Характеристика виборчих округів на серпень 2006 р. [35]

Номер за пор.	Назва країни	Кількість депутатів нижньої палати парламенту	Кількість виборчих округів у країні	Розмір найменшого округу, кількість депутатів	Розмір найбільшого кругу, кількість депутатів	Середня кількість громадян на одне депутатське місце
1	Австрія	183	9	7	35	44,0 (тис.)
2	Бельгія	150	30	4	24	71,5
3	Греція	300	56	1	36	34,8
4	Данія	179	19	2	16	29,3
5	Ірландія	166	41	3	5	21,8
6	Іспанія	350	52	2	34	112,8
7	Норвегія	169	19	4	17	35,2
8	Португалія	230	20	2	50	42,7
9	Фінляндія	200	15	1	33	25,5
10	Швеція	349	28	2	34	25,2
11	Швейцарія	200	26	1	20	35,0

Особливий випадок становить Ірландія, де внаслідок зміни виборчого законодавства у 1980 р. запровадили тільки три, чотири та п’яти мандатні виборчі округи, які належать до категорії малих виборчих округів. На думку Д.Нохлена, застосування пропорційної системи в малих виборчих округах не зможе забезпечити представництво всім політичним партіям, призводить до надрепрезентації великих партій не лише в межах округів, а й на рівні цілої держави. Він наголосив, що “правило пропорційності застосоване в малих округах призводить не до реалізації завдань представництва пропорційних виборів, а до реалізації завдань системи більшості” [36, 130]. Подібної позиції дотримується і Дж.Сарторі, який щодо невеликих виборчих округів в межах пропорційної виборчої системи зазначив : “…чим менше виборчий округ, тим слабкіша пропорційність…слабка пропорційність карає більш дрібні партії, і зрештою призводить до їхнього усунення” [37, 9].

Партійні списки використовують трьох видів : закриті, преференційні та відкриті.

Таблиця 38

Різновиди партійних списків у країнах Західної Європи

Номер за пор	Закриті партійні списки	Преференційні списки	Відкриті списки
1	Іспанія	Австрія	Ірландія
2	Нідерланди	Бельгія	Люксембург
3	Норвегія	Данія	Мальта
4	Португалія	Греція	Швейцарія
5		Фінляндія

За умов закритих списків порядок кандидатів у виборчих списках визначає сама партія і виборець не має змоги впливати на наявність у списку певних прізвищ та їхній порядок. Виборець повинен приймати список таким, яким він є. Закритий характер партійних списків допомагає: по-перше, включити в партійний список кандидатів, які характеризуються високим рівнем професіоналізму, є експертами в певних галузях і будуть потрібними в майбутньому для фахової роботи в парламенті або уряді; по-друге, дає змогу забезпечити адекватне представництво ( 50 % на 50% – А.Р.), або наперед визначений відсоток жінок серед партійних кандидатів ( див. табл.39); по-третє, включити до партійних списків представників меншин, які не проживають у межах країни компактно і за умов іншої виборчої системи, або преференційних списків не матимуть гарантії потрапити до парламенту. Одночасно пропорційна виборча система з закритими партійними списками продукує і передбачає відчутний рівень залежності депутатів парламенту від партії, або виборчого блоку, за списком якої/якого його обирали. Ефектом цього типу списків має бути зміцнення самої партії, оскільки з’являється додатковий чинник внутрішньопартійної дисципліни. Також це призводить до посилення партійного керівництва. Застосування закритих партійних списків імпліцитно передбачає недовіру з боку партій щодо виборців, рівня їхньої політичної культури, їхньої здатності обирати серед партійних кандидатів. Відповідно важко чекати взаємної довіри з боку виборців до політичної партії, яка фактично вимагає від виборця віддати свій голос за назву, лідера, або декількох публічно відомих партійних кандидатів з першої п’ятірки, за спинами яких є маловідомі особистості, досить часто малопопулярні. Д.Нохлен, аналізуючи різні типи партійних списків, дійшов висновку, що масові партії традиційно підтримують закриті партійні списки, натомість кадрові партії виявляють тенденцію до підтримки преференційного голосування [ 38, 97].

Преференційні списки надають виборцю право визначати в запропонованому партією варіанті кандидата за якого виборець голосує. В цьому випадку партійні списки зазвичай складають за алфавітом. Варто зазначити, що застосування преференційних виборчих списків не можливе за умов загальнонаціонального виборчого округу. В умовах малого, середнього і навіть великого виборчого округу виборці повинні знати основних кандидатів від партій і можуть визначити власний пріоритетний порядок кандидатів у межах запропонованого партійного списку. В такому випадку виборець, голосуючи за кандидата, одночасно віддає свій голос і за партію. Відповідно, депутатами стають ті партійні кандидати, які отримали найбільшу кількість преференцій. Цей тип партійних списків сприяє тому, що партійні кандидати змушені усвідомлювати, що для свого обрання їм потрібна не лише партійна підтримка, а й політична підтримка виборців, внаслідок цього кандидат і депутат мусять активно працювати публічно, щоб мати підтримку виборців і приділяти значно більшу увагу інтересам виборців, ніж у випадку закритих списків. Преференційне голосування добре кореспондується з внутрішньопартійною або блоковою фракційністю. Внутрішні в політичних партіях/виборчих блоках конкуруючі середовища з допомогою преференційного голосування отримують змогу винести внутрішнє питання, наприклад, позиція якої партійної групи/фракції з того, чи іншого питання має бути загальнопартійною, за межі партії/блоку. Самі результати голосування здатні провокувати наступний перегляд формальної структури могутності всередині партії/блоку, якщо офіційні керівники не отримують достатнього рівня підтримки з боку виборців.

Відкриті списки надають виборцеві право визначати власні преференції в усіх партійних списках, що кандидують в межах виборчого округу, а не в одному, як у попередньому випадку. Вони передбачають високий рівень політичної культури виборців та високий рівень довіри до громадян з боку основних політичних акторів. За таким різновидом партійних списків виборець має декілька голосів, їхня кількість дорівнює кількості мандатів, що обираються в межах виборчого округу. Виборець має змогу вибирати: по-перше, віддати свої голоси зазначеним у партійному списку кандидатам; по-друге, віддати їх одному кандидату – цей феномен має назву кумуляції голосів; по-третє, визначити своїх кандидатів з різних партійних списків і тим самим створити власний список кандидатів (система панашаж).

До позитивних характеристик пропорційної системи належать: по-перше, забезпечення справедливого представництва, коли частка голосів, отриманих партією під час виборів, максимально повно корелюється з часткою належних цій партії депутатських мандатів у парламенті;

По-друге, не призводить до втрати голосів виборців як за системи відносної більшості та двотурового голосування;

По-третє, сприяє кращій інституалізації, артикуляції та представництву групових інтересів у суспільстві. Дає змогу новим політичним партіям виходити на загальнонаціональну політичну сцену з представленням актуальних суспільних інтересів. Досить часто це стосується групових інтересів, які раніше не виносили на загальнонаціональний рівень. Прикладом цього є феномен появи в 80-их роках ХХ ст. партій зелених з широким комплексом питань навколишнього середовища у своїх програмах та наприкінці 90-их роках “нових правих” з проблематикою міграції, мігрантів, громадянства, статусу громадянина та національних інтересів. Спочатку вони з’явились у країнах з пропорційною виборчою системою, або де передбачена пропорційна складова.

По-четверте, виборці, які беруть участь у голосуванні, бачать, що їхні голоси не втрачаються, тому голосують відповідно до своїх вподобань. Така система детермінує вищий рівень участі виборців у виборах, якщо середній показник участі для країн з пропорційною виборчою системою становить 78,94 %, то для країн з системою більшості – 61,85%( див. табл.39).

Таблиця 39