Відрізняти - розрізняти

Відрізняють ті речі й поняття, які дуже далекі одне від одного: “Хмара насунулась і так стемніло, що неба від землі не відрізниш” (Олесь Донченко). Крім того, це дієслово означає “відокремлювати частину від цілого”: “Я роблю й маю право на своє добро. Одрізніть нас” (Іван Нечуй-Левицький).  А розрізняти – це значить бачити або знаходити відмінність між речами й поняттями, дуже близькими своєю природою: “Підлікував очі й уже міг розрізняти букви” (з газ.). 

Вирізнятися – відрізнятися – розрізнятися

Відрізнятися, відрізнитися, -нюся, -нишся. Бути несхожим якоюсь ознакою на інших, інше; виділятися з-поміж інших, іншого; відокремлюватися від когось, чогось. Курінь Птахи нічим не відрізнявся від усіх інших рибальських мазанок (Ю.Смолич).         

Вирізнятися, вирізнитися, -нюся, -нишся. Виділятися з-поміж інших, іншого, бути помітним через якісь ознаки. Дедалі вирізняються окремі групи і розмови (Леся Українка); Деякі голоси Ярошенко впізнав одразу; вирізнялися два дисканти братів Мосурів (С.Васильченко).

Відрізняти, відрізнити, -ню, -ниш (що від чого).

Розрізняти, розрізнити (кого і кого, що і що).

Відносини – стосунки – взаємини – відношення

        Відносини, -син, мн. Вживається щодо людей, суспільства, колективу тощо. Виступає як складова частина багатьох суспільно-економічних термінологічних сполук зі словами: аграрні, вартісні, васальні, виробничі, господарські, громадські, дипломатичні, договірні, економічні, естетичні, земельні, кредитні, майнові, матріархальні, міждержавні, міжнародні, міжнаціональні, моральні, патріархальні, політичні, правові, промислові, ринкові, родинні, сімейні, суспільні, суспільно-виробничі, суспільно-економічні, товарні, товарно-грошові, торговельні.          Стосунки, -ів, мн. Те саме, що відносини, а також особисті зв’язки між людьми: міждержавні стосунки, позастатутні стосунки в армії, стосунки з дружиною, стосунки з людьми, стосунки сина з батьком, з’ясування стосунків.          Взаємини, -мин, мн. Взаємні стосунки між кимсь, чимсь; рідше – взаємозв’язок між предметами, явищами.          Відношення, р. мн. -ень. Взаємозв’язок між предметами, явищами. У термінологічних сполученнях вживається зі словами: арифметичне, білкове, вартісне, геометричне, кормове, мінове, відсоткове, процентне, синтаксичне (але не Все це має пряме відношення до чого; правильно Все це прямо стосується чого. Пор. стосуватися).

ВІЙСЬКОВИЙ, ВОЄННИЙ

ВІЙСЬКОВИЙ позначає те, що стосується війська: військова служба, військовий суд, військова частина.

ВОЄННИЙ – те, що походить від слова війна, українською мовою — воєнний: воєнна перемога, воєнна поразка, воєнний час.

ВІРШОВАНИЙ – ВІРШОВИЙ

Віршований. Дієприкм. від віршувати; у знач. прикм. – написаний віршем: віршований діалог, віршований переклад, віршований роман, віршований твір, віршована казка, віршована п’єса, віршована мова.         Віршовий. Який стосується вірша: віршовий розмір, віршова структура, віршова форма. У значенні "написаний, створений віршами" вживається рідше: віршовий твір.

ГРОМАДСЬКИЙ – ГРОМАДЯНСЬКИЙ

Громадський походить від іменника громада й означає – належний до певного колективу людей. Громадські організації, громадський будинок, громадська думка. та громадянський. Громадянський стосується громадянина як члена суспільства, а також усього громадянства. Громадянські права, громадянська мужність, громадянська совість.

ГАРМОНІЙНИЙ, ГАРМОНІЧНИЙ

Гармонійний – злагоджений, милозвучний, стрункий. Гармонійні відносини. Гармонійний розвиток людини.

Гармонічний уживається як музичний, математичний та фізичний термін. Гармонічні коливання. Гармонічний ряд. Гармонічна пропорція.

ГІРСЬКИЙ, ГІРНИЧИЙ, ГІРНИЦЬКИЙ

Гірський – прикметник від іменника гора.

Гірничий – Усе, що пов’язане з вивченням, видобутком і використанням корисних копалин, об’єднується лексемою гірничий. Гірничий комбінат, гірничий інститут.

Гірницький – той, що стосується гірника. Гірницький колектив, гірницькі звичаї.

ГЛУЗ , ГЛУЗД

Глуз (у), мн. глузи,-ів, розмовне. – насміхання, глузування з когось, чогось. На глузи брати (підіймати).

Глузд (у), розмовне. – розум, тверезе розуміння речей…

ДЕКВАЛІФІКАЦІЯ – ДИСКВАЛІФІКАЦІЯ

 Декваліфікація, -ї, ор. -єю. Втрата особою кваліфікації, спеціальних знань, досвіду: декваліфікація педагога, повна декваліфікація.          Дискваліфікація. Оголошення когось не гідним або не здатним займати якусь посаду, виконувати певну роботу через професійну непідготовленість; позбавлення спортсмена або команди права брати участь у змаганнях за грубе порушення правил, нетактовне поводження: дискваліфікація судді, дискваліфікація гравця, дискваліфікація футбольного клубу.