12

ТЕМА 2.

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ: ЗАВДАННЯ, ФУНКЦІЇ, МЕРЕЖА ТА СТРУКТУРА

1. Організаційно-правові основи функціонування Національного банку України.

2. Функції та операції Національного банку України.

3. Структура та форми управління Національного банку України

2.1. Правові основи діяльності Національного банку України

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом України «Про Національний банк України» та іншими нормативними актами.

НБУ утворений на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно з постановою Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про банківську діяльність» від 23 березня 1991 р.

НБУ є державною власністю України і виступає виразником інтересів та завдань держави в сфері регулювання економіки; його правовий статус, функції, повноваження і принципи організації діяльності визначаються Конcтитуцiєю України, Законом України «Про Національний банк» (від 20 травня 1999 р.) та іншими законодавчими актами.

Національний банк України має статутний капітал. що формується за рахунок державних коштів. Розмір статутного капіталу становить 10 млн. грн. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку.

Головний банк країни - НБУ - є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності й перебуває в його повному господарському веденні. У той же час НБУ виступає як самостійний економічний суб'єкт, що має здійснювати свої витрати за власних доходів у межах затвердженого кошторису, а в окремих випадках - за рахунок Державного бюджету України.

Водночас, незалежність центрального банку не може абсолютною, адже монетарна політика, яку визначає центральний банку, є ­складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною та структурною політиками. Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави.

Головне призначення НБУ як центрального банку – це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного неінфляційного розвитку економіки. Централь­ний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.

НБУ бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як у формуванні її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею банки в обмін на їхні резерви, розміщені в центральному банку. Банки пocтaчають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їх депозити, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює в позабанківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.

Другим, ще важливішим компонентом пропозиції грошей, враховуючи його розміри, є гроші суб'єктів економіки, розміщені в банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цих грошей центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи банкам позички та купуючи у них цінні папери на відкритому ринку.

Таким чином, НБУ як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності – готівку в обігу і резерви банків, що слугують грошовою базою для зростання пропозиції грошей.

НБУ має, як правило, монопольне право здійснювати емісію готівки. Проте маса готівки, необхідна для обігу, визначається головним чином поведінкою суб'єктів економіки (фізичних і юридичних осіб), котрі вирішують, в якій пропорції вони триматимуть гроші готівкою і на депозитних рахунках у банках.

НБУ має особливий правовий статус, зумовлений тим, що він ­поєднує у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Він здійснює банківські операції, що приносять дохід (кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з іноземною валютою тощо), але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральний банк ­використовує ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством.

Правовий статус НБУ можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.

Для реалізації цих функцій НБУ наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями:

• він є самостійною юридичною особою;

• його майно відокремлено від майна держави;

• НБУ може ним розпоряджатись як власник;

• він не є комерційною організацією.

Організаційний статус НБУ пов'язаний з вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:

• визначення на законодавчому рівні завдань і функцій центрального банку;

• формування статутного капіталу банку 1 рівня;

• визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;

• порядок призначення і звільнення вищого керівного складу центрального банку.

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку.

Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Кошторис доходів і витрат повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та цим Законом.

Національний банк за підсумками кожного кварталу поточного року у разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами вносить до 20 числа місяця наступного за звітним кварталу позитивну різницю до Державного бюджету України поточного року. Позитивна різниця перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами за підсумками четвертого кварталу вноситься до Державного бюджету України поточного року на підставі затвердженого кошторису доходів та витрат Національного банку України до 10 грудня поточного року.

Позитивна різниця між сумою перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженою у звіті про виконання кошторису Національного банку за підсумками року, та сумою перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, внесеною до Державного бюджету України протягом звітного року, вноситься до Державного бюджету України до 20 січня наступного за звітним року.

Національний банк подає Кабінету Міністрів України та Верховній Раді України звіт про виконання кошторису доходів та витрат Національного банку за формою, погодженою з Кабінетом Міністрів України:

– за відповідний квартал - щокварталу до 20 числа місяця наступного за звітним кварталу;

– за відповідний рік - щороку до 7 липня наступного за звітним року.