
- •1.2. Основні функції управління
- •1.3. Поняття організації. Формальні та неформальні організації
- •1.4. Ресурси організації. Зовнішнє сереаовпше організації, сереаовпша прямого та непрямого впливу
- •1.5. Горизонтальний поаіл праиі. Підрозділи
- •1.6. Вертикальний поділ праиі. Рівні керівнпитва
- •1.7. Менеджери та їх роль в організації. Десять ролей керівника за Мінибергом
- •1.9. Поняття «бізнесмен», «підприємець», «менеджер»
- •1.10. Історія розвитку ааміністратпвно-аержавногоуправління
- •1.11. Пр08лємп тєорії ааміністратпвно-аержавногоуправліиня
- •1.12. Дванадцять Функцій менеджменту місцевих урядових органів
- •2.2. Місія організації. Визначення иілеп організації
- •2.4. Стратегія Фірми
- •2.4.1. Типи стратегій бізнесу
- •2.4.2. Вироблення стратегії Фірми
- •2.4.3. Вибір стратегії
- •2Ла. Виконання стратегії
- •2.5. Чпннпкп стратегічного планування йжона Зіммермана
- •3.2. Лінійні та штабні повноваження
- •3.4. Прпминп небажання керівників делегувати свої повноваження та причини уникання додаткових повноважень підлеглими
- •6. Підлеглому за додаткову відповідальність не надають позитивних стимулів.
- •3.5. Функиії адміністративних органів держави
- •1) Оптимальність - мінімальна необхідна кількість зв'язків між органами управління;
- •4.3. Схеми побудови організаційних структур управління
- •4.4. Чинники, які впливають на проектування організаиії
- •4.4.1. Тппп організаційної культури
- •4.4.2. Сучасні погляап на моаелі організації
- •4.5. Елементи проектування організації
- •4.6. Сучасна система ааміністратпвно- аержавного управління, її структурні моделі
- •4.7. Характеристики адміністративно-державного управління та сучасні тенденції його функціонування
- •1) Успішна компенсація почуття неповноцінності в результаті збігу бажання до перевершення із соціальним інтересом;
- •5.2. Основні поняття мотпваиії
- •5.3. Сучасні теорії мотивації 5.3.1. Змістовні теорії мотпваиії
- •5.3.2. Процесуальні теорії мотпваиії
- •5.4. Кониегшія партпсппатпвного управління
- •5.5. Иапвпзиачніиіпп у світі прпншіп менеджменту
- •6.2. Вгшп контролю
- •6.3. Психологічні аспекти контролю
- •6.4. Характеристики ефективного контролю
- •6.5. В пап організаційних систем контролю
- •6.6. Характеристики процесу контролю
- •7.2. Прпчіінп виникнення конфліктів
- •7.3. Модель проіієсу конфлікту
- •7.4. Управління конфліктною сптуаиією
- •7.5. Стратегія поведінки в конфліктній ситуації
- •7.6. Поняття стрєсу, його основні прпчпнп
- •6. Виступайте в ролі наставника щодо ваших підлеглих, розвиваючи їхні здібності та обговорюючи з ними складні питання.
- •7.7. СпешіФіка управлінських рішень в умовах стрєсовості
- •7.8. Способи боротьби зі стресом
- •7.9. Метопи профілактики стресу
- •7.10. Нові погляди на проблему управління стресами в державних організаціях
- •8.2. Формп влаап та вплпву
- •8.3. Модель джерел влади к. Хеилса
- •8.4. Делегування повноважень як спосіб зміцнення влаші
- •9.2. Систем» лідерства за р. Лайкертом
- •9.3. Стилі керівництва за р. Блейком та Дж. Моутон
- •9.4. Ситуаційна модель управління ф. Фіалера
- •9.5. Піахіа «шлях - аіль» Мітчелла - Хауса
- •9.6. Моаель керівництва за Реааіном
- •9.7 Ситуативна теорія управління «життєвого апклу» п. Херсі та к. Бленчараа
- •9.8. Порівняльний аналіз ситуаційних моделей лідерства
- •9.9. Сучасні моделі лідерства
- •9.10. Інші погляди на класифікацію стилів керівництва
- •9.11. Комунікації в керівництві
- •10.2.2. Розвиток неформальних організацій
- •10.2.3. Управління неформальною організацією
- •10.2.5. Управління за допомогою комітетів
- •4. Яку стратегію і тактику слід обирати, щоб досягти поставлених цілей?
- •11.2. Проиес прийняття рішень
- •4. Психологічні обмеження. Учені дійшли висновку, що багато- чисельні психологічні чинники та особливості особистості кожного керівника мають певний вплив на процес прийняття рішень.
- •11.3. Моделі та методи прийняття рішень 11.3.1. Метоп наукових досліджень
- •11.3.3. Метоап прийняття рішень
- •11.3.4. Метопи прогнозування
- •11.3.5. Впмогп по управлінських рішень
- •11.3.6. Організація та контроль виконання рішень
- •11.4. Прийняття рішень в ааміністратпвно-пержавному управлінні
- •11.5. Переговорний процес
- •12.2. «Хвороби» державної адміністрації
- •12.3. Програма у. Оеміига, її застосування в сФєрі державного адміністрування
- •12.4. Причини повільного підвищення якості послуг у державному секторі
- •12.5. Наслілкп нездатності організації по змін
- •12.6. Запровадження загального управління якістю
- •12.7. Сучасний досвід адміністратпвно- державного управління в країнах Заходу
- •13.2. Теорія ааміністратпвно-аержавного управління у Великобританії
- •13.3. Французька школа ааміністратпвно-пержавного управління
- •13.4. Теорія ааміністратпвно-аержавного управління в Німеччині
- •13.5. Система державної служби в країнах з Федеральним типом адміністративно- державного управління (Німеччина, сша)
- •13.6. Державна служба в країнах з унітарним типом ааміністративно- аержавного управління (Франція. Великобританія)
1.6. Вертикальний поділ праиі. Рівні керівнпитва
Оскільки робота в організації поділяється на складові частини, хтось повинен координувати роботу груп для того, щоб вона була успішною.
Повернемося до прикладу з вітрильником: якщо хтось із матросів не візьме на себе обов'язки капітана та не потурбується, щоб рух керма був узгоджений з маневрами вітрил, щоб судно трималося курсу, то пасажири на судні (група) можливо ніколи не досягнуть пункту призначення; найімовірніше вони опиняться там, куди їх занесе вітер і течія, тобто зовнішнє середовище.
Як уже зазначалося, горизонтальний поділ праці - це поділ загальної діяльності на складові частини. Для здійснення діяльності організації в цілому потрібна координація дій усіх підрозділів. Цього досягають за допомогою вертикального поділу праці.
Діяльність з координування роботи інших людей і визначає роль управління.
Необхідність управління. Для того, щоб організація досягла своєї мети, завдання мають бути скоординовані за принципом вертикального поділу праці. Тому управління є істотно важливою діяльністю для організації. Однак у малих організаціях часто немає чітко виділеної групи керівників.
Приклад. У невеликій крамниці, яка є власністю двох партнерів, один може приймати рішення щодо постачання, виконуючи тим самим керівну функцію протягом тижня, а інший у цей час стоятиме за прилавком, реалізуючи товар, а протягом другого тижня партнери поміняються ролями. Вони обидва координують свої робочі графіки, щоб забезпечити крамниці години роботи. Але партнери також виконують і некерівні функції, обслуговуючи покупців, розкладаючи товари на полицях. Жоден з партнерів не вважає іншого господарем чи керівником. Хоча керівні функції не виділені чітко, основна функція - координування - виконується.
Навіть у великих організаціях більшість керівників часто виконують роботу, не пов'язану з координуванням праці інших. Так, керівники ІВМ самі шукають клієнтів, бувають у торговельних залах для того, щоб зберегти з ними зв'язок. Щоб організація функціонувала успішно, необхідно всі зусилля керівників спрямовувати на координування.
Вертикальний поділ праці приводить до формування рівнів управління по вертикалі. Тобто існують керівники (директор), які витрачають час на координування праці інших керівників (заступники директора), які, в свою чергу, також координують працю інших керівників (начальники підрозділів). І так доти, доки зрештою не з'явиться такий рівень керівників, які координують працю виконавців, тобто людей, котрі фізично виготовляють продукцію чи виконують послуги.
Більшість організацій мають три рівні управління: верхній, середній, нижній. Керівники кожного рівня виконують однакові функції, відмінність лише в тому, якого значення вони надають тій чи іншій функції.
Керівники верхнього рівня приділяють плануванню та організації більше часу, ніж керівники нижчих рівнів, концентрують увагу на плануванні майбутнього, постановці мети, визначенні курсу дій, правил і процедур їх виконання. Вони відповідають за процвітання організації і тому повинні спрямовувати і контролювати її діяльність.
Керівники середнього рівня більше часу приділяють керівництву та контролю. Це керівники цехів, складів, начальники виробничо-технічного комплексу та ін. Вони повинні організувати роботу так, щоб цілі організації були досягнуті, а її політика проводилася в життя; повинні добирати хороших працівників і дбати про них. Вони відповідають за повсякденну діяльність своїх підрозділів.
Керівники нижнього рівня керівництва - це посадові особи, які безпосередньо керують роботою своїх підлеглих. Посади керівників такі: майстер, бригадир, керівник групи, агент з питань постачання, експедитор. На цьому рівні управління функції планування та організації менш важливі для менеджерів, ніж функції контролю та мотивації. Вони витрачають більшу частину свого часу на мотивацію та контроль підлеглих, стимулюють і спрямовують діяльність робітників.
І все-таки більшість керівників виконують усі чотири функції управління. Слід зауважити, що ясно та чітко визначити кожний з трьох рівнів керівництва неможливо.