4. Проблема банкрутства підприємств

Характерною рисою діяльності підприємців в умовах ринку є ризик втрати капіталів у випадку збитків. Цей ризик розповсюджується не лише на особу або фірму, які понесли збитки від результатів своєї господар­ської діяльності, але й на осіб, що надали їм кошти в тій чи іншій формі (через купівлю акцій, комерційний або грошовий кредит і т.д.)- Неспроможність фірми або окремої особи своєчасно розра­хуватися за свої боргові зобов'язання лежить в основі банкрутс­тва. Головними причинами банкрутства, як правило, є низька конкурентоспроможність, надмірні витрати виробництва або обігу, недостатній обсяг комерційних операцій, нестача капіталу, складна внутрішня система управління, циклічні коливання кон'юнктури, незнання або ігнорування ринку і т.д. Тобто, причин є безліч, і тому в економічно розвинутих країнах банкрутство розглядається як нормальне явище господарського життя. Так, у США близько 1% діючих в економіці фірм щорічно стає банкрутами.

Розбудова ринкової економіки й проголошення свободи підпри­ємництва в Україні, створюючи умови для оздоровлення економі­ки, в той же час породжує господарські, правові й морально-етичні ситуації, які до цього не існували в нашій адміністративно-господарській практиці, - ситуації, що виникають у зв'язку з банкрутствами підприємств. А кандидатів у банкрути достатньо. Окрім того відсутність необхідного досвіду, капіталу, високі банківські проценти за кредит, нестабільність ринкової і політич­ної кон'юнктури ставлять наших початкуючих підприємців у дуже скрутне становище. Наперед можна спрогнозувати, що число банкрутств у найближчі роки буде досить велике.

Законодавство про банкрутство

Хоча загроза банкрутства має певні пози­тивні наслідки - примушує підприємців проявляти обережність у прийнятті господар­ських рішень, стимулює ефективне господарювання, все ж воно відноситься до розряду негативних явищ. Тому виникає необхід­ність розробки пакету законів, які б визначали правила господар-

ської діяльності підприємств і окремих підприємців в умовах можливості банкрутства. Більшість законів, які повинні бути розроблені й прийняті, не мають аналогів у нашому законодавстві. Одним з таких законів є закон про банкрутство. Банкрутство -цілком закономірне явище для країн з розвинутими ринковими відносинами і зовсім нове для нас. Так, наприклад, Національний акт про банкрутство у США був прийнятий ще у 1898 р. Тому тепер, коли в нас піднімається проблема банкрутства, звернення до законодавства країн, які нагромадили багаторічний і практичний досвід їх регулювання природним і необхідним.

Які ж принципи повинні бути закладені в законодавство про банкрутство? По-перше, законодавство повинно мати загальний характер, тобто однаково застосовуватися як до банкрутства індивідуальних підприємців, так і до банкрутства їхніх партнерів або фірм. По-друге, воно повинно бути скеровано не стільки на покарання банкрутів, скільки на досягнення компромісної угоди між боржником (банкрутом) і його кредиторами, надаючи першому можливість зберегти свій бізнес, а кредиторам - максимальний захист їхніх фінансових і матеріальних інтересів.

Як же конкретно ці принципи реалізуються на'Практиці в кра­їнах, де діє таке законодавство? Слід зазначити, що законодавча практика СІЛА і країн Західної Європи передбачає три взаємо­пов'язані умови, які забезпечують ефективність судочинства в справах про банкрутство: незалежний суд, незалежний керуючий, не стільки ліквідація банкрутства, скільки його реорганізація. Як це розуміти?

Справи про банкрутства, як правило, досить складні й масшта­бні. Тому для їх розгляду створюються спеціальні суди. Враховую­чи складність і певну делікатність таких справ, справедливе судочинство може бути забезпечене лише при високій кваліфікації і чесності суддів, а головне, незалежності суду від політичних структур. Основи такої незалежності закладаються законом, який не допускає можливості усунення судді протягом всього законодав­че встановленого строку виконання ним своїх обов'язків. Важли­вим принципом законодавства про банкрутства є принцип невтру­чання суду в адміністративну сферу, • зокрема, в питання управління майном боржника. Ці функції здійснює незалежний керуючий, якого призначає суд. Початок розгляду справи про банкрутство не означає автоматичного припинення боржником (банкрутом) господарської діяльності. В той же час діяльність у цей період, як правило, пов'язана з великим фінансовими втрата­ми: вони являють собою пряме вирахування з активів боржника, що скорочує суму, яка може бути виплачена кредиторам у порядку задоволення їхніх позовів. Щоб захистити інтереси кредиторів і

запобігти подальшому зниженню вартості активів, суд відразу ж після прийняття справи до розгляду відстороняє його (боржника) або менеджера (якщо банкрутом стає фірма) від управління й призначає незалежного керуючого, кандидатура якого, як правило, пропонується зборами кредиторів.

Слід визначити досить гуманний момент законодавства про ба­нкрутства. Якщо банкрутом стає індивідуальний підприємець, який відповідає за зобов'язаннями усім своїм майном (необмежена відповідальність), закон залишає йому чітко обмежену за вартістю, проте суттєву частину особистого майна, яке не може бути відчу­женим для покриття боргів. Така частина майна включає в себе житло, ринкова вартість якого не перевищує певного рівня, недорогий транспортний засіб (автомобіль), меблі, предмети домашнього вжитку й особисті речі, а також внески до пенсійного фонду.

Хоча призначений для впорядкування справ боржника керую­чий є незалежним, це не означає, що його дії безконтрольні. Дії незалежного керуючого не повинні приводити до погіршення стану банкрута, й тому їх контролює в першу чергу суд. Одночасно діяльність незалежного керуючого знаходиться під постійним контролем і з боку кредиторів, які обирають для цього спеціальний комітет.

Нарешті, останнє. Законодавство й практика судочинства в спра­вах банкрутства скеровані на пошук компромісної угоди між боржником і кредиторами, щоб, з одного боку, спробувати зберегти для боржника можливість подальшої підприємницької діяльності, а з іншого, - задовольнити фінансові претензії його кредиторів. Найпростіший спосіб, яким можна задовольнити інтереси кредито­рів, є ліквідація і розпродаж майна боржника з розподілом вируче­них коштів між кредиторами. Ліквідація звільняє боржника від усіх зобов'язань, які залишилися неоплаченими й означає припинення ним господарської діяльності. Але є й інший спосіб задоволення кредиторів - реорганізація господарської діяльності й майна борж­ника. Тому в судовій практиці справ про банкрутства в країнах Заходу як альтернатива ліквідації розглядається можливість реорга­нізації господарської діяльності і майна. Такий підхід у певних випадках дозволяє реорганізувати структуру активів і господарську діяльність таким чином, що кредиторам, як правило, вдається повернути свої кредити в більших розмірах, ніж вони мали б при ліквідації майна; боржник отримує можливість продовжувати свій бізнес; суспільство зберігає виробничу одиницю.

Така міжнародна практика, її врахування, безперечно, допома­гало законодавцям України виробити необхідні закони, що будуть регулювати ці процеси в нашому регіоні. І в першу чергу це

стосується Закону України "Про банкрутство", який був прийня­тий у травні 1992р. Основні принципи західного законодавства в ньому враховані, хоча є суттєві розбіжності. Зокрема, західне законодавств передбачає, що справи про банкрутство розглядає спеціальний суд, не залежний ні від адмістративних, ні від полі­тичних структур. Законом України "Про банкрутство" передбаче­но, що ці справи регулюються арбітражним судом. Не вистачило нашим законодавцям і гуманності. Закон "роздягає" індивідуаль­ного банкрута, не залишаючи йому практично ніяких засобів до існування. Такий підхід, може, й виправданий щодо злісних банкрутів, але в сучасних умовах, коли підприємець може збанк­рутувати в силу причин, незалежних від нього, якийсь шанс на виживання йому залишати треба.

ВИСНОВКИ

1. Реформування економіки України на ринкових засадах об'єктивно передбачає розвиток підприємництва в усіх його різноманітних формах.

2. Ефективність підприємництва залежить від соціально-економічного і правового середовища, в якому воно розвивається. Тому необхідно створити певні економічні, політичні і правові умови його розвитку.

3. Важливим фактором розвитку підприємництва в Україні є залучення іноземного капіталу. Це вимагає забезпечення політич­ної стабільності в країні, вироблення законодавства, що стикується з міжнародними нормами переорієнтації психології ділових кіл назустріч світовій практиці.

4. Підприємництво - діяльність ризикована, тому можливі бан­крутства окремих підприємницьких суб'єктів. Щоб захистити, з одного боку, учасників підприємницької діяльності від важких наслідків банкрутств, а з іншого боку, стримати обвальне скоро­чення робочих місць в результаті банкрутств, необхідно мати законодавство, яке б відповідало міжнародним стандартам.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Що таке підприємство і чому саме воно виступає як первин­на ланка економіки?

2. Які види підприємств ви можете назвати і що лежить в ос­нові їхньої класифікації?

3. Що таке підприємництво і кого ви можете віднести до суб'єктів підприємницької діяльності?

4. Назвіть основні форми підприємництва й дайте їх характе­ристику.

5. Які, на вашу думку, необхідні умови, щоб підприємництво було ефективним?

6. Назвіть основні принципи підприємництва й прокоментуйте їх.

7. Які обмеження існують для підприємницької діяльності в Україні?

8. Що ви розумієте під стратегією підприємництва і для чого потрібно ЇЇ розробляти?

9. Що ви вкладаєте в поняття банкрутства підприємства?

10. Назвіть основні принципи західного законодавства про бан­крутство.

11. Закон України "Про банкрутство". В чому відмінність і що спільного з аналогічними законами країн Заходу?

ПРОБЛЕМНІ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Підприємництво є могутнім двигуном економіки в країнах Заходу. В Україні в результаті економічних і політичних реформ останніх років відбувається реставрація капіталізму, Але підпри­ємництво не отримало широкого розмаху. Які, на вашу думку, причини цього?

2. Як відомо, розвиток підприємництва в Україні практично неможливий без зовніпшіх інвестицій. Західні бізнесмени позити­вно оцінюють перспективи двостороннього й багатостороннього співробітництва з Україною. І в той же час іноземний капітал не поспішає реалізувати свої вигоди в українській економіці. Чим це можна пояснити?

3. У 1990р. питома вага малих підприємств у ВВП складала 15%. У 1996р. вона зросла до 30%. Водночас обсяг ВВП скоротив­ся на 50%. Офіційні джерела таку ситуацію розцінюють як великі досягнення в малому бізнесі. А як ви вважаєте?

Т Е М А 12

КАПІТАЛ ПІДПРИЄМСТВА, ЙОГО КРУГООБОРОТ І ОБОРОТ

1. КРУГООБОРОТ КАПІТАЛУ ТА ЙОГО ФУНКЦІОНАЛЬНІ ФОРМИ

Виробничі фон­ди і капітал

У будь-якому процесі виробництва, незале­жно від його суспільної форми, беруть участь матеріальні й особисті фактори виробництва. Якщо розглядати їх поза конкретною соціальною формою, то вони виступають як звичайні засоби створення корисного продукту, споживної вартості, тобто того, що є природним результатом цілеспрямованої трудової діяльності людини. І в цій своїй якості засоби виробництва, створюючи матеріально-технічну основу виробництва, виступають як його виробничі фонди.

Проте виробництво не відбувається у вакуумі, воно завжди проходить у певній суспільній формі. Взяті ж у їхній суспільній формі фактори виробництва утворюють соціальні засоби реалізації даного типу власності, досягнення цілей того способу виробництва, в рамках якого вони функціонують. В умовах капіталістичного способу виробництва, основним економічним законом якого є, як було з'ясовано раніше, виробництво додаткової вартості, фактори виробництва, отже, й виробничі фонди, набувають форми капіталу (засоби виробництва - постійний капітал, затрати на робочу силу -змінний капітал).

Основною метою соціально-економічних реформувань, що здій­снюються на сучасному етапі в Україні, є реставрація капіталісти­чних відносин. Тому виробничі фонди ми розглядаємо не просто як засоби для виробництва матеріальних благ, а як капітал, тобто як вартість, яка повинна принести додаткову вартість (прибуток).

Кругооборот капіталу та його стадії

Капітал, обслуговуючи всі стадії виробництва, знаходиться в постійному русі. В економічному розумінні цей рух - це процес створення, збіль­шення і реалізації вартості. З точки зору органі­заційної, рух капіталу - це його кругооборот. Перше було розглянуто в темі "Капітал і прибуток", друге є предметом даної теми.

Життєвий шлях капіталу історично і логічно починається з грошової форми. Історично капітал скрізь протистоїть іншим формам багатства, як грошове майно купців і лихварів. Але, як нам уже відомо, гроші самі по собі не є капітал. Щоб перетворити гроші в капітал, їх необхідно авансувати, зробити знаряддям

експлуатації найманих працівників і створення додаткової вартос­ті. Тому підприємець із своїм грошовим капіталом (Г) спочатку звертається до товарного ринку і ринку праці. Тут він купує засоби виробництва (3В) і робочу силу (PC). Цей акт руху капіталу можна виразити формулою:

Виконуючи функцію купівельного засобу й засобу платежу, гроші виступають як грошова форма капіталу. Причому відбува­ється не просто купівля звичайних товарів за гроші, а авансування вартості в грошовій формі для придбання факторів виробництва, у процесі якого в майбутньому повинна бути вироблена додаткова вартість. Саме це й перетворює грошову форму капіталу на проду­ктивну. Перетворення грошового капіталу на продуктивний - це перша стадія руху капіталу. Вона протікає у сфері обігу.

Після цього процес обігу капіталу переривається, хоча рух його продовжується. Куплені підприємцем у сфері обігу фактори виробництва, повинні бути застосованими. І це застосування відбувається в процесі виробництва, яким починається друга стадія руху капіталу: ...В...².

У процесі виробництва в результаті поєднання робочої сили із засобами виробництва відбувається продуктивне їх споживання, в якому робітники своєю конкретною працею переносять на продукт, що виробляється, вартість засобів виробництва, що споживаються, а абстрактною працею створюють нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Тому вироблені товари відрізняються від товарів, що були куплені підприємцем на першій стадії, по-перше, своєю натуральною формою (був, наприклад, бавовник, а стала пряжа), по-друге, за вартістю (бо не тільки відшкодовують авансовану на першій стадії вартість, але включають в себе ще й додаткову вартість). При цьому капітал знову змінює свою форму -з продуктивної він перетворюється на товарну (Т).

Проте й на цьому рух капіталу не припиняється, бо ж створена в процесі виробництва додаткова вартість поки що "річ у собі", тому вона прихована у вартості . нового виробленого товару (Т). Тому підприємець знову повертається на товарний ринок, але вже не як покупець, а як продавець. У цьому акті капітальна вартість скидає з себе товарну форму й набуває первісної грошової форми.

• Крапками до "В" пошачено перерву процесу обігу Після "В" - перерву процесу виробництва

Товарний капітал знову перетворюється на грошовий. Це третя стадія руху капіталу. Здійснюється вона у сфері обігу і виража­ється формулою Т' - Г-.

Таким чином, капітал у своєму русі послідовно проходить три стадії і тричі змінює свою форму. Цей рух молена представити такою схемою (див. схему 85).

Г-fPian KR

Процес руху капіталу, який охоплює три стадії, де він по­слідовно набуває трьох різних форм, кожна з яких виконує певну функцію, називається кругооборотом промислового³ капіталу.

Як видно з визначення кругообороту, прохо­дячи ту чи іншу стадію, капітал на кожній з них виконує властиву йому функцію. Що це за

функції? Функція грошового капіталу (перша стадія) полягає у створенні умов для здійснення процесу виробництва (купівля факторів виробництва, поєднання робочої сили із засобами вироб­ництва). На другій стадії функцією продуктивного капіталу є створення і збільшення вартості. Функція товарного капіта­лу зводиться до реалізації виробленого товару, що передбачає повернення підприємцю авансованого на виробництво капіта­лу разом з реалізованою додатковою вартістю у формі при­бутку. Вирішальною стадією кругообороту капіталу є виробницт­во, а отже, й формою капіталу - продуктивна форма тому, що саме тут відбувається створення й збільшення вартості, тобто формується матеріа-

' Слово "промисловий" тут вживається у широкому значенні. Тобто мова йде не лише про промислове виробництво. Такий кругооборот г характерним для будь-якого капіталу, вкладено­го у виробничу діяльність: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт гошо

льна основа майбутнього прибутку як головної мети будь-якого підприємництва.

Рух промислового капіталу не обмежується одним кругооборо-том; відбувається безперервний рух, постійне повторення круго-оборотів, що можна представити таким чином: Г-Т...В...Т-Г-Т...В...Т-Г... З цієї формули, а також із факту одноразового перебування промислового капіталу у всіх трьох формах випливає, що й кругооборот капіталу виступає в трьох різних формах. А саме:

1. Як кругооборот грошового капіталу - Г-Т...В...Т'-Г '.

2. Як кругооборот продуктивного капіталу - В...Т-Г-Т...В.

3.Як кругооборот товарного капіталу - Т'-Г'-Т... В...Т.

А це означає, що наявність трьох форм кругообороту містить у собі можливість їх уособлення один від одного й самостійного існування. Так у реальному житті й відбувається, коли від капіта­лу, зайнятого у сфері матеріального виробництва, відгалужуються й починають існувати як самостійні торговельний і позичковий капітали, а разом з тим у складі класу капіталістів виділяються промислові підприємці, торговельні підприємці і банкіри. Аналіз цього процесу дається в наступних темах.