3 Етап. Формування портфеля, визначення конкретних цінних паперів для інвестування й розміру вкладених коштів

Формування портфеля включає відбір конкретних активів для вкладення коштів, а також оптимального розподілу інвестованого капіталу між ними у відповідних пропорціях. Формування інвестиційного портфеля базується на ряді основних принципів:

• відповідності типу портфеля поставленим цілям інвестування;

• адекватності типу портфеля інвестованому капіталу;

• відповідності допустимому рівню ризику;

• забезпеченні керованості (тобто відповідності кількості та складності використовуваних інструментів можливостям інвестора по організації й здійсненню процесів управління портфелем) і ін.

Розповсюдженим методом зниження ризику втрат інвестора служить диверсифікованість портфеля.

Диверсифікація — це включення в портфель різних видів цінних паперів з метою підвищення прибутковості або зниження ризику. Придбаючи різноманітні фінансові інструменти, інвестор може в остаточному підсумку домогтися більше високої прибутковості вкладень або понизити ризик за рахунок збільшення числа цінних паперів, що включаються в портфель.

Якщо портфель різноманітний, то вхідні в нього фінансові активи знецінюються неоднаково й імовірність рівновеликого знецінення всього портфеля незначна. Диверсифікованість забезпечує інвесторові одержання стабільного доходу_: якщо в портфелі поряд зі звичайними акціями присутні такі фінансові активи, як привілейовані акції або державні облігаційні позики.

Диверсифікованість є обов'язковою умовою раціонального управління коштами, вкладеними в цінні папери. Процес диверсифікованості демонструється на рис. 8.13.

Рис.8.13. Процес диверсифікованості ризику

При включенні в портфель від 10 до 20 видів цінних паперів різних емітентів диверсифікований ризик може бути знижений до мінімального рівня. Тому сукупний (реальний) ризик портфеля буде представлений тільки непереборним (ринковим) ризиком. Диверсифікований ризик може бути значно знижений, навіть якщо ці 10-20 видів фінансових активів обрані довільно, випадково. Випадкова диверсифікованість — це вибір цінних паперів поза зв'язком з поставленою метою інвестора. Цілеспрямована диверсифікованість — це підбор фінансових інструментів для досягнення інвестором мети, заради якої формується фондовий портфель.

4 Етап. Оцінка ефективності й ліквідності портфеля, розрахунок показників ризику й прибутковості, їхнє порівняння з показниками еталонного портфеля

Основне завдання оцінки ефективності фондового портфеля - виявлення серед безлічі цінних паперів тих, у які можна вкласти кошти, не піддаючи свої вкладення високому ризику. На практиці існує пряма залежність між прибутковістю й рівнем ризику цінних паперів.

Прибутковість і ризик інвестиційного портфеля залежать від:

• прибутковості й ризику кожного окремого цінного папера;

• розміру початкового капіталу, інвестованого в конкретні цінні папери.

Очікувана прибутковість портфеля може бути обчислена двома способами:

1) на основі використання вартостей портфеля на кінець та початок періоду:

де — очікувана прибутковість портфеля;

- початкова вартість портфеля;

. - очікувана вартість портфеля наприкінці періоду.

Ринкова вартість портфеля обчислюється як сума ринкових вартостей цінних паперів, що входять у портфель в цей момент часу.

2) на основі використання очікуваної прибутковості цінних паперів і їх відносних ринкових курсів, які використовуються як ваги:

,

де х_i - частка початкової вартості портфеля, інвестована в цінний папір;

k_i - очікувана прибутковість цінних паперів;

N - кількість цінних паперів у портфелі.

Інвестор, що бажає одержати найбільшу можливу прибутковість, повинен мати портфель, що складається з одного цінного папера, у якої очікувана прибутковість найбільша. Однак менеджер порадить інвесторові диверсифікувати свій портфель, тобто включити в нього кілька цінних паперів, знижуючи тим самим ризик.