3. Земельна рента: суть, причини виникнення та види. Диференціальна рента

У попередніх темах ми з'ясували джерело доходів промислового, торговельного й грошо­вого підприємців. Ним є додаткова вартість, яка в реальному житті виступає у формі прибутку промислового й торговельного підприємців, а також як позичковий процент. Основою для привласнення цих доходів виступає власність на промисловий, торговельний і грошовий капітали.

З виникненям власності на землю виникає й відповідна їй фо­рма доходу. Таким доходом стає земельна рента. Земельна рента взагалі - це нетрудовий доход, який отримує земельний влас­ник. Підставою для отримання такого доходу е право власнос­ті на землю. Отже, земельна рента - це економічна форма реалі­зації власності- на землю.

Власність на землю існує давно (ще з рабовласницького суспі­льства), тому слід розрізняти ренту докапіталістичну й капіталіс­тичну. Докапіталістична (рабовласницька, феодальна) земельна рента вилучалася на основі особистої залежності безпосереднього виробника (раба, кріпака) від власника (рабовласника, феодала) й тому охоплювала весь додатковий продукт, а іноді й частину необхідного. Сучасна капіталістична рента виникає на основі прикладання капіталу до землі й тому виступає в загальній масі додаткового продукту як надлишок над середнім прибутком. Див.схему 113.

Схема 113

Природа земельної ренти

Додатковий_продукт

Отже, земельна рента за своєю природою - це не що інше, як надлишкова додаткова вартість. Але, як ми з'ясували в темі "Капітал і прибуток", у промисловості надлишкова додаткова вартість - явище тимчасове, а в сільському господарстві вона в ринковій системі існує постійно. В чому причина? Причиною є природні й соціальна монополії, характерні для сільського, госпо­дарства, які породжують відповідно три основних види земельної ренти: диференціальну, абсолютну й монопольну. Мова про це далі.

В умовах ринкової економіки рентні відносини (від­носини з- приводу виплати й привласнення земельної ренти) виникають між власниками землі, з одного боку, і користу­вачами землею, з іншого. Найбільш поширеною формою таких відносин у всіх зарубіжних країнах є оренда землі селянами-фермерами або підприємцями в земельних власників.

В Україні оренда, як форма нетрадиційного господарювання, виникає наприкінці 80-х - на початку 90-х рр., коли селяни частину землі й засобів виробництва почали брати в тимчасове самостійне користування. Проте правову підставу оренда отримала лише з прийняттям Верховною Радою в 1992р. Закону "Про селянське (фермерське) господарство", в якому гарантується право громадян на створення фермерських господарств, а також на орендування землі. Отже, що це за форма господарювання?

У найзагальнішому плані під орендою розуміється передача права користування й розпорядження власністю (у нашому випадку землею) однією юридичною особою - власником іншій -користувачу на принципах повернення й платності та умовах, передбачених договором.

Характерними рисами орендних відносин є: по-перше, наяв­ність двох суб'єктів цих відносин - власника й користувача (орен­даря). Хто може виступати в їх ролі? В ролі того, хто надає орен­ду, може бути лише власник землі. Орендарями можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Практично їх коло чинним законо­давством України не обмежується. По-друге, орендні відносини за своєю природою вторинні, похідні. Вони передбачають лише право користування, розпорядження власністю. Сама ж власність зали­шається за первинним власником. Тому орендні відносини буду­ються на принципі повернення. По-третє, власник передає орендарю право продуктивно використовувати землю. Це означає, що він передає йому потенційну можливість отримати від цього певний доход. Цілком природно, що за це потрібно платити. Тому обов'язковою умовою орендних відносин є платіжність, яка висту-

пає в формі орендної плати. По-четверте, орендні відносини завжди мають договірний характер.

Орендна плата - це заздалегідь визначена певна величина доходу орендаря, яка встановлюється в абсолютній величині (на весь строк орендного договору) й виплачується власнику землі щорічно або щоквар­тально залежно від умов договору.

Що є джерелом орендної плати? Адже якщо орендар буде спла­чувати її з свого прибутку, то в нього зникне матеріальний стимул вкладати свої капітали в сільськогосподарське виробництво. Основним джерелом орендної плати є додатковий продукт, який одержує орендар у процесі використання землі. Причому не весь додатковий продукт, а лише його певна частина. Яка саме? Одна частина у формі підприємницького доходу (середній прибуток) залишається орендарю, а друга частина (земельна рента) у формі орендної плати виплачується земельному власнику за право користування його землею. Отже, в даному випадку орендна плата виступає формою прояву земельної ренти. А земельна рента, в свою чергу, є джерелом орендної плати.

Окрім земельної ренти, орендна плата може включати також амортизаційні відрахування за користування приміщеннями, спорудами (меліоративними, наприклад), енергетичним устатку­ванням тощо, якщо вони є на орендованій земельній ділянці. Орендна плата може включати в себе також у повному обсязі вартість оборотних засобів, якщо вони надаються власником у користування орендарю.

Згідно з вищевикладеним можна побудувати модель формуван­ня прибутку орендаря при "чистій оренді"¹⁸. Див. схему 114.

Земельна рента за своєю суттю, як це було з'ясовано вище, є надлишковою додатковою вартістю. У промисловості вона - явище тимчасове тому, що конкуренція не дає можливості надовго закріпити виключні умови, що їх породжують, як привілеї окре­мих підприємців. У сільськогосподарському виробництві інші умови функціонування капіталу. Основний засіб виробництва -земля - у просторі обмежена, з одного боку, наявними земельни­ми угіддями планети (більше їх створити неможливо), з іншого, кордонами держав. Водночас потреби в продукції сільського господарства постійно зростають. Це викликане такими постійно-діючими факторами, як зростання попиту на сільськогосподарську

¹ "Чиста" тому, що може бути суборенда, орендний підряд І ти

сировину з боку промислового виробництва, зростанням населення на планеті в цілому і в містах зокрема, зростанням грошових доходів населення.

Схема 114 Модель "чистої" оренди

Обмеженість земельних угідь і зростаючий попит на продукцію аграрного сектора роблять неможливим зосередження виробництва сільськогосподарської продукції лише на кращих землях. Людство, щоб забезпечити свої зростаючі потреби в продукції сільського господарства, змушене одночасно обробляти всі землі, придатні для використання. А вони, як відомо, не всі однакової якості. Є землі кращі за родючістю, є середні й малородючі. Це створює певні виключні умови, які породжують монополію на землю як об'єкт господарювання.

Сутність цієї монополії проявляється в наступному. Якщо люд­ство змушене одночасно обробляти всю землю, незалежно від її якості, то, очевидно, повинні бути певні умови, які забезпечують можливість покривати витрати на виробництво й отримувати середній прибуток не лише на середніх і кращих землях, а й на гірших. Інакше гірші землі невигідно буде обробляти і вони випадуть з сільськогосподарського обороту, а попит на продукцію землеробства не буде задовольнятися.

Такі умови створюються через те, що суспільна вартість проду­ктів землеробства визначається не середніми умовами виробництва, як це має місце в промисловості, а умовами виробництва на відносно гірших ділянках землі. При цьому відносно гіршими вважаються не лише ті землі, що мають гірші природні якості, а

й ті, які мають гірші економічні якості, тобто розташовані на великій відстані від пунктів споживання, переробки і реалізації продукції сільського господарства.

За таких умов прибуток від реалізації продукції з середніх і кращих ділянок землі (як за родючістю, так і за місцем знахо­дження) буде більшим від середнього. Цей надлишок над серед­нім прибутком і складе земельну ренту, яка отримала назву диференціальної. Диференціальною вона називається тому, що виникає як різниця між суспільною (вищою) і індивідуальною (нижчою) вартістю продукції землеробства.

Рента, яка виникає внаслідок дифере­нціації земельних ділянок за родючістю або за місцем розташування, називається

диференціальною рентою І. Поряд з диференціальною рентою І за певних економічних умов утворюється й диференціальна рента II. Остання є однією з форм надлишкового додаткового продукту, який одержують внаслідок різної продуктивності затрат, що послідовно робляться на одній і тій самій ділянці землі, тобто внаслідок інтенсифікації землеробства. Отже, маємо справу з двома видами диференціальної ренти: рента І і рента II.

Форми прояву диференціальної ренти теж різноманітні. Вони залежать: а)від умов, у яких відбувається її розподіл; б)від виду ренти (І або II). Розглянемо їх по суті.

Диференціальна рента І, як дар природи (вища родючість; краще місцезнаходження) по ідеї повинна потрапляти власнику землі. За умови приватної власності на землю вона в формі орендної плати сплачується земельному власнику користувачем землі (фермером, кооперативом, селянською спілкою тощо) і таким чином вилучається з суспільного користування. Такий розподіл диференціальної ренти І, зумовлений приватною власністю на землю, не є соціальне справедливим тому, що земля є даром природи й повинна надходити в розпорядження всього суспільства, а фактично йде на збагачення окремих приватних осіб.

За умови загальнонародної власності на землю диференціаль­на рента в формі плати за землю через систему зональної диференціації цін на продукцію сільського господарства вилуча ється в розпорядження держави, яка централізовано використовує її для підвищення родючості грунтів у господарствах, де земля має низьку природну продуктивність, для боротьби з сільськогосподар­ськими шкідниками, розробки високоефективних технологій, вирішення соціальних проблем у сільській місцевості тощо. В

такий спосіб реалізується право власності народу на землю. І це є соціальне, справедливим розподілом природного дару.

Диференціальна рента II, як результат додаткових капіталовк­ладень, скерованих на підвищення родючості землі, по ідеї пови­нна залишатися в користувача землею. Це повинно забезпечува­тися податковою системою, умовами орендних договорів, системою ціноутворення.

Сучасний стан аграрних відносин в Україні характерний тим, що стара система розподілу диференціальної ренти зруйнована, а нова поки що не сформована. Тому проблема рентних платежів законодавче не врегульована. Хоча Закон "Про плату за землю" прийнятий уже давно, механізм його дії ще не відрегульований, що вкрай негативно відбивається на розвитку аграрного сектора в цілому.

Як висновок з даного питання пропонується схема 115.

Схема 115