4.3. Структура та апарат друкованого видання

Структура видання — це його складові елементи і зв'язки між ними. Апарат видання — додаткові до основного вмісту видання елементи, що допомагають користуватися ним.

Одним з найпоширеніших видів друкованих неперіодичних видань є блочне видання, що зумовлює необхідність розгляду його структури та апарату.

Найважливішим елементом друкованого неперіодичного блочного видання є блок видання (кодекс або книжковий блок чи брошурний блок) — комплект скріплених у корінці зошитів чи аркушів, який містить всі сторінки і комплектуючі деталі майбутнього видання, призначений для покриття обкладин­кою чи для вставлення в палітурну кришку. Зошит (зшиток) — це сфальцьований після задрукування паперовий аркуш. Фальцювання — згинання, складання задрукованого паперо­вого аркуша в зошит.

Блок видання має складну конструкцію. Торець блоку, по якому скріпляють зошити чи аркуші блоку, називають корінцем блоку. Для зміцення корінця книжкового блоку та зовнішнього художнього оформлення блочного видання зверху і знизу до корінця іноді наклеюють кольорову тасьму з потов­щеним краєм — каптал. В особливо цінних або подарункових виданнях у верхній частині корінця до капталу наклеюють пле­тену шовкову тасьму, призначену для вкладання між сторінка­ми видання — закладку (лясе). Після обрізання з трьох боків верхній, нижній та боковий некорінцевий торці книжкового блоку називають обрізами. Кожну сторінку поділяють на смугу і поля (береги). Смуга — це площа сторінки, зайнята текстом або зображенням. Поля чи береги — це незадруковані

⁴ Про формат друкованого видання див. п. 4.З.

65

ділянки по периметру сторінки видання. їх на сторінці чотири: верхнє, нижнє, внутрішнє і зовнішнє.

Для вимірювання блоку видання використовують спеціальні величини: формат і обсяг. Формат — розмір блочного видання, сторінки видання після обрізування блока з трьох боків. Він дорівнює площі паперового аркуша, поділеної на кількість сторінок, віддрукованих на одному його боці. Формат виражають дробом, в чисельнику якого вказують площу аркуша, а у знамен­нику — кількість сторінок, віддрукованих на його одному боці. Наприклад: 84 X 108/32. Це позначення розшифровують так: 84 X 108 — це розмір аркуша паперу в сантиметрах за шириною і довжиною, а 32 — це кількість сторінок видання, надрукованих на одному боці паперового аркуша. Крім зазначення формату па­перового аркуша (в сантиметрах) і його частки, яку становить сторінка видання від аркуша, формат блочного видання зазнача­ють й у міліметрах, наприклад, 145 X 215 мм.

Під обсягом розуміють дві величини: а) кількість тексту і зображень, що містить блочне видання; б) кількість паперу, витраченого на виготовлення блоку видання. Обсяг вимірюють в авторських, обліково-видавничих, паперових, фізичних та умовних друкованих аркушах.

Авторський аркуш — умовна одиниця вимірювання обсягу текстового та ілюстративного матеріалу твору, що є основою для обліку праці автора, укладача, рецензента тощо. Один авторсь­кий аркуш дорівнює 40 тис. друкованих знаків прозаїчного тексту (включаючи цифри, розділові знаки, пропуски між словами), чи 700 віршованим рядкам, чи 3 000 см² площі ілюстративного матеріалу на сторінках видання.

Обліково-видавничий аркуш — одиниця вимірювання обсягу видання. Відрізняється від обсягу видання в авторських аркушах тим, що включає також частини, які не є наслідком авторської праці (видавнича анотація і передмова, колонцифри тощо).

Паперовий аркуш — одиниця розрахунку кількості паперу, необхідного для видання твору. Визначають його у сантимет­рах ширини і довжини (наприклад, 60 X 90 см). Практично — це аркуш паперу, що виготовляє паперове підприємство в ар­кушах, або аркуш, на який розрізають рулонний папір.

Друкований аркуш (фізичний друкований аркуш) — нату­ральний друкований аркуш. Одиниця вимірювання обсягу друкованого видання, що дорівнює половині паперового арку­ша різного для кожного видання формату. Для підрахунку об­сягу видання у фізичних друкованих аркушах потрібно кіль-

66

кість сторінок у ньому поділити на визначник частки аркуша, що дорівнюється розміру сторінки.

Умовний друкований аркуш — це друкований аркуш формату 60 х 90, до якого прирівнюють (за допомогою коефі­цієнтів переведення фізичних друкованих аркушів в умовні) друковані аркуші інших форматів. Застосовують для обчис­лення обсягу видань різних форматів.

Внутрішніми структурними елементами друкованого видан­ня, що розкривають інформацію, яка міститься в ньому, є: ти­тульні елементи, текст, ілюстрації та декоративні прикраси.

Титульний аркуш (титул) — початкова сторінка чи по­чаткові аркуші друкованого видання, що містять основні вихідні відомості про нього, які дозволяють відрізнити це ви­дання від усіх інших, тобто ідентифікувати, і є основним дже­релом для бібліографічного опису. За своєю структурою ти­тульний аркуш може бути одинарним або подвійним.

Одинарний титульний аркуш задруковується як з лицьо­вого, так і зі зворотного боку. Лицьова сторона одинарного титульного аркуша — це основний титул. З лівого боку від ос­новного титула може бути розміщений фронтиспис — сторін­ка із зображенням портрета автора або вступна ілюстрація, яка відображає основну ідею твору, вміщеному у виданні.

Подвійний титульний аркуш може бути розворотним чи роз­горнутим. Розворотний титульний аркуш складається з авто­номно оформлених сторінок: лівої — контртитула і правої — ос­новного титула. Контртитул містить загальні відомості про багатотомне або серійне видання, або відомості про оригінальне видання, з якого зроблено переклад. Розгорнутий титульний аркуш складається із двох сторінок, оформлених як єдине ціле.

Перша сторінка подвійного чотиристорінкового титульного аркуша зветься авантитул. Він містить частину вихідних відомостей та інші матеріали: видавничу марку, назву та мар­ку серії, епіграф, посвяту, гасло.

На основному титулі (одинарному чи розгорнутому, чи правій сторінці розворотного титульного аркуша) розміщують надзаголовкові дані, прізвище автора, назву видання, підзаго­ловкові дані, вихідні дані.

На звороті основного титульного аркуша розміщують час­тину вихідних відомостей видання: імена авторів, якщо їх більше трьох; імена укладачів, відповідального та наукового редактора, склад редакційної колегії тощо. Указують класифі­каційні індекси УДК та ББК і авторський знак, подають макет

67

каталожної картки з анотацією, міжнародний стандартний книжковий або серіальний номер, знак охорони авторського права (копірайт) та ін. Анотація допомагає вибрати книгу в ма­газині чи бібліотеці, є характеристикою книги з погляду її те­ми, призначення, форми та інших особливостей.

Текст — це семантична інформація, виражена за допомогою слів і зафіксована як певна послідовність знаків, що сприйма­ються візуально (виняток — видання для сліпих, у яких слова фіксуються рельєфно-точковим шрифтом, що сприймається на дотик). У виданні розрізняють основний і допоміжний тексти.

Основний текст — це текст видання, в якому викладений зміст твору, що публікують (одного чи кількох). Це авторський текст, для розповсюдження і зберігання якого і створюють дане видання. Він складає основну частину видання. Замість основного тексту друковане видання може містити ноти, обра­зотворчі чи картографічні документи.

Допоміжний текст полегшує сприймання основного. З до­поміжного тексту складається апарат видання.

Апарат видання — це додаткові до основного тексту ви­дання елементи, що орієнтують читача у змісті видання та йо­го структурі, полегшують користування ним або допомагають поглибленому вивченню матеріалу.

Впізнавальний чи ідентифікаційний апарат видання — це його вихідні відомості.

Вихідні відомості видання — це сукупність даних, що ха­рактеризують видання і призначені для його оформлення та інформування споживачів, бібліографічного оброблення, ста­тистичного обліку. Склад основних елементів вихідних відо­мостей змінюється залежно від виду видання за цільовим та читацьким призначенням. Різні частини вихідних відомостей розміщують на титульному аркуші та його звороті, на останній сторінці видання, на обкладинці чи палітурці, її корінці, супер­обкладинці видання. Деякі з цих відомостей дублюються.

До вихідних відомостей видання належать: надзаголовкові дані, відомості про авторів і осіб, які брали участь у створенні видання, його назва, підзаголовкові дані, вихідні дані, надви-пускні та випускні дані, видавнича анотація, знак охорони ав­торського права, макет анотованої каталожної картки, класи­фікаційні індекси УДК і ББК, авторський знак, міжнародні стандартні номери (ISBN, ISSN, ISMN), штрихкодова позначка. Вихідні дані є частиною вихідних відомостей видання і складаються з таких елементів: місце випуску видання, назва 68

видавництва (чи ім'я видавця) та рік випуску видання у світ. Ці дані розміщують у нижній частині титульної сторінки.

Надвипускні дані розміщують на останній сторінці друко­ваного видання у верхній частині. Вони містять: вказівку на вид видання за цільовим призначенням; повну форму імені ав­тора чи авторів (прізвище, ім'я, по батькові) та/чи укладачів, упорядників; назву видання; посади, ініціали та прізвища осіб, що брали участь у підготовці видання (коректора, провід­ного, художнього і технічного редактора, оператора комп'ю­терного набору та ін.).

Випускні дані — це частина вихідних відомостей (що пові­домляють про дату підписання видання до друку, формат і об­сяг видання, його тираж, спосіб друку, гарнітуру шрифту, но­мер замовлення, назву та адресу видавництва і друкарні тощо), які наводять відповідно до нормативних документів з видавни­чої справи і розміщують на останній сторінці друкованого ви­дання внизу.

Довідково-пошуковий апарат видання полегшує й приско­рює пошук у виданні певного матеріалу. Це його «зміст» (оглав), допоміжні покажчики, колонтитули тощо.

«Зміст» (оглав) — це частина довідково-пошукового апа­рату видання, що містить перелік назв творів із зазначенням прізвищ авторів у полівиданні чи розділів та підрозділів моно-видання і початкових сторінок, на яких вони розміщені.

Допоміжний покажчик — упорядкований (найчастіше за алфавітом) перелік об'єктів тексту (предметів, імен, назв, фор­мул тощо) та вказівок на місце їх знаходження в основному тексті видання. Допоміжні покажчики допомагають розшука­ти все, що у виданні сказано про певний предмет, що цікавить читача (предметний покажчик), або людину (іменний покаж­чик), відомості про географічні об'єкти (географічний покаж­чик), знайти ілюстрацію (список ілюстрацій) чи таблицю (пе­релік таблиць) тощо.

Колонцифри — це порядкові номери сторінок видання або стовпчиків, з яких складається текст. Колонтитул — елемент довідково-пошукового апарату блочного видання, який може містити прізвище автора, заголовок розділу, окремого твору тощо, розміщений над основним текстом сторінки (іноді з боку від нього чи під ним), що допомагає читачеві орієнтуватися у змісті видання. Розрізняють колонтитул постійний, однако­вий на всіх сторінках видання, і перемінний, текст якого змінюється або на кожній сторінці, або з початком кожного

69

нового підрозділу. Колонтитул може бути двосторонній, який містить на лівій сторінці відомості стосовно видання в цілому, а на правій — стосовно даної сторінки. Колонлінійка — ліній­ка, яка відокремлює колонтитул від основного тексту.

Норма — прізвище автора та/чи перше слово назви не­періодичного видання, або його номер замовлення; назва, рік та номер періодичного чи продовжуваного видання, що про­ставляють у лівому куті нижнього берега кожного зошита бло­ку видання. Сигнатура — позначення порядкового номера друкованого аркуша, тобто зошита блоку видання, що простав­ляється поряд із нормою і повторюється з астериском (зіроч­кою) на третій сторінці кожного зошиту.

До науково-допоміжного апарату видання належить су­купність елементів апарата видання, призначених допомогти читачам краще розібратися у змісті твору (творів), опублікова-ного(них) у виданні: передмова, вступна стаття, післямова, ко­ментарі, примітки.

Передмова — елемент науково-допоміжного апарату видан­ня, в якому автор чи видавництво повідомляє читача про те, на що слід звертати увагу при користуванні виданням.

Вступна стаття — елемент науково-допоміжного апара­ту видання у формі оригінального літературного твору, що по­дається перед основним текстом видання з метою допомогти читачеві глибше зрозуміти зміст видання, правильно його за­своїти, отримати необхідні попередні відомості.

Післямова — елемент науково-допоміжного апарату видан­ня, що вміщується за основним текстом і подає додаткові відо­мості для правильного розуміння і засвоєння змісту видання.

Коментар — елемент науково-допоміжного апарату видан­ня, в якому подається критичне, історико-літературне, істори-ко-текстологічне чи видавниче тлумачення твору загалом або йо­го окремих фрагментів. Розрізняють коментар лінгвістичний, що дає тлумачення окремих слів або словосполук, і коментар ре­альний, у якому подаються довідки про реалії минулого (осіб, по­няття, події), які можуть бути невідомими сучасному читачу*.'

Примітки — елемент науково-допоміжного апарату видан­ня, стислі доповнення до основного тексту або роз'яснення окре­мих його фрагментів.

Бібліографічний апарат видання складається з бібліогра­фічних посилань і прикнижкового чи пристатейних бібліогра­фічних списків.

70

Бібліографічне посилання — це короткий бібліографічний опис документа, що є джерелом цитати чи запозичення, а та­кож публікації твору, що розглядається чи рекомендується в основному тексті.

Прикнижковий чи пристатейний бібліографічний список відображає використані в основному тексті документи або доку­менти, рекомендовані читачу для подальшого вивчення теми.

Ілюстрація (від латин, illustratio — висвітлення, наочне зображення) — графічне зображення, що пояснює чи доповнює текст у виданні або є засобом прикрашання. Ілюстрації допо­магають наочно подати описувані предмети (явища), посилю­ють емоційно-художню дію тексту.

Ілюстрації бувають науково-пізнавальні — що передають опис предмета чи явища і дозволяють вивчати їх (фотографії, креслення, схеми, рисунки, діаграми, графіки і т. д.); образно-художні — зображення, що розкривають образну суть тексту видання.

За розташуванням у тексті ілюстрації поділяють на фрон-тисписи, заставки, кінцівки і внутрішньотекстові. Останні бувають розгорнутими (розташовується на двох сторінках роз­вороту), смуговими, напівсмуговими і т. д.

Фронтиспис — це ілюстрація, розташована на лівому боці розвороту перед основним титулом. Він відображає основну ідею видання чи портрет автора.

Декоративні елементи (прикраси) — це незмістові зобра­ження: узори, орнаменти, віньєтки, емблеми і т. д., що прикра­шають видання і є засобом поділу тексту на смислові частини.

Невеликий орнамент (сюжетно-тематичне чи декоративне зображення), розміщений вгорі перед початковою смугою ви­дання чи його розділу, називають заставкою. Кінцівка — де­коративне чи сюжетно-ілюстроване зображення, що підкрес­лює закінчення розділу чи видання. Графічно виділена перша літера тексту (орнаментована заголовна літера) називається буквицею чи ініціалом.

До елементів зовнішньої конструкції друкованого видан­ня належать: палітурка, обкладинка, форзац, суперобкладин­ка, футляр, манжетка.

Палітурка (чи оправа) — тверде покриття блочного видан­ня, що виготовляють із найбільш міцного і зносостійкого ма­теріалу і з'єднують з блоком видання клапанами корінцевого матеріалу і зовнішніми сторінками форзаців. Палітурки

71

призначені для захисту видання від ушкодження і забруднен­ня, для розміщення початкової інформації про видання. Вони містять також елементи художнього оформлення видання. За конструкцією палітурки поділяють на складені, суцільні та су­цільно-криті.

Менш міцною за палітурку є обкладинка — паперове по­криття видання, не розраховане на тривале зберігання, іноді за­хищене плівкою з прозорого полімеру. Обкладинку поєднують із блоком видання без форзаців. У розмовній мові видання в па­перовій обкладинці називають виданням у м'якій обкладинці, а видання в палітурці — виданням у твердій обкладинці.

Форзац — подвійний, сфальцьований в один згин аркуш па­перу, що поєднує блок видання з палітуркою; конструктивний елемент видання в палітурці. За місцем розташування розріз­няють форзац передній і задній (задній форзац називають та­кож нахзацем). Форзац може бути незадрукованим чи містити декоративні або сюжетні зображення, а також довідкові чи інші відомості за темою видання.

Суперобкладинка — додаткова обкладинка, що прикрашає палітурку чи основну обкладинку і тримається на ній за допо­могою клапанів. Може бути приклеєною до корінця палітурки чи обкладинки. Як елемент зовнішнього оформлення несе до­даткову інформацію, а також захищає палітурку чи обкладин­ку від пошкодження.

Суперобкладинку рекламного чи подарункового видання іноді замінюють манжеткою — паперовою смужкою з певним текстом або малюнком, якою обгортається друковане не­періодичне видання; її використовують як для реклами, так і для об'єднання в комплект томів, добірок, подарункових ви­дань тощо.

Для забезпечення збереження особливо цінних видань та захисту під час транспортування їх поміщають у футляр — картонну чи пластмасову коробку. Футляр може бути додатко­вим декоративно-графічним засобом оформлення блочногскви-дання чи елементом, що об'єднує групу видань, серію.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Як визначають поняття «видання»?

2. У чому сутність класифікування видань?

3. За якими ознаками класифікують видання?

72

4. Які ознаки використовують для класифікування друко­ ваних видань?

5. Які є види видань за різними ознаками та які їх відмінності?

Література: 35; 67; 87; 88; 108; 114; 137; 140; 141; 142; 155; 156; 157; 158; 161.