Тема 2. Депоновані наукові документи

2.1. Поняття «неопублікований науковий документ»

Поняття «неопублікований науковий документ», що ті никло ще в 1960-х pp., і сьогодні вимагає уточнення. Понят-і о «неопублікований документ» є протилежним до понять ишублікований документ», «публікація», «видання*, йогови-і ористовують, переважно, щодо наукових документів. Але юкументи, що вважають неопублікованими науковими доку-опитами, насправді є документами, доступними для широкого мі і алу фахівців завдяки депонуванню.

Неопублікований науковий документ не розрахований на щи роке розповсюдження. Створений у процесі діяльності органі -ищій, окремих осіб, він відображає результати їх роботи. І!('опубліковані наукові документи лишають в рукописній формі чи тиражують у невеликій кількості примірників. До належать: звіти про науково-дослідницьку роботу та

29

дослідно-конструкторську розробку, дисертації (за винятком виданих як наукова доповідь), рукописи алгоритмів і програм, проекти і кошториси, технічні умови, стандарти підприємств, раціоналізаторські пропозиції, заявки на винаходи, депоновані рукописи, рукописи перекладів, неопубліковані аналітичні огляди. Рукописами такі документи називають умовно, оскіль­ки насправді вони можуть бути віддруковані на друкарській ма­шинці або на принтері чи записані в машиночитаній формі.

Неопубліковані наукові документи оформлюють, як правило, засобами машинопису чи друкують на принтері ЕОМ, реєстру­ють в органах інформації та бібліотеках для відображення в інформаційних виданнях чи базах даних цих організацій. Завдяки бібліографічній інформації такі документи стають відомими будь-якому фахівцю і він може замовити копію документа чи його частин або іншим чином ознайомитися зі змістом документа.

Соціальна значущість неопублікованих наукових документів зростає у зв'язку з тим, що в багатьох випадках вони є єдиним джерелом інформації про нові наукові та виробничі розробки, відомості про які з тих чи інших причин не були чи не могли бу­ти опубліковані. Більшість документів цього масиву створюють безпосередньо в ході чи одразу після завершення наукового дослі­дження чи виробничої роботи, що робить їх особливо цінними.

За загальною кількістю назв число неопублікованих науко­вих документів, які щорічно з'являються, перевищує випуск опублікованих, а за важливістю, новизною, актуальністю, уні­кальністю і достовірністю інформації, оперативністю створен­ня та іншими інформаційними якостями вони часом перевер­шують опубліковані документи.

Єдиної класифікації неопублікованих наукових докумен­тів на сьогодні немає.

Основними видами неопублікованих наукових документів є звіт прнауково-дослідницьку роботу і дослідно-конструк торську розробку, дисертація, депонований рукопис, науковий переклад, оглядово-аналітичний документ.

2,2. Депонований рукопис

Депонований рукопис³ — вид неопублікованого документа, закінчена наукова робота, що являє інтерес для вузького кола фахівців, публікування якої в даний час у традиційних иидлн-

³ Назва «депонований рукопис» відображає не вид рукописного докумічпп, а спосіб його функціонування у сфері наукових комунікацій.

ЗО

них, розрахованих на широке розповсюдження, з тієї чи іншої причини недоцільне (що не виключає можливості її опубліку-ііїі пня в майбутньому). За своїм юридичним статусом депонова-и и й рукопис прирівнюють до публікації, хоча він друкується и обмеженій кількості примірників (2-3).

Депонованим рукописом можуть бути статті, тези наукових

доповідей, збірки статей і монографії (що не перевищують 200 сто-

1>інок). Вимоги, що ставлять до них, сформульовані в «Порядку

іержавної реєстрації та обліку відкритих науково-дослідних,

дослідно-конструкторських робіт і дисертацій» (2000 p.).

їх виготовляють у кількох примірниках на друкарській ма­шинці або принтері чи фіксують на дискеті і передають для де­понування до органів науково-технічної інформації. Рукопис вважають опублікованим лише після появи його бібліо­графічного опису та анотації у виданні органу науково-технічної інформації. Отримавши статус депонованого рукопи­су, його прирівнюють до публікації. Інформаційні органи через свої видання повідомляють про наявність таких руко­писів і видають за заявками їх копії.

Система депонування (латин, depo — кладу) виникла в ре­зультаті постійного збільшення диспропорції між зростанням потоку рукописів наукових статей і монографій та можливос­тями видавництв публікувати більшість із них. З іншого боку, значна частина таких документів має вузькотематичнии харак­тер, орієнтована на мінімальну кількість фахівців, тому їх публі­кування є недоцільним. Проте це не знижує їх інформаційної цінності, а система депонування забезпечує можливість озна­йомлення з їх змістом. Депонування — спосіб прискорення до­ведення інформації до споживача. Депонований рукопис стає надбанням вчених значно раніше, ніж публікація.

2.3. Дисертація

Дисертація (латин, dissertatio — дослідження, обговорення) — кваліфікаційна наукова робота в певній галузі науки, що про­йшла попередню експертизу і подана до захисту на здобуття вченого ступеня у спеціалізованій вченій раді.

Вона має внутрішню єдність, містить сукупність наукових результатів, наукових положень, що висуває автор для публіч­ного захисту, які свідчать про особистий внесок автора як вче­ного в науку. Це — завершена праця, що містить нові знання, сформульовані й обґрунтовані наукові концепції.

31

Дисертації підлягають публічному захисту, що необхідно для оцінювання ефективності та якості наукової роботи. Є два види дисертацій: на здобуття наукового ступеня доктора (докторська) та кандидата наук (кандидатська).

Вимоги, що ставлять до дисертацій, сформульовані в «По­рядку присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань» (2007 р.).

Встановлені такі обсяги рукопису дисертацій: для доктор­ської — 11-13 авторських аркушів (для суспільних і гумані­тарних наук — 15-17), кандидатської —4,5-7 (для суспільних і гуманітарних наук — 6,5-9). Дисертацію друкують на друкар­ській машинці чи комп'ютері, вона містить текст, малюнки, таблиці, список використаних джерел. До основних реквізитів дисертації належать: назви міністерства та установи, де відбувся захист, індекс УДК, відомості про автора, назва дисертації, її вид (дисертація, наукова доповідь), науковий ступінь, спеціаль­ність, відомості про наукового керівника (для кандидатської) чи наукового консультанта (для докторської), місто і рік завер­шення роботи.

Кандидатські і докторські дисертації після захисту в обо­в'язковому порядку направляють для реєстрації та зберігання в УкрШТЕІ та Національну бібліотеку України імені В. І. Вер-надського. Третій примірник дисертації також зберігають в установі, де відбувся захист.

Деякі автори до неопублікованих наукових документів від­носять і автореферати дисертацій, але вони все-ж таки публі­куються накладом 100-150 примірників і є доступними для будь-якого користувача бібліотеки (див. п. 5.2).

2.4. Звіти про науково-дослідницьку роботу і дослідно-конструкторську розробку

Звіти про науково-дослідницькі роботи і дослідно-конст­рукторські розробки — це документи (рукописні, машинопис­ні, принтерні), що містять детальний опис ходу і результатів дослідження.

Звіти про науково-дослідницькі роботи і дослідно-конст­рукторські розробки підлягають обов'язковій реєстрації теми й інформуванню про основні аспекти вмісту завершеної роботи у виданнях інформаційних органів. В Україні такі функції ви­конує Український інститут науково-технічної і економічної

32

інформації (УкрІНТЕІ). Звітами зараз користуються від 25 до 50% вчених, які займаються фундаментальними дослідження­ми.

Звіт про науково-дослідницьку роботу — документ, що міс­тить систематизовані відомості про дану роботу, описує процес і/чи результат дослідження. Структурно звіт складається з чо­тирьох частин: вступна, основна частини, додатки та інші мате­ріали наприкінці звіту. Звітні документи мають титульний ар­куш, анотацію, вступ, опис суті дослідження і висновки. Звіти про науково-дослідницькі роботи і дослідно-конструкторські розробки вирізняє оригінальність, оперативність, дос­товірність, наявність повних і нових відомостей про результа­ти роботи.

2.5. Науковий переклад

Переклад іноземної та української наукової документації є найважливішим засобом міжнародного обміну науковою і технічною інформацією.

Розрізняють неопубліковані переклади двох видів: пере­клад зарубіжних документів українською; переклад українсь­ких документів іноземною мовою.

Щорічно перекладачі України дають більше 400 тисяч ав­торських аркушів різних науково-технічних текстів, що при­значені для вивчення зарубіжного і популяризації українсько­го досвіду.

Автентичність перекладу тексту документа-оригіналу га­рантує перекладач чи установа, що здійснює переклад.

УкрШТЕІ здійснює реєстрацію, організацію фонду пере­кладів, довідково-інформаційне обслуговування, видання бібліографічної інформації про переклади, виконані у рамках координації інформаційної системи.

Координації підлягають переклади, виконані з науковою чи просвітницькою метою без одержання прибутку і не призна­чені для опублікування. Призначенням координації перекла­дацької діяльності є ліквідування дублювання виконання пе­рекладів та використання фонду перекладів на взаємовигідній основі.

Для виконання перекладу подають заяву на переклад, призначену для реєстрації перекладу, запит про його наявність у фонді та замовлення копії перекладу.

33

Правила оформлення перекладу передбачають наявність титульного аркуша, текстової частини, надрукованої з одного боку аркуша, а також креслень, формул, таблиць і списку літе­ратури (за їх наявності в оригіналі).

Наукові переклади (реферативний, переклад-анотація) оформлюють і друкують необхідними тиражами як рукописи (машинописи чи принтерні документи), призначені для фахів­ців відповідних галузей. Переклади містять основний текст, відомості про переклад і оригінал. Авторське право на перек­лад належить перекладачеві.

2.6. Оглядово-аналітичний документ

Оглядово-аналітичні документи відрізняються від попе­редніх видів неопублікованих наукових документів тим, що вони є результатом аналітико-синтетичного перероблення од­ного чи кількох первинних документів, що містять початкову інформацію, і на цій підставі належать до класу вторинних до­кументів.

Оглядово-аналітичні документи містять систематизовані відомості про документи (опубліковані, неопубліковані, ті, що не підлягають публікуванню) чи про результат аналізу й уза­гальнення відомостей, поданих у первинних документах. Вони призначені для безперервного інформаційного моніторингу розвитку відповідної галузі науки і техніки.

Оглядові документи поділяють на такі види: огляд стану питання, інформаційно-реферативний огляд, щорічний ог­ляд, щорічна доповідь, прогностичний огляд, бібліографіч­ний огляд.

Бібліографічні огляди — це бібліографічні посібники, що містять узагальнену характеристику групи документів, які об'єднують за певною ознакою, та бібліографічні описи цих документів. Тобто це посібники, в яких застосовують огляд як спосіб бібліографічної характеристики. За призначенням їх поділяють на рекомендаційні та науково-допоміжні. Рекомен­даційні огляди призначені на допомогу загальній та професій­ній освіті, самоосвіті, вихованню і популяризації знань. їх створюють для певних груп користувачів, які займаються освітою, самоосвітою тощо з урахуванням рівня їх підготовки. Науково-допоміжні огляди призначені для допомоги науков­цям, спеціалістам різних галузей знань та виробництва

34

її їх науково-дослідницькій діяльності і містять систематизо­вані відомості про опубліковані і неопубліковані документи у формі, зручній для швидкого з ними ознайомлення. За імістом бібліографічні огляди поділяють на ряд різновидів: огляди новинок, серій, тематичні, персональні, універсальні, галузеві. Огляд складається з трьох частин: 1) вступної статті, що роз'яснює тему (проблему); 2) огляду-розповіді, що оповідає про документи; 3) бібліографічного списку використа­них джерел.

Огляди можуть публікуватися в різних виданнях або за­лишатися неопублікованими у фонді організації, яка його підготувала, або бути депонованими у відповідних органах НТІ.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які основні характеристики неопублікованого наукового документа?

1. Які є види неопублікованого наукового документа?

2. Що таке депонований рукопис?

3. Які основні реквізити дисертації?

2. Яка відмінність оглядово-аналітичних документів від ін­ ших неопублікованимх документів?

Література: 4; 25; 26; 27; 34; 53; 101; 108; 122.