3. Суспільний продукт і його форми

Розкриваючи основу життя людського суспі­льства, ми в першому питанні з'ясували, що таке виробництво. Проте політекономія має справу не з будь-яки.м конкретним виробництвом. Вона визначає закономірності функціонування суспільного виробниц­тва. Що ми під ним розуміємо?

Суспільне виробництво - це сукупність індивідуальних ви­робництв (підприємств, фірм) в їхньому взаємозв'язку, взаємодії, взаємозумовленості та взаємозалежності.

Суспільне виробництво структурно неоднорідне. Воно включає в себе два види (сфери) виробництв: матеріальне та нематеріальне виробництво. Див. схему 18.

Схема 18 Структура суспільного виробництва

Кожна з названих сфер суспільного виробництва об'єднує бага­то найрізноманітніших галузей суспільно-економічної системи, що видно із схеми 19.

У кожному конкретному випадку результат виробництва - це певний продукт: верстат, трактор, хліб, тканини і т.д. Результатом суспільного виробництва є суспільний продукт. Суспільний продукти - синтезоване поняття. До його складу входять різнома­нітні матеріальні й нематеріальні блага та послуги, які створюють­ся в різних галузях виробництва. Він являє собою всю суму матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу. Як правило, за рік. У практиці господа­рювання суспільний продукт розраховується по-різному, і тому в реальному житті ми маємо справу з різними його формами залеж­но від того, які елементи включають до його складу.

Однією з форм суспільного продукту є вало­вий суспільний продукт (ВСП). Статистичні органи розраховують його як суму виробленої за рік валової продукції^²³] всіх галузей матеріального виробництва.

При визначенні величини ВСП до його складу завжди включа­ється повторний рахунок виробничих затрат окремих галузей. Річ у тім, що до його вартості включається не лише вартість готового, а й вартість проміжного продукту (сировина, паливо, матеріали), який для відповідних галузей (добувної промисловості) виступає як готовий продукт. Повтор цей може бути багаторазовим, що суттєво збільшує вартість ВСП.

Наприклад, вартість добутої нафти спочатку включається у валову продукцію нафтодобувної промисловості. Потім, при виготовленні бензину, - у вартість продукції нафтопереробної промисловості. Далі - у вартість автотранспортних перевезень і т.д.

Тому ВСП не дає точного уявлення про ту реальну суму благ, яка створюється протягом року в країні. В зв'язку з цим виникає потреба розраховувати кінцевий суспільний продукт (КСП). Він являє собою всю масу виробленої за певний період часу готової продукції. Тобто, це продукція, яка надходить в особисте або виробниче споживання, на відновлення спожитих засобів праці та нагромадження в готовому вигляді. Отже, КСП є лише частиною. ВСП, яка виключає повторний рахунок. Так, у 1990р. ВСП України (у фактично діючих цінах) становило 288,5 млрд. крб., а кінцевий продукт - лише 131,4 млрд. крб.

Для чого ж тоді потрібні розрахунки ВСП, якщо він не дає ре­альної картини кінцевої діяльності виробництва? Річ у тім, що ВСП виражає складні госпрозрахункові відносини між підприємст­вами та галузями економіки. Тому його розрахунки потрібні: а)для госпрозрахункової комерційної діяльності підприємств (фірм); б)суспільство завжди повинно знати, скільки необхідно проміжно­го продукту, щоб одержати певну кількість готових до споживання благ. Обчислюється КСП шляхом вилучення з валового продукту повторного рахунку, тобто обороту предметів праці (МЗ) і додаван­ня вартості спожитих засобів праці, що є фондом амортизації (А): КСП = ВСП - МЗ + А

ВСП і КСП - це показники матеріального виробництва. Але

ж, як було з'ясовано вище, суспільне виробництво включає в себе не лише галузі матеріального, а й галузі нематеріального виробни-

І²³1 Валова продукція - загальний обсяг виробленої продукції (окремими підприємствами, галуззю, суспільним виробництвом) зя певний період.

цтва. Тому необхідно обраховувати весь результат господарської діяльності.

Здійснюється це за допомогою такого показника, як валовий національний продукт (ВНП).

ВНП обчислюється не за виробничим принципом (як попе­редні показники), а як сума кінцевих доходів, які отримують підприємства, організації, установи й окремі громадяни в усіх галузях і сферах народного господарства. Його складовими частинами є: а)вартість спожитих населенням предметів спожи­вання та послуг; б)вартість державних закупок; в)капітальні вкладення; г)сальдо платіжного балансу¹²⁴'.

Цей показник широко використовується при аналізі соціально-економічного розвитку країни та при міжнародних порівняннях. Це зумовлено тим, що він відображає кінцеві результати господар­ської діяльності країни, той продукт і послуги, які йдуть на

- .« 19^е;! • ....

споживчі потреби, Інвестиційну¹-"¹ діяльність, експорт та Інші цілі. ВНП - один з найпоширеніших показників, який застосовується на Заході при визначенні рівня соціально-економічного розвитку країни.

При всіх позитивних якостях цей показник має теж певні не­доліки: а)він не показує джерело доходів; б)штучно завищує доходи, бо включає повторні рахунки; в)не відображає реальний стан виробництва, бо безпосередньо з ним не пов'язаний. Прикла­дом може бути сучасна Україна. Доходи певної категорії людей неймовірно зростають при катастрофічному скороченні виробницт­ва.

Найважливішим результативним показником розвитку економі­ки країни є чистий продукт (ЧП). Він являє собою частину ВСП або нову створену вартість за рік, тому, що є результатом живої праці, затраченої в даний період. Це реальний доход, який суспільс­тво може використовувати для особистого споживання, а також для розвитку виробництва. В політичній економії і сучасній обліково-статистичній практиці ЧП отримав назву національного доходу. Він же валовий доход (суть, виробництво, розподіл і перерозподіл національного доходу розглядаються в спеціальній темі).

^І24'. Платіжний баланс - співвідношення між сумою платежів, здійснених даною країною за кордоном, і сумою надходжень у цю країну з-за кордону за певний період (рік, квартал, місяць).

^І25'. Інвестиція - довгострокове вкладення капіталу в .промисловість, сільське господарство, торгівлю, банківську справу та інші підприємства з метою отриман­ня прибутку.

Кількісно ЧП - це різниця між ВСП і вартістю спожитих засо­бів виробництва (3В).

ЧП=ВСП-ЗВ Див. схему 20.

Схема 20 Форми суспільного продукту

Економічна теорія (політекономія) й сучасна господарська практика викори­стовують усі названі виміри суспільного продукту. Проте з точки зору результативності суспільного вироб­ництва, його динаміки, головне значення має величина ЧП (націо­нального доходу), тому що саме він, як реальний результат функ­ціонування суспільного виробництва, визначає рівень матеріального добробуту населення країни на даному етапі й можливості його зростання в майбутньому. Така важлива роль ЧП передбачає поділ його на дві частини: необхідний продукт і додат­ковий продукт.

Необхідний продукт (НП) - це та частина ЧП, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючи й підготовку нового покоління працівників. За рахунок НП повинні покриватися витрати на харчування й одяг, утримання житла, здобуття освіти, задоволен­ня культурних і соціальних потреб, на екологічні заходи.

Мінімальна величина НП визначається життєвим мінімумом, потрібним виробникові для відтворення своєї робочої сили й нормального її функціонування.

Максимальна - розмірами ЧП. Останній варіант може існувати лише як епізод. Бо якщо НП буде постійно поглинати весь ЧП, то це, з одного боку, при незмінній кількості населення породжува­тиме застій життєвого рівня населення, а з іншого - при зростанні населення - його зниження. Тому суспільство завжди повинно

виробляти значно більше, ніж воно споживає, тобто воно повинно виробляти й додатковий продукт.

Додатковий продукт (ДП) - це частина ЧП, яка виступає як надлишок над НП.

ДП=ЧП-НП

ДП виникає лише на певному ступені розвитку людського сус­пільства, при досягненні ним певного рівня розвитку продуктив­них сил. Тобто, лише тоді, коли виробник здобув можливість своєю працею створювати більше продукту, ніж йому необхідно для життя. Отже, поява ДП стала результатом і в той же час могутнім рушійним мотивом технічного прогресу.

Соціальним наслідком цього процесу стало те, що поява ДП породила економічну доцільність експлуатації людини люди­ною, яка до того була просто неможливою. Бо утримувати будь-яку людину, яка не може не те що створити певний надлишок, а й прогодувати себе, економічно недоцільно. Поява економічної доцільності експлуатації привела до поділу суспільства на проти­лежні класи експлуататорів і експлуатованих. Отже, соціальні наслідки технічного прогресу обертаються, як правило, до певного часу проти людини, породжуючи все нові форми та методи експлу­атації. Людство ж намагається звільнитися від цієї приреченості, обернути технічний прогрес на свою користь. Як це практично виглядало й виглядає, ми дізнаємося, вивчаючи політекономію.

Відношення ДП до НП називається нормою ДП. Норма ДП ви­значається за формулою:

Н - норма ДП; ДП - додатковий продукт; НП - необхідний про­дукт.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Що таке виробництво та яка його роль у житті людей?

2. Назвіть основні фактори виробництва і охарактеризуйте їх.

3. Що таке продуктивність праці та що вона виражає?

4. Продуктивні сили, їхній склад і що вони виражають.

5. Роль продуктивних сил у розвитку суспільства.

6. Що виражають виробничі відносини, їхній склад.

7. Чим відрізняються організаційно-економічні та соціально-економічні відносини?

8. У чому полягає зв'язок між продуктивними силами та виро­бничими відносинами?

9. Чому предметом політекономії є виробничі відносини, а не продуктивні сили?

10. Охарактеризуйте такі поняття, як базис, надбудова, спосіб виробництва, соціально-економічна формація.

11. Що таке економічні категорії й економічні закони? Що між ними спільного та в чому полягає різниця?

12 Як ви розумієте об'єктивний характер економічних законів?

13. Охарактеризуйте систему економічних законів.

14. Які ви можете назвати способи прояву економічних зако­нів? Обґрунтуйте свої висновки.

15. Як ви розумієте форми прояву економічних, законів? У чо­му полягає зв'язок між формою прояву законів і їхнім змістом?

16. Як люди стикаються з дією економічних законів? Що ле­жить на поверхні: форма чи зміст і чому?

17. Що таке категорія суті й категорія явища? Чому перша практично залишається незмінною, а друга - рухлива й змінна?

18. Як люди використовують економічні закони в своїй госпо­дарській практиці?

19. Що таке суспільне виробництво та його структура?

20. Суспільний продукт і його основні форми.

21. Що таке необхідний і додатковий продукт?

ЗАДАЧІ

/<

1.Вартість ВСП=250 млрд. гр. од¹²⁶'. Матеріальні затрати на предмети праці (М3)~130 млрд. гр. од. Амортизація (А)=10 гр. од. Необхідно розрахувати вартість КСП.

2. НП=80 млрд. гр. од.; ДП=70 млрд. гр. од. Треба вирахувати вартість ЧП.

3. Якою буде вартість національного доходу, якщо ВСП=250 млрд. гр. од., а вартість спожитих засобів виробництва (ЗВ)=100 млрд. гр. од.?

4. НП=80 млрд. гр. од.; ДП=70 млрд. гр. од. Треба розрахувати норму додаткового продукту.

¹²⁶¹ . гр. од. - умовна грошова одиниця.

Т Е М А З

ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ ВЛАСНОСТІ 1.ВЛАСНІСТЬ У СИСТЕМІ ВИРОБНИЧИХ ВІДНОСИН

У попередиш темі зазначалося, що в системі виробничих відносин суспільства основополож­ними виступають відносини власності. Чим

визначається така їх роль?

Річ у тім, що будь-яка виробнича діяльність людей починається з відносин власності. Так, щоб розпочати виробництво матеріаль­них благ, необхідно спочатку оволодіти (привласнити) об'єктивними умовами виробництва: землею, засобами і предмета­ми праці. Хто привласнив засоби виробництва, той стає господарем продуктів виробництва, розподіляє їх і обмінює в своїх інтересах. Тому, коли говоритися про власність, мова йде в першу чергу про те, кому належать засоби виробництва та вироблений продукт, матеріальні та духовні блага.

Що ж розуміється під власністю? Західна економічна наука, беручи до уваги лише юридичний аспект (право володіння, корис­тування, розпорядження), зводить поняття власності до її речових об'єктів і визначає власність як відношення людини до речей (об'єктів власності). Марксистська політекономія, роблячи наголос на економічній основі (поділ праці, купівля, продаж, спадщина об'єктів власності), визначає власність як певні економічні відно­сини між людьми з приводу привласнення ними матеріальних благ.

Ми ж, розглядаючи власність як об'єктивні відносини між лю­дьми з приводу привласнення ними об'єктів власності й насампе­ред, засобів виробництва, в її економічному змісті будемо розрізня­ти два аспекти: а)матеріально-речовий (відношення людей до об'єктів власності і б)соціально-економічний (відносини між людьми в зв'язку з привласненням ними об'єктів власності).

Зумовлено це тим, що в практичній господарській діяльності тісно переплітаються стосунки між людьми з приводу об'єктів власності з, відносинами людей до самих об'єктів власності, їх використання з найбільшою для себе вигодою. Така вигода може бути досягнута лише тоді, коли господарюючий суб'єкт має право розпоряджатися об'єктом власності, користуватися результатами

його функціонування. Тому, розкриваючи економічний зміст власності, можна дати таке її визначення.

Власність - це сукупність виробничих відносини між людь­ми з приводу привласнення ними об'єктів власності, в першу чергу засобів виробництва, які породжують право володіння, користування й розпорядження цими об'єктами та резуль­татами їх функціонування.

Проте значення власності визначається не лише тим, що вони породжує право володіння, розпорядження й користування, - це її зміст у вузькому розумінні. В широкому плані значення власності полягає в створенні соціального середовища, в якому функціонує суспільне виробництво (господарюючі суб'єкти).

А конкретно вона визначає:

- умови поєднання робітника з засобами виробництва;

відносини між людьми з приводу привласнення засобів і результатів виробництва;

- умови розпорядження й використання факторів виробницт­ва.

У всіх цих випадках люди опиняються в певних відносинах один до одного. Отже, зводити відносини власності лише до відносин, які виникають у процесі користування об'єктами власно­сті, означає невиправдане звуження їхнього змісту так само, як і обмеження їх лише відносинами між людьми з приводу привлас­нення об'єктів власності.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що влас­ність, особливо, на засоби виробництва, є основоположною економіч­ною категорією. Саме вона визначає соціально-економічну структуру суспільства, економічне й політичне становище класів, соціальних груп людей і взаємовідносини між ними, бо складає основу всіх виробничих відносин суспільства та визначає їхню суть.

Відображаючи найсуттєвіші, первісні відносини людей, власність не є застиглою категорією. Форми її прояву в історичній перспективі постійно змінюються й вдосконалюються відповідно до змін, що відбува­ються в продуктивних силах суспільства. Як же історично цей розвиток відбувається та які тенденції в ньому можна відзначити?

Історично першим типом власності, з якого почався розвиток людського суспільства і який тисячоліття панував у ньому, була усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат), а потім общинної (сільська й міська корпоративна) власність. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював той факт, що люди спільно (колективами) добува-

ли засоби до існування (примітивність знарядь праці унеможлив­лювала виживання окремої людини в боротьбі з природою) і спільно їх споживали. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя. Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності - приватної. Усуспільнена (колективна) власність трансформується в свій різновид - держав­ну власність.

Ці два типи власності (суспільна й приватна) на різних етапах історичного розвитку суспільства виступали в найрізноманітніших формах, відображаючи соціально-економічну природу пануючого суспільного ладу. Розглядаючи тривалу історичну еволюцію форм власності, можна відзначити цікаву тенденцію в цьому процесі. На перших етапах свого розвитку людство використовує колекти­вні форми, власності. Поява можливості індивідуального вижи­вання (на основі подальшого розвитку продуктивних сил) поро­джує приватну власність.

Приватна власність на засоби виробництва була історично пер­шим типом власності, який породив право індивідуального розпоря­дження товаровиробників продуктами своєї праці і їх економічне відокремлення (на цій основі) один від одного й від суспільного виробництва. Це в поєднанні з суспільним поділом праці, стало вирішальною умовою формування ринкової економіки (про що мова піде далі), яка дала величезний поштовх для розвитку продуктивних сил. Державна власність у цю епоху ототожнювалася з власністю можновладців (фараонів, царів, королів, феодалів тощо), її суспільні функції були вкрай обмежені й зводилися в основному до утримання армії й апарату адміністративного управління.

Проте зростання масштабів виробництва та його ускладнення, абсолютне збільшення населення на планеті та зростання його потреб породили ряд нових проблем економічного, соціального, екологічного суспільного характеру. Виявилося, що класична (особиста) приватна власність і основана на ній ринкова економіка не спроможна розв'язати ці проблеми.

В зв'язку з цим починають виникати й набувати все більшого значення нові форми приватної власності, які передбачають перехід від індивідуальної до усуспільненої приватної власності: акціонерна, колективна, групова, пайова тощо. А державна влас­ність своїми джерелами й функціями набуває теж все більш .суспільного характеру. Тобто, починає діяти не лише в інтересах певних верств суспільства, а в інтересах більшості його членів. Склалася, на перший погляд, досить парадоксальна, а з точки зору

діалектичної логіки, цілком закономірна ситуація - в розвинутих країнах світу досить рельєфно окреслюється зближення функцій різноманітних форм державної та приватної власності, що в перспективі, на основі подальшого розвитку науково-технічного прогресу, трансформації соціально-економічних систем у бік їх соціалізації (про що мова далі), може привести до формування обновленого типу усуспільненої власності - загальнонародної. Див. схему 21.

У зв'язку з цим викликає сумнів твердження деяких вітчизня­них політиків і економістів про те, що завдання економічної реформи в "Україні полягає в переході від суспільної власності до приватної. Чому? Тому, що, по-перше, як показано вище, світова тенденція розвитку форми власності діє в протилежному напрям­ку. По-друге, замовчується, що приватна власність може бути принципово різною за своїм соціальним змістом. Ті форми приват­ної власності, які були характерні для капіталізму епохи вільної

конкуренції, коли в одній особі поєднувалися капіталіст-власник і капіталіст-підцриємець, ще в кінці 19 ст. почали все більше поступатися місцем груповій капіталістичній власності.

Тепер практично всі найкрупніші підприємства західного світу існують на основі не індивідуальної, а групової власності, що свідчить про зростання процесу усуспільнення власності, а не навпаки. Первісна ж форма приватної власності, для якої характе­рне індивідуальне володіння й розпорядження власністю, залиша­ється переважно на периферії економіки, тобто в сільському господарстві, ремісництві, торгівлі, сфері послуг. Причому, й тут загальною закономірністю е звуження сфери дії індивідуальної приватної власності.

Отже, в процесі свого історичного роз­витку суспільство використовує два основних типи власності - суспільний і приватний.

Суспільна власність характеризується спільним привласнен­ням засобів виробництва й виробленого продукту. Можна виділити два основних види цієї власності: а)власність народу в цілому, зокрема в Україні такою власністю поки що залишається земля; б)власність окремих колективів.

Реальними формами суспільної власності є загальнонародна, державна, кооперативна, акціонерна, власність господарських товариств, громадських організацій тощо.

Приватна власність характеризується тим, що засоби вироб­ництва, ₄а .отже, й вироблений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнити продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють два види приватної власності - трудову й нетрудову.у

Трудова приватна власність основана на власній праці власни­ка або членів його сім'ї. Основною формою такого виду власнос­ті є дрібнотоварне фермерське, ремісниче, одноосібне господарст­во, де власник і робітник виступають в одній особі. Йому ж належить і вироблений продукт.

Нетрудова приватна власність основана на використанні най­маної (чужої) праці. Вона передбачає відокремлення власника від безпосередньої участі в процесі виробництва (працює найманий робітник), а безпосереднього робітника (найманого) - від засобів виробництва (бо вони йому не належать). Тобто, власник і робіт­ник - це різні особи. Цим закладаються основи малоефективної праці робітника, тому що продукт виробництва належить не йому,

а власникові засобів виробництва. Формами нетрудової приватної власності історично були рабовласницька, феодальна, приватнока­піталістична. Див. схему 22.

Схема 22 Типи, види і форми власності

ВИСНОВКИ

1. Власність визначає характер функціонування всієї системи виробничих відносин.

2. Власність визначає цілі й мотиви розвитку виробництва.

3. Будь-які докорінні зміни в економічних відносинах повинні починатися з відповідних перетворень у відносинах власності.

Тобто, можна констатувати, що власність - це ядро системи ви­робничих відносин, серцевина кожного суспільного способу вироб­ництва, чим визначається її місце в системі виробничих відносин.