1. творчий тип виконавця — самостійний, компетентний, шукач;

2. наднормативний — цілеспрямований, зацікавлений, організований;

3. регламентований (найпоширеніший);

4. Пасивний;

5. «втілювач» вказівок керівника;

6. Низькомотивований;

7. Тип виконавця, що ухиляється;

8. виконавці, якими важко керувати — підлеглі.

Серед останніх працівників виділяють такі:

• ледачі: просто працюють недостатньо;

• «злі»: «забруднюють» свої відносини з людьми дратівливістю і зухвалою поведінкою;

• безпомічні: так прагнуть не зазнати невдачі, що обов’язко­во зазнають її;

• емоційні: занадто занурюються у свої почуття;

• аморальні: заради власного задоволення використовують людей та системи і завдають їм збитків;

• ті, що займають оборонну позицію: споруджують бар’єри за найменшого натяку на зміни;

• «запеклі»: «носяться» зі старими образами;

• ті, що ухиляються: активно уникають світла;

• байдужі: їх не турбують оточуючі;

• нерозумні: роблять неправильні чи обмежені висновки;

• самовпевнені: близькі до того, щоб вважати себе безгрішними;

• залякані: обмежують свої потенційні можливості, боючись невідомо чого.

Незалежно від Шострома, психотерапевт Вірджинія Сатир створила власну класифікацію, що багато в чому дуже близька до раніше описаної. Категорії В. Сатир:

1. ОБВИНУВАЧ. Це хазяїн, начальник, шеф; поводиться так, начебто він — найголовніший, і від нього залежить усе. Розмовляє голосним, напруженим голосом, звичайно в наказовому тоні, спростовуючи всіх, навіть не вислухавши — відповіді інших для нього не важливі.

Характерні слова: усі, кожен, будь-який, завжди (універсальні кваліфікатори), невже ти не..., чому ти не... (негативні питання), слід, повинен, випливає (імперативи). Резюме типу: «Доки ви будете провалювати кожну справу?!»

Внутрішній стан: приховуваний комплекс неповноцінності, самотність, непевність, потреба в самоствердженні за рахунок інших.

Невербаліка: упирається однією рукою в бік, а іншою — розмахує перед собою перстом, що вказує. Очі випнуті, ніздрі роздуті, голос голосний і різкий.

2. ДОГІДНИК. Завжди підлещується, дякує і перепрошує, з усім згодний. Демонструє свою безпорадність і залежність від інших, почуття провини за все, що відбувається, страждає від свідомісті власної незначності. Одним словом, Акакій Акакієвич — «Я людина маленька, куди вже мені...»

Характерні слова: якби тільки, міг би, був би, нічого не поробиш (умовний спосіб дії).

Внутрішній стан: «нічого в мене не вийде, я ні на що не здатний».

Невербаліка: витягнута шия, підлеслива поза, тон, ніби плачу…

3. РУЙНІВНИК. Ніколи не говорить і не робить нічого конкретного, на питання відповідає невлад, перескакує з одного на інше, за свої слова не відповідає, не може на чому-небудь зосередитися, не здатний хоч якось розставити пріоритети; при цьому начебто вічно зайнятий, метушливий і балакучий, але часто, на перший погляд, навіть чарівний. Наприклад, Хлестаков з його «легкістю в думках незвичайною».

Мова: часта зміна функціональних стилів мови, відсутність чіт­кого змісту («Я розумію, як це тебе роздратувало. До речі, де моя парасолька?»).

Внутрішній стан: не знає, за що взятися; відчуває свою нікчемність, безглуздість своєї діяльності («Нікому до мене немає справи»).

Невербаліка: «дзига, що намагається не упасти».

4. КОМП’ЮТЕР. Завжди дуже коректний і надто розумний, не емоційний, холоднокровний і зібраний. Рухи позбавлені жвавості, голос невиразний, інтонації монотонні, мовлення абстрактне і включає розумні правильні довгі звороти, навіть якщо його ніхто вже не слухає.

Характерні звороти мови: безособові («як можна помітити» замість «я бачу»), безвідносні («деякі», «хтось», «у якомусь розумінні»), відхід від сильних дієслівних форм — номіналізація (замість «потрібно збільшити швидкість» — «уявляється своєчасним збільшення швидкості»).

Внутрішній стан: гостре відчуття власної вразливості.

Невербаліка: невиразна міміка; скупі жести, які нічого не означають.

Представлені характеристики гротескні, доведені до крайності; у реальному житті усе більш розпливчасто, не так явно; поведінка людей різноманітна; а типові особливості виявляються, як правило, у стресових ситуаціях.

Ці знання дозволять діловій людині в процесі взаємодії з іншими зрозуміти, чому співрозмовника іноді «заклинює», і що потрібно зробити, щоб «переключити» його. Прийоми, пов’язані з різними комунікативними стилями поведінки, використовуються різними людьми по-різному. Наприклад, в ситуаціях, коли одна людина кричить на іншу, дехто також підвищує голос, і тоді можливий скандал, конфлікт; а дехто переходить на тихий, спокійний тон, що змушує партне- ра швидше усвідомити безглуздість своєї поведінки і змінити її. Переключення в категоріях Сатир дає більш усвідомлений і універсальний інструмент психотехніки для керування взаємодією.

Змінюючи ту чи іншу стратегію, маніпулюючи і граючи з тим чи іншим психотипом, свідомо демонструючи стиль «обвинувача» чи «догідника», можна ефективно вирішувати будь-які власні проблеми. В. Сатир виділила і такий стиль, як ВИРІВНЮВАННЯ. Для нього характерна воля, щирість і легкість відносин, а також реальне, а не награне почуття власної гідності і поваги до інших. Саме такий стиль взаємодії з діловими партнерами дозволяє конструктивно виходити з конфлікт­них ситуацій, знаходити шляхи вирішення «комунікативних глухих кутів», шукати точки стику людей з різними поглядами, позиціями, думками. (Борисов А. Ю. Роскошь человеческого общения. М., 1998. С. 89—91.)

У ділових контактах з різними партнерами всі ми поводимося, як уже відзначалося, по-різному. Американський психолог Ерік Берн розробив у 60-х роках модель Его-стану (Я-стану). Відповід­но до неї кожен вчинок людини продиктований логікою одного з трьох станів свідомості: Батька, Дорослого чи Дитини (ця концепція більш докладно була розглянута раніше, в главі 4 розділу 1).

Кожен Его-стан є замкнутим і складається з трьох частин: мислити, почувати, діяти.

Усі три пов’язані між собою характеристики належать кожній людині. Без Батька людина повинна була б щораз заново освоювати людський досвід. Роль Дорослого дозволяє тверезо оцінювати дійсність, контролювати поведінку і дії Батька і Дитини. Дитина — джерело багатьох радощів, позитивних почуттів, постійного відчуття новизни і пошуку. Відхилення в поведінці людини з’являєть­ся тоді, коли за взаємодії з іншими один з цих станів домінує.

Розпізнання Его-стану здійснюється аналізом інтонацій, поведінки, виразу обличчя, жестів і положення тіла, а також мовних кліше, що властиві конкретному типу ролей (табл. 10—12).

Таблиця 10