3.3. Вихідні дані та зміст роботи

1. Гірничий компас.

2. Макети залягання гірських порід.

3.4. Порядок виконання роботи

1. Знайомство з основними теоретичними положеннями: верства, потужність, елементи залягання верстви.

2. Вивчення будови компасу.

3. Оволодіння методикою проведення замірів елементів залягання (азимут падіння, азимут простягання, кут падіння верстви).

Для визначення положення ліній падіння та простягання нахиленої верстви потрібно гірничий компас установити вертикально (перед цим закріпити магнітну стрілку фіксатором) довгою стороною до виходу нахиленого пласта. Компас переміщують, зберігаючи вертикальність, до тих пір, поки вісок клінометру не вкаже максимальний кут нахилу. В цьому положенні довша сторона компаса буде сумісна з лінією падіння верстви гірської породи. Перпендикулярно до неї проходить лінія простягання верстви.

Для визначення кута падіння магнітну стрілку закріплюють фіксатором, а компас довгого стороною пластини прикладають до лінії падіння і, використовуючи клінометр, беруть відлік на півлімбі (рис. 1.5. а).

При визначенні азимуту падіння коротку сторону компаса з південної сторони (там де на лімбі знаходиться позначка 180°) розташовують паралельно лінії простягання, а північну сторону (на лімбі позначка 0°) направляють по падінню верстви. Після установки компасу в горизонтальне положення (магнітна стрілка легко обертається) беруть відлік по північному кінцю магнітної стрілки (рис. 1.5, б).

Для заміру азимуту простягання довшу сторону пластини компаса орієнтують паралельно лінії простягання, -а сам компас виставляють в горизонтальне положення. Відлік азимуту простягання беруть по північному кінці магнітної стрілки (рис. 1.5, в).

3.5. Контрольні питання

1. Що таке верства?

2. Основні елементи верстви.

3. Основні елементи залягання верстви.

4. Компас і його будова.

5. Як зображаються елементи залягання на карті?

6. Методика проведення замірів.

3.6. Література

1. Бизов В.Ф., Паронько 1C. Основи динамічної та прикладної геології. Динамічна геологія. – Кривий Ріг: Мінерал, 2000. – 205 с.

2. Павлинов В.Н.. Михайлов А.Е., Кизевальтер Д.С. и др. Пособие к лабораторным занятиям по общей геологии. – М.: Недра, 1983. – 160 с.

3. Паранько І.С., Сіворонов А.О., Євтєхов В.Д. Загальна геологія. – Кривий ріг: Мінерал, 2003, – 464 с.

Лабораторна робота № 4

ГЕОХРОНОЛОГІЧНА ШКАЛА 1 СТРАТИГРАФІЧНА КОЛОНКА

4.1. Мета роботи

Знайомство з методикою побудови стратиграфічної колонки.

4.2. Вихідні теоретичні положення

Стратиграфія - це наука, яка вивчає послідовність залягання верств гірських порід в земній корі, що відображає час формування порід. Породи, які залягають нижче, завжди є древнішими від тих, якими вони перекриваються. У першій половині XIX в. була складена єдина стратиграфічна шкала, в якій виділено стратиграфічні одиниці чотирьох рангів: 1) групи систем, що включають декілька систем; 2) системи, що складаються з декількох відділів; 3) відділи, що включають декілька ярусів: 4) яруси і більш дрібні підрозділи.

Таблиця 4.1.