6. Сила держави та її складові (р. Челлен).

Шведський політолог та політик, автор терміну геополітика. Його консервативна теорія держави отримала розповсюдження за межами Швеції. Учень та послідовник геополітичних ідей Ф. Ратцеля. Основні тези: - геополітика – наука про державу як географічний організм, втілений у просторі; - як живий організм держава росте шляхом завоювань, колонізацій, злиття; - стояв на позиціях соціального дарвінізму – тобто теорії природного відбору. Боротьба за існування держави – боротьба за простір. Великі держави розширюються за рахунок малих. Війни супроводжують ріст державного організму. - сила є важливішим фактором управління державою ніж закон. Головна праця Р. Челена „Держава. як форма життя» Держави, подібно до людей, є мислячими і відчуваючими істотами. Оскільки сутністю будь-якого організму є боротьба за існування, то Держави теж повинні розвиватися за правилами боротьби за існування. Для Держави ця боротьба означає боротьбу за простір. Тому ті Держави, які є обмежені у просторі, але які є життєздатними, підпорядковані категоричному політ імперативу розширювати свою територію шляхом колонізації, об’єднання чи загарбання. Цей імператив існує не як стихійний інстинкт завоювання, а як природне і необхідне зростання з метою самозбереження. Великі Держави зростають внаслідок своєї сили, яка є більш важливим фактором існування Держави аніж закон. Якщо закон становить етично раціональний елемент життя Держави, то сила є її природним органічним імпульсом. Складові сили:  - геополітичний (фізично-географічні ознаки Д) - екополітика (господарська активність Держави) - демополітика (народ зі своїми національними і етнічними характеристиками) - соціополітика (соціальна спільнота різних класів і професій) - кратополітика (форма Державного правління зі своєю конституцією та адміністративною структурою) Взяті разом, вони, за Челлену, утворюють і п'ять елементів однієї і тієї ж сили подібно до п'яти пальців на одній руці, яка працює в мирний час і б'ється у воєнний "

7. Р. Челлен про роль України у першій світовій війні.

Особливу роль України в європейській геополітиці по суті вперше виявив і обґрунтував шведський професор історії й політичних наук Рудольф Челлен. Аналізуючи політичні проблеми І світової війни, дослідник зумів розпізнати “подвійний стандарт” “слов’янської” політики Росії й місце в ній українського фактору. Використовуючи “слов’янську ідею” (втягуючи в неї українство) для досягнення своєї геополітичної мети, підкреслював вчений, Росія одночасно проводить таку реальну політику щодо України, яка руйнує її як етнокультурну цілісність, обмежує можливості розвитку, участь у розв’язанні проблем європейського простору, незважаючи на те, що вона має для цього всі необхідні передумови. Рудольф Челлен у своїх працях «Політичні проблеми світової війни» (1915) та «Великі держави та світова криза» (1920) піднімає проблему східноєвропейських земель, яка на його думку є визначальною і від того, який баланс сил та конфігурацію кордонів вона по собі залишить, залежатиме доля всієї Європи. Критикуючи ідеї панславізму, шведський вчений підкреслює, що саме таке замасковане бажання приєднати західноукраїнські землі було причиною вступу Росії у війну, тоді як «українське питання» загалом – однією з головних суперечностей, що призвела до війни: «Ми маємо всі підстави зараховувати українське питання до одного з головних мотивів світової війни». Р.Челлен вітав створення нових незалежних держав, що виникли на теренах російської імперії, заохочуючи до повернення у європейське цивілізаційне коло.

Аналiзуючи 1915 р. у працi “Полiтичнi проблеми свiтової вiйни” причини, що призвели до спалаху вiйни та її можливi наслiдки, Р.Челлен зазначає, що одним з першочергових завдань вiйни має бути вирiшення проблем Схiдної Європи — вiд того, який баланс сил та конфiгурацiю кордонiв вона по собi залишить, залежатиме впродовж тривалого часу доля всiєї Європи. Характерною ознакою цiєї вiйни є вихiд на кiн свiтової iсторiї нової сили — расизму, адже Росiя вступила у вiйну пiд прапором вiдверто расистського гасла забезпечення панслов’янської расово-полiтичної єдностi. Перебiг подiй довiв, проте, що джерелом конфронтацiї в Схiднiй Європi є не расова ворожнеча мiж ґерманством та слов’янством, а зiткнення “азiйської безмежностi волi до влади”  вкупi зi сповiдуваним Росiєю примiтивним, “низьким” з етично-аксiологiчного погляду принципом раси та значно вищого принципу культури, розвитку, цивiлiзацiї. Расова приналежнiсть та солiдарнiсть не вiдiграють у цьому конфлiктi жодної ролi, адже нiмцi, слов’яни та фiнно-угорськi народи Європи, захищаючи високi європейськi вартостi, виступили спiльним фронтом супроти росiйської аґресiї, довiвши, що “єднiсть раси є химера”. Вiдчуття слов’янами приналежностi до європейської культури та намагання Росiї “перетворити панславiзм на панрусизм” спонукали їх узяти участь у спiльноєвропейськiй протиросiйськiй боротьбi, чим було продемонстровано “збанкрутiлiсть панславiзму як полiтичного чинника”. Шведський учений викриває, що саме замасковане панславiстською пропаґандистською демагогiєю бажання приєднати захiдноукраїнськi землi було причиною вступу Росiї у вiйну, тодi як “українське питання” загалом — однiєю з головних суперечностей, що призвела до вiйни: “Ми маємо... всi пiдстави зараховувати українське питання до одного з головних мотивiв свiтової вiйни”.    Унаочнюючи на мапi розташування втягнутих у конфлiкт сил, хвилястою лiнiєю від гірла Вісли на Балтиці до Трієсту на Адриатиці, Р.Челлен маркує терени, на якi “в iм’я раси” зазiхає Росiя. Іншою лінією, що відокремлює Росію від Прибалтійських країн, білоруських та українських теренів (практично до Дону), він окреслив конфiгурацiю захiдного кордону Росiї, — межу, належну — “в iм’я культури” та Європи.    Остання лiнiя є “культурний кордон” Європи: “що лежить на захiд вiд неї, належить в цiлому до Європи, як це доводить, попри расу, культура”. Р.Челлен енерґiйно пiдтримує проект полiтичних перевлаштувань в Європi нiмецького фiлософа Едварда фон Гартмана i не без задоволення констатує, що завдяки усвiдомленню європейцями своєї культурної спiльностi домаганням Росiї в Європi зреалiзуватися не призначено.    Р.Челлен певний того, що слов’яни на власному досвiдi вже збагнули справжню сутнiсть “слов’янської” полiтики Росiї, для якої “iдеальний етнополiтичний мотив служить... досягненню реальної геополiтичної мети” “не зможуть вони залишатися слiпими щодо кричущої суперечностi мiж вустами Росiї, що спiвають пiсень про свободу усiх слов’ян, та її рукою, що вимахує батогом... — полiтика Росiї вдома ще не зазнала жодних змiн, поляки коцюрбляться пiд новими ударами, а над степами України й досi не побачити сходу ранкової зорi”.    У повоєннiй працi “Великi держави та свiтова криза” (1920) Р.Челлен деталiзує свою вiзiю проблем Схiдної Європи. Росiя радянська, що вийшла з колиски “монгольськи пофарбованого московитського царизму”, є прямою спадкоємницею старої Росiї — “зворотного боку Європи, ушнурованого в єдину державу зi зворотним боком Азiї”; як i євразiйцi по ньому, Р.Челлен наголошує на специфiчнiй функцiї Росiї як посередницькiй ланцi мiж культурними свiтами Європи та Азiї.    Вiдкидаючи аналогiї мiж полiетнiчними США та “Росiєю ста народiв”, Челлен звертає увагу на два моменти: контури теренового розташування народiв та їхню культурну рiзнорозвинутiсть. Перша особливiсть полягає у виразно середовому посiданнi великоросiв, оточених з усiх бокiв поясом чужинецьких народiв, до числа яких на заходi належать “шведи i фiнни, естонцi i нiмцi, латишi i литовцi, поляки, рутенцi i румуни. ... До числа чужих нацiй залучили ми також... рутенцiв, або “малорусiв”. У культурному вiдношеннi, проте, росiйське панування над цими народами “було, по сутi, зловживанням нижчої культури над вищою”; це панування забезпечувалося “полiтикою планомiрного гноблення вищих народiв на європейському кордонi та штучним i насильницьким змiшуванням (на вiдмiну вiд природного в Америцi), — що мало на метi зруйнувати буферний пояс супроти Європи i дати Росiї змогу навалитися всiєю її масою на Захiд. Саме це i є росiйська iдея”.    Вiтаючи нацiонально-визвольну боротьбу неросiйських народiв та їхнє виокремлення в самостiйнi держави, Челлен проголошує: “результат (створення нових держав. — Авт.) вiдповiдає явно правильному напрямку: визволена нарештi вiд “козацької загрози” приймає Європа назад за свiй справжнiй культурний кордон свою власну Iрреденту”.