Тема 8. Література німецького та нідерландського Відродження

З другої половини ХV ст. Німеччина вступає в епоху Відродження. Цей період характеризується швидким економічним піднесенням, що, однак, не призвело до об’єднання країни та політичної централізації. Зростало свавілля феодальних князів, занепадало дрібне дворянство, погіршувалось становище селян. Ситуація ускладнювалась тим, що у країні господарював папський Рим. Все це нарешті призвело до Реформації та Великої селянської війни 1524 – 1525 рр.

Гуманістичний рух не набув у Німеччині широкого розмаху. Першими осередками гуманістичної думки в країні стали університети, це певною мірою зумовило науковий характер німецького гуманізму, його зосередженість на філологічних і богословських питаннях.Німецькі гуманісти боролися проти схоластики та релігійного догматизму, по-новому інтерпретуючи “священні” тексти. Тим вони сприяли підготовці Реформації. Свої твори вони писали переважно латинською мовою, що робило їх недоступними для широких народних кіл.

В умовах соціального та релігійного протистояння література німецького гуманізму набувала публіцистичного характеру, в ній посилювались антифеодальні та антикатолицькі тенденції. Провідна роль належала сатирі, а головними жанрами стали епіграма, комедія, памфлет.

Видатним німецьким письменником-гуманістом був Йоган Рейхлін (1455 – 1522). Він був людиною глибоких і різнобічних знань, добре знав латинську, грецьку, староєврейську мови. Рейхлін переклав Талмуд, Кабалу, Біблію, довівши неточність канонічного тексту. На початку ХVІ ст. йому довелось очолити німецьких гуманістів в їх рішучій боротьбі з реакційними богословами. Один учений, єврей-вихрест Пфефферкорн проголосив єврейські релігійні книги шкідливими, дістав від імператора дозвіл на їх знищення і запропонував Рейхліну взяти в цьому участь. Рейхлін виступив на захист священних книг євреїв, оскільки розумів їх велике культурне значення. Свої погляди він відстоював у низці публіцистичних праць. У 1514 Рейхлін видав збірку “Листи знаменитих людей”, яка складалася з листів, написаних Рейхліну іншими гуманістами в його підтримку.

Теологічна дискусія обернулася на запеклий бій між силами католицької реакції і гуманізму. В цій атмосфері з’явився ще один найвидатніший твір німецької гуманістичної літератури – “Листи темних людей” (перша частина – 1515 р., друга частина – 1517 р.). Книга складається з листів, нібито написаних ідейному супротивнику Рейхліна, магістру Ортуїну Грацію прибічниками Пфеффекорна, “темними”, тобто нікому не відомими священиками, монахами, богословами. В листах вони обговорюють сміховинні теологічні питання (чи можна, наприклад, їсти у пісний день яйце із зародком), похваляються своєю вірністю приписам католицької церкви, нападають на гуманістів.

У другій частині “Листів” сатира на адресу церковників стає ще гострішою. Висміюються розпусність і зажерливість католицького духівництва і ченців, торгівля індульгенціями, культ реліквій тощо. Автори книги пародіюють манеру і стиль схоластів: їх напівграмотну латину, числені та недоречні цитати з латинських трактатів.

Твір написаний групою гуманістів, серед яких називають і Ульріха фон Гуттена.

Ульріх фон Гуттен (1488 – 1523) був людиною надзвичайно діяльною. В юності він відмовився від кар’єри священнослужителя. Навчався в різних університетах Німеччини, побував в інших країнах. Був активним політичним діячем, виступав проти феодальних князів і духівництва, пропагував ідею національної єдності. Разом з Францем фон Зікінгеном він очолив рицарське повстання проти архієпіскопа Трірського. Повстанці зазнали поразки. Гуттен був змушений покинути країну і оселитися у Швейцарії, де він скоро помер у великих злиднях.

Літературна творчість Ульріха фон Гуттена мала переважно войовничий, публіцистичний характер. Найкращу частину його літературної спадщини становлять промови, послання, сатиричні діалоги. Найбільш відомі “Діалоги” та “Нові діалоги”, в яких Гуттен виступає проти зажерливого духівництва та князів – ворогів єдності Німеччини.

Видатними представниками літератури Реформації були Мартін Лютер і Томас Мюнцер.

Вождь релігійної реформації в Німеччині Мартін Лютер (1483 – 1546) був також і талановитим письменником. Серед його доробку – послання, трактати, памфлети, духовні пісні, шпрухи, переклад Біблії. Вважається, що лютерівський переклад Біблії поклав початок розвитку німецької прози, сприяв утвердженню норм німецької літературної мови. Мова Біблії Лютера близька до живої народної, вона – образна й багата.

Томас Мюнцер (1490 – 1525) очолив революційний визвольний рух в Німеччині в 1524 – 1525 рр. На відміну від Лютера, який очолював помірковану буржуазну реформацію і виступав проти будь-якого насильства, Мюнцер уявляв собі реформацію як соціальний і політичний переворот на користь народу. Свою літературну творчість він присвятив революційній боротьбі. В численних проповідях, посланнях, памфлетах, прокламаціях Мюнцер намагався надихнути народ на боротьбу проти панівних класів. Теолог за освітою, він використовував богословську фразеологію, вживав біблійні символи, образи, алегорії, надаючи їм революційного змісту.

Події Селянської війни викликали до життя агітаційну літературу. Найбільш дієвою була бунтівна, революційна пісня. Проте багато творів було знищено після поразки повстанців. Перемога феодальних князів закріпила роздробленість країни, зумовила посилення реакції, прискорила кризу та занепад німецького гуманізму.

Нові тенденції в літературі німецького гуманізму втілив у своїй творчості Ганс Сакс (1494 – 1576). Будучи ремісником, він присвячував творчості лише години дозвілля. Початок його поетичної діяльності збігся з початком реформаційного руху. Він одразу ж став прихильником Лютера. Однак після поразки Селянської війни Сакс перестав цікавитися політикою, зосередившись у своїх творах на проблемах повсякденного життя.

Як письменник Сакс розвивав ті жанри, що сформувалися і функціонували в межах бюргерської літератури. Це – духовні вірші, пісні, шпрухи, байки, шванки тощо. Використовуючи традиційні жанрові форми, Сакс наповнює їх життєвою конкретикою: відтворює тогочасну німецьку дійсність, звичаї, побут, життя різних станів і професій.

Твори Сакса відзначаються безпосередністю і простотою. Їм також притаманний дидактизм. Сакс свідомо намагається розширити кругозір своїх читачів, прищепити їм високі моральні принципи. Він проповідує такі “бюргерські” чесноти, як обачливість, працелюбство, чесність.

Твори Ганса Сакса були популярними серед демократичних кіл суспільства. Інтерес до них виявляли і наступні покоління читачів. Великий Ґете називав Сакса “справжнім майстром поезії” та високо цінував його “дидактичний реалізм”.

З Німеччиною була пов’язана і діяльність видатного нідерландського гуманіста, визнаного вождя європейського гуманізму – Еразма Роттердамського.

Вже у середні віки Нідерланди стають однією з найрозвиненіших країн Європи. Сприятливе розташування в центрі торговельних шляхів, що вели від Північного моря в Південну Європу, успіхи промисловості забезпечили країні провідні позиції на Європейському континенті.

Ранній буржуазний розвиток сприяв національній консолідації країни, її звільненню з-під влади іспанського короля. Війна за звільнення Нідерландів була по суті першою буржуазною революцією Нового часу і призвела до утворення незалежної буржуазної держави.

Еразм Роттердамський (1466 – 1536) був одним із перших гуманістів у Нідерландах. Уродженець нідерландського міста Роттердама і “громадянин світу” за переконанням, Еразм провів більшу частину свого життя за межами батьківщини. Він багато мандрував Європою, підтримував дружні стосунки з провідними гуманістами Німеччини, Італії, Англії, Франції.

Еразм Роттердамський був одним з небагатьох в Європі знавців класичної грецької мови. Він перекладав з грецької на більш доступну латинську мову твори Плутарха, Лукіана, Сократа. Він відкрив Європі твори Евріпіда.

Великий вплив на гуманістичну думку справило видання Еразмом виправленого грецького тексту “Нового Заповіту” з новим латинським перекладом. Еразм звільнив священний текст від помилок переписувачів і подав його нове тлумачення, спираючись на філологічний аналіз. І хоча Еразм не брав участі у реформаційному русі, його переклад “Нового Заповіту” об’єктивно сприяв Реформації, підірвавши довіру до офіційно-церковної інтерпретації релігійних першоджерел.

В історію сітової літератури Еразм Роттердамський увійшов як автор “Похвального слова Глупоті” (1509). Цю книгу він присвятив своєму другові, видатному англійському гуманісту Томасу Мору.

За формою “Похвальне слово” близьке до панегірика, досить поширеного в античній літературі жанру. Разом з тим його автор продовжував традиції народної літератури і народного театру, де мудрість під виглядом дурості викриває людські вади.

“Похвальне слово Глупоті” має чітку побудову. Спочатку Глупота (Морія) розповідає, хто вона є, свій родовід і знайомить зі своїм почетом. Народилася вона від бога багатства Плутоса і прекрасної легковажної німфи Юності. У почеті Глупоти – Самолюбство, Улесливість, Лінь, Насолода, Обжерливість, Розгул, Непробудний сон, які допомагають їй підкоряти собі людей і навіть богів. Виявляється, що Морія є втіленням самої природи, це – життя за велінням почуттів. В такому розумінні Глупота протистоїть однобічності, догматизму, втіленням яких стає у творі мудрець – застигла подоба людини, позбавлена почуттів.

Незабаром панегірик Глупоті перетворюється на критику всього сердньовічного ладу. Морія робить огляд різних форм глупоти у різних верствах суспільства.

Еразм викриває користолюбство, схиляння перед золотом. Морія проголошує свого батька, бога Плутоса, “єдиним справжнім батьком богів і людей”. Найгострішою є сатира у розділах, де змальовано богословів і священнослужителів – від ченця до Папи. Зрештою робиться висновок, що сама “християнська віра споріднена з певним видом глупоти і зовсім не сумісна з мудрістю”.

Не менш критично ставиться Еразм Роттердамський до королів і дворянства. Про короля він говорить як про “ворога загального блага, ненависника вченості, істини і свободи”. А дворяни, на думку Еразма, “хоч нічим і не відрізняються від останнього пройдисвіта, чваняться шляхетністю свого походження”.

“Похвальне слово Глупоті” є своєрідною енциклопедією тогочасного життя. Воно вражає глибиною і сміливістю думки автора, що викриває феодальне суспільство як царство глупоти.

Книга мала великий вплив на ренесансну літературу, зокрема на роман Ф. Рабле “Ґаргантюа та Пантаґрюель”. На сьогодні вона залишається одним з найвідоміших літературних творів гуманізму.

Одним із видатних представників німецького Відродження був Себастіан Брант (1457 – 1521). У своїй віршованій сатирі “Корабель дурнів” Брант викриває вади суспільства, розглядаючи їх з позицій розуму як вияв людської глупоти. Зміст твору становить опис дурнів, що пливуть на кораблі в країну глупоти –Наррагонію. Серед дурнів – астрологи, гравці, лікарі-шахраї, розпусники, хабарники.

Брант упевнений, що сміх над людськими вадами може допомогти позбавити від них людство. А коли йдеться про глупоту вищих верств суспільства, сатира автора набирає соціально загостреного характеру: “Де дурні стоять при владі, там людям горе і нещастя”.

“Корабель дурнів” був написаний Брантом народною мовою і мав великий успіх у сучасників. Книга неодноразово перевидавалася, її було перекладено іншими європейськими мовами.

У добу Відродження в Німеччині розвивається демократична література. Завдяки розвитку книговидання вона набула широкого поширення у вигляді так званих “народних книг”. Перші “народні книги” переказували сюжети середньовічних легенд, героїчного епосу, рицарських романів. Незабаром з’явилися оригінальні твори, серед них – “Тіль Ейленшпігель” (вперше надрукований близько 1500 р.) та “Історія про доктора Йоганна Фауста” (1587).

Книга про Тіля Ейленшпігеля містить близько 100 шванків, в яких розповідається про життя та пригоди дотепного і кмітливого героя, що є втіленням невичерпного народного життєлюбства. Вдаючи з себе дурника, Тіль потішається над пихатими дворянами, ненажерливими церковниками, довірливими простолюдинами.

Герой другої книги – чорнокнижник і астролог Фауст – справді жив на початку XVI ст. Про нього розповідали, що заради знань він вступив у змову з дияволом. В народній книзі Фауст засуджується за гординю і відступництво від Бога. Разом з тим в його образі знайшли відображення настрої й устремління людини доби Ренесансу: прагнення до знань і всебічного розвитку. Саме тому образ Фауста приваблював письменників наступних епох: Марло, Ґете та ін.

Розвиток німецького гуманізму тривав недовго: посилення феодальної реакції після поразки Селянської війни призвело до згасання гуманістичного руху.

Запитання для самоперевірки

Охарактеризуйте національні особливості німецького та нідерландського Відродження.

Як вплинула Реформація на розвиток німецького гуманізму? Який внесок зробили М. Лютер і Т. Мюнцер у розвиток німецької ренесансної літератури?

В чому виявився демократизм поезії Г. Сакса?

Яке місце посідає Еразм Роттердамський в історії європейського гуманізму?

Які вади феодального суспільства критикує Е. Роттердамський в “Похвальному слові Глупоті”?

Що спільного у творах Е. Роттердамського “Похвальне слово Глупоті” і С. Бранта “Корабель дурнів”?

Визначте роль “народних книг” у поширенні гуманістичних ідей в Німеччині.

Література

История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение / М. П. Алексеев и др. – 4-е изд., испр. и доп. – М., 1987.

2. История всемирной литературы: В 9 т. – Т.3. – М., 1985.

Немилов А. Н. Немецкие гуманисты ХV в. – Л., 1979.

Пинский Л. Е. Реализм эпохи Возрождения. – М., 1961.

Пуришев Б. И. Очерки немецкой литературы ХV – XVII вв. – М., 1955.