4.Функції політекономії. Політекономія і економічна політика

Кожна наука має свою мету, яка відображає її головний зміст. Такою метою для політеко­номії є з'ясування законів розвитку суспільства

та вироблення на основі цього рекомендацій для формування економічної політики, яку повинна проводити держава, маючи за мету підвищення ефективності суспільного виробництва.

Зміст науки проявляється в тих функціях, які вона виконує. Які ж функції виконує політекономія?

Пізнавальна. Суть її в тому, що політекономія покликана ви­вчати та пояснювати процеси та явища економічного життя суспільства, досліджувати умови та характер функціонування суспільного виробництва та його вплив на соціальні процеси.

Теоретична. Проте політекономія не може обмежуватися про­стою констатацією і описом фактів економічного господарського життя. Вона повинна проникати в саму його суть і розкривати закони, що управляють господарськими процесами, обґрунтовувати механізм їх дії. В цьому полягає її теоретична функція.

Практична- Будь-яке знання, навіть те, що проникає в гли­бинні основи життя, цінне не саме по собі, а тим, що може бути керівництвом до дії, служити практичним цілям перетворення суспільства або підвищення ефективності суспільного виробництва з метою підвищення добробуту народу. Тому політекономія пови­нна виробляти рекомендації, концепції, програми практичної реалізації суспільством (фірмами) вимог економічних законів.

Ідеологічна. Цю функцію політекономія виконує, насамперед формуючи в людей (суб'єктів господарської діяльності) сучасне економічне мислення, яке дає можливість правильно зрозуміти й пояснити економічні процеси, що відбуваються, здійснювати практичний аналіз наявних проблем, робити теоретично правильні висновки щодо ефективного виріщення практичних завдань.

Методологічна. Політекономія виступає як теоретичний фун­дамент комплексу економічних наук (галузевих, функціональних, стикових).

Основою життя людського суспільст­ва, як буде показано далі, е виробництво матеріальних благ. Виробництво - це складна соціально-економічна й організаційна система. Цілком ясно, що ефективне функціонування такої системи неможливе без певної координації, регулювання, нарешті, управління. З розвит­ком суспільства в ньому (мова про це йшла у попередніх питаннях) склалися і діють два принципово відмінних механізми впливу на виробничу систему - стихійний і свідомий. При дії стихійного (ринкового) механізму регулюючий вплив на систему відбувається через усереднення результатів, переплетення та сутички різних, іноді суперечливих сил. Такий вплив пробиває собі дорогу як загальна тенденція. Він автоматичний за своєю природою й відбувається без втручання людей. Поруч із стихійними в суспільс­тві на будь-якому етапі його розвитку діють і свідомі фактори управління (з боку держави, фірми, окремого підприємця). Управління - це постійна властивість, притаманна людському суспільству. Без нього неможливе не тільки зростання ефективнос­ті виробництва, але й існування суспільства, взагалі. Керована, організована праця людей завжди більш ефективна, ніж стихійна.

Ілюструючи роль управління в людському суспільстві, заснов­ник відомої американської фірми IBM Томас Дж. Уатсон розпові-

дав таку історію. В одній сім'ї хлопчик отримав свою першу пару довгих штанів і побачив, що вони дуже довгі. Він попросив свою бабусю прикоротити їх. Але бабуся заявила, що в неї багато роботи по хаті. Мама у відповідь на його прохання сказала, що сьогодні її черга грати в карти. Хлопчик пішов шукати допомоги в сестри, але та поспішала на побачення. Пригнічений тим, що завтра не зможе одягнути довгі штани в школу, хлопчик пішов спати.

Бабуся, закінчивши хатню роботу, згадала про онука й прико­ротила його штанці. Мама, закінчивши грати в карти, зробила те ж саме. Сестра, повернувшись з приємного побачення, захотіла також догодити братові. Зранку сім'я переконалася, до яких негативних наслідків приводить некерована трудова діяльність.

Що ж таке управління? В найзагальнішому плані управління -це цілеспрямований вплив на систему з метою збереження її визначеності, стійкості, порядку, а також переведення її в новий якісний стан на базі використання властивих цій системі об'єктивних законів.

Нас в даному випадку цікавить конкретна система - виробниц­тва. А це в першу чергу діяльність людей. Тому стосовно виробни­цтва можна сказати, що управління - це цілеспрямований вплив на людей (колективи або окремих робітників), який передба­чає організацію та координацію їхніх дій з метою підвищення ефективності виробництва.

Отже, управління - це діяльність для досягнення певної мети з допомогою системи методів. У зв'язку з цим виникає питання: на основі чого визначається мета управління та як обираються мето­ди, якими користуються органи управління? Мета й методи управління визначаються економічною політикою (держави, фірми, підприємця). Що вона собою являє?

Економічна політика - це сукупність науково сформульованих ідей і положень, довгострокових і найближчих завдань, цілеспря­мованих дій, з допомогою яких здійснюється керівництво економі­кою (підприємством). Тобто - це розробка й проведення в життя системи господарських заходів, скерованих на розвиток і підвищення ефективності виробництва.

Економічна політика, щоб бути дійовою, не повинна бути ре­зультатом вольових, випадкових рішень окремих осіб, тих чи інших владних структур, її зміст визначається вимогами об'єктивних економічних законів (мова про це піде в наступних темах). Тому ефективність, дійовість економічної політики, а в остаточному підсумку ефективність системи управління, залежить

від того, наскільки повно й чітко економічна політика відображає ці вимоги. А від чого це залежить?

Економічні закони, характер і механізм їх дії, вимоги вивчає політекономія. Отже, щоб бути ефективною, економічна політика повинна спиратися на концепції, рекомендації, які розробляються політекономією. Будь-які спроби в економічній діяльності обійти вимоги економічних законів (зробити так, "як це мені подобається"), особливо на макрорівні, обертається значними економічними втра­тами, а якщо це робиться тривалий час, то й катастрофою. Повіль­ний характер економічних реформ, негативні наслідки більшості господарських заходів, які проводяться в Україні, починаючи з 1991р., і є результатом того, що вони носять вольовий, випадковий, безсистемний характер. У більшості випадків вони копіюють західні зразки, не відповідають конкретним соціально-економічним і політичним умовам України, а найголовніше, як правило, супере­чать вимогам економічних законів. Див. схему 7.

Схема 7 Місце політекономії в системі управління виробництвом