ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

“ЗАПОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ”

Н. Б. Мантуло

Зарубіжна література середньовіччя та доби відродження

Навчально-методичний посібник для студентів

спеціальності

7.030201 – Журналістика

6.030200 – Видавнича справа та редагування

Запоріжжя

2004

озглянутоР:афедроюР6урналістикиЬ

2идавничоїРAправиРBаР@едагуванняЍ?ротоколР

Розглянуто кафедрою журналістики,

видавничої справи та редагування

протокол № 5 від 28 січня 2004 р.

Рекомендовано науково-методичною

комісією факультету іноземних мов та

журналістики

протокол № 6 від 27 лютого 2004 р.

Ухвалено до друку вченою радою

Гуманітарного університету “ЗІДМУ”

протокол № 1 від 29 вересня 2004 р.

Рецензент: В.С. Ботнер, к. філол. н., доцент

мантуло Н.Б. Зарубіжна література середньовіччя та доби відродження

Навчально-методичний посібник для студентів спеціальності

7.030201 – Журналістика

6.030200 – Видавнича справа та редагування

© Мантуло Н.Б., 2004

© ГУ “ЗІДМУ”, 2004

Тема 1. Література раннього Середньовіччя

Тема 2. Героїчний епос Середньовіччя

Тема 3. Рицарська (куртуазна) література

Тема 4. Міська література Середньовіччя. Середньовічна драматургія

Тема 5. Література Передвідродження

Тема 6. Література Відродження: загальна характеристика

Тема 7. Література італійського Відродження.

Тема 8. Література німецького та нідерландського Відродження

Тема 9. Література французького Відродження

Тема 10. Іспанська та португальська література доби Відродження

Тема 11. Англійська література доби Відродження

ДОДАТКИ

ВСТУП

Зарубіжна література посідає значне місце у професійній журналістській освіті. Вона залучає до колосального досвіду людства, знайомить із багатоманітністю людських характерів і стосунків, з архетипами світового мистецтва і культури, формує гуманістичний світогляд, сприяє активізації словесної творчості майбутніх журналістів.

Мета курсу “Зарубіжна література Середньовіччя та доби Відродження” – сформувати у студентів-журналістів уявлення про ідейну та художню своєрідність зарубіжної літератури Середньовіччя та Відродження, сприяти усвідомленню її самоцінності й місця в історії світового культурного процесу.

У розділах навчально-методичного посібника розкрито зміст всіх навчальних тем курсу; розглянуто особливості середньовічного та ренесансного світовідчуття, основні закономірності зарубіжного літературного процесу Середньовіччя та доби Відродження, проаналізовано найвизначніші твори літератури названого періоду.

До кожного розділу додано блок запитань для самоперевірки та список навчальної і наукової літератури. У посібнику також подано тестові завдання, що дають змогу перевірити знання, набуті в процесі вивчення курсу. В додатках наведено тексти (або уривки) художніх творів, що вивчаються. Деякі тексти, через відсутність українських, наводяться у російських перекладах.

Тема 1. Література раннього Середньовіччя

Середні віки − важливий етап у духовному розвитку західноєвропейських народів. Хронологічні межі доби Середньовіччя − від V ст. (падіння Західної Римської імперії під ударами варварських племен) і до початку ХVІІ ст. Середньовіччя ділиться на три періоди: раннє Середньовіччя (V – ХІ ст.), період зрілого феодалізму (ХІ – середина ХV ст., в Італії – ХІV ст.), пізнє Середньовіччя, доба Відродження (середина ХV – перша третина ХVІІ ст.).

Відповідно до прийнятого в історичній науці поділу історії середніх віків західноєвропейську середньовічну літературу також прийнято ділити на три періоди: література раннього Середньовіччя (V – ХІ ст.), література розвиненого феодалізму (ХІ – ХV ст.), література доби Відродження (ХV – початок ХVІІ ст., для Італії – ХІV – ХVІ ст.).

Література раннього Середньовіччя створювалася молодими народами германського, кельтського і романського походження і відображала їх життя в період розкладу родового ладу і утвердження феодальних відносин. Вона була представлена усною народною творчістю (в основному кельтів, скандинавів і англосаксів) і латинською писемністю.

Перехід від рабовласництва до феодалізму супроводжувався занепадом культури. Надбання античного світу було значною мірою знищено. Розвиток культури гальмувався загальною розрухою, слабкістю економічних і культурних зв’язків. Вирішальну роль у становленні та розвитку ранньої середньовічної літератури відіграли народна творчість, християнство та античність.

Античні та середньовічні джерела свідчать, що варварські народи в епоху “великого переселення” вже мали розвинену усну поезію, в якій відбилися вірування та звичаї, характерні для родового ладу. Католицька церква вороже ставилася до народної творчості нібито за пропаганду язичництва. Тому героїчний епос зберігся краще, ніж народні лірика та драма, оскільки не зачіпав інтересів церкви у сфері духовного життя.

Християнство виникло в І ст. н. е. у Римській імперії як релігія пригноблених мас, але поступово перетворилося на державну релігію феодалізму. Католицизм став ідеологією феодального суспільства. Саме церква визначала шляхи розвитку науки, освіти, мистецтва.

Зневажливе ставлення до античної спадщини церква змушена була змінити, піклуючись про виховання духовенства. Найбільший авторитет мав Вергілій. Він отримав у церковників репутацію “християнина до Христа” за те, що у своїй 4-й еклозі нібито провістив про народження месії. Твори римських авторів (твори грецьких авторів у подлінніках були невідомі) цензурувалися, узгоджувалися з християнськими догмами. Від Стародавнього Риму католицька церква запозичила й латинську мову.

Література раннього християнства. Визначною пам'яткою ранньохристиянської літератури є Біблія (з грец. biblia – “книжка”). Створювалася Біблія протягом майже півтори тисячі років – з ХІІ ст. до н. е. і до ІІ ст. н. е. В її написанні взяли участь від 75 до 400 авторів. Канонічний (нормативний) текст Біблії був утверджений церквою в 364 р. н. е.

Біблія складається з двох частин: Старого Заповіту, що був написаний у дохристиянську епоху і сповідується як християнами, так і іудеями, та Нового Заповіту, написаного ідеологами раннього християнства давньогрецькою мовою.

Старий Заповіт розпочинають Книги Закону (або П'ятикнижжя Мойсеєве), які розповідають про походження світу та людини, про первородний гріх перших людей – Адама і Єви, про всесвітній потоп, про будівництво Вавилонської вежі, про обрання і вигнання єврейського народу. Наступна частина Старого Заповіту – “Книги історичні” – об'єднує історичні книги (Ісуса Навіна, Суддів, Рут), чотири книги Царств, дві книги Хронік, книги Ездри, Неемії, Естер. Третю частину Старого Заповіту становлять учительні (поетичні) книги: книги Йова, Псалмів, Приповістей Соломона, Еклезіаста та Пісня Пісень. Четверта частина – книги пророків (Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла).

Новий Заповіт розпочинається Чотириєвангелієм (грец. – благовістя) – книгами чотирьох апостолів (апостол – грец. “посол”, апостоли – мандрівні проповідники християнства, організатори перших християнських общин) Матвія, Марка, Луки, Івана (Богослова). Євангелія розповідають про непорочне зачаття, народження, життя, розп'яття, смерть, воскресіння та вознесіння Ісуса Христа.

Новий Заповіт продовжують “Діяння апостолів”, що містять послання апостолів. Останньою книгою Нового Заповіту і Біблії в цілому є Об'явлення, або Апокаліпсис (грец. – одкровення), що пророкує кінець світу з встановленням володарювання Антихриста, яке заміниться торжеством Царства Божого.

Біблія вирішує одвічні питання людства: що таке Добро і Зло, життя та смерть, що є Бог і як наблизитися до нього. Головна ідея Святого Письма – необхідність самопізнання й морального вдосконалення. Проте існує різниця між духом Старого і Нового Заповітів: перший пройнятий духом справедливості, другий – духом любові та милосердя.

Разом з творами релігійного характеру до Біблії увійшли твори, майже позбавлені релігійного змісту. Це – юридичні та ритуальні кодекси, народні пісні, любовна лірика, притчі. Зокрема, вражає філософська глибина Еклезіаста, а про Пісню Пісень можна говорити як про високохудожній твір, що прославляє велич кохання.

Вплив Біблії на світову культуру і зокрема на літературу був надзвичайно великим. Протягом століть письменники засвоювали зі Святого Письма жанрові та стилістичні форми, запозичували образи і сюжети, проймалися його поетичним духом. До Біблії зверталися Данте, Мільтон, Гете, Пушкін, Байрон, Достоєвський та інші видатні представники світової літератури. Багато біблійних висловів стали крилатими і увійшли до інтернаціональної лексики.

Вирішальний вплив на становлення і розвиток ранньохристиянської літератури справила літературна діяльність “отців церкви” Ієроніма та Августина.

Ієронім (близько 340 – 420) високо цінував античність, виступав за збереження античної спадщини. Здійснений Ієронімом переклад Біблії латинською мовою срияв поширенню Святого Письма в європейських країнах. Він також був автором популярних житій та легенд. Найвизначнішим письменником цієї доби дослідники вважають Августина (354 – 430). Він є автором знаменитої “Сповіді”, що визнана одним з найкращих зразків автобіографічного жанру у світовій літературі і викликала багато наслідувань (Данте, Петрарка, Руссо та ін.).

Література латинською мовою. Середньовічна література латинською мовою розвивалася у двох напрямах: клерикальному та світському.

Основні жанри клерикальної літератури. Видіння – жанр клерикальної літератури, який змальовував потойбічний світ, райське життя благочестивих людей або пекельні муки грішників. Видіння відзначались повчальністю та злободенністю; давали змогу пропагувати погляди й думки, виступати проти політичних і особистих ворогів. Житія святих – це короткі сказання про мучеників за віру, монахів-пустельників, які залишали світське життя і піддавали себе різноманитним катуванням. Цей жанр виробив свою поетику і точну сюжетну схему: народження святого від багатих і знатних батьків, раннє чернецтво, мученицькі подвиги, “чудеса” біля гробу святого і похвальне слово йому. Поступово жанр житій все більше урізноманітнювався, збагачувався новими деталями (включаючи патріотичний і політичний аспекти), захоплював читача і повчальною стороною, і описами далеких подорожей, подвигів, чудес, іноді навіть гумором.

Світська література латинською мовою певною мірою продовжувала традиції античної літератури і відображала боротьбу між зникаючим античним світосприйняттям і християнським світоглядом. Її видатними представниками були поет і філософ Боетій (близько 480 – 525), а також поет Венанцій Фортунат (близько 530 – близько 600).

Наприкинці VІ ст. разом із занепадом шкільної освіти починається занепад латинської писемності. Наступні два століття (VІІ–VІІІ) були для Центральної Європи насправді “темними”. Нове культурне пожвавлення і разом з тим оновленння латинської писемності пов'язане з Каролінгським Відродженням. Король франків Карл Великий (768–814 рр.). намагався створити велику централізовану державу на зразок Римської імперії. Він був зацікавлений у підготовці освічених кадрів церковної і світської адміністрації. Тому за Карла було відкрито багато церковних шкіл, до яких залучали і дітей мирян. За наказом Карла переписувались і розмножувались античні рукописи. На державну службу запрошувались вчені люди зі всієї Європи. При королівському дворі була створена “Академія Карла Великого”, яка об'єднувала вчених, поетів, любителів поезії.

Поезія Каролінгського Відродження наслідувала античну, але була позбавлена соціальної проблематики та героїки, характерних для творів античних авторів. Її представники славили Карла, його перемоги, зображували придворний побут і розваги.

Каролінгське Відродження залишило помітний слід у культурі раннього Середньовіччя і добре впорядковану школу – базу для майбутніх університетів. Поліпшене латинське письмо сприяло збереженню і розмноженню античних рукописів.

Поезія вагантів. Вагантами, або голіардами, називали мандрівних кліриків, збіглих монахів, школярів, студентів. Розквіт поезії вагантів припадає на ХІІ – ХІІІ ст. Ваганти використовували досвід античної поезії, а також народної поезії країн Центральної Європи. Для поезії вагантів (частіше за все – анонімної) були характерні любов до життя, волелюбність, протест проти аскетизму, критика церкви і духовенства. Із застольних пісень вагантів пізніше склалось чимало студентських пісень, зокрема гімн студентства “Gaudeamus igitur”. Поезія вагантів суттєво вплинула на розвиток поезії трубадурів, труверів і мінезінгерів.

Запитання для самоперевірки

Назвіть чинники, що відіграли вирішальну роль у становленні та розвитку ранньої середньовічної літератури.

Якою була доля античної спадщини в середні віки?

Як вплинуло християнство на розвиток середньовічної літератури?

Чому Біблію називають Книгою Книг? Як ви розумієте вислів видатного російського літературознавця Д. Лихачова “Біблія – це код сучасного мистецтва”?

Яку роль відіграли Ієронім та Августин у розвитку ранньохристиянської літератури?

Охарактеризуйте основні напрями середньовічної літератури латинською мовою.

Хто такі ваганти? В чому полягає новаторство їх поезії?

Література

История зарубежной литературы. Средние века и Возрождение / М. П. Алексеев и др. – 4-е изд., испр. и доп. – М., 1987.

2. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры. – М., 1984.

3. История всемирной литературы: В 9 т. – М., 1984. – Т.2.

4. Уколова В. И. Античное наследие и культура раннего средневековья. – М., 1989.

5. Федотов О. И. История западноевропейской литературы средних веков: Учебник-хрестоматия. – М., 2003.