Тема 8. Картографічні видання

8.1. Загальна характеристика картографічних видань

Картографічне видання є різновидом ідеографічного доку­мента, в якому знаком є умовне позначення, що не відображає реальних предметів чи явищ.

Більшу частину картографічних видань становлять кар­тографічні твори, основною частиною яких є картографічне зображення, що відтворює у картографічній проекції зменше­не узагальнене зображення поверхні Землі чи іншого об'єкта у певній системі умовних позначень з розташованими на ній об'єктами реальної дійсності. Такі твори розрізняють за особ­ливостями відображення на них об'єктів реального світу, за формою та іншими ознаками. Серед них є двовимірні (тра­диційна карта, фотокарта, карта на мікрофіші, карта-транспа-рант тощо) і тривимірні (рельєфна карта, блок-діаграма, гло­бус). Із впровадженням сучасної техніки з'явилися нові види картографічних творів, як, наприклад, цифрові карти. Окре­мим видом картографічних видань є атласи, серії карт.

Усі картографічні твори, як і традиційна карта, є різної складності моделями певних частин реального світу. Сукуп­ність складових цих творів забезпечує різнобічну характерис­тику об'єкта зображення з урахуванням його особливостей.

Вивченням і розробленням картографічних видань, їх сутнос­ті, різновидів, системи, форми, окремих елементів, особливос­тей їх оформлення та створення, виробництвом і використан­ням займається картографія. Предметом картографії є об'єкти природи і суспільства (предмет, явище, процес) — їх власти­вості, взаємозв'язки, зміни в просторі й часі, при цьому почат­ковим є фіксування розміщення об'єктів у певному просторі (чи просторових відношень об'єктів). Зображені в карто­графічних виданнях об'єкти та явища мають геометричну точність, подані в зменшеному масштабі, зі збереженням про­порційності їх розмірів і відповідності до інших об'єктів. Для

156

цього використовують картографічні проекції, що є матема­тично визначеним відображенням поверхні земного еліпсоїда чи кулі на площині. Процес добору та узагальнення об'єктів, що зображують на карті, називають картографічною генера­лізацією, її здійснюють з урахуванням того, що зображувати­меться на конкретній карті, які характерні ознаки зображува­ного явища слід зберегти і виокремити відповідно до призначення цієї карти, її тематики тощо.

Властиве картам картографічне зображення формують за допомогою картографічних умовних позначень. Умовні позна­чення карти — це графічні символи чи елементи картографічно­го зображення, що їх сприймає та розрізняє око і які мають пев­не змістове навантаження на конкретній карті. Інакше кажучи, картографічні умовні позначення — це позначення на картах різних об'єктів та їх якісних і кількісних відмінностей.

Картографічні умовні позначення є особливою штучною мовою карт, яка дозволяє не лише передати певні відомості про об'єкти картографування, а й показати просторове їх розмі­щення, чого не можна досягти за допомогою інших мовних сис­тем (вербальної, математичної тощо)²⁶. Сукупність або система умовних позначень дозволяє показати одночасно різні об'єкти, їх стан, особливості групування і взаємозв'язки між ними, зав­дяки чому моделюють просторовий образ відобралсених на кар­ті об'єктів реальної дійсності.

Графічний символ формують різними зображувальними (графічними) засобами. Найпростіші з них — точки, лінії, штрихи, колір. Із них складаються графічні символи, різні за складністю рисунка та особливостями використання:

- значкові — фігурні чи геометричні знаки компактної форми, ширина й довжина яких є однаковою чи відрізняється незначно; їх використовують для зображення на карті об'єктів точкової локалізації;

- лінійні, тобто витягнуті у довжину, відносно малої товщи­ ни. Серед них розрізняють лінії, стрічки, смуги, стрілки (векто­ ри); ними зображують на карті об'єкти лінійної локалізації;

- заповнювальні використовують для виокремлення на карті значних за площею територій чи їх частин. Такими є: рівномірне фарбування позначених частин території; штриху­ вання, тобто суцільне заповнення певних ділянок здебільшого

^!в Підраховано, що текстовий опис однієї карти шкільного атласу зайняв би 20-25 сторінок, а атласу в цілому — до 4 000 сторінок, чи 10 томів по 400 сторінок кожен.

157

паралельними лініями чи штрихами; розміщення в межах ділянок за встановленими правилами однакових графічних елементів тощо;

- буквені та цифрові у вигляді однієї чи кількох букв, цілих або скорочених слів, чисел для позначення різних за по­ширенням об'єктів.

Графічні символи тієї чи іншої групи можуть розрізнятися за формою (коло, трикутник, стилізований рисунок), розміром (кола різного діаметра, лінії різної товщини), структурою (ко­ло, поділене на сектори), орієнтуванням (прямокутники, ви­довжені знизу вверх та зліва направо).

Колір (зорове сприйняття світла певного спектрального складу) бере участь у формуванні графічних символів усіх на­званих вище груп. Він має такі характеристики: кольоровий тон (червоний, жовтий, блакитний тощо), насиченість тону (наприклад, світло-червоний, червоний, темно-червоний, ще темніший), світлість тону, чи зорове сприйняття його яскра­вості (наприклад, жовтий колір сприймається світлішим за червоний).

Незважаючи на широкі можливості створення найрізнома­нітніших за графічним виконанням умовних позначень, на картах застосовують достатньо сталий їх набір, простих за фор­мою, легких для зорового сприйняття та запам'ятовування, зручних для креслення.

Для зручності користування умовні позначення поділяють на по за масштабні, лінійні позначення та позначення для об'єктів, площу яких відтворюють у масштабі карти.

Позамасштабні умовні позначення використовують для зображення на карті об'єктів, площу яких або зовсім не вияв­ляють у масштабі відтворення, або погано сприймають оком унаслідок малих розмірів. Це точкові за характером розміщен­ня об'єкти. Позамасштабні позначення застосовують і тоді, ко­ли площу, яку займають об'єкти, та її обриси не беруть до ува­ги. Зображувальними засобами для таких умовних позначень найчастіше є значкові графічні символи, а також буквені.

Лінійні умовні позначення застосовують для відображення об'єктів лінійного характеру, тобто локалізованих на лініях. Часто ширину цих об'єктів не може бути подано у масштабі кар­ти, тому її дещо перебільшують відносно своєї дійсної величини. Для таких позначень використовують лінійні графічні засоби.

Умовні позначення площ добре передають розміри, особли­вості окреслюваних меж (контуру), інші просторові відміннос-

158

ті об'єктів. Для умовних позначень цієї групи застосовують лінійні та заповнювальні засоби. За допомогою перших окрес­люють площу об'єкта, за допомогою других відображають якісні чи кількісні відмінності. В окремих випадках обмежу­ються окресленням площі, яку займає об'єкт тощо.

Названі групи умовних позначень є традиційними для за­гально-географічних карт і передають перш за все розташуван­ня об'єктів з можливою для карт певного масштабу точністю.

Картографічні видання за структурою та матеріальною конструкцією поділяють на: карти, глобуси, атласи та серії карт. Глобуси до видань належать умовно, оскільки вони є об'ємним тривимірним документом.

8.2. Карта

Карта — це зменшене, побудоване у картографічній про­екції, узагальнене і виконане в певній системі умовних позна­чень зображення поверхні Землі (іншого небесного тіла чи по­заземного простору) з розміщеними чи спроектованими на ній об'єктами реальної дійсності. Карта є основним видом карто­графічного твору.

Карта є плоскою просторовою, математично визначеною, генералізованою, образно-знаковою моделлю реального світу (окремих його частин чи боків). Як моделі карті притаманні певні властивості (просторово-часова подібність картографіч­ного зображення і реальних об'єктів, змістова відповідність, абстрактність, вибірковість, синтетичність, метричність, одно­значність, безперервність, наочність, читаність, оглядовість, висока інформативність), що є, з одного боку, проявом її харак­терних ознак, а з іншого — втіленням тих вимог, що висувають до карти під час її створення. Слід зазначити, що таких пози­тивних властивостей не має жодна з інших моделей, які вико­ристовують науки про Землю.

Однак, незважаючи на позитивні властивості, карто­графічним моделям притаманні й певні недоліки. Так, карта погано відображує динамічні зміни об'єктів, створює статич­ний образ навіть тих об'єктів, які в природі мають рухливий (мінливий) характер, невизначені межі поширення (як наприк­лад, кліматичні процеси); на ній важко суміщати зображення об'єктів, однакових за характером поширення (наприклад, ґрунти і рослинність); вона не відображає можливої різниці в рівні вивчення окремих частин території картографування та

159

в забезпеченні фактичними даними для характеристики цих частин на час створення карти.

Поряд із традиційною виокремлюють інші види карт, зо­крема:

• фотокарта, яка суміщає традиційне картографічне й фо­ тографічне зображення. Для створення таких карт використо­ вують аеро- та космічні знімки;

• карта на мікрофіші — є мініатюрною копією звичайної карти на фото- і кіноплівці. Інформацію з мікрофіш можна без­ посередньо вводити в ЕОМ для автоматизованого створення і використання карт;

• карта-транспарант — віддрукована поліграфічним спо­ собом на прозорій плівці, що дозволяє проектувати її на екран. При цьому можна суміщати три-чотири такі карти з різним, але узгодженим змістом і простежувати зв'язки між зображе­ ними на них об'єктами;

• блок-діаграма, що є тривимірним картографічним рисун­ ком, на якому перспективне зображення певної ділянки по­ верхні поєднують із поздовжнім і поперечним вертикальними розрізами земної оболонки;

• рельєфна карта — моделює тривимірне об'ємне зображен­ ня земної поверхні. Вертикальний масштаб таких карт завжди є збільшеним порівняно з горизонтальним у два — п'ять разів для гірських територій і в 5-10 разів — для рівнинних. Рельєфне моделювання поверхні на такій карті доповнюють традиційним картографічним зображенням;

• цифрова карта, що є цифровою моделлю об'єктів як тех­ нічно закодовані просторові координати елементів змісту. Ці карти є результатом логіко-математичних перетворень інфор­ мації про об'єкти реального світу. Інформацію в цифровій формі записують на магнітних стрічках або інших машино- орієнтованих носіях, що дозволяє у подальшому використову­ вати її для автоматизованого відтворення картографічного зоб­ раження, визначення картометричних показників тощо.

Елементами карти є картографічне зображення, матема­тична основа, легенда, допоміжне оснащення, додаткові дані.

Картографічне зображення — основний елемент будь-якої карти. Застосовані умовні позначення передають зміст карти, тобто сукупність інформації про зображені на карті об'єкти (рельєф, гідрографію, населені пункти тощо), їх розміщення, властивості, взаємозв'язки тощо.

160

Математична основа відображає математичні закони по­будови картографічного зображення та його геометричні влас­тивості, її складовою є картографічна проекція, яку на карті передають шляхом нанесення координатної сітки. Карто­графічна проекція встановлює функціональну залежність між координатами точок поверхні земного еліпсоїда та його зобра­ження на площині (іншій поверхні). Елементами математич­ної основи є також геодезична основа²⁷ і масштаб²⁸.

Легенда карти (легенда) є систематизованим зведенням ви­користаних на карті умовних позначень і текстових пояснень, що розкривають зміст цих позначень.

Допоміжне оснащення — це елементи карти, які полегшу­ють користування нею: формальні відомості про карту (назва карти, дані про авторів, час створення, назва видавництва, місце і рік видання тощо), картометричні графіки (лінійний масштаб, шкала крутості схилів та ін.), лінії координатної сітки.

Додаткові дані карти доповнюють або пояснюють її зміст і є тематично пов'язаними з останнім. Ці дані є різними за формою — додаткові карти (чи карти-врізки) із зображенням об'єктів, відсутніх на основній карті; профілі, графіки та діа­грами, фотографії й рисунки, цифрові дані тощо. Розміщують такі дані на полях карти чи всередині рамки.

Усі карти можна поділити на три класи: карти географіч­ні (чи карти Землі), карти планет (чи інших небесних тіл) і карти астрономічні (чи карти зоряного неба).

Основними ознаками, за якими класифікують географічні карти, є тематика, розмір поданої території, масштаб та призначення.

За тематикою (змістом) географічні карти поділяють на загальногеографічні й тематичні.

^{2 1} Геодезична основа — це сукупність геодезичних даних, необхідних для ство­рення карт. До них належать розміри земного еліпсоїда, система координат, опор­на геодезична мережа.

²⁸ Масштаб карти відображає міру зменшення лінійних розмірів земного еліпсоїда чи кулі під час зображенні їх на карті. Є різні форми позначення масш­табу на карті. Чисельний масштаб подають як дріб з одиницею в чисельнику та числом, яке відповідає мірі зменшення об'єкта картографування, у знаменнику, наприклад, 1:500 чи 1:100 000, що означає зменшення об'єкта у 500 та 100 000 разів; іменований масштаб вказує довжину лінії на місцевості, яка відповідає оди­ниці довжини на карті. Наприклад, подається напис «1 см 5 м» чи «1 см 1 000 м». Лінійний масштаб є графічною побудовою, яка спрощує визначення відстаней між певними об'єктами чи їх розмірів. Є й інші форми подання масштабу.

161

На загальногеографічних картах зображують сукупність основних об'єктів, що формують насамперед зовнішній вигляд тієї чи іншої території на Землі. До таких об'єктів належать рельєф, вода, рослинність, населені пункти, шляхи сполучення, елементи економіки і культури та деякі інші. За докладністю зображення розрізняють карти топографічні (з найбільш де­талізованим змістом), оглядово-топографічні та оглядові, що різняться мірою узагальнення зображеного на картах.

Тематичні карти — це карти, основний зміст яких форму­ють із конкретно визначених позицій, наукових чи практичних інтересів. Змістом (темою) таких карт може бути характеристи­ка будь-якого окремого об'єкта з поданих на загальногео­графічних картах (рельєфу, населених пунктів, шляхів сполу­чення тощо); узагальнена характеристика певної сукупності об'єктів, дані наукових досліджень тощо. Класифікацію тема­тичних карт здебільшого будують відповідно до структури наук про Землю та суспільство. Основним є поділ на карти природ­них явищ (або фізико-географічні) і карти суспільних явищ (або соціально-економічні).

Карти природних явищ охоплюють усі компоненти природ­ного середовища та їх комбінації. Видами таких карт, зокрема, є: загальні фізико-географічні (ландшафтні, природного райо­нування тощо); геологічні (стратиграфічні, четвертинних відкладень, тектонічні та неотектонічні тощо); геофізичні (гравіметричні, сейсмометричні); електрометричні, теплово­го потоку, фізичних полів Землі та ін.

Карти суспільних явищ відображають різні явища соціаль­ного та економічного життя. Видами таких карт, зокрема, є: населення (розміщення населення і розселення, міграції, тру­дових ресурсів тощо); економічні (промисловості, сільського господарства, транспорту і засобів зв'язку тощо); соціальної інфраструктури (освіти, науки, культури тощо) та ін.

Кожен із цих видів карт може бути підданий подальшому (внутрішньому) поділу (наприклад, крім загальної карти про­мисловості, є карти й окремих галузей тощо).

За розміром зображеної на картах території виокремлюють такі географічні карти: світу (тобто усієї поверхні Землі), півкуль, суходолу, Світового океану. Карти суходолу складають із карт окремих материків або їх груп. Подальшу класифікацію карт суші здійснюють за однією із трьох ознак: політико-адміністративною, фізико-географічною, соціально-економіч­ною. За політико-адміністративними характеристиками

Д62

розрізняють карти держав або їх груп, областей, районів, штатів, кантонів, міст тощо, за фізико-географічними чи со­ціально-економічними — карти природних чи економічних регіонів (від більших до менших). Карти Світового океану поділяють послідовно на карти океанів, морів, заток і проток.

Класифікація географічних карт за тематикою і розміром зображуваної території тісно пов'язана із класифікацією їх за масштабом, оскільки останній впливає на зміст та особливості застосування карт. Розрізняють карти: великомасштабні (1:100 000 і більше), середньомасштабні (від 1:200 000 до 1:1 000 000 включно) та дрібномасштабні (дрібніші за 1:1 000 000). Серед загальногеографічних карт такому поділу відповідають карти топографічні, оглядово-топографічні й оглядові. На тематичних великомасштабних картах зобра­жують райони чи їх частини; на середньомасштабних — малі за площею країни та області; на дрібномасштабних — світ у цілому, великі регіони, країни.

Призначення географічних карт — ще одна класифікацій­на ознака карт. Воно впливає на їх масштаб, докладність зміс­ту та способи оформлення. Основні види географічних карт за призначенням: науково-довідкові, навчальні, морські навіга­ційні, лоцманські річок, озер і каналів, аеронавігаційні, ка­дастрові, шляхові, оперативні, проектні, популяриза­торські, туристичні.

Розглянуті класифікаційні ознаки на практиці, як прави­ло, використовують одночасно. Так, загальногеографічні кар­ти спочатку поділяють за розміром території, потім за масшта­бом і спеціальним призначенням (наприклад, є топографічні карти, призначені для меліоративних цілей).

Під час класифікування тематичних карт спочатку врахо­вують територіальні ознаки, потім зміст і призначення, розрізняючи їх за такими ознаками, як широта теми, метод наукового дослідження об'єктів картографування, об'єктив­ність, достовірність та практична спрямованість змісту.

За широтою теми карти поділяють на загальні (з різнобіч­ною характеристикою об'єкта) та окремі, чи галузеві (висвіт­люють певний бік об'єкта, зображеного на загальній карті). За даною ознакою виокремлюють групи карт спорідненої тема­тики (слід мати на увазі, що зміна складу групи може призвес­ти до зміни виду карт: карти промисловості відносно загально­економічних карт є галузевими, а відносно карт легкої промисловості — загальними).

163

За методом наукового дослідження об'єктів картографу­вання розрізняють карти аналітичні, що подають конкретну характеристику окремих ознак чи властивостей об'єкта поза його зв'язками з іншими ознаками чи властивостями (напри­клад, карти опадів, вітрів, висотних зон тощо), та карти синте­тичні, що дають цілісне уявлення про об'єкт картографування, інтегральні характеристики його складових (наприклад, карта типів клімату). Окремим видом є комплексні карти, на яких відображено кілька властивостей об'єкта чи взаємопов'язаних об'єктів, однак кожен окремо у своїх показниках (наприклад, топографічні та синоптичні карти).

За мірою об'єктивності змісту виокремлюють такі види карт: документальні, чи карти-спостереження, на яких зафіксовано дані безпосередніх обстежень об'єкта картографу­вання (топографічної, геологічної та інших зйомок, перепису населення тощо); карти-висновки, побудовані не лише на фак­тичному матеріалі, а й на уявленнях автора карти про сутність об'єкта, зв'язки та взаємодію його складових (наприклад, карта клімату світу); гіпотетичні карти, які будують за недо­статністю фактичного матеріалу згідно з гіпотезами і припу­щеннями стосовно закономірності розміщення та взаємозв'язків об'єктів (наприклад, карта вихідного положення материків, що ілюструє гіпотезу їх дрейфування); тенденційні карти, на яких дійсність подають з упередженого погляду (як на картах, де державні кордони не відповідають чинним договорам, а від­творюють політичні домагання якоїсь держави); фальсифіко­вані карти зі свідомо спотвореною дійсністю (часто це роблять у воєнних цілях); а також вигадані карти, на яких зображу­ють легендарні (наприклад, карта подорожей апостола Павла) чи вигадані події (наприклад, подорожі героїв книжок).

За мірою достовірності розрізняють також картосхеми і схематичні карти. До перших належать спрощені схемати­зовані картографічні зображення згідно із заздалегідь постав­леним завданням, другі відтворюють просторові відношення між об'єктами картографування приблизно, зі спотворенням геометричної точності.

Класифікація карт за практичною спрямованістю враховує особливості та міру їх практичної спеціалізації. Саме за практич­ну спрямованість ці карти називають ще прикладними. Виділення видів карт за цією ознакою доповнює їх загальну класифікацію за призначенням. За практичною спрямованістю розрізня­ють карти: інвентаризаційні (констатаційні), що показують

164

наявність об'єктів з урахуванням запитів певного виду практич­ної діяльності (наприклад, карти крутості схилів для сільського господарства і проектування автошляхів мають різні інтервали кутів нахилу відповідно до вимог користувачів); оцінні, що пока­зують придатність або ефективність використання природних або соціально-економічних умов і ресурсів для тих чи інших цілей (для меліорації, транспортного будівництва, оцінювання умов для відпочинку тощо); рекомендаційні, за якими визнача­ють способи і види раціонального природокористування тощо (прикладом є карта кормових угідь з рекомендаціями для їх поліпшення та використання); прогнозні, які показують те, що може статися в майбутньому (очікуваний розподіл опадів, перед­бачуване розміщення родовищ корисних копалин тощо).

За матеріальною конструкцією географічні карти поділя­ють також на одноаркушеві та багатоаркушеві. На перших подають цілісне зображення об'єкта, що сприймається одним поглядом навіть тоді, коли карту відтворено на кількох стан­дартних аркушах, з'єднаних за певною схемою (бувають вели­ко- і малоформатними); другі через занадто великі розміри роз­бито (розграфлено) за певною системою на аркуші, кожен з яких має автономне оформлення і може використовуватися самостійно, без інших аркушів.

За способом користування розрізняють карти настільні (їх розглядають зблизька) і настінні (їх розглядають на відстані). В окрему групу виокремлюють карти, вміщені у книжках, ча­сописах, газетах тощо.

За оформленням є карти однокольорові та багатокольорові.

За способом виготовлення карти можуть бути рукописни­ми (створеними вручну) і друкованими (виданими поліграфіч­ним способом).

Розрізняти карти можна також за часом видання, місцем видання, мовою та іншими ознаками. При цьому враховують міру різнобічності поданих характеристик обраних об'єктів картографування.

Наведена класифікація географічних карт є прийнятною і для карт інших, ніж Земля, об'єктів, зокрема планет або зоряного неба.

8.3. Атлас, серія карт

Найвищим рівнем картографічного моделювання є саме ат­ласи і серії карт.

Атлас (від імені міфологічного титана, зображеного на обкла­динці збірника карт Г. Меркатора 1595 р.) є систематизованим

165

зібранням карт, створеним за єдиною програмою як цілісний твір.

Складовими атласів, крім карт, можуть бути пояснювальні тексти, довідкові матеріали, графіки й таблиці, пов'язані з темою (змістом) карт, ілюстрації. В атласах подано зміст, таблиці умовних позначень, покажчик географічних назв з індек­сами, за якими легко знайти зображення будь-якого об'єкта. Карти в атласах розподіляють за територіальними чи тематич­ними ознаками. Певне групування карт в атласі й послідов­ність розміщення тематичних розділів, розміщення легенди, пояснювального тексту, таблиць та інших складових визнача­ють структуру атласу.

Атласи, як і карти, поділяють на три групи: атласи геогра­фічні, атласи окремих небесних тіл, атласи астрономічні. Кількісно переважають географічні атласи. їх, як і атласи окремих небесних тіл, класифікують за такими ознаками: розмір відображеної території, зміст і призначення.

За розміром зображеної території виокремлюють: атласи світу (чи всесвітні атласи), атласи окремих частин світу, континентів (океанів) та їх груп, атласи окремих країн (у то­му числі національні) чи їх груп, регіональні атласи, тобто частин певної країни, атласи природних чи економічних районів, атласи міст.

За змістом розрізняють загальногеографічні, тематичні і загальні комплексні атласи. При цьому враховують міру різнобічності поданих на картах атласів характеристик обра­них об'єктів картографування.

Загальногеографічні атласи містять перевалено загально-географічні карти.

Тематичні атласи складаються з карт певної теми. Розріз­няють атласи природних явищ (чи фізико-географічні), і ат­ласи суспільних явищ (чи соціально-економічні). Як перші, так і другі можуть бути вузькогалузевими (наприклад, атласи автомобільних шляхів), комплексними, галузевими (напри­клад, кліматичні атласи, на картах яких подано характеристи­ки різних складових клімату: температури і тиску повітря, опадів тощо), комплексними міжгалузевими чи кількох явищ (як «Атлас світу»), а також комплексними природи в цілому (як фізико-географічні атласи, що складаються з карт окремих компонентів природи: рельєфу, гідрографії, ґрунтів тощо) чи комплексними суспільних явищ у цілому.

166

Загальні комплексні атласи включають карти природних і суспільних явищ і загально-географічні карти (як «Гео­графічний атлас для вчителів середньої школи»).

За призначенням виокремлюють науково-довідкові атла­си, навчальні, широкого застосування, краєзнавчі, морські навігаційно-географічні, воєнні, туристичні, дорожні тощо.

Науково-довідкові атласи містять карти з докладним і яко­мога повним (для їх масштабу) змістом. Такі атласи призначе­но для глибокого вивчення об'єкта картографування.

Навчальний атлас є посібником для початкової, середньої й вищої школи. Зміст такого атласу узгоджують з відповідною навчальною програмою та підручником.

Атласи широкого застосування розраховано на масового користувача і призначено для довідкових цілей.

Краєзнавчий, чи шкільний краєзнавчий, атлас призначено для краєзнавчої роботи, а також він є посібником для загально­освітніх шкіл. Кожен з них відображає географічні, історичні та інші особливості певної території (країни, області).

Морський навігаційно-географічний атлас призначено для вчених і мореплавців. Воєнний атлас призначено для вивчен­ня воєнної історії, а також стратегічних районів тощо. Турист­ський атлас містить інформацію для туристів. Дорожній ат­лас складається з карт доріг або картосхем.

Розподіл атласів на відносно однорідні групи здійснюють і за іншими ознаками. Так, за формою видання розрізняють атласи у книжковій оправі, у розбірних оправах, у футлярах із незброшурованими аркушами, видані окремими випуска­ми. Бувають атласи однотомні й багатотомні. За форматом та способом використання атласи поділяють на настільні, се-редньоформатні та кишенькові. Настільні атласи — це атла­си великого формату, середньоформатні атласи мають розмір звичайної книжки, а назва «кишенькові атласи» говорить са­ма за себе.

Серія карт складається з кількох карт, об'єднаних єдиною програмою та однаковим призначенням. Кожна з них інфор­маційно доповнює інші.

Особливе значення мають і серії карт з різнобічною харак­теристикою території. Цінною є можливість зіставлення різ­них за змістом карт, що допомагає глибшому розумінню зв'яз­ків між складовими об'єкта картографування (наприклад, ґрунтами і рослинністю).

167

8.4. Глобус

Глобус (від латин, globus — куля) — це кулеподібна модель Землі, іншої планети (чи небесної сфери) з картографічним зображенням їх реальної (чи уявної) поверхні.

Основними класифікаційними ознаками глобусів є об'єкт, моделлю якого є глобус, масштаб, зміст, а також призначення.

За об'єктом розрізняють глобуси географічні, чи глобуси Землі, інших небесних тіл (наприклад, глобус Місяця), небес­ної сфери.

За масштабом чіткої класифікації глобусів немає. Умовно можна виокремити три їх групи: дрібно-, середньо- та велико­масштабні. До першої групи відносяться глобуси з масштабом 1:100 000 000 і дрібніше, до другої — глобуси з масштабом 1:30 000 000 — 1:80 000 000, до третьої — глобуси масштабу 1:10 000 000 і більше.

За змістом виокремлюють глобуси загальногеографічні (їх більшість) і тематичні, серед яких є глобуси політичного поділу світу, ландшафтів, неотектонічної структури тощо.

За призначенням розрізняють глобуси шкільні, для повіт­ряної та космічної навігації, утилітарного призначення (наприклад, глобус із вмонтованим радіоприймачем) тощо.

Є також глобуси рельєфні, розбірні, з прозорого пластика з підсвічуванням зсередини тощо.

Створення глобуса як подібної моделі Землі, Місяця чи іншого космічного об'єкта має наслідком постійність масшта­бу зображення на його поверхні. Дуже дрібні масштаби гло­бусів (переважно 1:30 000 000 — 1:80 000 000) роблять невід­чутними, несприйнятливими відхилення його кулястої форми від еліпсоподібної фігури Землі. Так, на шкільному глобусі з масштабом 1:50 000 000 різниця між екваторіальною і поляр­ною напівосями становить лише 0,4 мм. Незначними стають також відносні висоти точок. Підраховано, що навіть гора Джомолунгма (8 848 м над р. м.) матиме в такому масштабі ви­соту лише 0,18 мм. Такі величини практично не сприймаються оком, тому гладка поверхня глобуса є цілком виправданою.

Постійність масштабу зображення на глобусі зумовлює по­стійність масштабу довжин, тобто однакові довжини (проміжки) на земному еліпсоїді матимуть однакові довжини і на глобусі у будь-якій точці й у будь-якому напрямку. Таке зображення називають рівнопроміжним. Постійність масштабу довжин супроводжується постійним масштабом площ, тобто об'єкти

168

однакової площі на земному еліпсоїді будуть такими й на гло­бусі. Зображення з даними властивостями називають рівнове­ликим. На глобусі зберігають також форми (обриси) об'єктів, хоча і в дуже узагальненому вигляді. Без змін відтворюють ве­личини кутів між будь-якими напрямками чи елементами об'єктів. Таке зображення називають рівнокутовим. Серед усіх картографічних творів лише глобус дає зображення, яке одночасно є рівнопроміжним, рівновеликим і рівнокутовим.

Завдяки подібності географічної сітки глобуса координат­ній (градусній) сітці земного еліпсоїда, усі меридіани на гло­бусі однакові за довжиною, а довжина паралелей зменшується за віддалення від екватора відповідно до їх дійсної довжини. Дуги меридіанів між сусідніми паралелями в усіх місцях гло­буса є рівними між собою, а кожна паралель (у тому числі й ек­ватор) поділена меридіанами на рівні дуги, довжина яких зале­жить від довжини конкретної паралелі.

Глобуси як подібні моделі земної кулі найширше викорис­товують під час вивчення географії у середній школі. За глобу­сами визначають найвигідніші шляхи сполучення. Користу­ються ними в морській і повітряній навігації, під час польотів у космосі. На космічних кораблях встановлюють невеликі гло­буси, які обертаються таким чином, що їх верхня точка авто­матично вказує місце на поверхні Землі, над яким пролітає ко­рабель.

8.5. Картосховища та інші центри накопичення картографічних джерел

Картографічні твори збирають і зберігають різні державні організації та відомчі установи: національні картографо-геоде-зичні служби, бібліотеки, архіви, музеї тощо. Здебільшого картосховища містять різні за тематикою карти й атласи, але у деяких відомчих фондах зберігають лише певні види карт.

В Україні значне зібрання картографічних творів, створене для задоволення потреб широкого кола користувачів, зосере­джене в Національній бібліотеці України імені В. І. Вернадсь-кого. В його складі карти й атласи (у тому числі й рукописні) XVI-XX ст. Картографічний фонд цієї бібліотеки налічує на сьогодні близько 42 000 одиниць зберігання.

У деяких галузях тематичного картографування є устано­ви, що відповідно до своїх наукових інтересів збирають, систе­матизують і зберігають картографічні твори, матеріали

169

знімальних робіт та іншу документацію. Однією з таких уста­нов є Державне науково-виробниче підприємство Державний інформаційний геологічний фонд України — Геоінформ Ук­раїни.

У фондах Центрального державного історичного архіву Ук­раїни (м. Київ), зберігають плани земельних ділянок, лісових дач, міст, карти землеволодінь і землекористування.

Певні зібрання карт і атласів є в бібліотеках галузевих інститутів НАН України, зокрема Інституту географії, Інсти­туту геологічних наук, Інституту історії та інших, а також ви­щих навчальних закладів, землевпорядних установ тощо.

Державне науково-виробниче підприємство «Картографія» має у своїх фондах загальногеографічні й тематичні карти, потрібні, насамперед, для виконання картоскладальних і ре­дакційних робіт із забезпечення України картами власної те­риторії та територій держав світу.

Державний науково-виробничий центр «Природа» при Ук­раїнському державному науково-виробничому інституті зйо­мок міст та геоінформатики систематизує, обробляє й аналізує космічну інформацію для забезпечення нею зацікавлених осіб та організацій України.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Що таке картографічний твір?

2. Які є види картографічних видань?

3. Яким є призначення картографічних умовних позначень та зображувальних засобів?

4. На які класи поділяють карти?

5. Що є елементами карт?

6. За якими ознаками класифікують географічні карти?

7. Які є види атласів?

8. Яке значення серії карт у картографії?

9. За якими ознаками класифікують глобуси?

Література: 6; 32; 64; 142; 156; 157.

170