Тема 4. Міська література Середньовіччя. Середньовічна драматургія

У ХІІ – ХІІІ ст. у Західній Європі відбувався швидкий розвиток міст, зумовлений зростанням ремісничого виробництва, зовнішньої та внутрішньої торгівлі. Багато міст стали незалежними. Міське населення – ремісники, торгівці, інтелігенція – виступали проти феодальної сваволі й міжусобиць. Самосвідомість городян зростала, поступово звільняючись від церковного впливу. Становленню міської культури сприяло поширення освіти, поява світських шкіл, університетів.

Розвиваючись у взаємодії з епосом, рицарською і клерикальною літературою, міська література відрізнялась від них і за змістом, і за формою. Вона також була тісно пов´язана з фольклором: використовувала фольклорні сюжети, образи, прийоми.

Міська література зображувала буденну сторону життя. Її типовим героєм був не рицар, а простолюдин (городянин або селянин), що досягав успіху завдяки своїй працьовитості, кмітливості, енергійності. Міська література критикувала та висміювала хижацтво феодалів, лицемірство та розпусту священнослужителів, негативні риси самих городян: шахрайство, скупість, подружні зради тощо. Вона відзначалася дидактизмом і повчальністю. Її мова була близькою до розмовної народної мови, міської говірки.

Міській літературі Середньовіччя була притаманна різноманітність жанрів. Одним з найпопулярніших серед них став фабліо (лат. fabula – “байка”) – невелике віршоване оповідання про веселий, смішний випадок. Широко відомі були фабліо “Заповіт осла”, “Селянин-лікар” та інші. Наприклад, у фабліо “Заповіт осла” священика звинуватили в тому, що він поховав свого осла на священній землі. Винахідливий священик уникнув покарання, передавши єпископу гроші, які тому нібито заповів перед смертю осел.

У Німеччині жанром, аналогічним фабліо, був шванк (нім. Schwank – “жарт”). Визнаним майстром шванку став мандрівний поет Штрікер (помер близько 1250 р.). Його найбільш відомим твором є книга шванків “Піп Аміс”. Розповідаючи про пригоди дотепного й винахідливого попа Аміса, Штрікер зображує широку картину тогочасного життя. Заради достатку Аміс вдається до різних витівок, користуючись забобонністю, честолюбством, глупотою та іншими людськими вадами. Наприклад, при дворі французького короля він взявся намалювати за великі гроші картину, яку зможуть побачити тільки законнонароджені. Придворні і сам король, не бажаючи визнати себе незаконнонародженими, стали хвалити неіснуючу картину.

Тваринний епос. До нього належать твори великих епічних жанрів – поеми і романи сатиричного та алегоричного характеру. Джерелом тваринного епосу були байки і казки, що здавна існували в європейських народів.

Найвизначнішим твором цього виду епосу є французька поема “Роман про Лиса”. У створенні її протягом другої половини ХІІ ст. взяли участь кілька авторів, а на початку ХІІІ ст. невідомий “редактор” впорядкував усі віти поеми.

“Роман про Лиса” – сатирична картина феодальної дійсності. Світ тварин улаштований в поемі на зразок феодального суспільства: лев Нобль – король, ведмідь Брьон – знатний феодал, осел Бодуен – придворний проповідник і т.д. Головною темою твору є люта ворожнеча між лисом Ренаром і вовком Ізенгрімом. Лис постійно знущається з тупуватого Вовка. Наприклад, умовляє Ізенгріма ловити рибу в ополонці хвостом. Хвіст, звичайно, примерзає, і Вовка б’ють селяни. Від витівок Ренара страждає не тільки Вовк, тому король Лев вирішив судити Лиса. Монахи випросили віддати їм Лиса в монастир на покаяння, там він вдавав із себе праведника, а по ночах крав курей. Ренару таки вдається уникнути покарання від короля, пообіцявши вилікувати його від усіх хвороб за допомогою вовчої шкури.

Ставлення авторів твору до головного героя – Ренара – є неоднозначним: вони співчувають Лису, коли він потерпає від більших хижаків, і викривають його, коли він сам знущається над простим людом.

“Роман про Лиса” був відомим і популярним в багатьох країнах Європи. У Німеччині в ХV ст. виник аналогічний твір – поема “Рейнеке-Лис”. Сюжетні мотиви німецького тваринного епосу були використані І. Франком в його сатиричному творі “Лис Микита”.

Алегоричний епос. Найбільш значним твором алегоричного епосу визнана поема “Роман про Троянду”. Вона складається з двох частин. Перша була написана близько 1230 р. рицарем Гільомом де Лорісом як куртуазна любовна алегорія.

Юний поет уві сні потрапляє в чудовий сад і палко закохується в красуню Троянду. Зірвати її, тобто домогтися взаємності, поетові допомагають Привітність, Дружба, Співчуття. Їм протидіють Відмова, Лихослов’я, Сором, Страх. Юнак та його помічники зазнають поразки, він прокидається у розпачі.

Друга частина була написана через сорок років городянином Жаном де Меном. За змістом вона значно глибша, ніж перша, і відзначається дидактизмом. Жан де Мен продовжив головну сюжетну лінію, але відійшов від куртуазної традиції свого попередника. Він вводить нові дійові особи – Розум і Природу, за допомогою яких висловлює свої філософські та соціальні погляди, що розходилися з догмами панівної феодально-церковної ідеології. Так, автор заперечує божественне походження королівської влади, засуджує соціальну нерівність, виступає на захист освіти, висміює різні забобони, пояснює деякі природні явища. В другій частині твору, завдякі допомозі Розуму та Природи, закоханому юнакові нарешті вдається зірвати Троянду.

В межах міської літератури розвивалась і лірика. Характерною ознакою міської лірики стали гумор і сатира.

У Франції провідними жанрами міської лірики були балада, рондель, скарга, заповіт. Найвидатнішим представником французької міської лірики визнано паризького поета Рютбефа (1230 – 1285). Німецька міська (або бюргерська) лірика називалася “мейстерзанг”. Найпоширенішим ліричним жанром в Англії, Шотландії, Німеччині у ХІV – ХVІ ст. стала балада − пісня розповідного характеру, легендарного, історичного, побутового та фантастичного змісту. Особливо популярним в Англії був цикл балад про Робін Гуда, благородного розбійника, захисника бідних людей.

Середньовічна драма. Становлення середньовічної драми відбувалося не на основі античної драми, яка знищувалася християнською церквою раннього Середньовіччя. Джерелом середньовічної драми були народні обряди, ігри, танки, що містили у собі початки театральності.

Жанри середньовічної драматургії. Літургічна драма – жанр середньовічної драми, релігійне дійство. З самого початку церковне богослужіння вдавалося до видовищних ефектів, що мало полегшувати сприйняття церковних істин. Тому в католицьку месу було введено діалог між хором віруючих і священиком, згодом вже інсценувалися цілі епізоди літургічного тексту. Від богослужіння літургічна драма відокремилася в ХІІ ст., все більшу роль у ній відігравав мирський елемент, а латинську мову замінила народна. Містерія (лат. mysterium – “служба”) – це масова самодіяльна вистава. Зміст містерій базувався на біблійних і євангельських сюжетах, але водночас містив побутові й комічні елементи. З часом містерія перестала відповідати ідеологічним вимогам церкви і в ХVІ ст. була заборонена. Міракль (лат. miraсulum – “диво”) виник у ХІІ ст. Від містерій він відрізнявся тим, що його сюжет основувся не на Біблії, а на легендах. Особливо були поширені богородичні міраклі, засновані на легендах про Діву Марію. Мораліте – дидактичний жанр середньовічної драми, який сформувався в ХVcт. Цей жанр позбавився “божественних” персонажів і виражав моральні принципи міського стану. Основною жанровою ознакою мораліте є алегоризм. Фарс (лат. farta – “начинка”) виник на базі гостро-комічних вставок – інтермедій, що входили до складу релігійних драм. Для фарсу була характерна антифеодальна і антицерковна спрямованість. Насмішка зумовила і його стиль, для якого характерні комічні перебільшення, буфонада, гротеск. Він має постійних персонажів: розпусник-монах, сварлива жінка, пройдисвіт-адвокат та ін. У Франції дуже популярним став фарс “Адвокат Патлен”, в якому висміювалася судова система того часу. У широкий обіг увійшла фраза, яку постійно повторював збитий з пантелику суддя, розбираючи справу про крадіжку овець: “Повернемось до наших баранів”.

Міська література була важливим етапом у розвитку європейської літератури Середньовіччя. Вона відобразила становлення ідеологїї “третього стану” – майбутньої буржуазії, збагатила літературу новими жанрами, прийомами реалістичного зображення дійсності.

Запитання для самоперевірки

В яких умовах народжувалася міська література Середньовіччя? Як вона співвідносилася з клерикальною, рицарською та народною літературами?

Охарактеризуйте епічні жанри міської літератури Середньовіччя.

Охарактеризуйте міську лірику доби Середньовіччя.

Назвіть і охарактеризуйте головні жанри середньовічної драматургії.

Література

История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение / М. П. Алексеев и др. – 4-е изд., испр. и доп. – М., 1987.

2. История всемирной литературы: В 9 т. – Т.2. – М., 1984.

3. Федотов О. И. История западноевропейской литературы средних веков:

Учебник-хрестоматия. – М., 2003.