5. Роль судової практики у регулюванні екологічних відносин.

Слід зазначити, що значну роль у правовому регулюванні екологічних відносин відіграє діяльність судів. Особливо велику роль мають відігравати постанови вищих судових органів, в яких містяться узагальнення судової та господарської практики, указівки з питань застосування чинного екологічного законодавства України.

Керівні роз'яснення Пленумів Верховного Суду і Вищого господарського суду України впливають на удосконалення екологічних відносин та належать до числа документів правозастосовного нормативного тлумачення. Так, наприклад, з метою однакового і правильного застосування у вирішенні спорів законодавства, яке регулює земельні відносини, дано роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 27 червня 2001 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування».

Разом із тим, необхідно підкреслити, що керівні постанови Пленумів Верховного Суду України та Вищого господарського суду України не є джерелом екологічного права, оскільки суди не наділені правотворчою функцією.

6. Міжнародно-правові норми у системі джерел екологічного права.

Належність міжнародних договорів до джерел права України, в то­му числі екологічного, випливає з КонституціїУкраїни. Відповіднодо ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно з Законом «Про міжнародні договори України» (2004) під міжнародним договором України розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (ст. 1). Цим же Законом передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного права (ст. 19). У цьому випадку Україна виходить з принципу пріоритетності норм міжнародного права перед нормами національного законодавства.Чинні міжнародні договори України реєструються в Міністерстві закордонних справ України, а за його поданням — й у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй відповідно до її Статуту. Ці договори включаються в установленому порядку до Єдиного державного реестру нормативних актів і друкуються в «Зібранні чинних міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України. В екологічному законодавстві України частка міжнародно-правових угод є досить вагомою і з кожним роком зростає. Водночас Україна не є байдужою й до тих міжнародних договорів, які не ратифіковані парламентом. Це зумовлено конституційним визнанням Україною загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 18 Конституції України). Отже, відповідні принципи і норми міжнародного права навколишнього середовища також є джерелами екологічного права України.

1. Правова (юридична) норма — це обов'язкове, формально визначене правило фізичної поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

Ознаки правової норми:

1. державно-владний, загальнообов'язковий характер

2. норма права — це формально визначене правило поведінки.

3. норма права — правило поведінки загального характеру. Це полягає у тому, що правило поведінки, закріплене у правовій нормі:

а) адресоване не конкретному суб'єктові, а колу неперсоніфікованих суб'єктів, які стають учасником відносин, які регламентуються даною нормою права;

б) регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин;

4. норма права — це правило поведінки, що набуває і втрачає свою обов'язковість у встановленому порядку.

Нормативно-правовий акт — офіційний акт-волевиявлення (рішення) уповноважених суб'єктів права, що встановлює (змінює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Ознаки нормативно-правового акта:

1. приймається або санкціонується уповноваженими органами держави (правотворчими органами) або народом (через референдум);

2. завжди містить нові норми права або змінює (скасовує) чинні, чітко формулює зміст юридичних прав і обов'язків;

3. приймається з дотриманням певної процедури;

4. має форму письмового акта-документа і точно визначені реквізити:

а)  вид акта (закон, указ, постанова);

б)  найменування органу, який ухвалив акт (парламент, президент, уряд, місцевий орган влади);

в)  заголовок (деякі акти, наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються без заголовка);

г) дата ухвалення акта; ґ) номер акта;

д) дані про посадову особу, яка підписала акт;

5. публікується в офіційних спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка (в Україні закони публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», газетах «Голос України» та «Юридичний вісник України»; постанови Кабінету Міністрів — у збірниках постанов уряду України та газеті «Урядовий кур'єр»; закони і підзаконні акти — у часопису «Офіційний вісник України»).

Акт застосування права (правозастосовний акт, індивідуальний акт) - це правовий акт, що містить персоніфіковане (індивідуальне) владне приписання (веління), винесене уповноваженим на те суб'єктом у результаті рішення їм конкретної юридичної справи.

Основні ознаки:

• Являє собою різновид правових актів;

• Фіксує ухвалене рішення щодо справи

•  Має офіційне значення;

•  Має державно-владний характер;

• Приймається у встановленому законом порядку;\

• Має відповідним, установленим законом форму;

• Виноситься уповноваженим на те суб'єктом

•  Містить персоніфіковане, тобто адресоване конкретному (індивідуально-певному) особі (особам) приписання;

• Спрямований на індивідуальне регулювання суспільних відносин (регулювання в індивідуальному, а не нормативному порядку);

•  Містить приписання (веління), що є індивідуальним правилом поведінки (правилом поведінки індивідуального характеру);

•  Виконує роль юридичного факту (установлює, змінює, скасовує, підтверджує відповідні права й обов'язки суб'єктів права).

Норми екологічного права - правила поведінки, які регулюють відношення людей з приводу охорони та використання навколишнього природного середовища. «Екологізовані норми» - норми інших галузей права - адміністративного, карного, господарського тощо).

2. В 1992 р. Костицький висунув доктрину і назвав її концепцією «екологічного дерева». Ця доктрина визначає приблизний перелік необхідних правових актів у галузі охорони навколишнього природного середовища, їх взаємодію, загальні принципи їх підготовки та цілі системи екологічного права. Стовбуром «екологічного дерева» є чинний Закон про охорону навколишнього природного середовища України. Це свого роду Екологічна Конституція України, комплексний закон, який визначає загальні засади охорони довкілля і буде як основа «утримувати» на собі всю систему екологічного права.

Кореневу систему «екологічного дерева» повинні становити акти природоресурсового права. Це — земельний, лісовий, водний кодекси, кодекс законів про надра, закони про охорону і раціональне використання рослинного і тваринного світу, при­родно-заповідний фонд, про охорону атмосферного повітря, а також прийняті на їх розвиток підзаконні й нормативні акти. Запровадження економіко-правового механізму природокористування, про що буде сказано пізніше, забезпечить життєздатність «ко­реневої системи» «екологічного дерева». Йдеться про механізм плати за спеціальне використання природних ресурсів. Природоресурсове право виступає як основа, що «утримує» все «екологічне дерево» і одночасно за рахунок платності спеціального природокористування «живить» його, забезпечує дієвість всієї системи екологічного права. На його думку також в ролі головного кореня слід розглядати економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища. Це й зрозуміло, оскільки право є лише надбудовою над економічними відносинами, покликане їх регулювати, наголошує він, цитуя класиків.

Крону «екологічного дерева» становлять законодавчі та нормативні акти привентивного характеру, які, як і «листя дерева», покликані відігравати «фільтруючу» роль, запобігати негативному впливу людської діяльності на навколишнє природне середо­вище.

Це, зокрема, Закон про екологічну експертизу, Закон про статус зон надзвичайних екологічних ситуацій, контроль у галузі охорони навколишнього природного середо­вища, Положення про громадський екологічний контроль, Положення про порядок інформування в галузі охорони навколишнього природного середовища, Положення про екологічний моніторинг, інші нормативно-правові акти.

Сьогодні можна говорити, що в Україні вже виросло «екологічне дерево», що у нашій державі склалася національна система екологічного права як комплексна галузь права, що об'єднує правові форми і правові відносини, які виникають у процесі взаємодії суспільства і природи, але наскільки вона діюча Науковці, виконуючи покладені на них завдання, та за власними переконаннями розробляють методологічні засади екологічного права, але цього , на мою думку не досить, саме органи виконавчої та судової влади повинні контролювати і регулювати не тільки своєчасну сплату податків за використання природних ресурсів, а і стояти на їх захисті де-факто.

3. Кореневу систему «екологічного дерева» повинні становити акти природоресурсового права. Це -- земельний, лісовий, водний кодекси, кодекс законів про надра, закони про охорону і раціональне використання рослинного і тваринного світу, природно-заповідний фонд, про охорону атмосферного повітря, а також прийняті на їх розвиток підзаконні й нормативні акти. Природоресурсове право виступає як основа, що «утримує» все «екологічне дерево» і одночасно за рахунок платності спеціального природокористування «живить» його, забезпечує дієвість всієї системи екологічного права. В ролі головного кореня слід розглядати економіко-правовий механізм охорони навколишнього природного середовища.

Еколого-правові норми регулюють порядок використання природних ресурсів, порядок розміщення відходів у навколишньому природному середовищі та визначають конкретний перелік екологічних правопорушень.

Величезне значення має проблема співвідношення між системою екологічного права (в нашому розумінні права природи) і системою екологічного законодавства. Екологічне право -- це відображення прав природи, яких вона не може бути позбавлена під будь-яким приводом. Це її життєве право, від якого залежить і добробут людей. Екологічним законодавством треба вважати сукупність правил, вироблених і прийнятих з додержанням належної процедури відповідними компетентними органами. Екологічне право в основному дістає вияв в екологічному законодавстві.

Екологічне законодавство -- це структура, що об'єднує екологічні юридичні норми різного рівня і різної спрямованості. Ними можуть бути норми конституційні, звичайні, норми, орієнтовані на соціальні відносини різного змісту, з приводу охорони різних природних об'єктів. Вказане законодавство є системою, що має більш-менш сталий характер. Його реалізація породжує відносно сталі правові відносини Плотнікова О. . Співвідношення екологічного права та екологічного законодавства Одеса «Університет» 1997.

4. Сучасний стан довкілля свідчить про те, що екологічні проблеми виникають

внаслідок двох головних факторів: нераціонального використання природних ресурсів, яке знижує продуктивність біосфери, та забрудненням, що загрожує усьому живому, насамперед благополуччю людини та її здоров’ю.

Екологічні стандарти та нормативи покликані служити мірою поєднання екологічних інтересів стосовно здорового та сприятливого для життя людини навколишнього середовища з економічними інтересами суспільного прогресу (Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, статті 31-33).

Мета екологічної стандартизації та нормування – це встановлення комплексу обов’язкових норм, правил та зобов’язань з охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки (ст.31).

Державні стандарти визначають поняття та терміни, а також режим використання та охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги з передбачення шкідливого впливу забрудненого навколишнього природного середовища на здоров’я людей, інші питання, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів (ст. 32).

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію тасертифікацію” (ст.4) нормативні документи з стандартизації розподіляються на:

• - державні стандарти України;

• - галузеві стандарти;

• - стандарти науково-технічних та інженерних товариств і союзів;

• - технічні умови;

• - стандарти підприємств.

5. Відомчі підзаконні акти нормативного характеру видаються, як правило, з питань, віднесених до компетенції відомства, але нерідко мають міжвідомчий характер. Найчастіше вони іменуються постановами, наказами, інструкціями тощо. Наприклад, Міністерством охорони навколишнього природного середовища 12 березня 1993 року затверджено Інструкцію про порядок встановлення лімітів на використання природних ресурсів у межах територій і об’єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. Ця Інструкція має міжвідомчий характер. Нерідко такого роду нормативно-правові акти приймаються зазначеними відомствами спільно. Саме так була затверджена Інструкція щодо розмежування повноважень з контролю за здійсненням заходів, пов’язаних з охороною і раціональним використанням надр, яка затверджена 30 листопада 1995 року спільним наказом Мінекобезпеки, Держнаглядохоронпраці, Держкомгеології та Держкомзему України.

Найбільш широкими повноваженнями в екологічній сфері щодо видання таких актів наділені Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоров’я України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України та деякі інші.

За своєю юридичною природою акти цих органів поділяють на дві групи: а) обов’язкові тільки для підпорядкованих цим органам суб’єктів екологічних відносин; б) обов’язкові й для не підпорядкованих їм підприємств, установ і організацій, а також для громадян. Видання останніх зумовлене міжвідомчими (надвідомчими) повноваженнями відповідних органів, і самі ці акти є джерелами екологічного права. Найбільш широку компетенцію по виданню цих актів має Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. Його накази, прийняті в межах своїх повноважень, є обов’язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності, а також громадянами. До таких актів, зокрема, належать накази міністерства "Про затвердження Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення" (2003 р), "Про затвердження Інструкції про розгляд заявок та надання дозволів на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів" (2002 р) тощо.

6. Практика Конституційного Суду України поступово охоплює своїм впливом і сферу екологічного законодавства. В актах останнього все більше з’являється посилок на рішення Конституційного Суду України, яким те чи інше положення відповідного закону визнається неконституційним. Прикладом тут може бути Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (неконституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) від 22 вересня 2005 року № 5-рп/20054. У ньому зафіксовано, що Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частини першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України. Це рішення було відтворено у Земельному кодексі України.

Розглядаючи рішення, що ухвалює Конституційний Суд України слід відзначити, що вони є обов’язковими для виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Такі риси зазначених рішень з огляду на те, що вони призводять до скасування чи зміни окремих положень відповідних правових актів, дозволяє віднести їх на думку багатьох правознавців до джерел права. Проте, є особливості, котрі відрізняють їх від інших джерел права – законів та підзаконних нормативно-правових актів.

7. З усіх джерел міжнародного права навколишнього середовища провідне місце належить міжнародним договорам (угодам, конвенціям). Міжнародний договір укладається державами в письмовій формі з найбільш важливих питань, що становлять взаємний інтерес. Вимоги до міжнародних договорів та порядок їх укладення регулюються Віденською конвенцією про право міжнародних договорів (1969 р.) та Віденською конвенцією про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями та між міжнародними організаціями (1986 p.). Міжнародні договори екологічного характеру за колом їх учасників поділяють на двосторонні й багатосторонні. Останні у свою чергу можуть бути глобальними і регіональними. Цими договорами регулюється масив найбільш важливих відносин, що стосуються міжнародно-правової охорони навколишнього середовища і використання природних ресурсів, забезпечення прав людини на безпечне навколишнє середовище. Декларації, хартії, резолюції та інші акти рекомендаційного характеру здебільшого приймаються міжнародними екологічними організаціями. Особливе місце серед них займають резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Це місце зумовлено високим міжнародним авторитетом органу, який приймає відповідні акти.

8. Систему джерел міжнародного права навколишнього середовища складають договори, конвенції декларації, хартії, резолюції, директиви, протоколи програми дій тощо. За критерієм юридичної сили їх поділяють на дві групи. До першої з них належать акти, які містять обов’язкові до виконання норми і принципи (так зване тверде право), а до другої — акти, які містять необов’язкові до виконання правила, здебільшого рекомендаційного характеру (так зване м’яке право). Прикладами актів другої групи є Стокгольмська декларація з навколишнього середовища, Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку, Всесвітня хартія природи, які мають високий моральний авторитет у світовому співтоваристві.

Джерела міжнародного права можна класифікувати і за іншими критеріями. Зокрема, за предметом правового регулювання вони поділяються на загальні (Стокгольмська декларація з навколишнього середовища, Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку) і спеціальні. До останніх належать акти, що стосуються правового регулювання охорони і використання окремих природних ресурсів чи об’єктів (Конвенція про охорону і використання транскордонних водостоків та міжнародних озер (1992 p.). За дією у просторі виділяють такі акти: — глобальні, тобто які мають загальнопланетарне значення (Рамкова конвенція ООН про зміну клімату, Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення головним чином як середовище існування водоплавних птахів, Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини; — регіональні — джерела міжнародного екологічного права, які закріплюють правила та принципи поведінки стосовно навколишнього середовища певного регіону (Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі, Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря (1992 p.), Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1992 p.); — локальні — джерела міжнародного екологічного права, які закріплюють правила та принципи поведінки щодо навколишнього середовища певних держав або території (Угода між Міністерством охорони навколишнього природного середовища України і Міністерством навколишнього середовища та водних ресурсів Республіки Болгарія про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів (2003 p.), Угода між Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України та між Міністерським комітетом ядерної безпеки Французької Республіки про співробітництво в галузі ядерної безпеки (1998 p.). За часом дії поділяють на акти: — з необмеженим терміном дії (Конвенція про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, Конвенція про захист Чорного моря від забруднення, Віденська конвенція про цивільну відповідальність за ядерну шкоду (1963 р.); — з визначеним терміном дії (Угода між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища (1993 p.), укладена строком на п’ять років). За суб’єктами акти міжнародного права навколишнього середовища поділяють на: — міждержавні, тобто сторонами яких є держави (Конвенція про захист морського середовища району Балтійського моря, Угода між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища (1994 p.); — міждержавні з участю інших суб’єктів. Зокрема, Протокол з проблем води та здоров’я до Конвенції про охорону і використання транскордонних водостоків та міжнародних озер (1999 р.) передбачає, що він відкритий для підписання державами — членами ЄЕК, державами — членами Європейського регіонального комітету ВООЗ, державами, що мають консультативний статус при ЄЕК, а також відповідними регіональними організаціями економічної інтеграції; — акти міжнародних організацій (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1980 р. Про історичну відповідальність держав за збереження природи Землі для теперішнього та майбутніх поколінь, Стокгольмська декларація з навколишнього середовища).