1 Див.: Біленчук п.Д., Кравченко в.В., Підмогильний м.В. Місцеве самоврядування в Україні (муніципальне право). Навч. Посіб. — к., 2000. — с. 272, 273.

реального демократизму як у суспільстві в цілому, так і на рівні те­риторіальних громад. У цьому конституційному інституті знаходить своє практичне підтвердження той факт, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ» (ст. 5 Конституції).

У цьому має прояв, умовно кажучи, публічно-правовий аспект реалізації політичних прав і свобод людини і громадянина в інсти-туціональному механізмі місцевого самоврядування, їхнє значен­ня з точки зору функціонування публічно-владних структур міс­цевого самоврядування.

Разом з тим, Політичні права і свободи мають і яскраво вираже­не особистісне, приватноправове нормативне призначення в систе­мі інститутів муніципальної демократії. Будучи засобом включен­ня кожного громадянина у процес здійснення народовладдя (на рівні участі в реалізації як державної влади, так і місцевого само­врядування), політичні права забезпечують своєрідну «трансля­цію» публічно-правового змісту інститутів місцевого самовряду­вання на рівень кожної конкретної особистості як учасника (су­б'єкта) самоуправлінськйх відносин політичного характеру. Самі ж громадяни як носії відповідних прав і свобод виступають у цьо­му випадку як учасники соціально-політичного життя свого села, селища, міста і країни в цілому. У цьому плані політичні права і свободи є найбільш дієвим інструментом подолання відчуження особистості від влади і, відповідно, знаходження балансу між пов­новладдям народу та автономією людини¹.

Специфіка політичних прав і свобод яскраво розкривається в їх функціональному призначенні. По-перше, політичні права і свободи є засобом реалізації народовладдя. Вони безпосередньо пов'язані з основними сторонами політичної влади народу, з ін­ститутами безпосередньої та представницької форм її здійснення. У процесі реалізації політичних прав і свобод виявляється рівень реального демократизму в суспільстві і державі. По-друге, на від­міну від громадянських прав і свобод, які належать кожній люди­ні як біосоціальній істоті і члену громадянського суспільства, по­літичні права, як правило, належать тільки громадянам певної держави. Ці права дають змогу брати участь в управлінні держав­ними і суспільними справами, у формуванні органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Тому держава не може бути байдужою до того, хто буде мати виборчі й інші політичні права. На ці права (у всій їхній повноті) не можуть (не повинні) претендувати іноземці, особи без громадянства.

1 Бондарь н.С. Гражданин и публичная власть: Конституционное обес­печение прав и свобод в местном самоуправлении. — м., 2004. — с. 288-

Водночас слід мати на увазі, що головним індивідуальним су­б'єктом місцевого самоврядування є не громадянин, а житель.

Так, у частині першій ст. 141 Конституції України зазначається, що до складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста. Тобто саме через жителів, які мають статус виборців, учасників місцевих референ­думів, сходів, зборів, конференцій тощо територіальні громади ви­являють свою корпоративну самоврядну волю. Саме за належніс­тю до відповідних територіальних громад громадяни України реа­лізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні. Тобто окремі люди з їх досвідом, професійними навичками, асоційовані в територіальну громаду та соціалізовані в процес самостійного, під свою відповідальність, вирішення власних проблем та колек­тивних проблем територіальної громади, членом якої вони є, ви­ступають домінантною ланкою механізму місцевого самовряду­вання та, одночасно, головними індивідуальними суб'єктами по­літичної системи суспільства.

Зважаючи на те, що будь-які обмеження права на участь у міс­цевому самоврядуванні залежно від раси, кольору шкіри, політич­них, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціаль­ного походження, майнового стану, терміну проживання на відпо­відній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються, а також враховуючи загальноєвропейські тенденції щодо приско­реної інтеграції іноземців у територіальні громади на локальному рівні, у тому числі шляхом їх залучення до участі в різних формах муніципальної діяльності, з часом можна було б надати право уча­сті в місцевих виборах, референдумах та інших формах безпосе­реднього волевиявлення населення за місцем проживання також і особам, які не мають громадянства України, однак постійно про­живають на цій території (наприклад, протягом п'яти років перед черговими виборами), володіють певним нерухомим майном, спла­чують місцеві податки і збори, беруть активну участь у муніци­пальному житті та відповідають тим саме правовим вимогам, які висуваються до громадян України.

Так, наприклад, згідно зі ст. 6 Конвенції про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні (Страсбург, 5 лютого 1992 р.), держави-учасниці цього документу зобов'язуються надати кожно­му постійному мешканцю-іноземцю право голосувати та висувати свою кандидатуру на виборах до органів місцевого самоврядуван­ня, якщо він задовольняє тим правовим вимогам, які пред'явля­ються громадянам і, крім того, на законних підставах постійно мешкає у відповідній державі упродовж п'яти років, що переду­ють виборам¹.

¹ Конвенція про участь іноземців у суспільному житті на місцевому рівні. Страсбург, 5 лютого 1992 року // Барвіцький В.Ю., Батанов 0.В. Муніципальне право зарубіжних країн: Навч. посіб. У 3 ч. Ч. З [За заг. ред. П.Ф. Мартиненка]. — К.: Знання України, 2006. — С. 220.

У системі політичних прав і свобод провідне місце належить праву громадян України брати участь в управлінні державними справами (ст. 38 Конституції). Комплексний аналіз конституцій­них правоположень дає змогу зробити висновок, що це право є комплексним, воно включає кілька суб'єктивних можливостей, які у свою чергу можна розглядати як самостійні політичні права громадян. До них, зокрема, належать: а) права, що забезпечують участь громадян у формуванні органів публічної влади, у тому чис­лі місцевого самоврядування; б) права громадян брати участь у ре­ферендумі, у тому числі місцевому; в) права громадян України на рівний доступ до публічної служби, у тому числі служби в органах місцевого самоврядування. Аксіоматично, що нормативний зміст буквально кожного з цих політичних прав і свобод безпосередньо проникає в інститути місцевого самоврядування.

Також, здійснення політичної свободи особистості і гаранту­вання муніципальної демократії неможливо без закріплення і по­слідовного гарантування права на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів (ст. 36 Конституції). Так, напри­клад, відповідно до Закону «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищ­них, міських голів»¹ право висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови на­лежить громадянам України, які мають право голосу, причому це право реалізується ними через місцеві організації партій (блоки) або шляхом самовисування. Прикладом конкретизації відповідної норми Конституції, а також законів України «Про об'єднання гро­мадян» та «Про політичні партії» на місцевому рівні є Глава 2.9 Статуту територіальної громади міста Хмельницького, яка при­свячується питанням взаємодії органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян та регулює основні форми такої взаємодії: отримання від органів місцевого самоврядування інформації, не­обхідної для реалізації мети та завдань об'єднань громадян; вне­сення об'єднаннями громадян пропозицій до органів місцевого са­моврядування; проведення масових заходів (зборів, мітингів, де­монстрацій).