1.4. Цілі та інструменти макроекономічної політики

Макроекономіка обґрунтовує цілі та інструменти економічної політики, яку повинен застосувати уряд для вирішення тих чи інших проблем, що виникають в кожній країні. Основні цілі макроекономічної політики пов’язані з ключовими змінними: обсягом виробництва, зайнятістю, рівнем цін та міжнародною торгівлею. Уряди беруть на себе відповідальність за реалізацію таких цілей:

• забезпечення стабільного розвитку виробництва високими темпами,

• зменшення рівня вимушеного безробіття,

• сповільнення темпів інфляції,

• досягнення рівноваги експорту та імпорту, підтримка стабільного курсу валюти.

Відпрацьовані основні інструменти економічної політики – екзогенні змінні, контрольовані урядом, які можуть впливати на одну або кілька макроекономічних цілей.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика передбачає регулювання структури державних закупок, замовлень та структури оподаткування.

Монетарна (грошово-кредитна) політика. впливає на ділову активність через регулювання кількості грошей в обігу. Цю політику реалізує центральний банк країни.

Зовнішньоекономічна політика. – торговельна та валютна політика. Торговельна політика розробляє заходи, які обмежують або сприяють розширенню експорту та імпорту. Валютна політика пов’язана з управлінням валютним ринком. Валютний курс суттєво впливає на зовнішньоекономічні зв’язки, тому уряди застосовують різні системи регулювання валютних курсів.

Політика доходів застосовується у виняткових випадках, коли загрозливо розвивається інфляція. Традиційні методи боротьби з інфляцією за допомогою фіскальної або монетарної політики обходяться дуже дорого для країни, тому що сповільнення інфляції досягається ціною скорочення обсягів виробництва і зростання безробіття. А скорочення безробіття вимагає створення нових робочих місць. Політика доходів – найдешевший для урядів шлях – полягає у контролюванні цін і зарплати.

Незважаючи на те, що основні теоретичні положення і практичний досвід регулювання відомі досить давно, результати державного регулювання часто незначні або навіть протилежні очікуваним (приборкання інфляції тягне за собою зростання безробіття; зменшення дефіциту торгового балансу вимагає скорочення внутрішнього споживання та інвестицій). Вчені пояснюють це проблемами обмежень та вибору, які неминуче постають перед урядами. Найскладнішим завданням макроекономічної політики є підтримання повної зайнятості, оскільки при цьому виникає загроза нестримної інфляції.

Тема 2. Вимірювання результатів економічної діяльності. Макроекономічні тотожності

2.1. Принципи побудови системи національних рахунків

Система національний рахунків (СНР) ґрунтується на концепції розширеного трактування виробництва. Згідно з цією концепцією національний доход створюють не лише галузі матеріального виробництва, але й сфера послуг – галузі науки, освіти, культури, охорони здоров’я, державного управління, житлово-комунальне господарство та ін.

Методологічною основою нової СНР є концепція первинних доходів, до яких зараховують доходи, отримані власниками чотирьох факторів: праці, землі, капіталу та підприємницьких здібностей. Власники корпорацій і підприємств отримують доходи у формі прибутку; власники землі і капіталу – у формі орендної плати, ренти, проценту; наймані працівники отримують зарплату, а органи державного управління – податки на виробництво і на імпорт. Таким чином, державне управління розглядається як фактор господарської діяльності, який отримує первинні доходи.

СНР відображає господарський кругообіг, який виникає в результаті взаємодії економічних суб’єктів з приводу виробництва, розподілу та кінцевого використання продукції, перерозподілу доходів, фінансових зобов’язань. Взаємодія між двома господарюючими суб’єктами у СНР враховується як економічна операція. Домогосподарства та юридичні особи утворюють інституціональні одиниці, як об’єднуються у 5 секторів економіки: нефінансові підприємства і корпорації; фінансові корпорації; сектор загальнодержавного управління; домогосподарства; некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства.

Інституційна одиниця – це господарюючий суб’єкт, який володіє активами, має право здійснювати господарську діяльність, веде повний набір бухгалтерських операцій і несе відповідальність щодо своїх зобов’язань.

Всі рахунки СНР поділяються на 3 класи.

Рахунки першого класу (рахунок ВВП і витрат на нього; рахунок національного доходу і його розподілу; рахунок фінансування капітальних затрат; рахунок зовнішніх операцій) характеризують основні макроекономічні пропорції (консолідовані рахунки).

Рахунки другого класу створюються на основі рахунків першого класу. Вони містять інформацію про виробництво, споживання та капіталоутворення окремих продуктів і послуг, як ринкових, так і неринкових. Сюди відносяться також рахунки галузей, що виробляють товари.

Рахунки третього класу – це рахунки доходів, витрат і фінансування капітальних вкладень по всіх секторах економіки. Для обчислення показників використовуються різні ціни. ВВП обчислюється в цінах кінцевого покупця, які складаються на ринку. Показник валового випуску оцінюється в цінах виробника або в основних цінах. Ціна виробника визначається на основі ринкової ціни кінцевого покупця, але не включає торговельно-транспортних націнок та податку на додану вартість. Вважається, що найточніший результат відображають основні ціни, оскільки вони враховують субсидії.