняття господарських рішень переходить від власників капіталу до тих, хто безпосередньо керує підприємством.

^І31'. Єщенко П., Кваснюк В. Візитка ринку - картка // Голос України, 1993, 21 січня.

3. ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ В УКРАЇНІ

Для України, яка розбудовується на засадах ринкової економіки, проблемою номер один стало реформування відно­син власності на засоби виробництва. Чому? Річ у тім, що в Україні, яка в складі Радянського Союзу протягом тривалого часу будувала соціалізм, склалася своєрідна структура власності, в якій переважали її суспільні форми. Див. схему 23.

Схема 23 Структура власності в Україні до 1991 р.

Така структура власності формувалась під впливом вимог кон­цепції побудови соціалізму, яка передбачала, що:

а) соціалізм повинен довести свої переваги перед капіталізмом, на зміну якому він приходить, більш високим рівнем продуктивно­сті праці;

б) високий рівень продуктивності праці може забезпечити лише велике виробництво, яке має ряд суттєвих економічних переваг перед дрібним виробництвом;

в) найбільш сприятливим середовищем для зростання продук­тивності праці може бути лише суспільна власність на засоби виробництва, яка відкриває простір для розвитку продуктивних сил, бо дає можливість свідомо підтримувати відповідність між виробничими відносинами й продуктивними силами.

Практика побудови соціалізму в СРСР певною мірою підтвер­дила справедливість такої концепції. Свідченням того є незапереч­ні факти:

1. Досить високі темпи розвитку радянської економіки (вищі, ніж у країнах капіталістичного світу) впродовж всієї її мирної історії.

2. Плановість, яка базувалася на суспільній власності, забезпе­чила безкризовий характер розвитку економіки, а отже, неухильне зростання-продуктивності праці.

3. Така економіка послужила одним з вирішальних факторів перемоги у Великій Вітчизняній війні з фашизмом.

4. За порівняно короткий строк здійснилась післявоєнна відбу­дова народного господарства.

Проте в ході формування основ соціалістичного суспільства бу­ли допущені суттєві помилки, найважливішою з яких була підмі­на суспільної власності державною, в результаті чого фактично право розпорядження народною власністю перейшло до рук держа­вного бюрократичного апарату, а безпосередній виробник поступо­во втратив з нею зв'язок. Так власність стала "нічийною", а працівник - відокремленим від засобів виробництва, хоча формаль­но він залишався їх співвласником.

Надмірне одержавлення власності породило багато негативних наслідків у всіх сферах життєдіяльності суспільства. В економічній сфері - це ігнорування особистих інтересів трудівників і відчу­ження їх від власності', що підривало стимули до високоефектив­ної праці; підміна загальнонародних інтересів відомчими, індивідуальними, що породжувало неефективне, а іноді й шкідли­ве використання загальнонародних коштів, марнотратство; неви­правдано надмірне обмеження ринкового механізму державним регулюванням, що вплинуло в кінці кінців на темпи економічного зростання.

Все це підірвало довіру народу до соціалістичної ідеї і стало відправним моментом руйнування першої в світі соціалістичної держави. На її теренах утворилися нові самостійні держави, в т.ч. й Україна, які спішно почали реставрувати капіталізм, тобто суспільний лад, що ґрунтується на приватній власності на засоби виробництва.

Отже, можна констатувати, що Україна на сучасному етапі знаходиться в перехідному періоді від соціалізму до капіталізму. Що являє собою цей перехідний період і в чому полягає його основний зміст?

У зв'язку з тим, що соціалізм і капіталізм -це два різнотипні способи виробництва: перший ґрунтується на суспільній власності на засоби виробництва, другий - на приватній, перехід від соціалізму до капіталізму не може бути одномоментним актом. Ця трансформа­ція передбачає наявність особливого перехідного періоду, впродовж якого повинна бути ліквідована соціально-економічна основа

соціалізму з її надбудовою й створено економічний базис капіталі­зму. Тобто, суспільна власність і система виробничих відносин, збудована на ній, повинна змінитись на приватнокапіталістичну власність з відповідною їй системою виробничих відносин.

Тому основним змістом перехідного періоду від соціалізму до капіталізму повинен бути процес перетворення суспільних форм володіння, розпорядження й користування власністю в форми приватні. А так як це здійснити не можна одномоментно - поста­новою, указом або навіть прийняттям певного закону, то це означає, що економічною основою перехідного періоду повинна бути багатоукладна^³²! економіка, в якій одночасно співіснують різні форми власності: суспільні, приватні, змішані. Це ж певною мірою передбачає й сучасна ринкова економіка.

Отже, необхідність існування різних форм власності в сучасній економіці України зумовлена в першу чергу багато­укладністю її перехідного періоду. Але не тільки цим. Світовий і наш "домашній" досвід показує, що визначальною причиною, яка викликає занепад підприємництва, робить економіку неефективною, е відокремлення безпосереднього виробника від засобів виробництва й управління на основі позбавлення його власності на ці засоби та права корис­туватися результатами своєї праці. Це особливо відчувається тепер, коли практично основним фактором подальшого зростання вироб­ництва все більше стає особистий фактор (людина), бо можливості речового фактору (предмети праці, засоби праці) відносно вичерпа-. ні. Тобто, без суттєвих капіталовкладень, які "з'їдають" ефект, речовий фактор відходить на другий план. Тому позбутися негативних явищ в економічній та інших сферах життя можна, лише усунувши причини, які відірвали виробника від засобів виробництва.

У країнах капіталістичного світу це здійснюється шляхом пе­реходу від індивідуальної приватної власності до групових, колек­тивних форм, що на сучасному етапі після століть панування приватної індивідуальної власності на засоби виробництва є закономірним, об'єктивно необхідним процесом! Тільки так можна забезпечити високий рівень ефективності виробництва.

В СРСР, як було показано вище, практика формування колек­тивних форм власності привела до монопольного зосередження засобів виробництва в руках держави, що породило надмірний

(32) у_клад економічний - тип господарства, в основі якого лежить певна форма власності на засоби виробництва та відповідні їй виробничі відносини.

централізм в управлінні економікою. За таких умов власність лише формально вважалася суспільною, оскільки розпоряджався нею держапарат. Безпосередні виробники фактично були відокрем­лені від засобів виробництва та результатів своєї праці. Це підірва­ло зацікавленість у результатах праці і стало причиною зниження темпів зростання радянської економіки в останні роки її існування.

Природно, що за цих умов Україна, яка успадкувала від СРСР надмірно одержав лену економіку, щоб відродити матеріальні стимули в робітників до високоефективної праці, повинна пройти зворотний (порівняно з капіталістичними країнами) шлях. А саме подолати надмірне усуспільнення відносин власності й створити умови для існування різноманітних форм власності: державних, колективних, приватних.

Необхідність існування різних форм власності в сучасних умо­вах зумовлюється ще й тим, що по - перше, сьогодні рівень розви­тку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий. Ще зберігаються стійкі й значні розриви в технічному рівні на окремих підприємст­вах у різних галузях, регіонах, умовах праці тощо.

По-друге, в міру розвитку НТП відбуваються два взаємо­пов'язаних процеси - концентрація й спеціалізація. Перший процес зумовлює укрупнення, усуспільнення виробництва. Дру­гий - його диференціацію. Остання відкриває можливості для дрібного виробництва й індивідуальної трудової діяльності.

І Висновок. Щоб уникнути надмірного одержавлення економіки з усіма її негативними наслідками, Україна повинна провести роздержавлення власності, тобто перейти від переважно державної власності до змішаної економіки (багатоукладної), де рівноправни­ми виступають найрізноманітніші форми власності.