Амортизована

Вартість спрацювання основних фондів:

Сам = Сперв – Слікв

Вартість на початок розрахункового року:

Сбал = Сп +Вп + Вк + Врек – Вв – А

Сп – балансова вартість основних фондів на початок року, що передує звітному року; Вп – витрати на придбання нових основних фондів; Вк – вартість капітального ремонту; Врек – витрати на реконструкцію;

Вв – вартість виведених з експлуатації основних фондів упродовж року, що передував звітному;

А – сума амортизаційних відрахувань, нарахованих у році, що передував звітному

Балансова

ОФн – вартість основних фондів на початок року;

ОФвв – вартість нових введених основних фондів;

ОФвиб – вартість вибулих основних фондів;

Твв - кількість місяців до кінця року, протягом яких функціону­ють основні фонди;

Твиб - кількість місяців до кінця року з моменту виведення з екс­плуатації основних фондів

Середньорічна

(формула 3.4)

3.3 Знос та амортизації основних фондів

У процесі експлуатації основні фонди піддаються зносу, втрачаючи свої виробничі якості. Прийнято виділяти два види зносу – фізичний та моральний.

Знос основних фондів

Моральний знос – це знецінення вартості основних фондів до настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного прогресу

Фізичний знос – це втрата основними фондами технічних властивостей та характеристик в результаті експлуатації, атмосфер-них впливів, умов збереження

– знос першого роду: (формула 3.6)

,

де Ф_п  первісна вартість основних фондів; Ф_в  відновна вартість основних фондів.

– за даними обстеження технічного стану (обчисленням відносної величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості, перенесеної на вартість готової продукції до загальної балансової вартості на кінець року)

Ме

тоди

ви

з

начення

– знос другого роду: (формула 3.7)

,

де Ф_ПС, Ф_ПН – відповідно первісна вартість старого та нового обладнання; П_с, П_н – річна продуктивність старого та нового обладнання; Т_с, Т_н  термін служби старого та нового обладнання.

– за строком експлуатації: (формула 3.5)

,

де Т_ф  актичний термін служби, років; Т_н  нормативний термін служби, років.

Відшкодування зносу основних фондів здійснюється шляхом амортизації. Амортизація  процес перенесення вартості основних фондів на вартість готової продукції з метою нагромадження коштів для повного їх відновлення. Грошовим виразом розміру амортизації є амортизаційні відрахування.

Амортизації підлягають витрати, пов'язані зі:

– придбанням та введенням в експлуатацію основних фондів;

– самостійним виготовленням основних фондів;

 проведенням певних видів ремонтів, реконструкції і модернізації основних фондів;

 поліпшенням земель.

Відношення річної суми амортизації до вартості основних фондів, виражене у відсотках, називається нормою амортизації. Норма амортизації показує, яку частку своєї балансової вартості щорічно переносять засоби праці на створювану ними продукцію.

Норма амортизації для певної групи обладнання визначається із залежності:

, (3.11)

де С_П – первісна вартість основних фондів певної групи;

С_Л – ліквідаційна вартість основних фондів;

Т_СЛ – термін служби основних фондів, визначений технічною документацією.

Для здійснення процесу нарахування амортизації основні фонди підприємства поділяють на такі групи:

група 1  бу-дівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини. Норма амортизації – 2%.

група 2  автомо-більний транспорт та запасні частини до нього; меблі; побу-тові електронні, оп-тичні, електромеха-нічні прилади та інструменти, інше офісне обладнання, устаткування та приладдя до них.

Норма амортизації – 10%.

група 3  будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.

Норма амортизації – 6%.

група 4 – електронно-обчислювальні машини, інші машини для авто-матичного оброблення інформації, їх програм-не забезпечення, пов'яза-ні з ними засоби зчиту-вання або друку інфор-мації, інші інформаційні системи, телефони, мік-рофони і рації, вартість яких перевищує вар-тість МШП. Норма маортизації – 15%.

У країнах з розвиненою економікою підприємства мають можливість самостійного вибору методу амортизації та розробки на цій підставі амортизаційної політики.

Найбільш розповсюдженими в світовій практиці методами амортизації є:

– пропорційні (лінійні) передбачають, що щорічно протягом усього терміну функціонування амортизаційні відрахування розраховуються за однією й тією ж нормою від первісної вартості основних фондів;

– регресивні (методи прискореної амортизації), під час використання яких основна частина нарахувань концентрується в перші роки експлуатації основних фондів, скорочується амортизаційний період, створюються фінансові умови для прискореної заміни устаткування.

З метою пожвавлення процесу відтворення основних фондів та захисту накопичених амортизаційних сум від знецінювання підприємствам дозволено здійснювати прискорену амортизацію активної частини основних фондів.

Застосовується два основних методи прискореної амортизації, такі як:

1. залишку, що знижується;

2. суми чисел (кумулятивний метод).

Сутність першого полягає в тому, що норма амортизації, яка використовується під час рівномірного нарахування зносу, збільшується у 1,5...3 рази, а амортизаційні суми обчислюються за цією нормою не від початкової вартості основних фондів, а від недоамортизованої їх частини.

Для визначення норми амортизації для будь-якого t-го року (Н_Аt) служби устаткування за цим методом можна скористатися формулою:

,

де Н_АП  підвищена норма амортизації, %;

t  рік служби устаткування, за який нараховується амортизація.

Кумулятивний метод характеризується більш високими нормами амортизації в першій половині амортизаційного періоду та поступовим їх зниженням у другій половині. Завдяки зазначеному методу підприємства дістали змогу значно прискорювати списання вартості нових активів у початковий або завершальний період експлуатації.

Визначення річних сум амортизації цим методом здійснюється в декілька етапів:

1. Додаються числові значення років експлуатації устаткування, наприклад, при шестирічному термінові служби:

1+3+3+4+5+6=31.

2. Обчислюються дроби типу 1/31; 3/31....6/31 і розміщуються в зворотному порядку 6/31; 5/31...1/31.

1. Обчислюються річні суми амортизації перемноженням дробів (пункт 3) на первісну вартість устаткування.

3.4 Відтворення основних фондів

Види зносу

Фізичне спрацювання та моральне старіння діючих основних фондів можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремим видами спрацювання та старіння засобів праці та формами їх відшкодування існує певний взаємозв’язок (рис. 1).

Форми усунення зносу основних виробничих фондів

Модернізація

Ремонт

Заміна

Неусувний

Усувний

Частковий

Повний

Моральний

Фізичний

Рисунок 1 – Види зносу основних фондів та форми його усунення

Залежно від результатів зміни споживчої вартості основних фондів виділяють:

а) просте відтворення основних фондів, під час якого досягається збереження споживчої вартості основних фондів;

б) розширене відтворення, під час здійснення якого споживча вартість та кількість основних фондів підприємства зростає.

Просте відтворення основних фондів здійснюється шляхом проведення відповідних ремонтів та заміни застарілих об'єктів.

Ремонт основних фондів  це відновлення фізично зношених окремих конструктивних елементів (вузлів, деталей) і підтримання основних фондів у працездатному стані протягом усього терміну їх служби.

За економічним змістом ремонт можна поділити на :

– поточний;

 капітальний;

 відновний.

Поточний ремонт породжується випадковими поломками, що принципово не впливають на нормальне використання основних фондів. Призначення поточного ремонту – збереження засобів праці в придатному для продуктивного використання стані завдяки здійсненню регулярних ремонтно-профілактичних операцій з метою усунення дрібних несправностей і попередження прогресуючого фізичного зносу. Витрати на поточний ремонт є постійними порівняно рівномірними впродовж експлуатаційного періоду й тому відносяться на собівартість продукції.

Капітальний ремонт породжується закономірним зношуванням основних фондів і направлений на відновлення їх первісних експлуатаційних характеристик. Призначення капітальних ремонтів полягає у відшкодуванні нормального фізичного спрацювання конструктивних елементів основних фондів та максимально можливому відновленні первісних техніко-експлуатаційних параметрів.

За сучасних умов господарювання великого значення набуває оцінка доцільності витрат на капітальний ремонт виробничого устаткування. Для економічної оцінки ефективності витрат на капітальний ремонт порівнюють два варіанти: перший  капітальний ремонт устаткування та продовження терміну експлуатації машини; другий  заміна машини на нову. За кожним із варіантів визначають загальну величину витрат і втрат. Для першого варіанта це будуть витрати на очікуваний капітальний ремонт і різниця між залишковою вартістю капітально відремонтованої машини та вартістю нової, а для другого – вартість придбання (ціна) і втрати від недоамортизації діючої машини. Для того, щоб вирішити, котрий із варіантів доцільніший, визначають коефіцієнт економічної ефективності капітального ремонту.

Ступінь ефективності витрат на капітальний ремонт машини визначається:

, (3.9)

де е_р  коефіцієнт ефективності витрат на капітальний ремонт діючої машини.

R_i  витрати на очікуваний ремонт;

S_e  перевищення експлуатаційних витрат з капітально відремонтованої машини над поточними витратами по новій машині;

К_н  вартість придбання та установки нової машини;

S_a  втрати від недоамортизації діючої машини;

  коефіцієнт, який характеризує співвідношення продуктивності діючої та нової машини;

  коефіцієнт, який відображує співвідношення тривалості ремонтного циклу відповідно до тих же машин.

Якщо е_р  0, ремонт економічно виправданий;

е_р  0 – недоцільний;

е_р = 0 – порівнювані варіанти рівноцінні.

Відновний ремонт  особливий вид ремонту основних фондів, що породжується їх зруйнуванням у результаті стихійних лих, тривалої бездіяльності.

Розширене відтворення основних фондів здійснюється в процесі:

 технічного переоснащення підприємства, яке означає здійснення комплексу заходів, що передбачають підвищення до сучасних вимог технічного рівня окремих ділянок виробництва за рахунок впровадження нової техніки, механізації та автоматизації виробничих процесів, модернізації та заміни технічно застарілого обладнання;

 реконструкції діючого підприємства, яка являє собою здійснення за єдиним проектом повного або часткового переобладнання виробництва. За необхідністю можуть бути побудовані нові або розширені існуючі допоміжні чи обслуговуючі об'єкти.

 розширення діючого підприємства  спорудження за новим проектом його другої або наступної черги, додаткових виробничих комплексів, нових цехів тощо;

 нового будівництва  спорудження окремих виробничих об'єктів підприємств, що проводиться на нових площах та затверджено початковим проектом.

– модернізації діючого виробничого обладнання, що означає його удосконалення з метою запобігання техніко-економічного старіння та підвищення техніко-експлуатаційних параметрів до рівня сучасних вимог виробництва.

Доцільність проведення модернізації визначається за формулою

, (3.10)

де М  витрати на модернізацію,

, , S_t  необхідно визначити за даними модернізованої та нової машини.

Підприємство має право протягом звітного періоду віднести на витрати виробництва частину фактичних витрат на проведення усіх видів ремонтів, реконструкції, модернізації, технічного переоснащення у сумі, що не перевищує 5% сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року.

Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на збільшення балансової вартості основних фондів груп 2 і 3 або балансової вартості кожного об’єкта групи 1. На них нараховуються амортизаційні відрахування за нормами, передбаченими для відповідних основних фондів.