Роль і значення голови держави у країнах Західної Європи

Посада голови держави належить до вищих державних інститутів. Сьогодні це одноособова посада, яка передбачає виконання сукупності керівних і церемоніальних функцій. У європейських країнах посада глави держави представлена монархами у конституційних монархіях і президентами у республіках.

Позиція глави держави у конституційних монархіях

Усі європейські країни протягом досить значного періоду були монархічними державами. З огляду на різні причини та події, держави перейшли до республіканської форми правління. Монархи є главами держав у Бельгії, Данії, Іспанії, Нідерландах, Норвегії, Сполученому Королівстві та Швеції. Щоб запобігти можливому відновленню спадкової влади суверена конституції Австрії та Італії мають обмеження щодо спадкоємців, можливих перетендентів на трон.¹⁷

Монарха у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії розглядають передусім як представника “Корони”, який уособлює державну владу. Р.Роуз подав таке трактування поняття “Корона” у Сполученому Королівстві: “ Корона – це символ, якому люди повинні зберігати вірність. Це поняття, яке важко застосувати до чітко окресленої території або конкретної людської спільноти. В ідеях Корони поєднуються ті елементи конституції, які силою традиції сакралізують та міфологізують владу, а також, які забезпечують ефективну роботу уряду” [1, 308].

До головних повноважень монарха у Сполученому Королівстві належить : право іменування¹⁸ прем’єр-міністра; призначати членів уряду та інших вищих державних чиновників; призначати пожиттєвих лордів; скликати та розпускати парламент за пропозицією прем’єр-міністра; звертатися до парламенту; підписувати та промульгувати рішення уряду та закони, прийняті парламентом; оголошувати війну; налагоджувати та розривати дипломатичні відносини. Монарх має право накладати вето на прийняті закони, але практично це право не використовує з 1707 р.

Взаємини з урядом визначаються дією двох ключових конституційних норм: “Король не може робити сам” (The King can’t dо alone), та “Король не може робити нічого поганого” (The King can do no wrong ), які на практиці означають, що жодного рішення монарх не може прийняти самостійно, всі прийняті від його імені рішення повинні бути контрасигновані.

Монарх–верховний керівник збройних сил. У Сполученому Королівстві виявляється певна історична особливість цієї формальної прерогативи. Монарх патронує морські та військово-повітряні сили, які у своїй офіційній назві обов’язково використовують термін “Королівські”. Решта збройних сил, особливо піхотні війська, з 1661 р. не можуть бути під юрисдикцією монарха, тому вони не мають у своїй назві натяку на королівську належність.

Його регулярно інформує прем’єр-міністр про стан справ у країні (щотижнева аудієнція), також монарх постійно отримує стенограми засідання парламенту. Монарх своїм власним авторитетом і авторитетом королівської родини реально впливає на вирішення державних і суспільних проблем.

Монарх є главою Англіканської Церкви, “захисником Віри”, проводить традиційні дії, пов’язані з нагородженням, присвоєнням дворянських титулів, карбуванням монети, може надавати помилування засудженим.

Інститут монархії у Сполученому Королівстві продовжує відігравати важливу політичну роль, попри значну критику цього інституту протягом 90-их років минулого сторіччя. Ця критика була особливо гострою у зв’язку з непростим характером взаємин між спадковим принцем Чарльзом та його дружиною – принцесою Діаною. Незважаючи на це, ставлення абсолютної більшості громадян країни до інституту монархії позитивне. Якщо на початок 90-их років минулого століття загальний рівень підтримки інституту монархії становив від 80 до 88 %% [2, 7], то у 2000 році від 70 до 75 %% громадян підтримували доцільність існування інституту монархії, вважаючи, що і надалі він повинен виконувати притаманні Короні функції [ 3, 533-534]. Показовою у цій ситуації є позиція Лейбористської партії, яка програмним завдання розглядала модернізацію політичної системи країни і зуміла провести реформу палати Лордів у парламенті. Попередній голова партії Тоні Блер стосовно майбутнього інституту монархії у 1999 р. заявляв : „Перед Британією був вибір – мати монархію або президента. Я особисто вважаю, що монархія – це традиція, якої ми маємо дотримуватися. Але монархія адаптується та змінюється і буде модернізуватися з кожним наступним поколінням” [ 4, 204].

Дещо менші функції виконує Король Бельгії. Він зобов’язаний дотримуватись Конституції та законів країни, забезпечувати національну незалежність і територіальну цілісність країни [ 5, 123]. Формально він є головою виконавчої влади, призначає та звільняє міністрів уряду, інших вищих державних службовців, визначає обсяги їхніх повноважень. Реально його роль зводиться до затвердження рішень уряду, які набувають юридичного значення за умови їх контрасигнації відповідними міністрами. Як зазначив А.Н.Пилипенко, “... участь Короля у законодавчому процесі має обмежений і формальний характер, оскільки закріплене за ним право законодавчої ініціативи реалізується здебільшого урядом, а право вета на закони, прийняті Парламентом, застосовував Король лише два рази у 1842 та 1884 рр.” [ 6, 105].

Монарх Бельгії є верховним керівником збройних сил, вводить військовий стан і припиняє військові дії. Керує веденням міжнародних відносин, незалежно від компетенції спільнот і регіонів щодо регулювання міжнародної співпраці, враховуючи укладення договорів з питань, які належать до їхньої компетенції за Конституцією [7, 136-137]. Присвоює військові звання, має право випускати гроші, помилувати, нагороджувати. Монархові належить традиційне право надавати дворянські титули, які не повинні передбачати жодних суспільних привілеїв.

Король Данії має верховну владу з усіх питань Королівства і виконує цю владу через міністрів [8, 304]. Головує на засіданнях Державної ради (уряду), призначає та відправляє у відставку прем’єр-міністра та інших міністрів, вирішує питання щодо загальної кількості міністрів і розподілу функцій між ними. Проте може сформувати лише такий уряд, який отримає підтримку більшості у парламенті. Рішення уряду, для набуття юридичної сили, повинен підписати король, але попередньо їх повинні контрасигнувати. Король володіє правом законодавчої ініціативи у парламенті, підписує закони та промульгує. В умовах надзвичайного стану, коли Фолькетінг (парламент – А.Р.) не може зібратися, він має право приймати тимчасові закони, за умови що вони не будуть суперечити Конституції і надалі їх затвердить парламент.

Від імені держави монарх бере участь у міжнародних справах, узгоджуючи свої дії з парламентом; визнається головнокомандувачем, приймає рішення щодо випуску грошей, призначає державних службовців, володіє правом помилування.

Дещо менший обсяг повноважень має монарх Нідерландів. Він має законодавчу владу спільно з парламентом і є формальним головою виконавчої влади. Призначає та звільняє прем’єр-міністра, інших членів уряду, створює міністерства, призначає інших державних посадових осіб. Виконує загальне керівництво веденням міжнародних відносин і збройними силами. Всі управлінські розпорядження монарха виконує уряд, діє принцип контрасигнації.

Подібний обсяг повноважень має монарх Норвегії. Він є головою Євангелістського костелу Норвегії. Повинен постійно проживати в країні і не може без дозволу парламенту перебувати поза Королівством довше, ніж шість місяців. Недотримання цієї вимоги є підставою втрати права на Корону [ 9, 26].

Тривалий період правління Франко наклав свій відбиток на монархічну владу в Іспанії. Короля проголошують главою держави, символом її єдності та наступності, арбітром повсякденної діяльності державних інститутів. Щодо законодавчого процесу, то він не має права законодавчої ініціативи та права вето, зобов’язаний підписувати та обнародувати всі закони, прийняті парламентом. Формально він скликає та розпускає парламент, призначає вибори відповідно до норм Конституції. Може призначати референдум, (але лише за пропозицією прем’єр-міністра і за попередньої підтримки парламенту).

Щодо взаємовідносин з виконавчою владою, то він володіє традиційним правом призначати голову уряду на підставі попередніх консультацій з представниками політичних груп, які засідають у парламенті [10, 393]. Призначає та звільняє членів уряду за пропозицією прем’єр-міністра, може головувати на засіданнях уряду, коли вважатиме за потрібне, але обов’язковою умовою його присутності на засіданні уряду є прохання/запрошення голови уряду. Видає узгоджені з урядом декрети, які передбачають попередню контрасигнацію.

Монарх Іспанії представляє країну у міжнародних відносинах, особливо значною є його роль у відносинах з народами, які мають історичну спільність з Іспанією. Проголошує війну та укладає мир, призначає дипломатичних представників за кордоном, акредитує іноземних представників.

Короля Іспанії проголошено Верховним головнокомандувачем збройними силами. Зовнішньо формальний характер цієї норми імпліцитно передбачає і певний реальний зміст. Це було доведено у лютому 1981 р. під час спроби військового перевороту в країні. Король Хуан Карлос, посилаючись на те, що він Верховний головнокомандувач збройними силами, не допустив широкого залучення військових сил до участі у путчі та мобілізував вірні Конституції військові підрозділи на ліквідацію спроби перевороту. Це сприяло посиленню довіри до інституту монархії в Іспанії, піднесло особистий авторитет Хуана Карлоса.

Найменше повноважень серед монархів європейських країн має Король Швеції, якого офіційно визнає Конституція як главу держави, навіть формально він не має права керувати державою, оскільки згідно зі ст. 6 Конституції право управління державою віднесене до виняткової компетенції уряду [11, 701]. Значну кількість обов’язків глави держави передано до компетенції глави парламенту та прем’єр-міністра. Монарх має право отримувати лише інформацію від прем’єр-міністра щодо ситуації у країні, в разі потреби може головувати на засіданнях уряду, відкривати сесії парламенту. Очолює Євангелістсько-Лютеранський костел у державі. Інші функції мають церемоніальний характер. Не має права виїжджати за кордон без погодження з прем’єр-міністром.

Як бачимо, у конституційних монархіях глава держави – монарх –володіє одночасно окремими функціями законодавчої влади (спільно з національними парламентами) та виконавчої (спільно з урядами). У системі виконавчої влади більший обсяг повноважень монархи мають щодо міжнародних справ і питань оборони. Здебільшого монархи є главами національних церков. Щодо всіх монархів діє норма їхньої особистої недоторканості. Оскільки монархи політично нейтральні, тому вони відіграють важливу роль у забезпеченні/зміцненні суспільної єдності.