Тема 9. Нотні видання

9.1. Загальна характеристика нотних видань

З усієї сукупності документів нотні видання виокремлюють за характером знакових засобів фіксації і передання інформа­ції. За цією ознакою нотні видання відносять до ідеографічних документів.

Нотне видання — це вид видання, значну частину обсягу якого займає нотний запис музичного твору. Нотне видання призначене для виконання чи вивчення музичних творів.

Музика (грец. musike — мистецтво муз) — вид мистецтва, що відображає дійсність у звукових художніх образах. її зміст складають образи художніх інтонацій як результат віддзерка­лення, перетворення й естетичного оцінювання об'єктивної реаль­ності в свідомості виконавця. Музика ґрунтується на здатності людини асоціювати слухові відчуття з власними переживання­ми, із станами і процесами зовнішнього світу. Музична культу­ра кожного народу має специфічні ознаки, які виявляються перш за все в народній музиці, де думка втілюється в інто­нації. Засобом втілення музичних образів є певним чином ор­ганізовані звуки. Основними елементами і виражальними за­собами музики є лад, ритм, метр, темп, динаміка, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія, інструментування.

Музику фіксують в нотному записі та реалізують у процесі виконання. За виконавськими засобами музику поділяють на вокальну, інструментальну і вокально-інструментальну. Му­зику часто поєднують із хореографією, театральним мистецт­вом, кіно. Розрізняють музику одноголосну (монодія) і багато­голосну (гомофонія, поліфонія). Музику поділяють на роди, види (оперна, симфонічна, камерна тощо) і жанри (героїчна опера, комічна опера, пісня, танець, марш, симфонія, сюїта, соната тощо).

Музика істотно відрізняється від мовлення перш за все якостями, властивими їй як мистецтву: найважливішою есте­тичною роллю змісту і форми, опосередкованістю відображен­ня дійсності, необов'язковістю утилітарних функцій, немож­ливістю однозначно виразити конкретні поняття тощо.

Основну частину нотних видань складає запис музичних творів з текстом чи без нього. На відміну від текстових, нотні видання передають інформацію за допомогою спеціальних знаків — нот.

171

Ноти (латин, not а — письмовий знак) — умовні графічні зна­ки, призначені для запису музичних звуків. Ноти є елемента­ми нотного письма — системи графічних знаків, що викорис­товують для запису музики, а також самого запису музики. Запис музики за допомогою нот також називають нотацією. Звуки, що використовують в музиці, відрізняються від нему-зичних звуків (шелестіння, скрипіння, різних шумів тощо) своєю певною висотою і тривалістю, відображеними в нотному записі. Форму і назву нот змінюють залежно від системи но­тації, прийнятої в різні епохи і в різних країнах.

Ноти розміщують (пишуть) на п'яти горизонтальних ліній­ках, які називають нотоносцем, або нотним станом. На лінійках і між лінійками, а також на додаткових лінійках і між ними записують ноти — знаки, що позначають звуки.

Точну висоту нот визначає ключ (ставлять на початку нот­ного стану). Найпоширеніший є ключ соль, чи скрипковий ключ. Скрипковим він називається тому, що це єдиний ключ, який використовують під час гри на скрипці; а ключем соль його називають тому, що він визначає місцезнаходження на нотних лінійках ноти соль першої октави. Якщо на початку нотних лінійок стоїть скрипковий ключ, то це значить, що но­та на другій лінійці — це соль першої октави. Є також і ключ фа, чи басовий ключ, який вказує місцезнаходження на нотному стані ноти фа малої октави. За необхідності при ключі проставляють так звані ключові знаки — дієзи і бемолі, що відповідають певній тональності.

Тривалість звуку позначають білою чи чорною головкою ноти, штилем і хвостом (в'язками), а також крапками після ноти, що збільшують тривалість ноти на її половину (одна крапка), три четверті (дві крапки) і т. д.

Найпоширенішими в музиці є ноти п'яти категорій: ціла нота — порожній овал; якщо є паличка (штиль) збоку ноти, направлена вгору чи вниз, — половинна нота; четвертна нота — заповнений овал (завжди з паличкою); восьма нота — заповне­ний овал із штилем і однією «в'язкою»; шістнадцята нота — заповнений овал зі штилем і двома в'язками. Ноти до третьої лінійки пишуть штилем вгору, а починаючи з третьої — вниз.

Використовують і ряд особливих знаків: аколада — дужка, що об'єднує два і більше нотних стана в записі багатоголосої музики для одного інструменту, а також для ансамблю голосів чи інструментів; ліга — зігнута лінія, що позначає межі музич­них фраз чи уривків, які повинні виконуватися зв'язно; воль-

172

та — знак, що позначає закінчення розділу твору, що повто­рюється, таін.

Отже, ноти — це умовні графічні знаки, які разом із додатко­вими позначеннями призначені для запису музики за лінійною нотною системою, тобто на нотному стані (чи нотоносці).

9.2. Класифікація нотних видань

Розроблення класифікації нотних видань є важливим тео­ретичним і практичним завданням. їх специфіка вимагає ство­рення багатоаспектної системи класифікації, що відображати­ме їх видові особливості.

За цільовим призначенням всі нотні видання поділяють на три види: наукові, навчальні, концертні.

Наукові нотні видання призначені для науково-дослід­ницької роботи, проте їх широко використовують і для виконан­ня музичних творів фахівцями і студентами вищих навчальних закладів. їх виданню передує велика текстологічна робота: тво­ри, що входять до такої збірки, звіряють з автографами та попе­редніми виданнями для виправлення можливих неточностей, відновлення оригінального нотного тексту, що з максимальною точністю передає творчі задуми композитора. В науковому ви­данні наводять фрагменти варіантів, що відображають процес роботи автора над твором. Видання забезпечують науковим апа­ратом: коментарями, списками, покажчиками.

До навчальних нотних видань належать видання «шкіл» гри на різних музичних інструментах, хрестоматій, диктантів, вправ, етюдів, вокалізів, гам, арпеджіо тощо.

Всі видання музичних творів, написаних для виконання пе­ред аудиторією, є концертними. Вони не мають коментарів, не містять наукового апарату, вказівки і пояснення в них тор­каються, в основному, виконавської техніки. Окремі вокалізи чи етюди, написані композитором як вправи, іноді набувають самостійного художнього значення, їх і розцінюють не як вправи, а як твори для концертного виконання (наприклад, етюди Ліста, Паганіні, Рахманінова, Шопена). І навпаки, кон­цертні видання можуть бути використані виконавцями та педагогами для відпрацювання технічних прийомів, розвитку швидкості, гнучкості пальців і т. д.

Відповідно до читацької адреси чи практичного викорис­тання всі нотні видання поділяють на такі види: для учнів і студентів музичних навчальних закладів (шкіл, училищ,

173

консерваторій); для фахівців (педагогів, музикознавців, композиторів, диригентів, виконавців-професіоналів); для аматорів (учасників художньої самодіяльності).

За характером виконання музичних творів всі нотні ви­дання поділяють на видання сценічних, інструментальних, вокально-хорових творів, а також змішані видання.

До видань сценічних творів відносять видання музичних творів, призначених для виконання в театрі. Вони є синтетич­ним жанром мистецтва, що об'єднує драму, музику, танець. Цей жанр включає опери (героїчні, ліричні, комічні тощо) і музичні драми (оперети, балети тощо).

Видання творів інструментальної музики поділяють на:

а) видання творів для оркестру (симфонічного, камерного тощо); щодо жанру ці видання подані симфоніями, концерта­ ми, увертюрами, поемами, симфонічними картинами, п'єса- ми-мініатюрами;

б) видання камерних творів; до них належать сонати, тво­ ри для ансамблів (камерного, естрадного, духового тощо), які у свою чергу поділяють на п'єси для ансамблів різного складу (дуетів, тріо, квартетів та ін.);

в) видання творів для окремих інструментів: фортепіано (органу, клавесина), народних інструментів та інструментів симфонічного оркестру; твори можуть бути написані в жанрі фантазій, рапсодій, варіацій, поліфонічних п'єс тощо.

Видання вокально-хорових творів мають такі різновиди: видання вокально-симфонічних творів (кантат, ораторій, во­кально-симфонічних циклів); видання творів для хору чи голо­су (народні, професійні, авторські, камерні, вокальні твори, естрадні і масові пісні).

Змішані видання містять музичні твори, різні за жанром і ха­рактером виконання. Це авторські, нетематичні і тематичні збірки.

За характером викладення чи запису всі видання музичних творів поділяють на партитури, оркестрові голоси, дирекціо­ни, клавіри, запис твору для голосу чи інструмента соло, за­пис творів для голосу із супроводом фортепіано (баяна, гітари).

Партитура (італ. partitura — розділення, розподіл) — нотний запис багатоголосого музичного твору для оркестру, хору, камерного ансамблю та ін., в якому зведені партії всіх окремих голосів (інструментів). Партія — це частина оркестро­вого, хорового чи оперного твору, що виконується окремим го­лосом (співаком чи інструментом). Всі партії партитури подані в певному порядку. Партитури бувають оркестровими, оперни­ми, балетними, камерними, вокально-хоровими.

174

Музичні твори для оркестру, хору, камерного ансамблю то­що можуть бути видані також у формі оркестрових голосів (партій), тобто комплекту окремих аркушів або зошитів, що містять партії інструментів, які беруть участь в оркестрі.

Дирекціон (латин, directio — напрям) — перекладення пев­ного музичного твору для оркестру меншого складу, скорочена і спрощена партитура, в якій всі голоси вписані в реальному звучанні (незалежно від ладу інструменту) на 3-4 нотних ста­нах. Це, як правило, додатковий нотний стан над якою-небудь оркестровою партією, що містить основні мелодійні голоси ін­ших партій. Він дозволяє розучувати партію і виконувати твір без диригента. Як дирекціони видають невеликі п'єси для ду­хових чи естрадних оркестрів.

Клавір (нім. klavier — фортепіано) — перекладення парти­тури будь-якого оригінального сценічного чи вокально-сим­фонічного твору для співу з супроводом фортепіано чи лише для фортепіано. Запис клавіру завжди має схематичний харак­тер, оскільки акомпануючий інструмент, відтворюючи мело­дію, гармонію, не може передати всіх відтінків художніх інто­націй, що є самою сутністю музики.

Запис твору для голосу чи інструменту соло має форму ок­ремо виданої партії. Запис твору у виданнях, призначених для інструменту, що виконує соло з супроводом фортепіано, здійснюють таким чином: на сторінці розташовують нотний ря­док з партією сольного інструменту, а під ним — партію супрово­ду. Крім цього, видання забезпечуються вкладишем з окремим записом партії для інструменту, що виконує соло. Вкладишем користується соліст, а основним виданням — акомпаніатор.

За структурою нотні видання поділяють на моновидання (один закінчений твір) і збірки (ряд творів одного чи кількох авторів). Частину найзначніших творів одного автора, дібраних за певним принципом (хронологія, жанр тощо), об'єднують у вибрані твори. Всі твори одного автора чи їх значну частину об'єднують зазвичай у зібрання творів, де їх розташовують за жанрами, а всередині жанрів у хронологічному порядку — за датами їх написання.

За матеріальною конструкцією всі нотні видання поділяють на блочні і комплексні (прості і складні). Більшість нот випус­кають як блочні видання.

Нотні видання виходять однотомними, багатотомними і серіальними виданнями, ноти публікують також як окремі музичні твори у книгах, журналах, газетах тощо.

Блочні нотні видання мають деякі відмінності в оформленні. Багатотомні видання, зібрання творів, моновидання і збірки, що

175

в основному містять партитури і клавіри музичних творів, вихо­дять у палітурках. Велика частина нотних видань виходить в обк­ладинках, зокрема, невеликі моновидання і збірки.

У формі простих комплектних видань (тобто комплектів зо­шитів) випускають оркестрові голоси, що містять партії окремих інструментів. Складний комплект складається з партитури (ви­даної в окремій обкладинці як блочне видання) і голосів (тобто окремих зошитів з партіями інструментів, що беруть участь в ор­кестрі), скріплених у загальний футляр чи суперобкладинку. У формі складного комплекту видають твори для камерних ан­самблів з участю фортепіано, для духових та естрадних оркестрів тощо, а також для різних інструментів з супроводом фортепіано.

Особливо цінними є факсимільні видання. Будучи точним відтворенням автографа композитора, факсиміле дозволяє ознайомитися з його творчою лабораторією, простежити най­важливіші етапи роботи автора над твором.

Основними реквізитами нотних видань, тобто обов'язкови­ми даними про документ, є: відомості про автора та інших осіб, які брали участь у створенні видання; заголовок (назва) видан­ня; надзаголовочні, підзаголовочні та вихідні дані; анотація на нотне видання; комплексний книготорговий індекс-шифр; знак охорони авторського права; випускні дані.

Ім'я композитора наводять на титулі та повторюють над ви­пускними даними в повній формі. Ім'я автора обробки чи пе­рекладення наводять зі словами, що визначають характер ви­конаної роботи, на титульному аркуші в підзаголовочних даних і повторюють в повній формі над випускними даними. Ім'я автора літературного тексту вказують на титулі е підзаголо­вочних даних і повторюють повністю над випускними даними.

Ім'я укладача, який є автором обробки чи перекладення всіх творів, включених до збірки, наводять із словами, що ви­значають характер виконаної роботи, на титулі в підзаголовоч­них даних і повторюють повністю над випускними даними.

Назву літературного твору, вміщеного у видання, якщо во­на відрізняється від назви музичного, разом з відомостями про його авторів і зазначенням літературного жанру наводять на титульному аркуші в підзаголовочних даних і повторюють повністю над випускними даними.

Підзаголовочні дані містять відомості: про музичний жанр, музичну форму, вид музики, тональність; про засоби виконання; про кількість актів, дій, картин, частин твору; про характер ав­торської роботи чи новий варіант, версію; про клас чи курс

176

спеціальних музичних установ, для яких призначено видання; про форму викладення нотного тексту.

Анотацію на нотне видання наводять мовою тексту видання та українською мовою на звороті титульного аркуша чи на другій сторінці обкладинки.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Якими є особливості нотного видання?

2. За допомогою яких умовних графічних знаків подають інформацію в нотних виданнях і які є їх види?

3. За якими ознаками класифікують нотні видання?

4. Які є види нотних видань за цільовим призначенням?

5. Які є види нотних видань за характером викладення чи запису музики?

6. Що таке дирекціон, клавір?

7. Які є види нотних видань за читацькою адресою?

Література: 108; 142; 156; 157.