12.4. Класифікація електронних видань

Електронні видання прийнято поділяти на дві великі групи залежно від способу їх розповсюдження:

• зафіксовані на переносних, зйомних носіях (CD-ROM, DVD- ROM та ін.). Ці документи існують як окремі об'єкти, їх назива­ ють автономними чи «офлайновими». Більшість з них можна вважати електронними виданнями, оскільки вони мають не лише завершену внутрішню структуру, а й багато інших формальних ознак: наклад, вихідні дані, відомості про відповідальність тощо;

• онлайнові публікації, що зберігаються на певному сервері чи окремому комп'ютері. Головною особливістю цих доку­ ментів є невідокремленість їх матеріального носія від внутрішньої «пам'яті» комп'ютера, тобто вони являють собою документи без індивідуальної матеріальної основи.

Однак з розвитком комп'ютерних технологій цей поділ стає все умовнішим — архіви мережевих видань (частіше за все жур­налів) записують на CD-носії, з яких вони, у свою чергу, можуть бути доступні в Інтернеті. З іншого боку, ряд видань, що вийшли на оптичних компакт-дисках, мають мережеві поновлення. Інтер-нет дозволяє актуалізувати інформацію, зафіксовану на компакт-диску, раніше, ніж буде підготовлено інше електронне видання.

В електронному середовищі є практично всі види видань, з тією чи іншою мірою вираженості основних ознак.

Міждержавний стандарт ГОСТ 7.83-2001 «Межгосудар­ственный стандарт. СИБИД. Электронные издания. Основ­ные виды и выходные сведения»³⁹ подає такі ознаки поділу електронних видань:

^{3 9} Незважаючи на те, що Україна не приєдналася до ГОСТ 7.83-2001 «Межго­сударственный стандарт. СИБИД. Электронные издания. Основные виды и выход­ные сведения», класифікацію електронних видань можна вважати загалом, із пев­ними зауваженнями, прийнятною для використання і в нашій країні.

228

• за наявністю друкованого еквівалента;

• за знаковою природою основної інформації;

• за цільовим призначенням;

• за технологією розповсюдження;

• за характером взаємодії користувача і електронного ви­ дання;

• за періодичністю;

• за структурою.

За наявністю друкованого еквівалента розрізняють такі електронні видання:

• електронний аналог друкованого видання (в основному відтворює відповідне друковане видання — розташування тексту на сторінках, ілюстрації, посилання, примітки тощо);

• самостійне електронне видання.

За знаковою природою основної інформації розрізняють:

• текстове електронне видання (містить переважно тексто­ ву інформацію, подану у формі, що припускає посимвольне об­ роблення);

• образотворче електронне видання (містить переважно зображення об'єктів, що їх розглядають як цілісні графічні сутності, подані у формі, яка припускає перегляд і друковане відтворення, однак не припускає посимвольного оброблення)⁴⁰;

• звукове електронне видання (містить цифрове подання звукової інформації у формі, що припускає її прослуховуван- ня, однак не призначена для друкованого відтворення);

• програмний продукт (самостійний, відчужений твір, що являє собою публікацію тексту програми чи програм мовою програмування чи у формі виконуваного коду);

• мультимедійне електронне видання (містить інформацію різної природи, що присутня рівномірно і взаємопов'язано для ви­ рішення визначених розробником завдань, причому цей взаємо­ зв'язок забезпечений відповідними програмними засобами).

За цільовим призначенням розрізняють:

• офіційне електронне видання;

• наукове електронне видання;

• науково-популярне електронне видання;

• виробничо-практичне електронне видання;

• нормативне виробничо-практичне електронне видання;

• навчальне електронне видання;

^{4 0} До образотворчих електронних видань відносять також факсиміле, і тексти в форматах, що не нрипуекають посимвольного оброблення.

229

• громадсько-політичне електронне видання;

• довідкове електронне видання;

• електронне видання для дозвілля;

• рекламне електронне видання;

• художнє електронне видання.

Характеристика електронних видань за цільовим призна­ченням збігається з аналогічною характеристикою друкованих видань(див. с 73-118)

За технологією розповсюдження розрізняють:

• локальне електронне видання (призначене для локального використання, що випускають як певну кількість ідентичних примірників (наклад) на переносних машиночитаних носіях);

• мережеве електронне видання (доступне потенційно необ­ меженому колу користувачів через телекомунікаційні мережі);

• електронне видання комбінованого характеру (може ви­ користовуватися як локально, так і через мережу).

За характером взаємодії користувача та електронного видання розрізняють:

• детерміноване електронне видання (видання, параметри, зміст та спосіб взаємодії з яким визначені видавцем і не мо­ жуть бути змінені користувачем);

• недетерміноване (інтерактивне) електронне видання (ви­ дання, параметри, зміст та спосіб взаємодії з яким прямо чи опосередковано встановлює користувач відповідно до його інтересів, рівня підготовки тощо на основі інформації і за допо­ могою алгоритмів, визначених видавцем).

За періодичністю розрізняють такі види:

• неперіодичні електронні видання;

• серіальні електронні видання;

• поновлювані електронні видання (видання, що виходять че­ рез визначені чи невизначені проміжки часу як нумеровані чи да­ товані випуски, що мають однаковий заголовок і частково повто­ рюваний зміст; кожен наступний випуск містить у собі актуальну інформацію, що залишилась, і повністю замінює попередній).

За структурою розрізняють:

• однотомне електронне видання (неперіодичне електронне видання, випущене на одному машиночитаному носії);

• багатотомне електронне видання (неперіодичне електрон­ не видання, що складається з двох чи більше пронумерованих частин, колена з яких подана на самостійному машиночитано­ му носії, але разом вони являють собою єдине ціле за змістом та оформленням);

230

— електронна серія (серіальне електронне видання, що міс­тить сукупність томів, поєднаних спільністю задуму, тематики, цільовим та читацьким призначенням, які виходять в одно­типному оформленні).

Електронні видання на CD-носіях як локальні електронні видання можуть бути енциклопедіями, біографічними довідника­ми, програмами, що навчають, та підручниками, бібліографічни­ми покажчиками та реферативними журналами, правовими база­ми даних, електронними довідниками та перекладачами, іграми, літературно-художніми та довідковими виданнями.

Видові характеристики електронних енциклопедій в ціло­му аналогічні друкованим виданням — вони можуть бути універсальними, галузевими, спеціальними. Переважна біль­шість електронних енциклопедій є мультимедійними гіпертекс-товими виданнями.

На відміну від енциклопедій, правові бази даних не належать до мультимедійних видань, однак вони оснащені сис­темою пошуку необхідної інформації за різними параметрами.

До мережевих електронних видань можна віднести ок­ремі твори (оригінальні або електронні копії друкованих), бази даних тасайти.

Електронна книга як електронне видання на сьогодні немає єдиного визначення та сутнісних ознак. її розглядають як видання на оптичних компакт-дисках та інших носіях; як художній твір і журнали, розміщені на сайтах і доступні в Інтернеті; як елект­ронні копії друкованих видань; як спеціальні технічні пристрої для читання разом із зафіксованою в них інформацією тощо.

На відміну від електронних неперіодичних видань, що є, пере­валено, копіями друкованих видань, електронні журнали переважно є оригінальними. Це широке коло наукових, науково-популярних і технічних журналів, починаючи з комп'ютерних (Computer World Украина, Computer-Week Moskow, CompuLog та ін.) і мережевих (Internet Journal, CrazyWeb, LANMagazine) та закінчуючи музичними та гральними; а також громадсько-політичні журнали, наприклад, широко відомий «Огонек»; літературно-художні («Літературна газета» тощо).

Крім журналів, у мережевому середовищі є й бібліографічні покажчики, і реферати на зразок Book Reviews та електронної бібліотеки служби «ІНФОМАГ»; газети (наприклад, «Аргумен­ты и факты», «Учительская газета»); розважальні видання («Ваш шанс», «Молодой»); спеціалізовані рекламні видання, у тому числі «Караван плюс», «Анонс Контракт».

231

Так само, як і друковані, електронні видання можуть бути класифіковані за форматом. Проте якщо в друкованому виданні формат характеризує фізичні розміри видання, то в електронно­му виданні формат описує те, яким чином у файлі подана інфор­мація, що міститься в даному виданні. Починаючи з 80-х pp., елект­ронні видання розповсюджували в текстовому форматі, спочатку під операційну систему DOS (з розширенням txt), а потім під Windows й інші платформи. У даний час використовують два ос­новні гіпертекстові формати, а саме HTML і PDF, причому ос­танній зберігає всю інформацію у графічній формі. Якщо ви­дання містить цифрову анімацію, а тим більше цифрові аудіо-і відеофрагменти, то такі електронні видання називають муль­тимедійними. Хоча це і не назва формату, однак важлива харак­теристика того, які цифрові формати може містити видання.

Мультимедіа зараз — це повноцінне об'єднання комп'ютер­них й інших інформаційних технологій: відео-, аудіо-, фото-, кі­но-, телекомунікацій (телефон, телебачення, радіозв'язок), а та­кож текст і графіка, як статична, так і динамічна (анімаціина). За допомогою додатків мультимедіа текст, графіку, аудіо- і відеоін-формацію об'єднують в єдине інформаційне поле, подібно тому, як в кінофільмі об'єднуються звук і рухоме зображення. Проте на відміну від кінофільму мультимедіа є інтерактивним середови­щем, тобто користувач може управляти процесом подання муль­тимедіа за допомогою різних засобів введення, таких, як клавіатура і маніпулятор миша.

Використання мультимедіа, наприклад, у навчальних посіб­никах доповнює аналітичні (обчислювальні і логічні) і навігаційні можливості комп'ютерів здатністю до образного, синтетичного опису предмету чи об'єкта, що вивчають. Численні дослідження виявили, що той, хто навчається, з першого разу запам'ятовує ли­ше чверть почутого і третину побаченого, а в разі комбінованої дії на слух і зір запам'ятовує приблизно половину інформації, а при залученні того, хто навчається, ще й в активні дії (наприклад, при використанні інтерактивних мультимедіа-технологій) частка зас­воєного досягає 75%. Мультимедіа, особливо інтерактивне, ак­тивізує індивідуальні особисті мотиви засвоєння матеріалу.

Склад і розташування вихідних відомостей електронного видання залежать від його виду, кількості фізичних носіїв та оформлення.

Основними елементами вихідних відомостей є:

- відомості про авторів та інших фізичних і юридичних осіб, які брали участь у створенні електронного видання;

232

• заголовок електронного видання;

• надзаголовкові дані;

• підзаголовкові дані;

• вихідні дані;

• випускні дані;

• мінімальні системні вимоги;

• класифікаційний індекс;

• номер державної реєстрації;

• міжнародний стандартний номер;

• штрих-код;

• знак охорони авторського права;

• бібліографічний опис;

• анотація.

Наприклад, підзаголовкові дані залежно від виду електрон­ного видання можуть містити: відомості, що пояснюють заго­ловок, відомості про вид видання за знаковою природою основ­ної інформації, цільовим призначенням, періодичністю, відомості про кількість томів багатотомного видання, порядко­вий номер тому чи частини, відомості про період поновлення для поновлюваних електронних видань, відомості про носій для локальних електронних видань.

Випускні дані електронного видання об'єднують такі відомості: назву видавця, його поштову адресу та телефон, най­менування виготовлювача, його адресу, обсяг даних в Мб, три­валість звукових та відеофрагментів за хвилину, комплектацію видання (кількість носіїв, наявність супроводжувальної інфор­мації тощо), наклад (для локальних електронних видань), номер ліцензії на видавничу діяльність і дату її видачі (для періодич­них електронних видань), реєстраційний номер та реєстрацій­ний орган (для періодичних електронних видань).

Мінімальні системні вимоги охоплюють: вимоги до ком­п'ютера (тип, процесор, частота; ємність вільної пам'яті на жорсткому диску; ємність оперативної пам'яті); операційної системи; відеосистеми; акустичної системи, необхідне додат­кове програмне забезпечення (що не входить до складу елект­ронного видання)та устаткування.

Електронне видання, що є аналогом друкованого, крім власних вихідних відомостей, повинно містити вихідні відо­мості відповідного друкованого видання.

Основним місцем розташування вихідних відомостей є ти­тульний екран (один із перших екранів електронного видання, або спеціальний системний екран), що в електронному виданні виконує функцію титульного аркуша.

233

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Як визначають поняття електронного документа та які його особливості?

2. Які є компоненти електронного документа?

3. За якими ознаками класифікують електронні документи?

4. Які є різновиди електронних документів?

5. Які є елементи електронного видання?

6. За якими ознаками класифікують електронні видання?

Література: 15; 55; 57; 58; 71; 73; 74; 75; 76; 84; 86; 92; 108; 110; 113; 143; 145; 162.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ

1.3а матеріальною конструкцією носія перфоровані доку­менти поділяють на:

а) карткові та стрічкові;

б) одно-, дво-, трирядкові і т. д. перфокарти;

в) штучні, паперові, пластмасові, целулоїдні чи лавсанові;

г) машиночитані та людиночитані;

д) перфокарти з краевою і внутрішньою перфорацією.

2. Перфокарта — це:

а) застарілий носій інформації у формі паперового аркуша з отворами, на якому дані наносять у певній послі­ довності кодових комбінацій отворів;

б) позитивне чорно-біле чи кольорове фотографічне зобра­ ження на прозорій основі (скло, плівка та ін.);

в) документ, що містить запис звукової інформації;

г) будь-який носій інформації, призначений для викорис­ тання системами автоматичного оброблення даних;

д) відрізок рулону мікрофільму, вміщений у джекеті.

3. Мікрографічний документ — це:

а) документ на мікроносії у вигляді мікрокопії чи оригіна­ лу мікродокумента;

б) зображувальний документ, що містить зображувальну інформацію, зафіксовану відеозаписом;

в) оригінал фонодокумента, одержаний шляхом механічно­ го запису звукової інформації на металевому диску;

234

г) об'ємне зображення об'єкта, одержане методами голо­ графії;

д) носій інформації у формі паперової стрічки з отворами.

4. За способом документування мікроформи поділяють на:

а) оригінальні мікродокументи і мікрокопії;

б) на фото-, кіно-, магнітострічки чи оптичні диски;

в) аналогові та дискретні;

г) фотографічні та поліграфічні;

д) мініатюрне факсиміле, мікрокадр, мікротейк і мікро- стрик, мікрокриїт, мікролено.

5. За ознакою походження видами мікродокументів є:

а) оригінальні мікродокументи і мікрокопії;

б) фотографічні та поліграфічні;

в) рулонні та плоскі;

г) аналогові та дискретні;

д) лазерні та магнітні.

6. Мікрофіша — це:

а) зображувальний документ, що містить зображувальну інформацію, зафіксовану відеозаписом;

б) мікроформа на форматній прозорій плівці, мікрозобра- ження на якій розташовані рядками чи колонками;

в) оригінал фонодокумента, одержаний шляхом механічно­ го запису звукової інформації на металевому диску;

г) мікрофотокопія на пласкій непрозорій фотоплівці;

д) негативний мікрофільм, виготовлений з оригіналу доку­ мента відповідно до вимог державних стандартів і якому надано відповідний символ.

7. Різновидами мікрокарт є:

а) прозорі та непрозорі;

б) фотографічні та поліграфічні;

в) магнітні та оптичні;

г) мікрофіші та мікрофільми;

д) рулонні та плоскі.

8. Магнітними носіями інформації є:

а) магнітна стрічка, магнітна карта, магнітний диск (жорсткий і гнучкий);

235

б) мікрофільм, мікрофіша, мікрокарта;

в) DVD-Video, DVD-Audio, DVD-Data;

г) відео-, оптичний диск;

д) CD-ROM, DVD-RAM.

9. Магнітна карта — це:

а) носій інформації у вигляді стрічки із гнучкої та прозорої плівки з феромагнітним покриттям;

б) машиночитаний документ, що має інформацію, зафіксо­ вану за допомогою оптичного випромінювання;

в) носій інформації у формі прямокутної фотоплівки, на якій у певній послідовності розміщено кадри з мікрозоб- раженнями документів;

г) писемний документ, у якому письмові знаки нанесені за допомогою друкарської техніки;

д) носій інформації у формі гнучкої пластини з магнітним покриттям.

10. За діаметром носія дискети поділяють на:

а) гнучкі та жорсткі;

б) гігант, гранд, міньйон;

в) аналогові та дискретні;

г) стандартні, міні-диски, мікродиски;

д) мініатюрне факсиміле, мікрокадр.

11. Видами жорстких магнітних дисків є:

а) жорсткий диск, вбудований у накопичувач, та зйомний жорсткий диск;

б) аналогові та дискретні;

в) CD-ROM, DVD-диск;

г) аудіокомпакт- та відеодиск;

д) флоптичний та магнітооптичний.

12. Оптичний диск — це:

а) диск із постійною звуковою інформацією, записаною у двій­ ковому коді;

б) аудіовізуальний документ, що містить зображувальну та звукову інформацію, зафіксовану відповідно відео- та звукозаписом;

в) документ, що створює відчуття об'ємності зображення;

г) загальна назва для носіїв інформації, виконаних у ви­ гляді дисків, запис на які здійснюється за допомогою оп­ тичного випромінювання;

236

д) узагальнюючий термін понять: кіно-, фоно- та фотодоку­мент.

13. Аудіокомпакт-диск — це:

а) носій інформації у вигляді стрічки із гнучкої та прозорої плівки з феромагнітним покриттям;

б) оптичний диск із постійною звуковою інформацією, за­ писаною у двійковому коді;

в) аудіовізуальний документ, що містить зображувальну та звукову інформацію, зафіксовану відповідно відео- та звукозаписом;

г) позитивне чорно-біле чи кольорове фотографічне зобра­ ження на прозорій основі;

д) аудіовізуальний чи зображувальний документ, зміст якого передано за допомогою кінематографічної техніки.

14. Різниця між дисками CD-R і CD-RW полягає в тому, що:

а) CD-R призначений для багаторазового запису, CD-RW — для одноразового запису;

б) CD-R призначений для одноразового запису, CD-RW — для багаторазового запису;

в) різниця несуттєва;

г) CD-R призначений для запису відеозображення, CD-RW — для запису аудіоінформації;

д) CD-R призначений для зберігання мультимедійного про­ дукту, CD-RW призначений для зберігання документа у форматі HTML.

15. Видами носіїв DVD-дисків є:

а) DVD-ROM, DVD+R/RW, DVD-R/RW, DVD-RAM;

б) CD-R, CD-RW;

в) флоптичний диск, міні-диск;

г) DVD-Video, DVD-Audio, DVD-Data;

д) DVD+R/RW, DVD-R/RW.

16. Голограма — це:

а) об'ємне зображення об'єкта, одержане методом голографії;

б) документ, що містить звукову інформацію, яку відтво­ рюють за допомогою технічних засобів;

в) зображувальний документ, що містить інформацію, зафіксовану відеозаписом;

г) оригінал фонодокумента, одержаний шляхом механічно­ го запису звукової інформації на металевому диску;

237

д) книжковий знак власника, що приклеюють власники бібліотек на внутрішній бік палітурки книги.

17. Голограма може бути:

а) кольоровою;

б) об'ємною;

в) пласкою та об'ємною; чорно-білою та кольоровою;

г) пласкою та кольоровою;

д) пласкою.

18. Залежно від призначення голограми можуть бути:

а) у вигляді самоклейних етикеток, фольги гарячого відтискання чи плівки для ламінування;

б) іміджевими чи захисними;

в) плоскими чи об'ємними;

г) однобарвними чи багатобарвними;

д) 3D-, Dot-Matrix-голограмами, комбінованими гологра­ мами.

19. Кінодокумент — це:

а) аудіовізуальний чи зображувальний документ, зміст якого передано за допомогою кінематографічної техніки;

б) узагальнювальний термін понять: кіно-, фоно- та фотодо­ кумент;

в) видання живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та гра-, фічних робіт (креслень, схем тощо);

г) аудіовізуальний документ, що містить зображувальну та звукову інформацію, зафіксовану відповідно відео- та звукозаписом;

д) серія чорно-білих або кольорових діапозитивів на кіно­ плівці, об'єднаних відповідними титрами.

20. За жанровим і цільовим призначенням різновидами відеофільму є:

а) науково-популярний, рекламний;

б) художній, рекламний;

в) художній, науково-популярний, документально-публі­ цистичний, хронікальний, телевізійний тощо;

г) документально-публіцистичний, хронікальний;

д) хронікальний і телевізійний.

238

21. Діапозитив — це:

а) аудіовізуальний документ, що містить зображувальну та звукову інформацію, зафіксовану відповідно відео- та звукозаписом;

б) серія чорно-білих чи кольорових кадрів на кіноплівці, об'єднаних відповідними титрами;

в) узагальнювальний термін понять: кіно-, фоно- та фотодо­ кумент;

г) позитивне чорно-біле чи кольорове фотографічне зобра­ ження на прозорій основі (скло, плівка та ін.); те саме, що і слайд;

д) видання живописних, графічних, скульптурних творів мистецтва, спеціальних чи художніх фотографій та гра­ фічних робіт (креслень, схем тощо).

22. За матеріалом носія інформації різновидами фотодоку­ мента є:

а) негативи на склі чи плівці, позитиви — на папері, плівці чи склі (діапозитиви);

б) позитиви, негативи;

в) діазокопія, діапозитив, діафільм;

г) кольорові та чорно-білі фотодокументи;

д) фотографії та діапозитиви.

23. Різновидами фотографії спеціального призначення є:

а) документальна, художня, аматорська;

б) науково-технічна, аеро-, мікрофотографія, рентгенівська, інфрачервона, репродукована та ін. фотографії;

в) рентгенівська, інфрачервона фотографії;

г) документальна, художня фотографія;

д) фотографії на гнучкій полімерній, жорсткій і паперовій основі.

24. Складовими елементами електронного видання є:

а) зміст, контекст, метадані, носій інформації;

б) інтелектуальна форма, відповідальні особи, архівні зв'язки;

в) матеріальна конструкція, цільове призначення, періо­ дичність;

г) тексти, ілюстративний матеріал, звуковий супровід, анімація і відео, формат;

д) характер і носій інформації, формат, обсяг.

239

25. Електронні видання класифікують за такими ознака­ми, як:

а) зміст, контекст, метадані, носій інформації;

б) матеріальна конструкція, цільове призначення, періо­ дичність;

в) інтелектуальна форма, відповідальні особи, архівні зв'язки;

г) цільове призначення, обсяг, матеріальна конструкція;

д) за наявністю друкованого еквівалента, за знаковою приро­ дою основної інформації, за цільовим призначенням, за технологією розповсюдження, за характером взаємодії ко­ ристувача і електронного видання, за періодичністю, за структурою.

МОДУЛЬНА КОНТРОЛЬНА РОБОТА № 4

І. Дати розгорнуту письмову відповідь на такі питання:

1. Голографічний документ: характерні ознаки та загальна характеристика.

2. Характеристика електронних видань.