Художньо-інтонаційне відтворення у народному співі

Українська мова, зокрема народна й пісенно-поетична, надзвичайно колоризована, що виявляється у діалектах, у безлічі говірок за регіональними і місцевими ознаками. Зокрема, в поетичних текстах народних пісень закодовано безлічі різних значень і внутрішніх підтекстів, які передаються особливими відтінками вимови – інтонацією. На відміну від інтонації музичної, вона називається мовною, або смисловою, бо одне й те ж слово можна вимовити з різним внутрішнім значенням. Наприклад, слово «так» може мати стверджуючу, запитальну, іронічну, радісну або сумну інтонацію. Відомий російський музикознавець В.В.Асаф’єв визначає музичну інтонацію як «тонове напруження», а мовну – як засіб «музичного спілкування людей».³² Про чуттєво-емоційне осмислення словесного тексту у співі багато сказано геніальним російським співаком Федором Шаляпіним. Він зокрема наголошував: «… чтобы уметь звуком изобразить ту или другую музыкальную ситуацию, настроение того или другого персонажа, дать правдивую для данного чувства интонацию? Я разумею интонацию не музыкальную, т. е. держание такой то ноты, а окраску голоса, который ведь даже в простых разговорах приобретает различные цвета»³³

Отже, смислова інтонація, поєднана з музичною інтонацією, через їх художню єдність складає основний чинник досконалого володіння голосом, власне, мистецтво співу. В народному співі інтонація набуває особливого значення із смисловою подачею слова, що надає йому відповідної виразності. Однак, досягнути позитивного результату у співі можна лише за умови вдосконалення художнього мислення, що вимагає наступного порядку:

• осмислення поетичного тексту;

• інтонаційної подачі слова;

• усвідомлення координації слова і звуку.

Власне, співакові необхідно мислити як драматичному актору – образно, що складає основу методики навчання народному співу.

Питання для самоперевірки

1. Які особливості співацького дихання?

2. Що означають поняття: «опора дихання», «опора звуку», «ланцюгове дихання»?

3. В чому полягає специфіка ланцюгового дихання?

4. Назвати визначення співацьких регістрів?

5. В чому полягає специфіка мікстового звучання?

6. Які чинники впливають на резонування звуку?

7. Яких принципів необхідно дотримуватися у постановці голосу?

8. Дати визначення понять: «інтонація», «звуковисотне інтонування», «художня інтонація», «смислова інтонація».

9. Назвати основні параметри художньо-інтонаційного відтворення в співі.

10. В чому полягає специфіка звуковидобування і використання «тоньчика» у народному співі?

Література

1. Асафьев Б. Речевая интонация. М.; Л., 1965.

2. Євтушенко Д., Михайлов-Сидоров М. Питання вокальної педагогіки. К.,1963.

3. Емельянов В. В. Развитие голоса. Кординация и тренинг. СПб: Лань, 2000.

4. Карузо Е. Мистецтво співу і вокальна методика. Санкт-Петербург 2005.

5. Микиша М. Практичні основи вокального мистецтва. К., 1985.

6. Назайкинский Е. В. О психологии музыкального восприятия. М., 1972.

7. Раппопорт С. Искусство и эмоции. М., 1968.

8. Сахалтуева О.Ф. О некоторых закономерностях интониорования в связи с формой, динамикой и ладом // Труды кафедры теории музыки Московской государственной консерватории. М., 1960.

9. Чабаненко В.А. Основи мовної експресії. К.: Вища школа, 1984.

Розспіванка

Розспіванка – необхідна складова постановки голосу, поступового набуття вокально-технічних навичок.

Мета розспіванки:

• настройка голосового апарату у процесі виконання вокальних вправ, що означає: тонізувати голосові складки, м’язи гортані і дихального апарату;

• оптимізація слухових уявлень співака для досягнення еталонного звучання голосу в контексті інтонування;

• розвиток співацьких навичок – звуковедення, вокального дихання, ансамблю, строю;

• досягнення збалансованого звучання акордового складу партитури (багатоголосся);

• вирівнювання регістрів;

• формувати стан самооптимізації учасників гурту до творчого процесу.

Принципи оптимізації в розспіванці:

• збереження активного внутрішнього стану виконавців (співаків);

• досягнення виконавцями якісного співочого тону у будь-якій градації динаміки;

• поступове опанування якісного звучання голосів по всьому діапазоні – у нижній, середній і верхній його частинах;

• фіксації атаки звуку (м’якої, твердої);

• контролювання слухом природного формування голосних (і, е,а,о,у);

• досягнення відповідних до виконавського стилю критеріїв звучання хорових і окремих голосів (дзвінкого, близького, просвітленого тощо);

• розспівування з використанням фрагментів пісенного матеріалу;

• засвоєння прийомів мелізматики.

Можливі недоліки звучання хору (ансамблю) у розспіванці:

• неточна атака на початку фонації голосів (асинхронний вступ);

• позиційно невірний звук;

• не сформовані голосні (і, е, а, о, у);

• в’яле (не на диханні) звучання голосів;

• форсоване (крикливе) звучання;

• інтонаційно фальшиве звучання;

• порушення ансамблю в унісонах і акордовому (багатоголосому) звучанні;

• не вірне голосоутворення (горловий відтінок звучання, заглиблений звук, відкритий (білий) звук, хрипкість звучання тощо).

Специфіка використання вокальних вправ:

• розспіванку необхідно розпочинати в примарній зоні (зручній для співу) з використанням не складних вокальних вправ для споріднених за діапазоном і тембром груп співаків;

• комплекс вокальних вправ має бути стабільним;

• для збереження вокальної позиції і рівності звучання голосу доцільно використовувати вправи з низхідним рухом по звукоряду (соль-фа-мі- ре- до);

• для голосів з народною манерою співу не доцільно використовувати технічно складні (рухливі) вправи, досягати ідентичності голосоутворення;

• досягнення мікстового звучання верхньої частини діапазону в чоловічих і жіночих голосів;

• робота над штрихами звуковедення (legato, non legato, stacatto);

• напрацювання якісного вивідного звучання на грудному і в мікстовому регістрі (у виводчиць);

• формування звучання з використанням прийому «тоньчика» у високих (вивідних) голосів;

• використання фрагментів народних пісень із вживанням мелізматики (форшлагування, огласовок, «з’їздів», «під’їздів», глісандування, акцентуації тощо);

• використання гармонічних вправ у розспіванці;

• виконання тетрахордів з різних ладових систем;