2. Структура материнського роду. Суспільні відносини.

Великі зрушення у розвитку виробничих сил спричинилися до не менших змін у організації суспільства. Зросла технічна озброєність людини в боротьбі з природою уможливила існування порівняно стабільних, відносно постійних господарських колективів. Але вона одночасно вимагала ефективного використання, спадковості і подальшого вдосконалення дедалі все складніших знарядь і навичок праці. Праобщині з її відносно аморфною, нестійкою структурою це завдання було не під силу, тож вона неодмінно мала поступитися місцем міцнішій, витривалішій формі суспільної організації.

Низка обставин визначила характер цієї організації. По-перше, за вкрай низького рівня розвитку раннього палеолітичного суспільства чи не єдиною базою для зміцнення соціальних зв’язків були стихійні узи природного, кровного родства. По-друге, при невпорядкованості статевих відносин, діти не знали батька, батьківство було відсутнім навіть як поняття або, на більш пізньому етапі, визнавалося соціальне батьківство. Тому відносини родства мали будуватися за жіночою, материнською лінією, між нащадками однієї матері. По-третє, найстабільнішою частиною тодішніх колективів були жінки, вони відігравали важливу роль в усіх галузях господарського життя і виключну роль у турботі про дітей, підтриманні вогню, у веденні домашнього господарства. Зважаючи на обставини, напевне, що праобщину замінив безпосередньо колектив родичів, пов’язаних спільним походженням за материнською лінією, тобто материнський рід. На основі роду складається родоплеменна організація суспільства. З’ясуємо ознаки роду, фратрії та племені, їхні функції на прикладі індіанського племені ірокезів.

Отже, ознаки роду і його функції:

1. Рід обирає старійшину (для мирного часу) і воєнного вождя. У виборах брали участь всі – чоловіки і жінки, однак вибір мав бути затверджений іншими родами племені. Старійшина – сахем – представляв рід у роді племені, в разі існування спілки племен (як і було у ірокезів) і на раді спілки племен.

2. Рід міг зняти сахема і воєнного вождя спільним рішенням чоловіків і жінок. Втім, це могли зробити і на раді племені, навіть без згоди роду.

3. Рід екзогамний, ніхто не може одружуватись всередині роду.

4. Майно родичів мало залишатись у роду. Спадок приймали у випадку смерті чоловіка – його рідні брати і сестри і брат матері, по смерті жінки – її діти і рідні сестри, але не брати.

5. Взаємодопомога, захист і кровна помста за убитого.

6. Родове ім’я, чи серія імен, що вказує належність саме до цього роду.

7. Право всиновлення чужака, який після відповідної церемонії ставав родичем.

8. Родові свята і релігійні церемонії у кожного роду свої.

9. Спільне місце поховання родичів.

10. Рід має раду – демократичне зібрання всіх дорослих членів роду, чоловіків і жінок. Це верховна влада роду.

У дуже багатьох індіанських родів і племен, якщо в племені більше 5-6 родів, зустрічаємо організацію особливих груп. Л.Г.Морган назвав таку групу фратрією (братством). Фратрії, як правило, первісні роди, на які раніше розподілялося плем’я, принаймні, їх мало бути два, аби плем’я могло самостійно існувати. Зрослий рід розпадався на роди, а первісний рід існував як фратрія. Роди однієї фратрії – екзогамні.

Функції фратрії:

1. Виникнення спільних обрядів, або, в іграх, члени фратрії грають

однією командою.

2. На раді племені фратрії – особливі корпорації, і кожен оратор

звертається до представників фратрії кожної окремо.

3. У випадку вбивства постраждалий рід апелював до протилежної фратрії.

4. У випадку смерті видатних осіб протилежна фратрія організовувала

полювання і всі пов’язані з цим церемонії, у випадку смерті сахема – протилежна фратрія сповіщала союзну раду про звільнення посади.

5. Рада фратрії затверджувала вибір сахема роду.

6. Збори знахарів організовувались у фратріях.

7. Фратрії – військові одиниці, кожна – окремий підрозділ, з прапором і очолювана вождем вступала в бій.

Ознаки племені і його функції:

1. Власна територія і власне ім’я.

2. Особливий діалект (власна мова).

3. Право урочисто вводити на посаду обраних родами сахамів і військових вождів (ватажків).

4. Право скидати, усувати їх, навіть всупереч бажанням роду.

5. Спільні релігійні уявлення (міфологія) і культові дії (обряди).

6. Рада племені для обговорення спільних справ.

7. У деяких племен – верховний голова, верховний вождь племені.

Це відомості етнографічні, так було у індіанців Америки, але подібну

організацію громадського життя, влади і управління спостереження дають і в інших регіонах світу. Тож подібні відносини можна вважати повсюдно поширеними і з часів пізнього палеоліту. Виникнення на стадії переходу від раннього до пізнього палеоліту (можливо, і раніше) родового ладу підтверджується. Хоч і непрямо, археологічними знахідками. На стоянках знайдені залишки величезних, площею в кілька десятків, а то й сотень м² колективних жител, будівництво і експлуатація яких могли бути пов’язані лише з діяльністю міцних виробничих колективів. Деякі з цих жител (у Костенках Воронезької області Російської Федерації) в деталях нагадують відомі етнографам помешкання материнських родових колективів, зокрема, так звані довгі будинки ірокезів. Цим же часом датовано й числені знахідки, що засвідчують зародження материнського роду. Це жіночі статуетки з підкресленими ознаками статі, так звані палеолітичні Венери. Чимало археологів сперечаються щодо їх появи і призначення. П.П.Єфіменко вважав їх свідченням культу матерів-прародительниць. По-іншому трактував їх С.О.Токарєв: це господарки і охоронці домашнього, родинного вогнища, які уособлюють зосередження життя родової групи саме у домашньому вогнищі. Друга точка зору підкріплена етнографічними паралелями. Втім, пізньопалеолітичні фігурки у будь-якому разі свідчать про особливе місце жінки в житті і світосприйнятті суспільства і, можливо, дійсно вказують на зародження материнсько-родового культу.

Найважливішою ознакою роду був звичай екзогамії – всередині роду шлюби були заборонені звичаєм. Походження цього звичаю і конкретний механізм перетворення праобщини на родову общину залишається нез’ясованим, хоча припущень тут не бракує.

Розробляючи складну систему походження екзогамії, вітчизняні дослідники прагнуть віднайти зв’язок між формою регулювання шлюбних відносин і всім ходом розвитку виробничої діяльності первісних людських колективів. Деякі дослідники (А.М.Золотарьов, С.О.Токарєв) пов’язують виникнення екзогамії з прагненням мустьєрських праобщин подолати свою первісну замкненість і встановити господарські контакти з сусідніми праобщинами. Це пояснення не є вичерпним. Тенденція до розширення господарських зв’язків повинна була призвати до появи великої кількості взаємопов’язаних груп, але первісна структура родового суспільства включала лише два взаємошлюбні екзогамні колективи. Інші спеціалісти (М.П.Жаков, С.П.Толстов, Ю.І.Семенов) пояснюють виникнення екзогамії необхідністю впорядкування господарського життя всередині первісних колективів. Адже праобщини страдали за безперервних зіткнень з-за жінок, що розхитувало їх як господарський і суспільний осередок. Поступово шлюб винесений за межі одного колективу, але між колективами сутички почастішали. Вихід з цього становища, природний і найпростіший: поступове виникнення дуальної організації – поєднання тільки двох екзогамних груп в одне постійне взаємошлюбне об’єднання, зародок ендогамного племені.

На час перших описів громадського ладу найвідсталіших у розвитку племен, жодне з них не зберігало первісної дуальної організації, тобто не складалося тільки з двох родів. Роди зі зростанням населення поділилися на кілька новоутворень. Втім, дочірні роди не розривали зв’язків і становили особливі частини племені, названі Л.Г.Морганом – фратріями, про це вже йшлося в цій лекції.

У багатьох народів збереглися згадки про парність родо-племенної чи наступної політичної структури у генеалогічних міфах, традиціях, повір’ях. Такими є, наприклад, відомості про 4 філи давніх афінян, 6 племенах мідійців, 12 колінах давнього Ізраїля, 24 племенах огузів, 24 старійшиних гунів, про 2 „країни” у давньому Єгипті та Перу, 2 правителях Спарти, Риму, Карфагену тощо. Сюди ж слід віднести числені легенди про двох предків чи „культурних героїв„ – Ромул і Рем у римлян, Санасар і Багдасар у вірмен, Касторі Полідевк у греків, Ехіріт і Булагат у бурят, Гету-Шабан і Бацу-Каков у лезгінів тощо.

Широкий характер існування подвійного, дуального поділу в різних народів етнічно і за рівнем розвитку свідчить про глибоку давнину і універсальність дуальної організації.

Тож, гіпотеза про зв’язок екзогамії впорядкуванням внутрішнього життя праобщини більш за все відповідає загальним логічним міркуванням і фактам етнографії. Хоч в останні роки встановлено біологами, що у тварин існує жорстка система домінування, чітка ієрархія осіб, що залишає дуже мало можливостей для зіткнень. Тому проблема виникнення екзогамії і родового ладу залишається відкритою.

Таким чином, на відміну від праобщини, родова община була цілком сформованим людським співтовариством. У ньому сягнули найвищого розвитку первісний колективізм, тісне співробітництво родичів. Етнографічні відомості дозволяють твердити, що відносини природного родства усвідомлювались як економічні відносини, а економічні відносини – як відносини природного родства. Тож родові зв’язки отримали громадьське визнання і значення, стало основною ознакою нового виробничого колективу – родової общини.

Піднесення виробництва і покращення умов існування сприяли зростанню населення, що призводило до зменшення кількості дичини на територіях, прилеглих до поселень. Мисливці пізнього палеоліту стали поступово розселятися з раніше освоєних місцевостей у пустині до цього області півночі Європи та Азії, на величезні простори суходолу, звільнені від льодового покриву. У пізньому палеоліті були заселені Сибір, територія Північної Німеччини. Рухаючись з Азії на схід через Берингову протоку люди вперше заселили Америку. Наприкінці палеоліту, і в мезоліті людина потрапила в Австралію. Америка і Австралія – континенти, на яких не зафіксовано знахідок викопних людиноподібних мавп чи давніх людей. Вважається, що перші люди там були сучасними за фізичним виглядом і з’явились не раніше 20 тис. років тому. Це були люди палеолітичної культури (для Австралії), для Америки – палеоліту і, можливо, раннього мезоліту.

Тож раннє родове суспільство характерне повсюдністю поширення, досконалішими знаряддями праці і широким розселенням людей в раніше неосвоєні райони. Це був материнський рід, і загалом жінка відігравала важливу роль у первісному суспільстві як здобувач харчів, основний переробник їх, хранителька традиції і вихователь підростаючого покоління. Хто відіграє основну роль у виробництві, той стає основним і в суспільних відносинах. За всіх прогресивних рис полювання було менш стійким джерелом засобів, ніж збиральництво.

Сформовано було і структуру тодішнього суспільства. Всі члени роду поділялися на дві великі категорії: дорослі і працездатні люди та непрацездатні: діти і старі. Перехід у доросле життя супроводжувався певними обрядами обрядами і церемоніями: перевіркою сили, спритності, витривалості, вміння виконувати дорослу роботу; знання звичаїв, обрядів, традицій і міфології роду і племені. Наявність таких посвячень зафіксована етнографічно практично у всіх народів, що жили первісним ладом. Від покоління до покоління передавалися знання, накопичувалася інформація про навколишній світ, розвивалася культура людей. Культурні здобутки часів існування раннього родового суспільства – тема наступної розмови.

ЛЕКЦІЯ 8. ДУХОВНА КУЛЬТУРА У РАННЬОМУ

РОДОВОМУ СУСПІЛЬСТВІ.

План.

1. Виникнення і ранні форми релігії.

2. Позитивні знання про навколишній світ.

3. Походження первісного мистецтва.