Сучасної геоморфології

(за Д.Тимофєєвим)

Широкомасштабні роботи з геологічної розвідки, які проводились у 20 – 30-х роках ХХ століття, супроводжувались картографуванням ґрунтового покриву. Отримані при цьому результати знайшли своє відображення в працях С. Рудницького, Ю. Полянського, П. Тутковського, В. Бондарчука, Р. Виржиківського, М. Дмітрієва, Б. Личкова, М. Марчика, В. Різниченка, Д. Соболєва, С. Соболєва, В. Чирвінського, В. Крокса, М. Мефферта, В. Кубійовича та інших, в яких розкрито будову рельєфу України та основні етапи його формування впродовж антропогенового періоду.

Інтенсивний розвиток в передвоєнні роки ХХ століття на теренах України гірничодобувної, переробної промисловості, гідроенергетики вимагав ґрунтовного дослідження природи краю загалом та її рельєфу зокрема. В цей час М Дмітрієвим було опубліковано першу працю узагальнюючого характеру «Рельєф України».

Основні напрями геоморфологічних досліджень в Україні почали формуватися з 50-х років ХХ століття. У цей час значного розвитку набули морфоструктурні та неотектонічні дослідження, напрям теоретичної і методологічної геоморфології, палеогеоморфологія та палеогеографія, дослідження ярусності рельєфу та циклічності геоморфогенезу, геоморфологічне картографування, вивчення сучасних геоморфологічних процесів, напрям регіональної геоморфології, дослідження спрямовані на встановлення закономірностей формування рельєфоутворювальних відкладів. Започатковувались і розвивались ці напрями під керівництвом таких відомих вчених як О. Адаменко, А.Богуцький, В. Бондарчук, М. Веклич, М. Волков, К. Геренчук, П. Гожик, І. Гофштейн, П. Заморій, М.Куниця, О. Маринич, І. Соколовський, В. Палієнко, С. Приходський, І. Рослий,, І. Черваньов, В.Чирка, П. Цись та інших.

Останнім часом геоморфологи України особливу увагу приділяють теоретичним проблемам розвитку рельєфу, зокрема проблемам морфологічної структури та саморозвитку рельєфу (І.Черваньов), геоморфодинаміки (В. Дублінський, О. Клюк ін, І. Ковальчук, Г. Рудько), моделювання рельєфотворчих процесів (Є. Єлисєєва), екологічної та антропогенної геоморфології, урбогеоморфології (О.Клюкін, Г.Рудько, Ю. Шуйський) тощо.

До перспективних напрямів розвитку української геоморфології слід віднести наступні: розширення знань про рельєф як одну з основних складових ландшафту з властивими йому морфологічними, віковими, генетичними та динамічними особливостями, що визначають розподіл речовини і енергії в географічній оболонці; вивчення сучасних геоморфологічних процесів і їх перебігу під впливом діяльності людини; залучення геоморфологічних ознак до пошуків родовищ корисних копалин; вирішення інженерно-геологічних, екологічних і природоохоронних завдань.

Слід зазначити, що перспективні напрями розвитку геології і геоморфології в певній мірі переплітаються, що є красномовним свідченням зв’язку цих двох науку вирішенні цілої низки завдань, які забезпечують сталий розвиток нашої планети. Особливо це стосується актуальних сьогодні екологічних проблем у вирішенні яких геології та геоморфології належить одне з провідних місць серед інших наук, які сформувалися впродовж існування людства.