35

Тема 15 – Міжнародний досвід регулювання соціально-трудових відносин та вплив на них глобалізації.

1. Сутність глобалізації та глобальні проблеми людства.

2. Глобалізаційні процеси в системі світового ринку праці.

3. Глобалізація і сучасні моделі регулювання с-т. відносин.

4. Методи роботи МОП.

5. Міжнародний досвід регулювання зайнятості.

6. Зарубіжний досвід о/п персоналу.

7. Основні сфери використання різних програм регулювання соціально-трудових відносин у міжнародній практиці.

1. Сутність глобалізації та глобальні проблеми людства.

Глобалізація – категорія, яка відображає процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х років XX ст. набуває форм постійного й неухильно зростаючого міжнародного переплетіння національних економік. Характерним її проявом є залежність темпів зростання світової торгівлі та валового внутрішнього продукту в усіх розвинутих країнах. На практиці глобалізація виявляється у розширенні проникнення компанії в економіку інших країн за допомогою експорту, а в ширшому значенні - за допомогою іноземних інвестицій у відкриття заводів з виробництва комплектуючих, виробничих підприємств або дочірніх підприємств зі збуту продукції (науково-технічного продукту). Виходячи з реалій, які відкриває глобалізація підприємницькі структури отримують як додаткові можливості для збуту, який стримується через недостатні розміри внутрішнього ринку країни, так і зменшують свою залежність від єдиного внутрішнього ринку при отриманні прибутку. Глобалізація в сучасних умовах стала можливою завдяки активізації руху інвестицій на фінансових ринках.

Сутність глобалізації в системі економіки праці стає більш зрозумілою, коли оперувати деякі висновками та цифри з недавніх статистичних досліджень. Так, за останні десятиріччя кількість "транснаціональних" або "багатонаціональних" компаній швидко зростала. За даними ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі й розвитку), їх кількість у 14 найбагатших країнах світу більш ніж потроїлася за останню чверть століття, тобто з 7 тис. у 1970 р. досягла 24 тис. у 1995 році. А вже на початок ХХІ-го століття кількість транснаціональних компаній (ТНК) перевищила 40 тисяч. Саме ними сумарно по всій планеті здійснюється поставок та продаж товарів і послуг майже на 7 трлн дол. США, що майже дорівнює обсягу всього ВВП США.

Щільність світових ринків відповідно й обумовлює подальше загострення конкуренції на них. Виходячи з останнього, щоб стати конкурентоспроможною, мало бути транснаціональною чи багатонаціональною компанією (БНК), - необхідно стати "глобальною", тобто розширити сфери своєї діяльності на весь світ. Метою глобальної компанії, де б вона не з'явилася, є спрямування всіх її ресурсів проти конкурентів, забезпечуючи тим монополію та високий рівень прибутковості, зниження ризику. Так, для глобальної компанії не досить обмежитися перенесенням виробничих потужностей туди, де можливо скористатися найкращими умами й найдешевшими руками, а необхідно зламати всі внутрішні бар'єри, які заважають рухові людей, ідей та капіталів в межах цієї території.

Слід зазначити, що процес глобалізації сьогодення супроводжується й таким явищем, як "багатокультурність", що характеризує сучасну практику діяльності більшості глобальних фірм у світовому ринковому середовищі. Зокрема, у розумінні глобальних фірм "багатокультурність" виявляється у вигляді використання праці конкретних менеджерів (управлінців) з країни, що приймає, кожною із своїх дочірніх компаній, а також у цілеспрямованому залученні у свої штати кращих професіоналів, не зважаючи на їх національність.

Глобалізація набуває різного значення в залежності від того, чи йдеться про окрему компанію, галузь, країну, чи про світове виробництво взагалі. Для окремої компанії глобалізація визначається тим, наскільки компанія розширила географію надходження своїх доходів і в яких масштабах і пропорціях розподілила свої активи у різних країнах, а також тим, наскільки вона залучена до експорту капіталу, товарів та ноу-хау через структури, що залежать від неї

Динамічний розвиток процесів глобалізації сприяє створенню єдиного глобального ринку, основні контури якого будуть сформовані в першій чверті XXI ст. Слід підкреслити, що в цих процесах зацікавлені передусім провідні розвинуті країни, які в боротьбі за світову гегемонію створили великі інтеграційні об'єднання - ЄС, НАФТА, АТЕС. Об'єктивно, що ці процеси формують та впливають на глобальні проблеми людства.

Глобальні проблеми людства - це комплекс проблем, які вийшли за межі окремих держав і впливають в тій чи іншій мірі на інтереси всього людства. Так, їх перетворення з національних на глобальні зумовлено посиленням взаємозалежності, цілісності та єдності людства, основою якого є глобальні закономірності розвитку науки, техніки, інформації, планетарний характер людської діяльності тощо. Зокрема, до них відносяться:

• відвернення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру;

• необхідність подолання екологічної кризи та ефективна й комплексна охорона довкілля;

• продовольча, сировинна, енергетична криза; проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення її гідного майбутнього тощо.

Сучасне загострення глобальних проблем людства спричинено технологічним способом виробництва і наявною системою суспільно-трудових відносин.

Зокрема, в останні десятиріччя XX ст. темпи вичерпання природних ресурсів зростали. Так, з 1970 по 1995 роки було спожито майже 35% усіх природних ресурсів планети, а в 90-х роках швидкість їх виснаження збільшилася до 3% на рік.

Спеціалісти стверджують, що базові напрямки розв'язання сучасних глобальних проблем (екологічної, паливно-енергетичної та сировинної):

наступальний розвиток і використання основних видів відновлю­ваної енергії, як сонячна та вітрова, океанічна та гідроенергія річок;

структурні зміни у використанні традиційних невідновлюваних видів енергії за рахунок нарощування частки вугілля в енергобалансі та зменшення газу й нафти, оскільки їх запасів на планеті менше, а їхня цінність для сучасної хімічної промисловості набагато більша;

реалізація засад формування екологічно чистої вугільної енергетики (без викидів шкідливих газів. Проте, останнє потребує значних витрат держав на природоохоронні заходи. За оцінками міжнародних експертів, на них необхідно щороку виділяти до 4% ВНП. Зокрема, у США та ФРН на ці заходи витрачається 3,2% національного доходу, в Японії -17%, а в Україні - менше 1%); дослідження запасів усіх ресурсів з використанням найновіших досягнень їх пошуку та оцінки;

проведення політики на створення у країнах, що розвиваються, власного масштабного сировинно-переробного господарства; зниження темпів та припинення вирубування лісів, особливо тропічних, забезпечення раціонального лісокористування; формування нових ефективних важелів управління процесом зростання народонаселення;

системна розробка і прийняття міждержавних актів та націона­льного законодавства щодо охорони навколишнього середовища, зокрема, шляхом використання податкових пільг, субсидій тощо.