Конструкція коаліційного уряду з домінуючою партією на прикладі

уряду C.Haughey в Ірландії у 1989 р. [36, 437]

Номер за пор.	Назва партії	К-сть місць	% місць	К-сть мін.посад
1	Фіана Фейл	77	46,4	13
2	Прогресивні Демократи	6	3,6	2
	Разом (166)	83	50,0	100%

Врівноважуючі конструкції характерні для урядів: Австрії, Бельгії, Нідерландів, Фінляндії та Швейцарії.

Таблиця 32

Врівноважуюча конструкція коаліційного уряду на прикладі Федеральної Ради Швейцарії у 1997 р. та 2003 р. [37, 531; 38, 1154]

Номер за пор.	Назва партії	К-сть місць		% місць		К-сть мін. посад		% посад
		1997	2003	1997	2003	1997	2003	1997	2003
1	Радикальні демократи (FDP)	45	36	22,5	18,0	2	2	28,6	28,6
2	Християнські демократи (CVP)	34	28	17,0	14,0	2	1	28,6	14,3
3	Соціал-демократи (SPS)	54	52	27,0	26,0	2	2	28,6	28,6
4	Швейцарська народна партія(SVP)	29	55	14,5	26,7	1	2	14,3	28,6
	Разом (200)	162	171	81,0	84,7	7	7	100	100

У країнах, де існують коаліційні уряди, відставка уряду автоматично не призводить до розпуску парламенту й оголошення нових виборів. Переважно у такій ситуації глава держави надає право лідеру найбільшої у парламенті фракції сформувати новий уряд. Якщо новий уряд не буде сформовано, то право на формування уряду може отримати інший партійний лідер. Здебільшого це право по черзі отримують лідери найбільших партійних фракцій у парламенті. Якщо глава держави побачить, що спроби марні, то він може розпустити парламент, оголосивши дострокові вибори. Жодна країна не залишається без уряду, навіть тоді, коли парламент проголосував за вотум недовіри і глава держави прийняв відставку. У цій ситуації він доручає попередньому уряду виконувати свої функції до моменту обрання нового уряду.

Феномен урядів меншості

Уряди меншості протягом післявоєнного періоду активно створювались і функціонували у наступних європейських державах: Австрії, Бельгії, Данії, Ірландії, Італії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії та Швеції. Протягом 1945 - 2006 рр. частка однопартійних і коаліційних урядів меншості в загальній сукупності урядів європейських країн становила одну третину. Водночас протягом зазначеного періоду в Данії уряди меншості становили 87 %, Іспанії – 75 %, Швеції – 73 %, Норвегії – 65 %, Ірландії – 50 % , Італії – 47 %, Франції – 30 %, Португалії – 27 % [39, 271]. Протягом періоду 1990 – 2003рр. всі уряди Данії, Норвегії та Швеції були урядами меншості. Саме тому В.Мюллер та К.Стром вважають, що уряди меншості є звичайним явищем серед урядів європейських країн [40, 560-561].

Уряд меншості означає, що політична партія самостійно, або в коаліції з іншою/іншими представлена/ні в парламенті депутатами, загальна кількість яких становить менше 50 % від повного складу депутатів парламенту. Представники цієї/цих партій і формують уряд. Відповідно, частка партій, які не входять до складу уряду, становить понад 50 % від загальної кількості депутатів. Для затвердження і подальшого функціонування уряд меншості повинен отримати підтримку більшості у парламенті.

На наш погляд, уряд меншості є вимушеним виходом для політичних партій, які були обраними до парламенту і які з огляду на різні причини не змогли/не можуть сформувати більшості. Тобто, природним результатом виборів має бути формування більшості в парламенті, яка повинна відображати відповідну підтримку більшості виборців, надану партіям/виборчим блокам. Дж.Ісааксон вважає, що принцип більшості є найбільш важливим серед трьох базових принципів, які зумовлюють процес формування партійного уряду [41, 45]. Однак нездатність формування більшості за умов неможливості/непередбаченості законом формування уряду меншості виступає свідченням політичної кризи і ставить на порядок денний питання про дострокові парламентські вибори. Тобто, коли парламент нездатний сформувати більшість, тоді перед політичними акторами і країною в цілому постає альтернатива: формування уряду меншості, або дострокові вибори. Останній варіант передбачає дуже багато політичних невідомих і, крім того, він завжди може бути реалізований у випадку нездатності сформувати уряд меншості, або нездатності реалізовувати владу/негативних результатів діяльності цього уряду.

Розуміння цього феномену передбачає звернення до існуючих підходів щодо сутності політики. Домінуюче у Радянському Союзі трактування політики як відносин і діяльності, спрямованої на завоювання та утримання влади, дуже добре відображало розуміння політики комуністичними партіями. Використання такого підходу не дає змоги зрозуміти мотивацію “опозиційної більшості”, яка дає змогу “меншості” прийти до влади і керувати державою. Якщо відійдемо від цього спрощеного розуміння сутності політики, то базовою парадигмою щодо визначення сутності політики повинні розглядати обстоювання політичними партіями групових інтересів. Відповідно партійна передвиборча програма охоплює артикуляцію та агрегацію групових інтересів і на їхній підставі окреслює пропозицію основних напрямів суспільного розвитку на черговий термін парламентської каденції. Саме за таких умов передвиборчу програму можна реалізувати не лише з урядового кабінету, а й з крісел опозиції.

М.Матіла та Т.Рауніо вважають, що існування такого типу урядів зумовлюється наявними конституційними нормами щодо формування урядів, які надають широкі повноваження для опозиції [42, 270-271]. Згода політичних партій, що представлені у парламенті, на формування уряду меншості може ґрунтуватися на існуванні широких можливостей парламентських комітетів та комісій впливати на внутрішнє та міжнародне життя держави. За цих умов стає цілком припустимим для партій, які мають власні партійні фракції у парламенті, зосередити свій вплив на діяльності парламентських комісій. До держав, де парламентські комітети мають значний обсяг повноважень не лише з контролю за діяльністю уряду, а й щодо проведення державної політики належать: Швеція, Іспанія, Італія та Португалія. У Швеції згідно з конституційним законом “Акт про Риксдаг” (прийнятий 28 лютого 1974 р.) парламентські комісії отримують широкі можливості контролю за діяльністю уряду та законодавчої реалізації власних ініціатив [43, 780-792]. В Іспанії постійні законодавчі комісії мають право остаточного прийняття законів і законодавчих пропозицій за згодою палат [44, 388]. Конституція Італії із закріпленням за парламентом вагомих можливостей контролю діяльності уряду у статтях 76 та 77 суттєво обмежує законодавчу ініціативу уряду. Зокрема зазначено: “...виконання законодавчих функцій може бути делеговане Уряду не інакше як зазначивши керівні засади та критерії подібного делегування і лише на обмежений час і з певного кола проблем...Уряд не може без делегування палат видавати декрети, які б мали силу звичайного закону. Коли у випадках особливої необхідності і терміновості Уряд під свою відповідальність приймає тимчасові розпорядження, які мають силу закону, то вони у той самий день мають їх надати для затвердження до палат, які, навіть якщо вони розпущені, спеціально скликаються”[ 45, 435]. Парламент Італії має вагомі важелі для впливу на уряд і на проведення державної політики.

Багато дослідників наголошують, що важливу роль у створенні урядів меншості відіграє характер взаємовідносин, які склалися між самими політичними партіями. З цього розрахунку уряди меншості стають можливими за умови, коли між політичними партіями, які гіпотетично можуть становити більшість, існують особливі переважно конкурентні взаємовідносини. Внаслідок надання права формувати уряд меншості якійсь одній партії буде для решти партій найменшим злом і вони будуть зацікавлені у збереженні існуючого співвідношення/ балансу рівня політичної ваги діючих партій. За таких умов, уряд меншості може бути цілком життєздатним і стабільним. Зокрема, зазначена позиція цілком логічна, коли право формувати уряд меншості надається центристській партії, а більшість у парламенті мають партії, які належать до різних частин ліво-правого партійного спектра. До цього варто додати, що більшість партій центристського спрямування у країнах Західної Європи є найпотужнішими, що виявляється у проведенні ними значного відсотку депутатів до законодавчого органу власної країни. Це можна простежити на прикладі урядів меншості, які сформували Соціал-демократи у Норвегії, Швеції, Данії та Християнські демократи в Італії. Щодо Італії, то цей чинник протягом значного періоду актуалізувався наявністю потужної Комуністичної партії Італії, яка реально могла претендувати на формування уряду в складі коаліції, оскільки регулярно протягом 70-80-их років займала за результатами виборів другу позицію у парламенті, отримуючи близько 30 % голосів. Тобто, формування уряду меншості стає закономірним виходом із ситуації за умови наявності у парламенті протистояння між партіями з ідеологічних позицій. Безумовно, уряд у подібній ситуації може отримати гостру критику своєї діяльності з обох сторін, але ідеологічне протистояння буде стримуючим чинником щодо об’єднання представників невладних партій задля повалення уряду. У подібних ситуаціях, навпаки, існує досить багато прикладів блокування з урядом, заради протиставлення своєму ідеологічному супротивнику. Переважно подібні блокування мають тактичний, ситуативний характер.

Треба звернути увагу на активну практику застосування урядів меншості. З зазначеного у табл.30 переліку європейських країн уряди меншості не були властиві лише Греції, Швейцарії та за винятком Сполученого Королівства. В Греції на підставі статті 84 Конституції формування уряду обов’язково передбачає отримання ним вотуму довіри, для чого варто мати підтримку абсолютної більшості депутатів парламенту. Такий рівень підтримки уряд меншості може гіпотетично отримати, але на практиці це реалізувати досить складно. Щодо уряду Сполученого Королівства, то і його певною мірою можна зарахувати до однопартійних урядів меншості за умови, якщо за основу класифікації братимемо кількість голосів, які отримала партія – переможець на виборах. З середини 30-их років минулого сторіччя жодна з партій у цій країні не вигравала вибори, отримавши підтримку понад 50 %. Особливість виборчої системи відносної більшості у Сполученому Королівстві здатна цю меншість голосів виборців перетворити у більшість місць у палаті громад. Тому уряд цієї країни належить до категорії однопартійних урядів більшості. Швейцарія – в цій країні існує особлива система формування урядів, до складу яких входять основні найбільші партії країни.

Наявність попереднього досвіду є прецедентом, який стимулює політичні сили застосовувати такий тип урядів в умовах нездатності, або складності сформувати уряд більшості.

Як ми вже зазначали, уряди меншості бувають двох типів: однопартійні та коаліційні. Прикладом однопартійного уряду меншості можуть слугувати уряди Шведської соціал-демократичної робітничої партії, яка самостійно формувала уряд, маючи з 1994 до 1998 45,4 % підтримки виборців, з 1998 до 2002 – 36,6 % і у 2002 р. знов було сформовано уряд меншості цієї самої партії, яка отримала на виборах 39,9 % голосів виборців [46, 372-373]. Коаліційний уряд меншості за своїми принциповими характеристиками відповідає однопартійним урядам меншості. У табл.33 ми подаємо приклад коаліційного уряду меншості.

Таблиця 33