4. Соціальний захист безробітних в україні

Деякі західні й вітчизняні економісти, особливо політики, настирливо нав'язують думку, що безробіття - це звичайне, рядове явище сучасної "цивілізованої" економіки, що

в ньому нічого страшного немає, а певний його рівень (5-7%) навіть корисний для економічної системи, бо примушує ефективно працювати тих, хто має роботу, 'під страхом її втрати. Чи дійсно це так? Звернемось до аргументів.

Аргумент 1. Розрахунки американського економіста А.Оукена свідчать: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то відставання обсягу ВНП становить 2,5%.

Аргумент 2. За даними західних експертів, вплив безробіття на демографічні показники характеризується лише від'ємними параметрами. Зокрема, зростання безробіття на 1% збільшує: кількість самогубств на 5%; вбивств на 5,7%; психічних захворю­вань на 6%; розлучень на 7% ; смертність на 2% .

Якщо проаналізуємо демографічну ситуацію, що тепер існує в Україні, то можемо з великою достовірністю стверджувати, що катастрофічне зростання злочинності, психічних захворювань⁵⁴, самогубств, зменшення населення за рахунок перевищення помер­лих над тими, хто народжується⁵⁵, є прямим наслідком втрати роботи, виникнення загрози її втрати та іншими негараздами в сфері працевлаштування.

Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмір­ність, породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати економічну й політичну системи. Тому держава, щоб запобігти соціальному вибуху, не має права вирішення про­блеми зайнятості населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

Виділяються два основних напрями соціально-економічної діяльності держави щодо безробіття: . а)регулювання рівня й тривалості безробіття; б)соціальний захист людей від безробіття.

Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і за рівнем, і за тривалістю. Біля підвалин теорії глобального регулювання економіки (в тому числі попиту і пропо­зиції на такий товар, як "робоча сила") державою, стояв Дж.М.Кейнс. Згідно з кейнсіанською концепцією держава повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між пропозицією і попитом, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб'єктів і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою попиту допомагає пом'якшувати циклічний рух суспіль­ного виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах

масштаби резервної армії праці (безробіття). В іншому випадку неконтрольоване зростання безробіття в періоди криз загрожує соціальними конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток країни.

Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціа­льного захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і т.д.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина усвідомлює лише тоді, коли її втрачає. Без роботи й професійної діяльності людина починає відчувати себе непотріб­ною, знедоленою й неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем: фінансові, психологічні й сімейні. У Деклара­ції прав людини, прийнятій ООН у 1948р. (ст. 23.1), записано: кожна людина має право на працю, вільний вибір професії, на задовільні умови праці, так само як і на захист від безробіття. Проте в жодній країні світу немає однакового сформульованого права на працю, а тим більше, це право не гарантується, як у колишньому СРСР. Є лише окремі закони й декларації про право на працю. Наприклад, Закон про захист від звільнень, згідно з яким робітник може бути звільненим лише через деякий час; Закон про захист материнства (не допускає звільнення вагітних жінок і регулює процедуру їх поновлення на роботу); Закон про тих, хто став на роботі калікою (інвалідом), який зобов'язує фірми виділяти для них певну квоту в штаті персоналу і т.д. Всі закони покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку робото­давця, страхувати їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробницт­ва. Проте безробіття існує, і важливе завдання держави полягає в тому, щоб усувати ту несправедливість, яка виникає не з вини бажаючих працювати, надаючи людям, що опинилися в такій ситуації, соціальну допомогу.

Для реалізації державної політики зайнятості ство­рюється служба зайнятості, яка організаційно виступає у вигляді закладів, що акумулюють інформацію про динаміку трудових ресурсів і наявність робочих місць, а також безкоштовно надають громадянам послуги, що пов'язані з забезпеченням їх зайнятості. Такі заклади отримали назву бірж праці.

В Україні державна служба зайнятості формується згідно з За­коном "Про зайнятість населення", прийнятим у березні 1991 р. й виконує функції, перераховані у схемі 150.

Практично в усіх промислове розвинутих країнах економіко-політичний розвиток останніх років перетворив питання про соціальний захист у найсерйознішу проблему. Потреба в держав-

них видатках на соціальні заходи має тенденцію до зростання. Це зумовлено високим рівнем безробіття, зростаючою кількістю пенсіонерів і збільшенням видатків на охорону здоров'я. В подіб­ній ситуації виникає питання про межу фінансування соціальних програм, бо ж частка державних видатків у валовому внутрішньо­му продукті не може зростати безкінечно. Ця проблема особливо актуальна для України, де популізм політиків у соціальній сфері встудив у суперечність з можливостями виробництва, що катаст­рофічне скорочується. Все це свідчить про те, що службі зайнятос­ті України, організаційною формою якої є біржі праці, в найближ­чі роки передбачається досить напружена робота (за прогнозами спеціалістів, армія безробітних сягне за 10-15% від загальної кількості працездатного населення).

Схем 150

Функції державної служби зайнятості України

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. У чому полягає суть проблеми зайнятості населення?

2. Назвіть основні форми реалізації зайнятості населення.

3. Що ви розумієте під ринком робочої сили і в чому полягає його роль у вирішенні проблеми зайнятості?

4. Як ви охарактеризуєте інтереси основних суб'єктів ринку робочої сили: як спільні чи протилежні?

5. Назвіть основні фактори, що впливають на рівень ціни робо­чої сили і прокоментуйте їх.

6. У чому полягає суттєва відмінність між регулюванням і де-регулюванням ринку робочої сили?

7. Що являє собою флексибілізація ринку робочої сили?

8. Які ви можете назвати особливості, що ускладнюють процес формування ринку робочої сили в Україні?

9. У чому полягає суть класичної й кейнсіанської теорій зайня­тості і в чому їх відмінність?

10. Як ви розумієте причину безробіття?

11. Назвіть основні типи і форми безробіття.

12. Як сучасна економічна наука розуміє повну зайнятість на­селення?

13. Прокоментуйте "криву Філліпса".

14. Як вимірюється рівень безробіття?

15. Деякі західні економісти трактують наявність безробіття як благо для економіки. Яка ваша думка з приводу цього?

16. Чи повинна держава втручатися у вирішення проблеми за­йнятості? Якщо так, то в чому це втручання повинно полягати?

ЗАДАЧІ

1. На початок квітня 1997р. фактичний рівень безробіття в Україні з врахуванням вимушених відпусток складав 3,5 млн.чол. Працездатне населення країни складало близько 22 млн. чол. Вирахувати рівень безробіття.

2. Припустимо, що природний рівень безробіття складає 5%, а фактичний - 16%. Користуючись законом Оукена, визначте вели­чину відставання ВНП у процентах. Якщо номінальний ВНП дорівнює 300 млрд. грн., який обсяг продукції втрачається через безробіття?

3. Згідно з прогнозом служби зайнятості природне безробіття в країні повинно було скласти 5%. Фактично ж безробітних (офіцій­но зареєстрованих впродовж року) було 6 млн.чол. при загальній кількості працездатних 20 млн.чол. Розрахувати:

а) рівень безробіття в країні;

б) наскільки фактичне безробіття перевищує природне;

в) який економічний збиток буде мати країна, якщо врахувати, що при повній зайнятості планувався обсяг ВНП в сумі 400 млрд.грн. (застосуйте закон Оукена).

Т Е М А 20 ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

Ринок при всіх своїх позитивних властивостях, через егоїстич­ну жорстку спрямованість на прибуток, неспроможний вирішувати суттєві проблеми, що виникають у процесі розвитку суспільства. Перш за все це стосується макроекономічних і соціальних проблем, а також користування населенням суспільними товарами. В умовах сучасного масштабного й надзвичайно складного виробництва регулювання цих проблем повинна брати на себе держава. Окрім цього, держава сама виступає як власник деяких галузей господар­ства або окремих підприємств, тобто безпосередньо здійснює економічну діяльність. Тому питання, якою мірою необхідна участь держави в господарстві, досить актуальне й належить до числа невирішених проблем економічної теорії. Концептуально погляди на роль держави в західній практиці коливаються в діапазоні від розгляду її лише як "нічного сторожа" з мінімально необхідним набором функцій до твердження про необхідність держави як органу, який практично все регулює й усім розпоря­джається. А істина, очевидно, між цими двома полюсами.