2. Глобалізаційні процеси в системі світового ринку праці.

Глобалізація за своєю сутністю має об'єктивний вплив на світовий ринок праці. Світовий (міжнародний) ринок праці – це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту працюючих. Ці відносини традиційно склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили за країнами світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. Так, в умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру. Виходячи з цього, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили.

Для формування і функціонування міжнародного ринку праці потрібні певні стартові умови, зокрема високий рівень міждержавних господарських взаємозв'язків, які зумовлені активізацією глобалізацій них процесів. Водночас, на сучасному етапі постала низка нових факторів, що зумовлюють необхідність широкої участі всіх країн у світогосподарських процесах. Нині жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси, розвинуту економіку, науку, кваліфіковані трудові ресурси і ємний внутрішній ринок, не може залишатися осторонь від потужних загальносвітових інтеграційних процесів руху товарів та капіталу.

Зокрема, для західних країн характерний інтенсивний процес перерозподілу робочих місць на користь більш кваліфікованої праці за одночасного "вимивання" місць для низькокваліфікованих працівників. За розрахунками експертів, у цих країнах щорічно оновлюється 10-15% усіх робочих місць. Сектор кваліфікованої праці постійно зростає. Так, на менеджерів та кваліфікованих спеціалістів припадає 50-60 % усіх вакансій, що відкриваються. Причому вимоги до робочої сили підвищуються не тільки в матеріальному виробництві, де питома вага кваліфікованих робітників традиційно більш висока, а й у сфері послуг. Ідеться насамперед про "інтелектуальні" галузі (наприклад, фінансово-банківська сфера), а також торгівлю та послуги. Тому сфера послуг не може слугувати пристановищем для некваліфікованої робочої сили, що виштовхується з інших галузей і економіки, як це було ще в середині 80-х років минулого століття.

Глобалізація та міграційні процеси. Формування міжнародного ринку , праці відбувається двома шляхами: по-перше, через міграцію трудових ресурсів і капіталу; по-друге, шляхом поступового злиття національних ринків праці, внаслідок чого усуваються юридичні, національно-етнічні, культурні та інші перегородки між ними. Останнє призводить до утворення так званого "спільного ринку праці". Становлення міжнародного ринку праці є свідченням того, що глобалізаційні процеси світової інтеграції відбуваються не лише в економічній та технологічній галузях, а й дедалі ширше охоплюють сфери соціально-трудових відносин, які стають нині глобальними. Це дістає відображення в потребі координації, погодженні й зближенні соціальної політики різних країн, які мають неоднаковий досвід та відповідно й законодавство в соціальній сфері. Регулювання соціально-трудових відносин в умовах глобалізаційних процесів відбувається у багатьох напрямах, зокрема: умови праці, способи найму і звільнення працівників; оплата праці, зокрема системи додаткових виплат; надання відпусток, вільних від роботи днів, тривалість робочого дня; соціальне страхування; надання різних пільг, відпочинку тощо.

Формування й динамічний розвиток процесів глобалізації в системі міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва: капіталу і праці.

Сучасний підвищений інтерес міжнародних монополій до використання праці мігрантів зумовлений насамперед тією специфічною роллю, яку вони відіграють у виробництві. їхня праця застосовується головним чином на важких, брудних, непрестижних видах робіт в обробній промисловості й сфері послуг. Зокрема, це стосується таких галузей, як хімічна промисловість, будівництво, чорна металургія, громадські роботи з найскладнішими умовами (в запилених приміщеннях, за підвищеної загазованості, низької чи, навпаки, високої температури, а також за великої ймовірності нещасного випадку).

Крім того, за рахунок мігрантів ТНК (БНК) значною мірою задовольняють потребу в спеціалізованих робітниках, особливо в будівній, автомобілебудівній, електротехнічній та інших високотехнологічних галузях.

Водночас, ТНК використовують заробітну плату як засіб перехоплювання кваліфікованих робітників у національних монополій та закріплення їх на своїх підприємствах. Це досягається шляхом встановлення такого рівня зарплати, який дещо перевищує середній у країні або в галузі. Міжнародні корпорації широко застосовують різноманітні преміальні системи оплати праці. Це також стимулює приплив іммігрантів на виробництва ТНК. Слід підкреслити, що останні віддають перевагу стороннім робітникам ще й тому, що вони є найменш організованою й активною масою трудящих, тож найменш спроможні боротися за поліпшення умов й охорони праці, виплату пільг та пенсійних допомог, допомог з безробіття та інвалідності. Крім того, іммігранти заповнюють ті місця на виробництві, які не потребують кваліфікації, що дає змогу місцевим працівникам освоювати складніші професії й види робіт, забезпечуючи в подальшому вищі темпи економічного зростання.

Міграція робочої сили є важливим економічним, соціальним та гуманітарним фактором яку країнах походження, так і в країнах, що приймають. Так. у країнах походження міграція може полегшити наявне безробіття й принести їм певні прибутки у вигляді іноземної валюти в результаті грошових переказів мігрантів. Але вона приховує в собі небезпеку - втрати країною необхідної кваліфікованої робочої сили. Крім того, міграція супроводжується значними витратами в соціальній сфері й у сфері людських ресурсів.

Інтернаціоналізація резервної армії праці відбувається паралельно з глобалізацією виробництва та розвитком світового ринку товарів і капіталів. Ринок праці перетворився на важливу складову частину світового ринку. Міграція робочої сили досягла глобальних розмірів та найрізноманітніших форм.

Водночас міграція робочої сили впливає (погіршує або поліпшує) на умови життя працюючих у країнах - експортерах та імпортерах робочої сили в конкретний момент часу.

Глобалізація та формування і розвиток сучасного високотехнологічного ринку праці. Науково-технічна революція, що розгорнулася у другій половині XX ст., зумовила зростання попиту сучасного виробництва на високо­кваліфіковані кадри. Зокрема, високотехнологічна та науково ємна праця інженерів, конструкторів, економістів, фінансистів, науковців виступає головним створювачем суспільного продукту, насамперед, науково-технічного.

Сучасна структура світового ринку прані характеризується й стрімким становленням сегмента, який пов'язаний як з використанням високо­кваліфікованих спеціалістів (наукових працівників, інженерів, аналітиків систем), так і фахівців у галузі інформатики, менеджерів тощо. Розвиток розглядуваного сегмента ринку робочої сили значною мірою зумовлюється стрімким зростанням світової торгівлі послугами, яка складає сотні млрд. доларів США. Специфічною особливістю цього сектора ринку праці є те, що завдяки розвинутій мережі телекомунікації певна частина інтелектуальної робочої сили може брати участь у виробничому процесі, що здійснюється на будь-якій відстані від місця її перебування в конкретний момент часу.

Практика свідчить, що крупний бізнес провідних індустріальних країн, так само як і транснаціональний капітал, виявляє активний попит на висококваліфікованих спеціалістів та науковців, тобто інтелектуальні кадри, потребу в яких він не в змозі задовольнити за рахунок власних трудових ресурсів. Виходячи з наростаючого попиту, в умовах глобалізації щодо потреби у високоосвічених кадрах, виник новий вид трудової міграції - "відплив мозку", що посідає особливе місце в міжнародній міграції робочої сили. Базовими мотивами їхнього переїзду в інші країни є, з одного боку, відмінності в умовах для наукових досліджень у різних країнах, відсутність на батьківщині перспектив творчого зростання, а з іншого - суттєві відмінності у соціальному статусі й винагороді вчених, винахідників, конструкторів, економістів, фінансистів, лікарів, працівників мистецтва. Об'єктивною основою переманювання "мозку" провідними центрами світового змагання за висококваліфіковані кадри є нерівномірність опанування окремими країнами досягнень науково-технічної революції, відмінності в рівні капітальних вкладень у розвиток науки й техніки. В умовах глобалізації ефективними постачальниками інтелектуальної робочої сили у високорозвинуті країни є як індустріально розвинуті країни, так і країни, що розвиваються. Перші - через відставання від лідерів у можливостях щодо нарощування науково-технічного потенціалу, другі - через відсутність матеріально-технічних й економічних умов для творчої діяльності в даний момент часу.

Глобалізація та регулюючі заходи в системі світового ринку праці. Зростаюче напруження у сфері зайнятості та домінування глобалізаційних тенденцій спонукає лідерів великих західних країн активізувати свої зусилля для узгодження загальної регулюючої стратегії на ринку праці. Так, держави зазнають значних втрат від безробіття, насамперед, через недоотримання податкових надходжень у бюджети різних рівнів.

Виходячи з останнього, у 1994 р. провідні країни Заходу досягли домовленості щодо загальних контурів політики на ринку праці. Безпосе­редньою складовою цієї політики стала відмова від макроекономічного стимулювання сукупного попиту з метою розширення зайнятості, а також від скорочення тривалості робочого часу як засобу зниження безробіття.

На противагу було поставлено завдання зниження витрат на робочу силу, підвищення гнучкості ринку праці, стимулювання активної політики на ньому держави за рахунок регулюючих важелів. Так, одним із напрямків зниження високих витрат на робочу силу управлінці вважають згортання окремих соціальних зобов'язань. Зокрема, в США скорочується пенсійне страхування всіх працівників. Водночас, загострення проблеми державного фінансування соціальної сфери нерідко змушує уряди західних країн приймати рішення, які значно ускладнюють ситуацію на ринку праці. Так, поступово підвищується пенсійний вік зайнятих. В Італії наприкінці 90-х років вікова межа виходу на пенсію підвищилася для чоловіків з 60 до 65 років, а для жінок - з 55 до 60 років, у Швеції - з 60 до 62 років. У Франції тривалість трудового стажу для отримання повної пенсії була збільшена з 37,5 до 40 років.

Щоб ефективно реалізувати в умовах глобалізації економіки нагромадже­ний нею потенціал заради досягнення динамічного зростання виробництва й зайнятості в усьому світі, необхідні такі дії на міжнародному рівні, які б сприяли стабільним і відкритим економічним взаємовідносинам між державами, а саме:

> зобов'язання всіх країн підкорятися загальним правилам підтримки відкритої економічної політики й уникати такої політики, яка давала б комусь із них несправедливі конкурентні переваги;

> необхідна посилена координація макроекономічної політики в провідних розвинутих країнах, що дало б змогу активізувати економічне зростання в цих країнах, яке, у свою чергу, стимулюватиме економічне зростання в країнах з перехідною економікою і в країнах, що розвиваються;

> для вирішення проблем, пов'язаних зі зростаючою глобалізацією фінансових ринків, слід розробити ефективні заходи щодо зниження можливостей виникнення фінансових криз в окремих країнах;

> необхідно надати міжнародну допомогу найменш розвинутим країнам, щоб підвищити їх здатність конкурувати в глобальній світовій економіці.

Важливо, щоб макроекономічній політиці відповідала така політика на ринку праці, яка передбачала б підвищення кваліфікації й працевлаштування малокваліфікованих робітників, особливо тих, хто довго не має роботи.

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Наприкінці 90-х років загальна кількість мігрантів у світі оцінювалася у 125 млн. осіб., що становить близько 2 % населення планети. Згідно даних Міжнародної організації з питань міграції (МОМ) за останні три десятиріччя чисельність мігрантів подвоїлась та склала 175 мільйонів.

На досить високому рівні зберігається приплив іммігрантів до США та Канади, що історично були й залишаються районами масової імміграції населення та робочої сили. Зокрема, в 2002 році вид на життя у США був наданий майже 600 тис. іноземців.

Об'єктивно, що такі значні потоки в системі міжнародної міграції потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Так, контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних працівників. Функції міждержавного та внутрішньодержавного розподілу робочої сили, регулювання обсягу та структури міграційних потоків дедалі більшою мірою виконують міністерства праці, внутрішніх та закордонних справ, а також спеціально створені державні та міждержавні органи. Зокрема, згідно з прийнятою в міжнародних відносинах практикою країни, які обмінюються робочою силою, визнають пріоритет норм міжнародного права над національним законодавством.

Водночас, дієвим чинником імміграційної політики західних держав є встановлення юридичного статусу мігрантів, що визначає їхні соціально-економічні, трудові, житлові та інші права, закріплені як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Так, цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, обмежує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування мігранта в країні зайнятості. Зокрема, у Швейцарії іммігрантам заборонено протягом року міняти місце роботи, протягом двох років - професію та місце проживання, заборонено брати участь у профспілковій діяльності. Аналогічні за суттю законодавства щодо іммігрантів діють також у Нідерландах, Франції, Бельгії, Німеччині, Швеції та інших державах. Проте засоби державного регулювання імміграції в різних країнах дещо відмінні. Так, французький та бельгійський уряди заохочують сімейну інтеграцію і проводять курс на обмеження загальної кількості іноземців, що перебувають у країні. Німецький уряд установив обмежувальний кількісний ценз для іноземців у районах країни з їх надто високою питомою вагою та здійснює цілеспрямовану ротацію іноземних працівників.

Важливе місце в регулюючому захисті прав мігрантів відіграє така структура як МОМ. Пріоритетними завданнями, які вона вирішує є:

> управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції та імміграції;

> сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами;

> організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити свою батьківщину.

Місце України в глобалізаційних міграційних процесах працюючих та проблеми. Аналіз ситуації впливу глобалізаційних міграційних процесів на. ринок праці в Україні дозволяє стверджувати, що зростання відкритості українського суспільства неминуче призводить до дедалі більшого її втягнення в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Одною з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як усередині країни, так і за її межі.

Так, посилення територіальної міграції населення зумовлюється такими основними причинами:

> структурною перебудовою економіки і пов'язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності й приватизації, які супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливанням;

> нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, суттєвими відмін­ностями в соціально-економічних умовах життя в селі і в місті, в різних регіонах країни;

> різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах держави та її небезпечним впливом на здоров’я;

> інтенсифікацією міграційних процесів на національному ґрунті;

> розширенням зовнішньоекономічних зв'язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон на роботу.

Проблема масового безробіття і зубожіння широких мас населення частково вирішується за рахунок міграції, виїзду частини громадян України за її межі в пошуках роботи і засобів проживання. Не секрет, що через постійне погіршення соціально-економічної й морально-психологічної ситуації в Україні міграційні настрої в населення зростають. Але якщо раніше основним мотивом міграції був етнічний, то в останній період таким став економічний фактор.

Загалом у найближчій перспективі є підстави очікувати подальшого нарощування відпливу за кордон продуктивної робочої сили з усіх регіонів України, що загрожує підривом трудового потенціалу багатьох сфер виробництва, науки, культури, освіти, медицини, фінансово-банківської сфери.

Головні фактори масової еміграції:

> значна різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні й країнах Заходу;

> відсутність перспектив професійного зростання для багатьох здібних працівників;

> економічна нестабільність у країні й невизначеність шляхів виходу з неї;

> відсутність безпеки громадян різного рангу.

Як свідчать експертні оцінки, на жаль, Україні не вдасться уникнути не тільки виїзду простої робочої сили, а й "відпливу мозку", причому в багатьох випадках безповоротного. Економічні й професійні мотиви "відпливу мозку" полягають у незадоволенні спеціалістів не тільки матеріальним станом, а й своїм статусом у суспільстві, низьким соціальним престижем, неможливістю сповна реалізувати творчі можливості.

Проте цілком очевидне й те, що масовий відплив продуктивної робочої сили, особливо вчених і спеціалістів, завдасть Україні значних економічних, інтелектуальних та моральних збитків. Виїзд кваліфікованих кадрів, молодих спеціалістів негативно впливатиме в найближчій перспективі на професійну структуру працездатного населення, погіршить його статевовіковий склад. До цього додається й факт, що еміграція, як правило, супроводжується вимуше­ним розривом, нехай і не остаточним, сімейних зв'язків, їх послабленням.

Доцільно, щоб міграційна політика України ґрунтувалась на міждержавних \ угодах з країнами - потенційними користувачами української робочої сили, і

Водночас, слід підкреслити, що міграція - це двосторонній процес. Експортуючи власну робочу силу, Україна неминуче імпортуватиме й іноземну , робочу силу. Впровадження у виробництво сучасних іноземних технологій, \ освоєння "ноу-хау", створення спільних підприємств, їх участь у вітчизняній приватизації спричинять приплив із-за кордону бізнесменів, менеджерів, комерсантів та інших фахівців. Зокрема, на початок ХХІ-го ст. чисельність іноземних громадян, які працювали на підприємствах України, становить близько 25 тис. осіб. Крім того, за неофіційними даними, нині в Україні мешкає ще понад 500 тис. нелегальних іммігрантів.

Таким чином, сучасна інтеграція України у глобалізаційні процеси в контексті світового ринку праці потребує всебічного врахування їх тенденцій та особливостей прояву з метою вироблення ефективних регулюючих механізмів та підходів.