Тема 2. Героїчний епос Середньовіччя

Одним з найкращих досягнень літератури Середньовіччя вважають героїчний епос. Епос (грец. – “слово, оповідь, розповідь”) – героїчна оповідь, що відображає визначні події в житті народу, розповідає про подвиги героїв в ім'я роду або держави. Героїчний епос сформувався на основі усної творчості європейських народів і відобразив процесс розкладу родового ладу, зародження і розвиток феодальних відносин.

В історії розвитку героїчного епосу Середньовіччя дослідники виділяють два етапи. Героїчний епос раннього Середньовіччя бере початок з короткої ліро-епічної пісні, яка створювалася під безпосереднім враженням від якоїсь визначної події в житті роду чи племені (битви, подвиги, перемоги, поразки у сутичках з іншими племенами). Твори раннього героїчного епосу зберігають казково-міфологічну форму і тематику (боротьба з чудовиськами, сватовство, родова помста). Герої раннього героїчного епосу захищають інтереси свого роду або племені. Героїчний епос розвиненого феодалізму виражає загальнонародні настрої та інтереси. Його герої самовіддано борються з іноземними завойовниками, зі зрадниками державних інтересів. У творах цього періоду засуджується феодальна анархія, виражається прагнення до національної єдності. Форма творів є більш удосконаленою, фольклорні елементи поєднуються із суто літературними.

Героїчний епос раннього Середньовіччя. Давньоскандинавська література. Родовий лад та язичницькі вірування у давніх скандинавів зберігалися досить довго – до Х – ХІ ст. Давні скандинави, або вікінги (слово “вікінг” спочатку означало “морський набіг”, а пізніше – “воїн-моряк”) добре володіли зброєю, займалися морським розбоєм, здійснювали набіги на сусідні землі. У Європі вікінгів називали також “норманами”, тобто “північними людьми”.

Суворий, войовничий характер вікінгів зумовив і особливості давньоскандинавської літератури, яка включає в себе еддичну поезію, поезію скальдів і саги.

“Старша Едда” складається з міфологічних і героїчних пісень ІХ – ХІІ ст. В них відбито скандинавські міфи про створення та майбутню загибель світу, про життя богів і легендарних героїв. Верховним богом, родоначальником богів і людей давні скандинави вважали Одіна. Він також був богом війни, захисником героїв. Вікінги вірили, що войовничі діви-валькірії, дочки Одіна, відносять загиблих героїв до Валгалли, де вони проводять час у бенкетах і дружніх двобоях. Великою пошаною користувався у давніх скандинавів бог блискавки і грому – рудобородий Тор. Втіленням обману, підступності вважався Локі.

Найвідоміша з міфологічних пісень “Старшої Едди” – “Віщування Вйольви”. В ній змальовано грандіозну картину створення світу, його загибелі й відродження.

У міфологічних піснях знаходимо і правила життєвої мудрості давніх скандинавів у формі примовок і прислів’їв. Вони вчать бути обачливими, покладатися лише на себе, дбати про свою гідність. Більшість героїчних пісень містять в собі елементи давньогерманської поезії епохи “великого переселення” (наприклад, сказання про подвиги Зігфріда), та в піснях “Едди” вони набули скандинавського звучання.

Поезія скальдів була популярною в Ісландії та інших скандинавських країнах протягом ІХ – ХІІІ ст. Скальди (дружинні співці) оспівували у своїх хвалебних піснях (драпах) бойові подвиги конунгів (князів) та їх воїнів.

Поезія скальдів відзначалася вишуканістю поетичних образів. Скальди створили складну систему умовних поетичних перифраз (кенінгів). Наприклад, замість слова “корабель” вони вживали кенінги “кінь моря”, “олень моря”, “бик вод”; воїна називали “махач меча”, “дерево битви” і т. п.

У період занепаду поезії скальдів ісландський поет і вчений Сноррі Стурлусоном (1179 – 1241) написав “Молодшу Едду”. За задумом автора, цей твір мав стати посібником для поетів, “надати другого дихання” поезії скальдів. На матеріалі еддичної міфології Сноррі пояснює найважливіші кенінги, аналізує віршові розміри, що були вироблені скальдами.

На відміну від інших європейських народів, ісландці мали багату прозову літературу, яку становили саги. Сага (ісланд. Saga – “те, про що розповідають; сказання”) – оповідний жанр, що стоїть на межі фольклору і літератури. Ісландські саги різноманітні за своєю тематикою: “королівські саги” розповідають про історію норвезького королівства, історичні та побутові – про відкриття нових земель, про походи вікінгів, фантастичні – про незвичайні пригоди легендарних героїв. Проте найбільш самобутніми є родові саги.

Родова сага – це історія роду, розгорнута біографія одного чи кількох його представників. Вона включає значний фактичний матеріал і велику кількість персонажів. Родові саги мають велике пізнавальне значення, оскільки відображають побут, вірування, суспільні та сімейні відносини давніх скандинавів. Вони поєднують в собі елементи історичної хроніки та художнього твору.

Герої родових саг покладаються на долю і піклуються про честь і славу. Вони не тільки мужні, стійкі, волелюбні, але і мстиві, підступні, жорстокі. Така суперечливість їх моралі зумовлена суворими законами тогочасного життя.

Манера оповіді в сагах стримана і спокійна. В них відсутні метафори, порівняння, епітети.

Ірландський (кельтський) епос. Кельти – один з найдавніших народів Європи. В V – ІV ст. до н. е. вони займали значну частину Європи, але під натиском германців, а потім римлян перебралися на Британські острови. В V ст. н. е., в результаті масового вторгнення англів, саксів та ютів, кельтські племена були частково знищені, а частково витіснені в Ірландію та гірську Шотландію.

В Ірландії довго зберігався родовий лад і відповідна йому атмосфера. У кельтів існувала общинна власність на землю, безперечний авторитет мали старійшини роду. Звичаї кельтів були грубими і жорстокими; вони воювали, займалися грабіжництв.

Кельти вірили в магічні обряди, в духів, які нібито живуть у каміннях і рослинах. Великою пошаною користувалися в кельтських племенах жерці-заклиначі – друїди.

Ірландський епос сформувався в період з II до VII ст. і відобразив дофеодальні відносини, вірування та уявлення. Спочатку поетичні перекази зберігали старійшини, друїди. Потім цим займалися вже барди (співці, поети, музиканти) і філіди (поети, ясновидці). Філіди складали саги (або скели).

Перші ірландські скели були прозовими, але з часом у найпатетичніших місцях стали з’являтися віршовані вставки. Деякими рисами скели були подібні до ісландських саг, і тому, коли зав’язалися контакти між кельтами і скандинавами, їх також стали називати сагами.

Ірландські саги ділять на героїчні та фантастичні. У героїчних сагах йдеться про військові подвиги героів, битви й походи. В них також наявні елементи фантастики. Фантастичні саги не позбавлені героїки, але основна увага в них приділялася зображенню стосунків героїв з потойбічними істотами.

Найдавнішим епічним циклом є уладський. До нього увійшли саги, що виникли на півночі Ірландії, серед племені уладів. Героєм цих саг є богатир Кухулін, в них оповідається про його чудесне народження від бога світла і ремесла Луга та сестри короля Конхобара, дитинство, численні подвиги, сватання до красуні Емер і любов до фантастичної істоти – сіди Фанд.

Кухулін – ідеальний епічний герой, якому властиві надлюдська сила, мужність, вірність слову, а головне – почуття родового патріотизму. Для зображення Кухуліна використовують архаїчні прийоми фантастичної гіперболізації: наприклад, підкреслювалися напівбожественне походження героя, його надлюдська сила, незвичайна зовнішність. Його зображено як людину, котру сама природа виділила серед інших.

Яскрава фантастика поєднується в уладських сагах з конкретикою реального життя кельтів, з тонким психологічним аналізом почуттів і пристрастей героїв.

Англосаксонська поема “Беовульф”. У середині V ст. германські племена англів, саксів і ютів захопили більшу частину британських островів. Їхня культура, зберігаючи тісний зв’язок з культурою інших германських племен, водночас зазнала впливу християнства.

Англосаксонська поема “Беовульф” виникла близько 700 р. Вона складається з двох частин. В першій частині йдеться про перемогу Беовульфа над чудовиськом Гренделем. В ній розповідається, як датський король Хротгар побудував для бенкетів палату Хеорот. Та невдовзі туди почало навідуватися і пожирати людей чудовисько Грендель. Хоробрий витязь з племені геатів на ім´я Беовульф приходить на допомогу Хротгару. Він вступає в бій з чудовиськом і смертельно ранить його. Мати Гренделя мститься воїнам Хротгара за загибель свого сина. Тоді Беовульф спускається в морську глибину і вбиває її. В другій частині поеми розповідається про старість Беовульфа. Він багато років щасливо править геатами, але на його королівство нападає вогненний дракон. Захищаючи свій народ, Беовульф вступає у двобій із чудовиськом, убиває його, але й сам гине від отруйного зуба дракона.

Беовульф – збірний образ, що синтезує в собі типові риси героя раннього середньовічного епосу. В ньому є багато казкового (наприклад, надприродна сила). В образі Беовульфа підкреслено ті якості, які за моральними нормами родового суспільства вважались ідеальними: вірність роду, інтересам племені тощо. Водночас в поемі знайшли відображення і риси феодальної моралі. Беовульф захищає інтереси не тільки свого племені – геатів, але й чужого – данів, що суперечить нормам родової ідеології. В поемі також відчутні незначні нашарування християнського світогляду.

Поема “Беовульф” є твором перехідного характеру: від епосу родового суспільства до героїчного епосу розвиненого феодалізму.

Героїчний епос розвиненого феодалізму. Розквіт героїчного епосу в Західній Європі припадає на ХІ – ХІІ ст. Це була епоха феодальних міжусобиць, тому основним пафосом епічних творів було прагнення до національної єдності, а також протест проти феодальної анархії.

Виконавцями, а часто і авторами епічних творів в той час були мандрівні співці-потішники. У Франції вони називалися жонглерами, в Німеччині – шпільманами, в Іспанії – хугларами.

Французький героїчний епос. На території сучасної Франції здавна жили кельтські племена галлів. В І ст. до н. е. галлів підкорили римляни. Під впливом римської культури почалася романізація Галлії: введення римської державної системи, права, звичаїв, а також латинської мови. В V ст. галлів підкорили франки і змішалися з ними, прийнявши їхню більш високу культуру і мову. В ІХ ст., після розпаду імперії Карла Великого, відокремлюється держава “західних франків” – основа майбутньої Франції.

Французький епос є найбільш відомим з усіх героїчних епосів Європи. Він зберігся у вигляді поем, які називалися “шансон де жест” (“пісні про діяння”).

Вершиною французького героїчного епосу є поема “Пісня про Роланда” (близько 1100 р.). Її сюжет має історичну основу – похід Карла Великого в Іспанію в 778 р. Цей похід був невдалим: коли військо Карла поверталося на батьківщину, у Ронсевальській ущелині місцеві баски напали на ар´єргард франків і знищили його. Як повідомляє середньовічний історик, в бою, серед інших франкських вождів, загинув і маркграф Бретані Хруотланд. В поемі ці історичні події були переосмислені і трансформовані з точки зору сучасної політичної ситуації: короткочасний і невдалий похід Карла перетворився на семирічну війну, що завершилася перемогою християн-франків над “нехристями”-маврами.

“Пісня про Роланда” починається з оспівування перемог Карла Великого в Іспанії. Сарацинський цар Марсілій, що править у Сарагосі, вирішує обманути Карла і добитися з ним примирення, пообіцявши прийняти християнство, якщо франки виведуть своє військо з Іспанії. Карл звертається до своїх васалів за порадою. Роланд радить королю не довірятися Марсілію. Проте було вирішено вступити з Марсілієм у переговори. Роланд впевнений, що з цією складною, але почесною місією може впоратися, крім нього, лише його вітчим, граф Ганелон. Граф запідозрює пасинка в намірі погубити його і вирішує будь-якою ціною помститися Роландові. Ганелон укладає з Марсілієм зрадницьку угоду і умовляє Карла повернутися на батьківщину. Карл погоджується, і франки залишають Іспанію. В Ронсевальській ущелині на ар´єргард франків, очолений Роландом, нападає військо сарацинів. Починається жорстока битва: двадцятитисячний загін Роланда мужньо протистоїть чотирьохсоттисячному війську Марсілія. Друг Роланда, Олів'єр, звертається до нього з проханням покликати на допомогу, але той відмовляє йому. Роланд переконаний, що краще смерть в бою, ніж безчестя. Нарешті він вирішує викликати підмогу. Почувши звуки Роландового рога Оліфанта, Карл поспішає до Ронсеваля, але весь загін франків вже знищено. Останнім помирає сам Роланд, повернувшись обличчям до маврів:

Аби відразу стало зрозуміло…

Що він, Роланд, помер, як переможець.

Карл оплакує Роланда і обіцяє помститися ворогам за смерть героїв. Його військо вщент розбиває сарацинське. Поема закінчується стратою зрадника Ганелона.

Патріотична ідея з найбільшою повнотою розкривається в образі Роланда, якого змальовано як відважного рицаря, відданого королю і “милій Франції”. Роланд не має собі рівних за хоробрістю та шляхетністю, але його нерозсудливість і самовпевненість призводять до тяжких наслідків – загибелі самого героя та його товаришів. Незважаючи на це, всі вчинки Роланда позначені безкорисливістю, їх головна мета – захист батьківщини, служіння королю. Зі зворушливою ліричністю автор( описує прощання Роланда з умираючим Олів’єром, смерть самого Роланда. В цих сценах повністю розкривається доблесть і духовна краса героя.

Самовідданому патріотизму Роланда в поемі протиставлені феодальний егоїзм і зрадництво Ганелона. Поведінка Ганелона – типовий приклад феодальної непокірливості. Проте образ зрадника тут є досить складним і суперечливим: підступність і пожадливість поєднуються у Ганелона з хоробрістю та мужністю. Вітчим Роланда – теж відважний рицар, сміливий і рішучий, і лише страх, ревнощі до слави пасинка та феодальна мораль штовхнули його на шлях зради.

Образ Карла Великого подано в поемі гіперболічно й ідеалізовано. Саме таким мав бути в героїчному епосі образ правителя – сивобородий, мудрий, справедливий. Під час походу справжньому Карлу було тільки 36 років, але в поемі йому всі 200. Отже, старість у народній свідомості асоціювалася з розсудливістю та мудрістю – необхідними рисами для правителя.

Сімейно-побутова та любовна тематика в поемі майже не представлена. Вірна наречена Роланда – Альда – образ епізодичний. Значно більше місця відведено Брамімонді, дружині Марсілія. В неї сильний і мужній характер; навіть у складних умовах військового розгрому і полону вона зберігає людську гідність.

“Пісня про Роланда” синтезує в собі ознаки як фольклорного, так і літературного творів. Характерний для фольклорної поетики гіперболізм підкреслює масштабність подій і характерів. Фольклорний прийом паралелізму допомагає розкрити ідейний зміст поеми. В “Пісні про Роланда” багато повторів, постійних епітетів. Досконалою, розробленою до найменших деталей є композиція поеми.

Іспанський героїчний епос. Іспанська нація виникла із складної суміші різних племен і народів. З найдавніших часів Піренейський півострів населяли ібери, на яких нападали і часом асимілювалися з ними фінікійці, греки та кельти. Протягом ІІІ – ІІ ст. до н. е. Піренейський півострів був завойований римлянами. Державною мовою стала латина, на її основі з часом і сформувалася іспанська мова. В V ст. в Іспанію починається вторгнення германських племен, які теж зливалися з місцевим населенням.

Починаючи з 711 р., африканські маври та араби захопили більшу частину півострова. Свою незалежність зберегла лише Астурія, яка піднялася проти завойовників. Розпочалася тривала боротьба місцевого населення проти арабо-мавританського панування. З ХІІ ст. у цій боротьбі значну роль відіграє королівство Кастилія. Іспанський національно-визвольний рух дістав назву Реконкісти, що буквально означало “відвоювання”. Лише наприкінці ХV ст. Іспанія повністю звільнилася від маврів.

В іспанському героїчному епосі виділяють три основні теми: Реконкіста, засудження феодальних міжусобиць, боротьба за незалежність Кастилії.

Визначною пам´яткою іспанського героїчного епосу є “Пісня про Сіда” (близько 1140). Історичним прототипом героя поеми був Родріго (Руй) Діас де Бівар, видатний діяч іспанського національно-визвольного руху. За військову доблесть співвітчизники називали його “Кампеадором”, тобто “ратоборцем”. Маври прозвали Родріго Діаса “Сідом”, що по-арабські означає “пан”. Ще за життя Сіда народ оспівував його подвиги. Крім “Пісні про Сіда”, йому була присвячені поема “Родріго” та великі цикли романсів.

Поема складається з трьох частин. У першій частині розповідається про вигнання Сіда після його сварки з королем Альфонсом. Герой прощається з рідним домом, з дружиною і дочками. У вигнанні він збирає навколо себе різних людей, які прагнуть боротися з маврами-завойовниками і здобуває багато перемог. Частину здобичі Сід відсилає королю, бажаючи з ним примирення. В другій частині поеми йдеться про заміжжя доньок Сіда. Король, з яким нарешті замирився герой, бажає, щоб його доньки вийшли заміж за інфантів де Карріон, навіть виступає сватом, і Сід не може відмовити королю. В третій частині розповідається про те, як Сід покарав своїх зятів за їх підступний вчинок. Інфанти де Карріон виявилися нікчемами і боягузами. Не витерпівши насмішок васалів свого тестя, вони вирішили йому помститися і побили своїх дружин майже до смерті. Сід викликає інфантів на бій і перемагає іх. Він знову віддає доньок заміж, вже за королів Наварри і Арагона.

Сід Кампеадор – втілення найкращих рис іспанського національного характеру: гідності, прямоти, відданості батьківщині. На відміну від історичного Сіда, який прагнув стати самостійним правителем, герой поеми ставить державні інтереси вище за особисті.

Важливе місце в поемі посідає сімейно-побутова тематика. Сід є не тільки доблесним воїном і вірним васалом, але ніжним чоловіком і батьком. Його дружина донья Химена є гідною свого чоловіка і мужньо терпить життєві незгоди.

“Пісня про Сіда” відрізняється від інших пам´яток західноєвропейського героїчного епосу своїм демократизмом, високою моральністю, помірністю фантастичного елементу, тяжінням до реального і навіть буденного. Порівняно з французьким епосом, “Пісня про Сіда” є бідною на зовнішні прикраси, метафори, але вона пройнята гуманістичним і демократичним духом. Якщо для французького і німецького епосу характерний трагічно-героїчний тон оповіді, то в “Пісня про Сіда” героїчне не відокремлене від повсякденного і домінує оптимістичне світосприйняття.

Німецький героїчний епос. В епоху “великого переселення народів” германські племена розселилися майже по всій Західній Європі. Ті племена, що залишилися на території сучасної Німеччини, пізніше стали основою німецької нації. Протягом багатьох століть Німеччина залишалась політично роздробленою, що не могло не позначитися і на її культурі.

Найвизначнішою пам'яткою німецького героїчного епосу визнано поему “Пісня про Нібелунгів” (близько 1200 р.). Її історичною основою стало падіння королівства бургундів у V ст. Поема складається з двох частин, кожна з яких ділиться на пісні-авентюри (19 в першій частині і 20 – в другій).

Королевич з Нижнього Рейна Зігфрід, який ще в ранній юності прославився своїми подвигами (вбив дракона, здобув скарби Нібелунгів), вирішив посвататись до красуні Крімхільди, сестри бургундських королів. Старший брат Крімхільди, Гунтер, погодився віддати її за славного витязя Зігфріда, але за умови, що той допоможе йому здобути ісландську королеву Брюнхільду, яка пообіцяла вийти заміж за того, хто переможе її в богатирських змаганнях. Зігфрід перемагає і приборкує Брюнхільду. Щасливий, з молодою дружиною Крімхільдою він повертається на батьківщину. Через десять років Крімхільда з чоловіком приїздить до рідних. Між нею та Брюнхільдою виникає суперечка, під час якої стає відомою справжня роль Зігфрида у сватанні Гунтера. Ображена Брюнхільда разом з васалом Хагеном замислює вбивство Зігфріда. Хаген дізнається від Крімхільди про вразливе місце на тілі її чоловіка: омите кров'ю дракона, тіло Зігфріда було невразливим, крім місця між лопаток, куди приліпився листок. Вивідавши цю таємницю, Хаген вбиває Зігфрида і заволодіває скарбами Нібелунгів. Так закінчується перша частина поеми. Через тринадцять років Крімхільда виходить заміж за Етцеля, правителя гунів. Проте підступне вбивство Зігфрида і доля скарбів не дають їй спокою. На прохання дружини Етцель запрошує до себе в гості її рідних з їх васалами. Намовлені Крімхільдою гуни нападають на гостей під час бенкету. Починається кривава різня. Розлючена Крімхільда наказує вбити Гунтера, а потім сама стинає голову Хагену. Старий воїн Хільдебрант вбиває Крімхільду за те, що через неї загинуло стільки героїв. Етцель оплакує смерть дружини та сина.

В основу “Пісні про Нібелунгів” покладено старовинні епічні сказання про героя Зігфріда та Нібелунгів. (Походження слова “Нібелунги” дослідники пов'язують зі словом Nebel – “туман”, тому Нібелунги – “діти, сини туману”). Окремі елементи поеми мають казково-міфологічний характер (юнацькі подвиги Зігфріда, богатирські змагання женихів з Брюнхільдою і т. п.).

Значну увагу в поемі приділено Крімхільді. Її образ подано в розвитку: покірна сестра, любляча дружина, невтішна вдова, вона нарешті перетворюється на осатанілу фурію, яку жадоба помсти штовхнула на вбивство рідних і земляків.

В образі Хагена, першого васала бургундських королів, підкреслюється його відданість своїм сюзеренам. Заради них він готовий і на злочин, і на смерть. До речі, майже всі герої “Пісні про Нібелунгів” втілюють у собі феодальну жорстокість і підступність. Заради особистої честі і користі вони нехтують навіть родинними зв'язками. Це стосується і Крімхільди, і Брюнхільди, і Гунтера. В поемі їм протиставлений героїзований казковий персонаж – Зігфрид, з іменем якого в народній свідомості здавна було пов'язане уявлення про нездоланну богатирську силу, свободу, радість і красу життя.

В “Пісні про Нібелунгів” відбився не тільки героїчний дух старовинного германського епосу: на неї справила вплив і рицарська література. Поема формує уявлення про життя придворно-рицарського середовища. Багато уваги в ній приділено поняттю феодальної честі, служінню дамі. Автор охоче описує одяг, прикраси, бойове спорядження героїв.

На відміну від французького та іспанського епосу, поемі майже не властивий патріотичний пафос. Релігійний елемент в ній також відіграє незначну роль.

Запитання для самоперевірки

Як твори раннього середньовічного епосу відображають суспільне життя європейських народів в період розкладу родового ладу і утвердження феодальних відносин?

Порівняйте богів давніх скандинавів з аналогічними їм давньогрецькими богами. В чому полягає специфіка скандинавського пантеону?

Назвіть основні особливості поезії скальдів. Поясніть, що таке “кенінг”.

Які історичні події були відображені в “Пісні про Роланда”? Якої художньої трансформації вони зазнали в поемі?

Охарактеризуйте художні особливості “Пісні про Роланда”. Порівняйте її з іншими національними епосами.

В чому виявився гуманізм і демократизм іспанського епосу “Пісня про Сіда”? В чому полягає національна специфіка поеми порівнянно з іншими європейськими епосами?

Чим відрізняється “Пісня про Нібелунгів” від творів французького та іспанського епосів?

Література

1. История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение / М. П. Алексеев и др. – 4-е изд., испр. и доп. – М., 1987.

2. Гуревич А. Я. “Эдда” и сага. – М., 1979.

3. Жирмунский В. М. Народный героический эпос: Сравнительно-исторические очерки. – М.; Л., 1962.

4. Стеблин-Каменский М. И. Мир саги. Становление литературы. – Л., 1984.

5. Менендес Пидаль Р. Избранные произведения. – М., 1961. – С.85 – 283.

6. Плавскин З. И. Литература Испании IX – XV веков. – М., 1986.

7. Смирнов А. А. Из истории западноевропейской литературы – М.; Л., 1965.

8. Смирнов А. А. Средневековая литература Испании. – М., 1969.

9. Хойслер А. Германский героический эпос и сказание о Нибелунгах. – М., 1960.

10. Федотов О. И. История западноевропейской литературы средних веков: Учебник-хрестоматия. – М., 2003.