1 Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Укра­їні: Закон України від 11 грудня 2003 р. // Відомості Верховної Ради Ук­раїни. — 2004. — № 15. — ст. 232.

Ілюструє значення цього громадянського права у муніципаль­ному вимірі й одне з рішень Конституційного Суду України, згідно з яким положення частини третьої ст. ЗО Закону України «Про ви­бори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських го­лів», відповідно до якого рішення про реєстрацію кандидатів, які самовисунулися по виборчих округах, приймається окружною (те­риторіальною) виборчою комісією за умови, якщо вони прожива­ють або працюють на території цих округів, є таким, що не відпо­відає Конституції України, враховуючи, що така норма обмежува­ла пасивне виборче право таких громадян порівняно з громадяна­ми, висунутими кандидатами в іншому порядку, для яких цієї умови (проживання чи робота в межах території виборчого округу) непередбачено¹.

Інша форма проникнення муніципально-правових інститутів у конституційний зміст громадянських прав — закріплення на кон­ституційному рівні ролі органів місцевого самоврядування у гаран­туванні відповідних прав. Так, ст. 32 Конституції України закріп­лює неприпустимість збирання, зберігання, використання та поши­рення конфіденційної інформації про особу без її згоди, а частина третя цієї статті прямо зобов'язує не тільки органи державної вла­ди, а й органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб забез­печити кожному можливість ознайомитися з документами, матері­алами, які безпосередньо зачіпають права і свободи цієї особи. Отже, згадана конституційна норма, яка закріплює право на недопущення втручання в особисте і сімейне життя, вказує на один із принципів діяльності органів місцевого самоврядування, які повинні розгля­дати людину як індивід, унікальну особистість, яка є суб'єктом без­лічі неформальних зв'язків, носієм приватних інтересів.

¹ Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення части­ни третьої статті ЗО Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» (справа про вибори депутатів міс­цевих рад та сільських, селищних, міських голів) від 23 жовтня 2003 р.

² Директива 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради ЄС «Про за­хист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне перемі­щення таких даних » від 24 жовтня 1995 р.; Директива 97/66/ЄС Європей-

Це дуже гостра форма взаємовідносин органів місцевого само­врядування (як і державних органів) із громадянином, що охоплює сферу інформаційних відносин. Украй актуалізується проблема гарантування інформаційної недоторканності особи за місцем про­живання в сучасних умовах активного розвитку систем електрон­ної обробки інформації. Саме тому як предмет і мета захисту осо­бистості у зв'язку з автоматичною обробкою персональних даних на європейському рівні визнається забезпечення права людини на недоторканність особистої сфери у зв'язку з автоматичною оброб­кою даних про нього поза залежністю від громадянства і місця проживання².

Важливим виміром цієї проблеми також є прозорість та доступ­ність влади. Наприклад, у Вінницькій міській раді працює Інфор­маційний центр, створений у рамках реалізації спільного проекту з Консорціумом громадських організацій Вінниччини «Впрова­дження моделі електронного врядування в межах територіальної громади міста Вінниці». Головну увагу виконавців проекту було зосереджено на публічному компоненті — запровадженні вірту­ального Інформаційного центру як інструменту загального досту­пу до влади та її інформаційних ресурсів. Інфоцентр покликаний об'єднати Інтернет-ресурси міста та стати ключовим сайтом для його жителів і гостей. Він буде містити в собі інформацію про за­клади міста, розважальну, інформаційну інфраструктуру, висвіт­люватиме всі публічні заходи, діяльність міської влади та дозво­лить громадянам звернутися до владних структур через мережу Інтернет¹.

Можна навести й інший приклад опосередкованого впливу кон­ституційно закріплених громадянських прав та свобод на інститу­ти місцевого самоврядування. Так, згідно зі ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не спо­відувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи ко­лективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну ді­яльність. Ця стаття Конституції України спеціально не стосується муніципального рівня реалізації цієї норми, хоча її вимоги одна­ковою мірою зачіпають як сферу державного, так і муніципально­го життя. Функціонування релігійних об'єднань здійснюється на території, на яку розповсюджується юрисдикція відповідних те­риторіальних громад і така конституційна норма може впливати на реалізацію інших прав, пов 'язаних, наприклад, зі змістом освіт­ніх програм у комунальних освітніх закладах (введення факульта­тивних занять релігійної тематики).

ського Парламенту і Ради ЄС «Стосовно обробки персональних даних і захисту права на невтручання в особисте життя в телекомунікаційному секторі» від 15 грудня 1997 р. тощо.

¹ Вінниця. У міській раді працюють інформаційні термінали // Вісник Асоціації міст України та громад. — 2007. — № 36. — С. 10.

Так, наприклад, при Одеському міському голові діє Координа­ційна рада релігійно-світської згоди, яка складається з представ­ників 22 релігійних конфесій та релігійно-теологічних організацій і установ. її метою є участь у розробці та реалізації міської релігій­ної політики та програм духовно-морального відродження міста. Завдання Координаційної ради полягає у наданні рекомендацій та внесенні пропозицій щодо діяльності органів місцевого самовряду­вання у питаннях, які стосуються релігійного життя, активізації участі релігійних спільнот у вирішенні актуальних питань місько­го життя, сприянні міжконфесійному порозумінню та злагоді¹.

Яскраво ілюструє проблему реалізації громадянських прав і свобод у місцевому самоврядуванні й екстраполяція на локальний рівень принципу рівності чоловіка та жінки. Так, країни-учасни-ки Декларації про міста та інші населені пункти в новому тисячо­літті (2001), вважаючи за необхідне за допомогою відповідних ме­ханізмів забезпечити, щоб жінки відігравали ефективну роль у прийнятті рішень місцевими органами влади (п. 39), заявили про свою дотриманість меті забезпечення тендерної рівності у розвит­ку населених пунктів та сповнені рішучості підтримувати тендер­ну рівність та розширення можливостей жінок як ефективних спо­собів боротьби з бідністю та стимулювання розвитку населених пуктів, які будуть по справжньому стійкими. «Ми далі беремо на себе зобов'язання формулювати та зміцнювати політику та прак­тику забезпечення повної та рівноправної участі жінок у плану­ванні населених пунктів та прийнятті рішень», — зазначалося у Декларації².

Особливістю реалізації громадянських прав на муніципально­му рівні є їх пряма дія. Навіть у тих випадках, коли конституційна норма прямо не передбачає муніципального рівня реалізації відпо­відного права або свободи людини, необхідно враховувати, що можливість прямого впливу останніх на інститути місцевого само­врядування, закладена в нормативному змісті відповідного грома­дянського права (свободи). Для прикладу візьмемо право людини на вільний розвиток своєї особистості (ст. 23 Конституції Украї­ни). Це право належить до суб'єктивних прав узагальнюючого ха­рактеру. Воно передує всім іншим правам людини, які у різних аспектах його конкретизують. Суть цього права полягає в тому, що громадяни України та інші особи, які перебувають в Україні, маю­чи всі права і всі свободи, закріплені і гарантовані Конституцією України, використовують їх у власних інтересах, за своїм розсу­дом розвивають свої здібності. Будь-які перепони на шляху забез­печення вільного розвитку особистості суперечать нормам Консти­туції і тому повинні бути ліквідовані.